Етапи роботи

2.1 Етапи роботи

Вивчаючи досвід роботи дитячих садків і шкіл по організації свят, ми виділили наступні етапи роботи над святом. Розглянемо їх:

I етап – попереднє планування.

II етап – робота над сценарієм.

III етап – попереднє знайомство дітей з святом.

IV етап – репетиції.

V етап – проведення свята.

VI етап – підбиття підсумків.

VII етап – післядія свята.

І етап. На початку навчального року проводяться збори педагогічного колективу, на якому обговорюється план роботи на рік. Відбувається вибір свят і встановлюються терміни їх проведення.

На другому етапі починається безпосередня підготовка до свята. Вчителі, проглядаючи програми з розвитку мови, розвитку слухового сприйняття і вимови, відбирають мовний матеріал для дітей своєї групи, враховуючи їх індивідуальні особливості, здібності і знання. Музичний керівник підбирає танці, причому підбір здійснюється з урахуванням можливостей кожної конкретної дитини і групи дітей в цілому. Якщо ступінь володіння усною мовою дозволяє дітям співати, то музичний керівник разом з вчителем вибирають пісню, яку діти зможуть виконати.

III етап. На даному етапі підготовки створюється сценарій свята, що включає відібраний вже мовний і музичний матеріал. Причому перше в навчальному році свято (звичайно це свято осені) будується на дуже простому матеріалі. У свято включається якомога більше видовищ і ігор, а музична мовна діяльність дітей будується на здобутих вже цього року уміннях і навичках. На подальших святах видовища та ігри поступово витісняються виступами дітей і педагогам вже залишається тільки роль ведучого.

Таким чином, свято в школі для дітей з порушеннями слуху використовується для закріплення вивченого матеріалу, підбиття підсумків.

Коли сценарій готовий, вчителі і вихователі проводять в своїх групах заняття, на яких дітям розповідається про майбутнє свято, пояснюється що це за свято і чому воно присвячене. Якщо це свято вже наголошувалося минулого року, то всі згадують, що на нім було. Педагог з'ясовує, що діти запам'ятали і при необхідності заповнює пропуски в пам'яті дітей.

Після того, як діти з'ясували, що це за свято, їм пояснюють хто буде присутній на ньому (батьки, вихователі, вчителі, діти з інших груп і т.д.) і що робитимуть самі діти. На даному етапі діти повинні зрозуміти свої завдання, усвідомити свою роль в процесі підготовки і проведення свята, щоб в ході розучування віршів, постановки танців, підготовки залу вони бачили, розуміли, для чого вони це роблять. Необхідно поставити перед дитиною мету, до якої вона рухатиметься з допомогою педагогів.

IV етап. Після визначення цілей і завдань починається безпосередня робота по розучуванню віршів, пісень, постановки танців, оформленню залу, виготовленню аксесуарів до костюмів. На даному етапі йде також робота над сценарієм, куди вносяться зміни і корективи, що з'явилися під час роботи. Таким чином, остаточний варіант сценарію з'являється вже безпосередньо перед початком свята.

V етап. Коли приходить той самий довгожданий день, коли перетворений і прикрашений зал повний глядачів і діти із завмиранням серця чекають початку дії, свято починається, проходить і закінчується, але не закінчується робота над святом.

VI етап – це підбиття підсумків. Як ми вже відзначали, дитяча, та й доросла пам'ять довго зберігає світлі, радісні, яскраві враження, якими багате свято. І завдання педагогів на цьому етапі полягає в тому, щоб "прив'язати" до цих спогадів ті уміння, навички і знання, які діти отримали на святі і в процесі його підготовки. Для цього проводяться бесіди, в яких діти згадують, що їм сподобалося, за допомогою педагога виділяється найбільш важливе і головне в святі, пояснюються незрозумілі моменти.

VII етап – післядія свята. На цьому етапі закріплюються найбільш змістовні і барвисті враження, пов'язані з тематикою свята, вони відображаються в малюнках і ліпленні.

На музичних заняттях діти повторюють танці, що подобаються їм, і дії окремих персонажів. Деякі виступи повторюються кілька разів, міняючи виконавців.

Все це допомагає глибше відчути зміст свята, зберегти про нього хороші спогади і, що дуже важливо для дітей з порушеним слухом, максимально використовувати цю ситуацію для навчання і розвитку.

2.2 Особливості підготовки свята

Зупинимося на особливостях підготовки свят в школах для дітей з порушеннями слуху. Будь-яка діяльність дітей з недоліками слуху відрізняється своєрідністю в порівнянні з тими, що чують. Тому ми розглянемо різні види діяльності, використовувані в процесі підготовки свята, з урахуванням специфіки роботи з глухими і слабочуючими школярами.

Мовна діяльність. Мовна діяльність на святах в школах для дітей з порушеннями слуху полягає, в основному, в читанні віршів і виконання пісень.

В процесі вивчення досвіду роботи Лебединської спеціалізованої школи для дітей з недоліками слуху ми виявили закономірність зміни співвідношення мовного матеріалу, використовуваного дітьми на святі. Так, у виступі середньої групи перевага була віддана віршам, а на святі старшої і початкової групи було відмічено ширше використання пісень, хоча вірші також займали своє місце в структурі мовної діяльності, використовуваної на святі.

В процесі підбору мовного матеріалу вчитель проглядає програмні вимоги до усної мови дітей, словник, яким діти опанували за останній час і підбирає вірші, керуючись даними критеріями і тематикою свята. Багато віршів при цьому адаптуються, піддававшись переробці. Складніше справа йде з підбором пісень, оскільки разом з вищевикладеними вимогами до підбору мовного матеріалу необхідно підібрати музичний супровід, максимально доступний для слухового сприйняття дитини з порушеним слухом.

При розподілі мовного матеріалу вчителеві необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини. Одним дітям, через їх індивідуальні психологічні особливості, краще доручити індивідуальні виступи, іншим, щоб не виникало психотравмуючих ситуацій, краще виступати разом з іншими дітьми (наприклад, виконуючи пісню), а деяким, особливо в початковий період навчання, може бути доцільна взагалі роль глядача. Розподіляючи мовний матеріал, вчитель враховує словник, яким опанувала кожна конкретна дитина, а також стан його усної мови: звуковимовні можливості і якість голосу.

У зв'язку з тим, що у школярів з порушеннями слуху у багато разів більш обмежений мовний досвід і нижчий рівень узагальнень, ніж у їх однолітків, що чують, їм недоступні віршована форма і переносне значення текстів, розрахованих на їх однолітків, що чують. В зв'язку з цим їм пропонують спрощені тексти. [7, с.273]

Для роботи над віршем в школах для дітей з порушеннями слуху використовується методика навчання читанню розповіді Б.Д. Корсунської.

Для знайомства дітей з віршем вчитель записує його на дошці і читає разом з дітьми вголос по фразах, пояснюючи зміст кожної фрази і прагнучи конкретизувати, що у дітей при читанні виникає уявлення, максимально використовуючи при цьому наочність (іграшки, картинки і т.п.). Потім знов прочитують вірш хором. Якщо при первинному читанні дітям ставляться питання, що допомагають уточнити значення окремих слів (особливо займенників), то повторне хорове читання тексту вірша під керівництвом педагога здійснюється без них. Двократним читанням закінчується перше заняття.

На другому занятті діти не читають тексту, що знаходиться перед ними. Педагог ставить дітям запитання, відповідаючи на які вони можуть користуватися текстом. Це вже питання більш узагальнені в порівнянні з тими, які ставляться дітям в ході читання. Після такого розбору діти переказують текст вірша.

Якщо в процесі підготовки до роботи над текстом виявляється необхідність в якому-небудь слові або граматичній формі, педагог робить їх змістом занять, присвячених формуванню узагальнень. Також проводиться робота по складанню пропозицій з складними для дітей словами, що зустрічаються в тексті вірша (зазвичай найбільші труднощі викликають дієслова).

Після такої роботи над текстом вірша, воно дається одному з дітей для заучування напам'ять. Ця робота проводиться вже індивідуально. Якщо є така можливість, то текст дається батькам для занять вдома. Особлива увага при цьому приділяється роботі над словесним наголосом, ритмом та інтонацією.

Подібна робота проводиться по кожному віршу, який читатиметься на святі.

Дана підготовча робота передбачає повне і всестороннє вивчення тексту, що дозволяє не тільки завчити слова в певній послідовності, але і зрозуміти внутрішній зміст вірша і його зміст.

Робота над піснею займає більше часу, оскільки спочатку проводиться розучування її тексту по методиці, описаній вище. Паралельно на музичних заняттях діти слухають музику, а вже потім, коли текст вивчений дітьми, він об'єднується з музикою. Подальшу роботу над піснею ми розглянемо нижче, оскільки вона проводиться на музичних заняттях і входить до складу музичної діяльності.

Як ми вже зазначали в попередньому розділі, як особливий вид діяльності виділяється спілкування. У даному параграфі нас цікавить мовне спілкування дітей з порушеним слухом.

Якої-небудь особливої роботи по розвитку мовного спілкування в процесі підготовки і проведення свята не проводиться. Діти не навчаються яким-небудь навичкам спілкування безпосередньо до свята. Скоріше, навпаки: підготовка і проведення свята в школі для дітей з порушеннями слуху – це мовне середовище, одна з ситуацій, в якій необхідно проводити роботу по розвитку мовного спілкування.

Музична діяльність. Музична діяльність дітей з порушеннями слуху на святі полягає у виконанні танців і пісень.

Діти з порушеннями слуху без спеціального навчання сприймають звуки тільки як вібрацію, відрізняючи при цьому шумову вібрацію від музичної. При виконання музики на фортепіано їм доступно лише акордове звучання в середньому і низькому регістрі. В той же час вони здатні реагувати на динамічні відтінки – розрізняти силу акордів, також здатні розрізняти темпові відмінності – чергування акордів швидких і повільних.

Таким чином, основною особливістю музики для дітей з порушеннями слуху є її акордовий виклад, підкреслене акцентування акордів низьких регістрів і відсутність плавних переходів при їх зміні. При цьому ліва рука музичного керівника завжди повинна грати голосніше за праву.

Іншою важливою специфічною відмінністю є використання пауз. Це не просто вказівка на визначений, раз і назавжди встановлений, час музичного мовчання. Паузи тут учать дитину вслухуватися, чекати музику, стежити за її початком і закінченням. Вони допомагають відчути форму твору, окремі його елементи: частини, фрази і т.д. [21, с.11]

Виходячи з цих особливостей сприйняття музики дітьми з порушеним слухом, музичний керівник відбирає музичний матеріал для використання його на святі.

Роботу по постановці танцю починає сурдопедагог. Він пояснює тематику і зміст танцю, знайомить дітей з його персонажами і їх основними діями.

Безпосередньо при постановці танцю навчання дітей з порушеннями слуху руху під музику ведеться також, як і в масових школах, але має деякі відмінності. За основу танцю беруться природні рухи і рухи, якими діти опанували на заняттях фізкультурою, оскільки оволодіння новими рухами, необхідними для постановки якого-небудь конкретного танцю, практично неможливе. Це пов'язано з тим, що найбільші відхилення у фізичному розвитку дітей з порушеннями слуху спостерігаються в руховій сфері дитини. Особливо страждають такі якості, як точність, рівновага, координація рухів, швидкісно-силові якості. Зниження або втрата слуху приводить до порушення діяльності вестибулярного апарату, що забезпечує статичну і динамічну рівновагу. Це приводить до утруднень диференціації рухових відчуттів. Сурдопедагогами називаються такі особливості моторики глухих, як: невпевнена човгаюча хода (У.І. Флері), невпевненість і нескоординованість рухів (Н.А. Рау), мала рухливість (З.І. Пуніна, І.Н. Мусатов), сповільненість рухів (А.О. Костанян). [15, с.6]

Як наслідок цього, навчання кожному новому руху займає дуже тривалий період часу, який часто може не співпадати з періодом підготовки до свята.

Готуючись до розучування танцю, діти спочатку слухають музику, прагнуть запам'ятати її ритмічну структуру, відплескують її. Після цього музичний керівник, наспівуючи мелодію, показує послідовність танцювальних рухів.

Рухатися під музику і одночасно сприймати її звучання дітям з порушеннями слуху важко. Музична вібрація, що проникає до них, через підлогу зливається з рухами ніг. Тому рекомендується закінчувати переміщення на наперед встановленому місці. Наприклад, діти стоять в крузі, кожен запам'ятовує своє місце. Одночасно з початком музики вони біжать вперед по кругу і, зупинившись на своєму первинному місці, продовжують рухатися до закінчення музики. [21, с.14]

Вихователь, присутній на репетиції, "суфлює" дітям – показує необхідні рухи, час початку й завершення їх виконання. Доцільно іноді в процесі постановки танцю намагатися замінювати зоровий вид контролю на слуховий. І вже необхідно робити спроби виконання танцю з опорою тільки на слухове сприйняття.

Відмінною рисою пісень є те, що вони побудовані з урахуванням особливостей сприйняття музики дошкільниками з порушеним слухом: мелодія будується на чергуванні гучних акордів; музичні фрази невеликі, такі, що чергуються паузами, оскільки дихання у дітей коротке, мова сповільнена; зміст пісень повинен бути доступний і відомий дітям.

Слова, використовувані в пісні, на початку опрацьовуються на заняттях з сурдопедагогом.

Діти з порушеннями слуху під час співу не чують один одного, але, бачивши як ті, що стоять поряд вимовляють слова і діють під музику, активніше включаються в спів. [21, с.19] Також, під час співу, вони не чують і музику, тому при виконання пісень застосовується диригування.

Розучування пісні, також як і танцю, починається з прослуховування мелодії і вичленення її ритмічної основи, на яку потім накладається мова.

У початковий період навчання всі пісні ігрові. Одночасно діти виконують рухи, відповідні змісту пісні. Ці рухи не тільки допомагають дітям зрозуміти зміст пісні, але і служать допоміжним засобом для розвитку співацьких навиків. Тому при відборі пісень до свята ретельно продумуются рухи, щоб вони сприяли мовному диханню, відповідали смисловому змісту і були емоційно забарвлені. [21, с.19]

Взагалі утворення співацьких навиків не є самоціллю. У дітей з порушеннями слуху вони набувають особливого значення, оскільки прямо служать розвитку і поліпшенню їх звукової мови. У них немає безпосереднього життєвого слухового досвіду. Тому завдяки музиці, спеціально адаптованій і доступній сприйняттю, діти з порушеннями слуху можуть отримати уявлення про ритмічність, злиття, чергування наголошених і ненаголошених звуків. Ці уявлення вони переносять потім в свою мову.

Активну участь в процесі підготовки і проведення свята беруть музичний керівник і сурдопедагог. Тісний контакт між ними, узгодженість дій, єдність вимог, що пред'являються дітям, – необхідні умови для успішної підготовки свята в школі для дітей з порушеним слухом. Ніщо так не заважає досягненню поставленої мети, як суперечливі вимоги педагогів, і це шкідливо в будь-якому виховному процесі.

Образотворча діяльність. В процесі підготовки свята, для оформлення залу, виготовлення яких-небудь частин костюмів і атрибутів до них або ігор, широко використовуються різні види образотворчої діяльності. Це аплікація, орігамі, малювання.

В ході занять по образотворчій діяльності діти з порушеннями слуху глибше пізнають навколишній світ і вчаться передавати свої враження і уявлення.

Уміння правильно бачити, сприймати навколишній світ приходить до дитини з порушеннями слуху не відразу. Спостереження показують, що маленькі глухі і слабочуючі діти, що поступають в школу, не виявляють цікавості до того, що їх оточує. Відсутність слуху і мови обмежує можливості дітей в сприйнятті дійсності і тим обідняє їх естетичні відчуття. А одним з головних засобів естетичного виховання глухих і слабочуючих дітей є образотворча діяльність. [1, с.110]

Займаючись образотворчою діяльністю, діти вчаться сприймати навколишній світ, виділяти предмети і їх властивості. В допомогу зоровому сприйняттю притягуються інші підлягаючі зберіганню аналізатори – дотик, рухова чутливість. Те, що дитина сприйняла, поєднується зі словом, яке дається в доступній для дитини формі. На основі поєднання плотського образу зі словом формуються уявлення, які можуть бути потім викликані, актуалізовані по слову. Таким чином, образотворча діяльність стає засобом формування у дітей з порушеннями слуху повноцінної мови. [2, с.4]

Аплікація – один з улюблених у дітей видів образотворчої діяльності: ъх радують яскравий колір паперу, вдале ритмічне розташування фігур; великий інтерес викликає у них техніка вирізання і наклеювання. Специфіка аплікації дає дітям можливість активніше засвоювати знання про колір, будову предметів, їх вплив, площинній формі і композиції. У аплікації є можливість пересувати вирізані елементи, порівнювати, накладаючи одні на інші. Це дозволяє засвоювати композиційні знання і уміння, що важливе не тільки для створення сюжетних і декоративних аплікацій, але і для малювання.

В процесі підготовки до свята елементи аплікації можна використовувати для прикраси залу, класу, виготовлення подарунків батькам, оформлення костюмів для виступів.

При роботі з молодшими дітьми вихователь наперед готує вирізані з паперу фігури, показує дітям як їх треба наклеїти, щоб вийшло красиво і акуратно. Старшим дітям можна запропонувати самостійно вирізувати нескладні фігури по наперед намальованих на папері контурах.

Прикрасити зал до свята можна також малюнками дітей, відповідних тематиці свята. Але на наш погляд, вигідніше використовувати малювання як підбиття підсумків. Після підсумкової бесіди можна запропонувати дітям відобразити отримані враження в малюнку. Для цього необхідно використовувати як наочне, так і сюжетне малювання. У зв'язку з тим, що сюжетне малювання викликає у дітей з порушеннями слуху великі труднощі, в молодших класах можна запропонувати розфарбувати малюнки, заготовлені вихователем. У старших класах доцільно обговорити найбільш вподобані моменти і допомогти їм самостійно намалювати те, що більше всього запам'яталося. Після, по малюнках дітей можна спробувати скласти розповідь про свято.

Можливо, що дітям буде цікаво намалювати когось з героїв свята (наочне малювання). Для цього вчитель повинен показати їм готові малюнки із зображенням того або іншого персонажа.

Чудово виглядають в святковому залі прикраси, виконані в техніці орігамі. У дітей викликає великий інтерес складання з паперу іграшок, якими можна нарядити ялинку. Орігамі можна також використовувати у виготовленні подарунків батькам. В цьому випадку зазвичай використовують орігамі у поєднанні з аплікацією. Оскільки ця робота складна і трудомістка, на виготовлення подарунка зазвичай відводять декілька занять: спочатку діти складають фігури (квіти, пташки, метелики, човники і ін.), потім наклеюють на заготовлений фон. При цьому вихователь показує дітям як краще оформити композицію на папері.

Оскільки виготовлення орігамі, особливо в початковий період навчання, викликає у дітей складнощі, то для виготовлення прикрас, подарунків потрібно використовувати найбільш прості фігури, які діти зможуть скласти самостійно. Складні фігури діти можуть скласти із заготовок, на яких добре видно лінії згинів. Доцільно у міру накопичення дітьми навиків поступово ускладнювати фігури.