Сутність державної держваної молодіжної політики в Україні

2.1 Сутність державної держваної молодіжної політики в Україні

У Декларації "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" (1992 р.), першому документі, який започаткував державну молодіжну політику в Україні, визначено, що це – системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, яка здійснюється у законодавчій, виконавчій, судовій сферах. З огляду на це, під державним управлінням молодіжною політикою розуміємо – систематичний та спеціально організований вплив суб'єкта державного управління на об'єкт, у першу чергу молодь, з метою організації ефективного, цілеспрямованого функціонування й розвитку системи роботи з молоддю, відповідно до мети та завдань цієї політики. [ 9,с.1]

Державне управління у сфері молодіжної політики здійснюється суб'єктом управління, яким, зокрема, є: державні органи – центральні органи виконавчої влади (зокрема, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту спільно з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади України); місцеві органи державної виконавчої влади зі своїми структурними підрозділами по роботі з молоддю; органи місцевого самоврядування; соціальні служби для молоді (у т.ч. центри соціальних служб для дітей, сім'ї та молоді), які виробляють і ухвалюють рішення, здійснюють керуючий вплив на об’єкти управління.

Об’єктом державного управління є молоді громадяни віком від 14 до 35 років, їх об'єднання, а також процеси в молодіжному середовищі, відносини у сфері суспільного життя, пов'язані з молоддю, на які спрямовано направляючі, організуючі та контролюючі дії відповідних суб’єктів. [ 20,с.9]

Суб'єкт і об'єкт взаємодіють у процесі управління для досягнення головної мети державної молодіжної політики – створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України.

Відповідно до світової практики, законодавчо-правовий елемент управління будь-якою сферою складається з Конституції, Хартії прав, міжнародних угод та конвенцій, законодавства, угод між окремими юрисдикціями. Щодо сфери молодіжної політики, то законодавчо-правовий механізм об'єднує такі складові (малюнок 2):

– прийняття законодавчих актів, рішень державних органів управління, спрямованих на формування й реалізацію державної молодіжної політики;

– підготовку щорічної доповіді Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України про становище молоді в Україні, стан реалізації державної молодіжної політики;

– створення механізмів і інститутів для проведення в життя закону;

– заходи по забезпеченню здійснення прав молоді, зафіксованих у Конституції України, законодавчих та нормативно-правових актах;

– розробку та законодавче затвердження державних стандартів;

– вироблення механізмів для впровадження міжнародного законодавства, ратифікацію документів міжнародних організацій. [ 2,с.15]

Організація державного управління у сфері молодіжної політики здійснюється через систему державних органів по роботі з молоддю, соціальні служби та молодіжну інфраструктуру. Завдання цієї політики, закріплені законодавством України та нормативно-правовими актами, які регламентують діяльність і обумовлюють функції органів по роботі з молоддю, впливають на їх внутрішню структуру, зумовлюючи її ієрархічний розподіл. Разом з тим органи управління, реалізуючи свої функціональні повноваження у процесі діяльності, здійснюють вплив на молодь, її об`єднання, процеси у молодіжному середовищі. Їх практичні дії пов’язані з прийняттям державних рішень, зі створенням економічних, політичних, організаційних, правових умов здійснення цієї політики на всіх рівнях держави. Молодь, у свою чергу, є не тільки об’єктом впливу, вона бере участь у провадженні молодіжної політики. Що забезпечує з її боку зворотний зв’язок, відгук на здійснювану державними органами політику. Таким чином, відбувається взаємодія різних елементів управління (малюнок 3). [ 15,с.6]

Державна молодіжна політика є динамічною системою, що розвивається. Тому зазначений механізм має забезпечувати своєчасне реагування органів державного управління відповідно до зміни потреб суспільства, завдань політики і стану молоді.

2.2 Вплив державної молодіжної політики на соціальне становлення та соціалізацію підростаючого покоління

У третьому тисячолітті, за прогнозами сучасних учених, прогрес людства буде визначати соціальна активність особистостей. Людина, яка з дитинства не мала досвіду активної громадської поведінки, досвіду з прояву соціальної ініціативи, не зможе і в зрілому віці вирішувати ключові проблеми суспільства. Тому важливим є те, щоб державна політика щодо молоді в Україні забезпечувала реалізацію заходів, спрямованих на формування суспільно активної особистості, здатної вирішувати завдання з державотворення та гідно протистояти всім викликам та загрозам, які можуть спричинятися наслідками соціально- економічної ситуації у світовому товаристві та в Україні зокрема.

Значна частина публікацій в українській науковій літературі з питань соціалізації присвячена політичним аспектам соціалізації молоді. Деякі автори, а саме П.Сівчук, М.Грушеватий, В.Подоляк, Л.Пилюгіна, О.Рудакевич, Д.Мельников, М.Баяновська, О.Опаленик у своїх дослідженнях висвітлили принципи політичної соціалізації молоді за умов відродження української нації, а також соціалізації як адаптивного механізму залучення молоді в політику; довели, що політична соціалізація підростаючої генерації є засобом формування особистості; обґрунтували роль самодіяльних дитячих та молодіжних об'єднань, студентського руху у формуванні політичної культури українського народу. Але в межах тематики нашого дослідження доцільно ширше розглянути поняття соціалізації молоді, фактори впливу та механізм залучення молоді до процесу соціалізації.

У своєму дослідженні Р.Сторожук зазначає, що соціалізація особистості відбувається під впливом ряду факторів, які умовно можна поділити на три групи:

1) макрофактори (світове співтовариство; держава та її органи; органи місцевого самоврядування; суспільство та його елементи; ЗМІ);

2) мезофактори (етнокультурні умови, тип помешкання, місце та умови проживання, традиційні умови розвитку людини);

3) мікрофактори (сім'я; заклади освіти; позашкільне середовище; товариство однолітків, різні громадські та релігійні об'єднання тощо).

Усі ці фактори на кожну конкретну людину впливають по-різному. Динаміка їх розвитку і впливу залежить від рівня розвитку суспільства, науки й техніки та індивідуальних якостей особистості.

Ю.Гажієнко обґрунтовує, що в процесі соціалізації молоді важлива роль належить соціальним інститутам, до яких відносять сім'ю, школу, ЗМІ, громадські об'єднання та організації, політичні партії, державні органи, установи.

У деяких дослідженнях розглядається така форма соціальної активності, що також сприяє процесу соціалізації молоді, як інноваційна активність. М.Яковенко на основі запропонованого концептуального підходу до дослідження інноваційної активності студентської молоді розробила систему заходів з розвитку в умовах оновлення вищої школи України. Під інноваційною активністю М.Яковенко розуміє такий прояв соціальної активності, у процесі якого індивід виявляє особистісну творчість і сприяє перетворенню соціальних відносин, умов власного життя тощо. Прояв інноваційної активності є можливим як у різних соціальних середовищах, так і в різних аспектах людської життєдіяльності і може виражатися як у соціально-позитивних, так і соціально-негативних формах. [6,с.417 ]

На думку О.Бойка включення молоді в активне суспільного життя має два взаємопов'язані аспекти - соціалізація молоді й оновлення суспільства. Включаючи молодь у систему існуючих суспільних відносин, суспільство змінюється й само: процес соціалізації переростає в процес оновлення суспільства. У свою чергу, змінюючи суспільство, молодь змінюється й сама, стає активною часткою суспільства, включається в суспільний механізм. Але високо оцінюючи роль молоді як суб'єкта соціальної дійсності, не слід впадати в крайнощі й пускати процес її соціалізації на самоплив. Умовою успішної соціалізації є зміна поведінки особи відповідно до потреб суспільства та згідно з бажанням самого індивіда. Будь-яке суспільство завжди буде прагнути виховати таку особу, яка б підтримувала ті суспільно-політичні процеси, які в ньому розвиваються.

Таким чином, процеси соціалізації молоді і трансформації суспільства повинні розглядатися у взаємодії. Соціалізація - це процес взаємодії індивіда і соціального середовища, основним змістом якого є передача й освоєння соціального досвіду, становлення суспільної людини, і, як результат, відтворення самого суспільства. [ 23,с.15]

Завдання процесу соціалізації молоді полягають в тому, щоб допомогти дітям і молоді зорієнтуватися в сучасних соціальних явищах, оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити місце в суспільстві. Ці процеси відображають не пасивну адаптацію молодої людини, а розвиток її творчого самоствердження в суспільстві.

Виділяють три основні етапи соціалізації молоді:

·  Сімейний (дошкільний)

·  Академічний (школа, технікум, ВУЗ)

·  Самоосвіта (у процесі фахової діяльності)

Сьогодення вимагає не просто подолання скепсису, зневіри та слабкодухості молоді, не тільки формування в неї принципів нового мислення, прогностичних орієнтацій, життєвих цінностей, а готовності до дій, до дійового включення в процеси суспільно-політичного життя, тобто значного підвищення рівня соціальної активності. Визначення такого рівня має важливе практичне значення, оскільки допомагає правильно оцінювати стан справ і формувати умови, що дозволяє активізувати людей. Активність виявляється в різних формах, має різний ступінь дієвості, неоднакові сфери застосування. [ 20,с.46]

Соціальна активність – свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована як на перетворення об'єктивних соціальних умов, так і на формування соціальних якостей власної особистості (активної життєвої позиції); характеристика діяльності, що відображає ступінь реалізації та розвитку соціальних можливостей людини (її здібностей, знань, навичок, намагань тощо). Чим вищий рівень соціальної активності, тим більший заряд соціальної енергії вона в собі концентрує, тим успішніше розвивається суспільство, що зацікавлене в постійному зростанні суспільно-політичної активності. Забезпечити зростання активності можна тільки через стимулювання соціальної діяльності людини та розширення меж для її соціальної творчості.

Турбуючись про зростання соціальної активності, необхідно передусім впливати на світоглядну спрямованість особистості, її переконання та свідомість. Перетворення в суспільстві виявили все більш відчутну суперечність між одномоментними, вузькозрозумілими інтересами та спонуканнями окремих особистостей, груп та інтересами всього суспільства. Не намагання до експансії власних інтересів, а переоцінка особистістю критеріїв життєвого успіху, правильності своєї поведінки, спрямованості та інтенсивності своєї соціальної діяльності і, як наслідок, формування активної життєвої позиції мають стати програмними в життєдіяльності молодих людей. Суспільство повинно потурбуватися про розвиток у молоді здатності та внутрішньої потреби у свідомій суспільній діяльності. Отже, суспільство зацікавлене в дійовому включенні молоді до багатьох соціальних процесів, плідної суспільно корисної роботи, гармонічного поєднання життєвих цілій особистості з потребами та інтересами всього суспільства .

Залучення молоді до активного суспільного життя тісно пов'язане з діяльністю молодіжних громадських організацій, в яких реалізується молодіжна самодіяльність та ініціатива, прагнення юнаків та дівчат до участі в житті суспільства й держави, до задоволення власних потреб та інтересів .

Ступінь розвитку соціальної активності, величина її інтенсивності залежать від позиції людини щодо основного виду діяльності, в яку вона включена як громадянин. Саме в цій діяльності відбувається оволодіння соціально важливими обов’язками, формується колективістська самосвідомість, визначається самооцінка, завойовується престиж, нагромаджується досвід колективних відносин. [ 6,с.418]

У юнацькі роки активність як природна здатність перетворюється на соціальну систему потреб та інтересів. Цей процес включає: а) усвідомлення суспільних явищ, що є предметною стороною соціальних відносин і етичних цінностей суспільства; б) розвиток соціальних відчуттів і потреб, що мають громадянську спрямованість (перш за все, потреби у взаємодії, співпраці та відповідних мотивах, що спонукають до реалізації відносин); в) включення в практичну діяльність, що має соціальну спрямованість. [ 21]

Як вважає О.Бойко механізм соціалізації молоді має, базуватися, перш за все на тому, що кожний молодий громадянин повинен розглядатися винятково як суб'єкт громадсько-корисної діяльності. Відтак, від держави, її структур, соціальних інститутів вимагається створення певних стартових умов для соціалізації молоді: дати необхідний обсяг знань, професійні навички тощо.

Процес соціалізації молоді відбувається відповідно до закономірностей, які притаманні певним соціальним групам людей. Проте важливою умовою розвитку громадської активності молодих людей є цілеспрямована соціалізація з освітньо-методологічним забезпеченням, з виробленням відповідної державної політики в цьому напрямі. [ 20,с.46]

Для цього необхідно:

·  Упровадження регіональної молодіжної політики, яка б сприяла створенню та розвитку молодіжних громадських об'єднань. Оскільки одним із найбільш важливих інститутів соціалізації є молодіжні громадські об’єднання як фундамент громадянського суспільства, практично навчаючи молодих людей активної участі, колективної співучасті тощо.

·  Активізування роботи з розробки регіональних програм "Школа молодіжного лідера". Завдяки реалізації програми молоді люди опанують усі необхідні знання та сформують навички, що потрібні для успішного й гармонійного розвитку особистості, ознайомляться з досвідом активної громадської поведінки тощо.

·  Здійснення підтримки з боку органів місцевого самоврядування новоствореним молодіжним громадським об'єднанням у вигляді одноразових дотацій, надання приміщень для здійснення діяльності, а також у разі необхідності забезпечення молодіжних об'єднань організаційною допомогою.

·  Забезпечення доступу молоді до формування та реалізації державної молодіжної політики. Це буде сприяти ширшому застосуванню молоддю інноваційних форм роботи, розвиваючи її самоорганізацію. При цьому самоорганізація виходить на перший план як ефективний засіб соціалізації молоді, джерело ініціативи, спосіб самореалізації та самоутвердження молодої людини.

Розділ 3. Соціальний педагог як субєкт здійснення держваної молодіжної політики

Соціальний педагог надає такі соціальні послуги в яких реалізується державна молодіжна політика:

ü  педагогічні (консультування батьків та дітей; послуги з організації дозвілля; просвітницькі послуги для батьків щодо формування навичок батьківської компетентності; послуги в організації домашнього навчання дітей-інвалідів; соціальний патронаж проблемних сімей; посередництво між учнями та батьками, учнями та педагогами тощо);

ü  психологічні (консультації з психологічних проблем; психотерапевтичні послуги; послуги з психодіагностики та психокорекції; соціально-психологічні тренінги; послуги з профорієнтації тощо);

ü  соціально-медичні послуги (інформування учнів щодо дотримання гігієнічних правил, організації раціонального харчування, попередження хвороб, які передаються статевим шляхом, шляхів передачі ВІЛ, наслідків вживання наркотичних речовин, алкоголю; сприяння в необхідному лікуванні дітей, які цього потребують тощо);

ü  юридичні послуги (допомога в оформленні відповідних документів для визначення соціального статусу дітей, позбавлених батьківського піклування; послуги щодо отримання відповідних пільг для різних категорій дітей; представлення інтересів дітей у правоохоронних органах, послуги з правової просвіти неповнолітніх тощо). [ 24,с.13]

Державна молодіжна політика передбачає залучення соціального педагога до таких видів професійної діяльності: [ 9]

1) створення відповідної системи освіти, професійної орієнтації і підготовки молоді до праці;

2) запобігання безробіттю, забезпечення зайнятості молоді;

3) встановлення для випускників шкіл, профтехучилищ, технікумів, ВНЗ, а також військовослужбовців, звільнених у запас, певних гарантій та можливостей для працевлаштування;

4) стимулювання підприємств і організацій, що спрямовують матеріальні та грошові ресурси на спеціальні молодіжні програми і проекти, на забезпечення зайнятості молоді, випуск товарів і надання послуг для молоді; створення та організацію діяльності госпрозрахункових та інших молодіжних підприємств і формувань, які дбають про надання допомоги молодим людям;

5) розвиток нових форм трудової участі молоді у виробництві;

6) стимулювання молоді, її організацій на самостійне вирішення власних соціальних проблем (розвиток молодіжних житлових кооперативів, центрів науки, творчості, дозвілля і відпочинку тощо);

7) вирішення житлових проблем молоді (зокрема створення системи пільгового кредитування для молодих сімей);

8) вивчення та формування розумних потреб молоді, розширення асортименту послуг і збільшення випуску товарів для молоді;

9) державне стимулювання і фінансування молодіжного обміну з представниками інших держав з метою підвищення професійної кваліфікації молоді, набуття нових спеціальностей, розширення світогляду.

Державна молодіжна політика здійснюється також через Центри соціальних служб для молоді в яких передбачена посада соціального педагога. [ 25,с.104]

Здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю покладається на: Державний центр соціальних служб для молоді; республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, районні у містах, сільські та селищні центри соціальних служб для молоді; спеціалізовані формування центрів соціальних служб для молоді, зокрема бюро праці, агентства зайнятості, служби психологічної допомоги, кризові центри, центри реабілітації, ресоціалізації, адаптації, школи батьківської підтримки для молодих батьків, телефон довіри тощо.

Державний центр соціальних служб для молоді створюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань молодіжної політики та підпорядковується йому.

Центри соціальних служб для молоді створюються відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, належать до сфери їх управління і підпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органу сільської, селищної, міської ради.

Державний центр соціальних служб для молоді контролює і координує діяльність республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських центрів соціальних служб для молоді.

Республіканський центр соціальних служб для молоді Автономної Республіки Крим, центри соціальних служб для молоді обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, міські, районні, районні у містах, сільські та селищні ради контролюють і координують діяльність центрів соціальних служб для молоді відповідно районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських та селищних рад, а також надають їм практичну і методичну допомогу.

Штатна чисельність працівників Державного, республіканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних центрів соціальних служб для молоді встановлюється згідно з мінімальними стандартами здійснення соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Типове положення про центри соціальних служб для молоді затверджується Кабінетом Міністрів України.

Діяльність центрів соціальних служб для молоді фінансується за рахунок державного та місцевих бюджетів, відповідні витрати в яких визначаються окремим рядком, інших джерел, передбачених законодавством.

Послуги, що надаються центрами соціальних служб для молоді, є державними послугами і здійснюються на безоплатній основі.

Завданнями суб'єктів соціальної роботи з дітьми та молоддю є: надання різноманітних соціальних послуг, соціально-медичної, психолого-педагогічної, правової, інформаційної, матеріальної та інших видів соціальної допомоги, консультування дітей та молоді; розроблення та здійснення системи заходів по створенню умов, достатніх для життєдіяльності різних категорій дітей та молоді; здійснення соціально-профілактичної роботи серед дітей та молоді, проведення системи заходів щодо запобігання негативним явищам та їх подолання; розроблення та здійснення реабілітаційних заходів щодо відновлення соціальних функцій, морального, психічного та фізичного стану дітей та молоді, пристосування їх до безпечних соціальних та інших умов життєдіяльності, а також надання допомоги дітям, молоді, які зазнали жорстокості та насильства, потрапили в екстремальні ситуації; здійснення міжнародного співробітництва, вивчення і поширення передового міжнародного досвіду з питань соціальної роботи з дітьми та молоддю; сприяння молодіжним організаціям і окремим громадянам у їх культурному і фізичному розвитку, участі в трудовій та суспільно корисній діяльності; здійснення інших повноважень у сфері соціальної роботи з дітьми та молоддю.

Висновки

 

Проведене дослідження дає змогу зробити наступні висновки що стратегічною метою молодіжної політики України є створення умов для самореалізації та творчого розвитку кожної молодої людини – громадян України, реалізації інноваційного потенціалу молоді у всіх сферах суспільного життя, вихованні покоління людей здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, зберігати й примножувати цінності народу України та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, демократичну, правову державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти.

У курсовій роботі теоретичний аналіз державної молодіжної політики полягає у розгляді різних підходів до розкриття сутності та визначення поняття державної молодіжної політики, виокремлення елементів структури державної молодіжної політики, аналізі різних зарубіжних моделей реалізації державної молодіжної політики.

Таким чином, сутність державної молодіжної політики полягає в складних, багатограних явищах. що мають чітко визначену мету, завдання, напрями, механізм реалізації тощо. Державна молодіжна політика визначається як системна діяльність держави у відносинах з особистістю, молоддю, молодіжним рухом, що здійснюється в законодавчій, виконавчій, судовій сферах і ставить за мету створення соціально-економічних, політичних, організаційних, правових умов та гарантій для життєвого самовизначення, інтелектуального, морального, фізичного розвитку молоді, реалізації її творчого потенціалу як у власних інтересах, так і в інтересах України. Державна молодіжна політика має досить складну структуру, в якій можна в узагальненому вигляді виокремити три основних елементи. Перший – політичної організації, що включає сукупність "молодіжних" органів державної влади, громадсько-політичні інститути, молодіжні громадські організації й рухи, саму молодь тощо. Другий елемент – політична діяльність владних інститутів та відносини між ними. І нарешті, третій елемент – політична свідомість, що вказує на залежність політичних відносин і політичної діяльності, всього суспільно-політичного життя молоді від свідомого її ставлення до своїх інтересів.

Соціально-педагогічні засади здійснення державної молодіжної політики в Україні визначаються впливом взаємообумовленістю здійснення державної молодіжної політики та соціального становленння та соціалізації підростаючого покоління. Таким чином процеси соціалізації молоді і трансформації суспільства повинні розглядатися у взаємодії. Соціалізація – це процес взаємодії індивіда і соціального середовища, основним змістом якого є передача й освоєння соціального досвіду, становлення суспільної людини, і, як результат, відтворення самого суспільства. Для ефективного впливу на соціальне становлення державної молодіжної політики необхідне впровадження такої регіональної молодіжної політики, яка б сприяла створенню та розвитку молодіжних громадських об'єднань,з боку органів місцевого самоврядування необхідне підтримка у вигляді надання приміщення для молодіжних громадських обєднань. Також необхідно забезпечити доступ молоді до формування та реалізації державної молодіжної політики.

Соціальний педагог виступає субєктом здійснення державної молодіжної політики, надаючи педагогічні, психологічні, соціально-медичні, юридичні послуги. Таким чином соціальний педагог відіграє важливу роль в процесі реалізації державної молодіжної політики, виступаючи певним посередником між державними структурами та молоддю. Державна молодіжна політика також реалізується через Центри соціальних служб для молоді, в яких передбачена посада соціального педагога.

Список використаної літератури

1. Атрощенко Б., Коваленко В. Історія молодіжної політики незалежної України пишеться вже зараз // Сіверянський літопис. – 2006. – №6. С.112-114.

2. Андрущенко В.Л. Запорізька Січ як український феномен. // В.Л. Андрущенко, В.М. Федоров - К. : Заповіт, 1995. - 75 с

3. Балакірєва О. М., Головенько В.А. Державна молодіжна політика як важливий напрям діяльності владних інститутів щодо розв’язання проблем молоді в сучасній Україні // Укр. соціум. – 2006. – № 6. – С. 149-150.

4. Бакаєв, О. Деякі концептуальні проблеми молодіжної політики в Україні // Розбудова держави. – 1996. - № 1. – С. 13-20.

5. Богомаз, К.Ю. Формування політичної культури української молоді в умовах незалежної держави //Етнополітологія в Україні: здобутки, проблеми, перспективи. – К., 2004. – С. 221-225.

6. Бородін, Є. І. Державна молодіжна політика в Україні у 1991-2003 рр.: урядові програми // Вісник Дніпропетровського університету. – Д., 2004. – № 5. – С. 98-108. – (Історія та археологія ; Вип.12)

7. Бородін Є.І. Історія формування державної молодіжної політики в Україні (1991-2004 рр.): Монографія /Є.І. Бородін. – Д.: Герда, 2006. – 472 с.

8. Гикава, Г. Особливості соціального становлення молоді // Соціальний педагог. – 2008. - № 12(грудень). – С. 58-60.

9. Гадяцький Л. Державна молодіжна політика: поганяй до ями ?: Виступ [народного депутата України], що не прозвучав у парламенті // Новий час. – 1999. – 28 черв.– 4 лип. – С.3.

10. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. – К.: Наук. думка, 1993

11. Димитров, М. Ф. Пріоритетні напрями молодіжної політики у діяльності державних місцевих структур та громадських організацій // Проблеми освіти : наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. – К., 2006. – Вип. 44. – С. 63-66.

12. Донченко Т.О. Формування державної молодіжної політки в Україні:історико- правовий аспект. //Наукові праці.Том 125.Випуск 112.-К.2009.-С.141-143.

13. Жигайло, Н. І. Діяльність центрів соціальних служб для молоді // Соціальна педагогіка: навч. посіб. / Н. І. Жигайло. – Л., 2007. – С. 133-143.

14. Зінченко А. Державна молодіжна політика: історія формування, проблеми, перспективи // Політичний менеджмент – 2007. – № 1. С.185-186.

15. Ільченко Н.М. Деякі аспекти формування механізму реалізації державної політики України в галузі засобів масової інформації // Державне будівництво: електрон. наук. фахове видання ХарРІ НАДУ. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2007. – № 2.

16. Карнаух, А.А. Молодіжна політика: проблеми та перспективи // Віче. – 2007. – № 18. – С. 47-48

17. Кривчик Г.Г. Молодіжна політика в Україні у дзеркалі історизму і об’єктивності // Грані. – 2006. – № 6. – С. 153-155.

18. Перепелиця М.П. Державна молодіжна політика в Україні (регіональний аспект). — Київ, Український інститут соціальних досліджень, Український центр політичного менеджменту, 2001. — 242 с.

19. Перепелиця, М. Механізм реалізації регіональної, місцевої державної молодіжної політики // Нова політика. – 2000. - № 6. – С. 40-43.

20. Перепелиця, М. Державна молодіжна політика: молодь про її формування та реалізацію // Віче. – 2000. - № 10. – С. 47-60.

21. Пилипчук І., Федусь С. Державна житлова молодіжна політика // Розробка державної політики: Аналіт. зап. / Уклад. О. І. Кілієвич. – К., 2002. – С. 137-141.

22. Плахотнюк Н.Г. Проблеми і шляхи залучення молоді на державну службу в Україні // Укр. соціум. – 2005. – № 4. – С. 84-92.

23. Результати моніторингового опитування населення України стосовно соціального становища молоді. — К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. — 34 с.

24. Метьолкіна Н.Б. Механізми формування та реалізації державної молодіжної політики в Україні [Електронний ресурс] / Н.Б. Метьолкіна // Державне будівництво – Х. : ХарРІ НАДУ "Магістр", 2008. – № 1.

25. Смолій, В.А. Молодіжна державна політика Історія України XX – початку XXI століття: навч. посіб. // за ред. В.А. Смолія. – К., 2004. – С.342.

26. Старожук Р. Державна молодіжна політика в контексті європейського вибору України: механізи реалізації . //Дис..канд.наук з держ.упр.25.00.02- Р. Старожук //О.;ОРІДУ НАДУ .2007,С.13-25.

27. Ченцов В., Колесніков К. Українська молодіжна політика від Кравчука до Кучми // Бористен. – 2006. – № 12. – С. 12-13.

28. Шульга, В.В. Соціально-педагогічні аспекти державної молодіжної політики в Україні // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. / гол. ред. В.Г. Кремень. – К., 2004. – Вип. 40. – С. 32-39.

29. . Декларація "Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні" зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 13 травня 1999р.,№655-ХІV.

30. Гажієнко Ю. Проблеми політичної соціалізації молоді в сучасних умовах. //Вісн. НАДУ -2005-С.417-418.

31. Пилипенко В. Молодь України:сподівання, орієнтації, поведінка //В. Пилипенко, О. Вишняк, О. Дончеко- К:Наук.думка,1993- С.40-50.

32. Родина Л. Развитие социальной активности подростков // Л. Родина, О. Мичина // Партнерство через образование. Совместный российско-американский журнал.

33. Соціальні послуги в Україні: сьогодення та перспективи // Т.В. Семигіна, К.С.Міщенко та ін.-К.:ВК "Зірка",2007-52с.

34. Соціальна педагогіка.Навч. посібник. //За ред.А.Й. Капської-К.,2000-264с.

35. Study on the State of Young People and Youth Policy in Europe 9(Final report). – UN, 2001. – 147 p.

Додаток 1

Малюнок 1. "Структура державної молодіжної політики"

Додаток 2

 

Малюнок 2

Додаток 3

 

Малюнок 3