Авторське право в середовищі електронних бібліотек України

2.2 Авторське право в середовищі електронних бібліотек України

Досягнення у сфері науки і практики всіх галузей знань відбивається у різних видах документів на різних носіях інформації, переважна частина яких зберігається в бібліотечно-інформаційних установах. Більшість документів зберігає знання, які є результатом інтелектуальної діяльності певної особи чи творчого колективу, і може розглядатися як об’єкт авторського права. Основою сучасного інформаційного права є положення про невід’ємне право людини на вільний доступ до інформації. Водночас дуже важливим є створення правового захисту інтелектуальної власності в системі використання інформаційних ресурсів, тобто збереження авторських прав.

Авторське право в Україні — це частина цивільного законодавства, і воно регулює відносини із використання творів науки, літератури і мистецтва.

Так, у Національній бібліотеці імені В. І. Вернадського (НБУВ) 2008 р. за бажанням користувачів виготовлено понад мільйон копій документів. Якщо донедавна в бібліотеках йшлося про копіювання переважно друкованої продукції, то інформатизація суспільства внесла суттєві корективи в систему формування бібліотечних фондів та обслуговування. З розвитком бібліотечних інформаційних електронних ресурсів, зокрема формуванням повнотекстових баз даних, копіювання електронних документів стало загальнодоступним. У НБУВ щодоби користувачі ЕР роблять близько 135 тис. копій документів. Активне створення електронних бібліотек, у фондах

яких є документи, що підпадають під юрисдикцію авторського права, використовуються у вільному доступі, протее процес копіювання документів (як і можливе подальше тиражування) бібліотечними службами не контролюється та, зрештою, й не може. Організацію електронних бібліотек, наповнення та використання їхніх повнотекстових баз даних, чинне законодавство України повною мірою не забезпечує, як і правомірність їхнього функціонування (у тому числі в Інтернеті). Можна сказати, що наразі в нашому суспільстві відбувається, з одного боку, апробація користування цим новим видом інформаційного ресурсу, з другого — проходить перевірку нормативно-правове забезпечення процесу його функціонування. Проблеми використання документної електронної інформації, що виникли, знаходяться у правовому полі країни. Серйозно означилася така, як захист авторських прав, зокрема майнових прав на інтелектуальну електронну продукцію. Увага суспільства до існуючого законодавства: у пресі та на професійних форумах все частіше виникають дискусії щодо правової бази держави і необхідності введення нових законів. Безперечно, окремі нормативні акти чинного законодавства в цій сфері потребують змін, але спочатку треба навчитися виконувати ті положення, що вже прийняті та здатні упорядкувати та узгодити аналізовані правові норми. У цьому на сьогодні полягає суть проблеми як в Україні, так і в інших державах.

Якщо звернутися до практики копіювання документів у бібліотеках інших країн, то ця проблема вирішується по-різному. Так, у США прийнятий закон про продовження терміну дії авторських прав (Copyright Term Extension Act), до 70 років. Однак є виняток (стаття 108(h)), що дозволяє бібліотекам, архівам або некомерційним освітнім установам за останні 20 років дії копірайта відтворювати, копіювати документ з метою забезпечення його збереження або в наукових цілях. Для цього бібліотеці потрібно довести, що ця робота не носить комерційного характеру, а зроблена копія документа не є товаром [23].

У Великобританії 31 жовтня 2003 р. були прийняті поправки до Закону про авторське право, дизайн і патенти (The Copyright. Designs and Patents Act), який було доповнено "Нормами з копірайту і суміжних прав" (Copyright and Related Rights Regulations). Поправки в ньому аналогічні Тим положенням, що стосуються американського закону захисту авторських прав у цифрову епоху [24]. Головні зміни торкнулися переліку винятків. Так, будь-яке копіювання в наукових, комерційних або приватних цілях, що виконується для комерційної потреби, вимагає дозволу від власника прав (авторизації) або ліцензії від Агентства з авторських прав.

З позиції права, будь-яка наукова робота, що виконується науковими організаціями, які входять до складу приватних (комерційних) компаній, є результатом комерційної діяльності. Робота, що здійснюється в некомерційній організації на замовлення приватного підприємства, також вважається комерційною. Для бібліотек є вибір — укладати угоди з агентствами, що здійснюють централізоване вирішення проблем авторського права і відрахувань або не займатися такими видами бібліотечно-інформаційної діяльності (копіювання, сканування, роздруківка тощо). Крім того, бібліотеки, поставлені у більш жорсткі умови, ведуть роз’яснювальну роботу у сфері авторського права та інтелектуальної власності. Так, Британська бібліотека організувала спеціальний бізнес-центр з означених проблем, щоб допомогти своїм читачам орієнтуватися в складних питаннях авторського права. На нашу думку, бібліотекам України доцільно запозичити цей досвід, який буде дієвішим за умов активної співпраці спеціалістів бібліотечної та правознавчої галузей.

Основним нормативним актом Російської Федерації (РФ) у сфері авторського права є частина 4 Цивільного кодексу (ЦК), яким з 01.01.2008 р. припинено дію Закону РФ "Про авторське право і суміжні права" від 09.07.1993 р. Це дуже важливо, бо на авторське право і, зокрема, — на договори з автором, поширюються загальні положення цивільного права. РФ є федеральною державою, і це означає, що нормативні акти мають право приймати не лише в державі в цілому, а й окремі суб’єкти РФ (республіки, округи, краї). Ст. 492 ЦК передбачає випадки використання твору без згоди автора і без сплати авторської винагороди, а ст. 495 — використання твору без згоди автора, але з виплатою авторської винагороди [6]. Європейські експерти високо оцінили закон РФ про авторське право, визнавши його одним з найкращих серед аналогічних законів інших країн. Відзначалося, що одним з головних завдань є практичне забезпечення його виконання, спрямування на захист авторських прав. Ці проблеми виявляються актуальними і для бібліотек, що активно формують різноманітні інформаційні ресурси [19].

Міжнародне бібліотечне співтовариство намагається захистити право користувачів на вільний доступ до електронних документів та їхнє копіювання, але більшість держав приймають рішення про обмеження копіювання електронних документів у бібліотеках [12]. Однак дещо іншу позицію має Міжнародна федерація бібліотечних організацій та установ (ІФЛА). Федерацією підтримується позиція щодо безоплатного доступу до інформаційних ресурсів з метою наукових досліджень та освіти, яка мотивується тим, що за відсутності такого рішення бібліотекам і громадянам не буде надана можливість користуватися усіма не забороненими законодавством можливостями щодо електронного копіювання, а це може створити небезпеку соціального характеру [11]. Переваги інформаційного суспільства будуть, насамперед, доступні користувачам, які мають можливість заплатити за доступ до інформаційних ресурсів. Це призведе до подальшого поглиблення нерівності між користувачами, оскільки є й ті, хто неспроможний оплатити цієї послуги.

ІФЛА закликає Всесвітню організацію інтелектуальної власності про авторське право (ВОІС) і Світову організацію торгівлі (СОТ) спільними зусиллями виробити новий підхід до проблем інтелектуальної власності з урахуванням різного рівня розвитку країн. Зокрема, ІФЛА рекомендує ВОІС відмовитися тимчасово від прийняття нових заборонних рекомендацій і підписання нових договорів з авторського та патентного права [16]. Для порівняння — отримання електронної копії документа в Європі стає загальнодоступним і звичним явищем. У 2008—2009 рр. поширилась тенденція протиборства в європейському інформаційному суспільстві за "вільний контент", за інтереси суспільства, зняття обмеження використання інформації. Ще в 1998 р. основні риси інформаційного суспільства і завдання, що стоять перед бібліотеками та інформаційними центрами, охарактеризувала Маргарет Хейнс, виконавчий директор Британської комісії з бібліотек і інформації. Наголошуючи, що бібліотеки та інформаційні центри діють у швидкомінливому зовнішньому оточенні, де вільний доступ до інформації становить основу демократичного суспільства, а інформація має бути доступною, організованою і керованою та водночас — міжнародним товаром [1]. Такий підхід викликає необхідність регламентувати відносини між автором та суб’єктами, які формують інформаційні ресурси і надають їх у використання на комерційній основі. Вирішення цих питань потребує перегляду та вдос-коналення законодавчих норм як на міжнародному рівні, так і на загальнодержавному. Нині наша країна перебуває на стадії завершення формування системи правової охорони інтелектуальної власності й має певні результати щодо регламентації авторсько-правових відносин у сфері інформаційного виробництва і розповсюдження інформації. Зараз ще відбувається процесс прискореної адаптації вітчизняних норм до міжнародних конвенцій, пов’язаних з дотриманням авторського права і суміжних прав, а також внесення відповідних змін і доповнень до нормативно-правових актів України. Водночас існують серйозні проблеми функціонування вітчизняного законодавства в сфері авторського права та інтелектуальної власності, що виявляється в порушенні та недотриманні норм вітчизняного права у цій царині. Це виливається в особливу проблему невпорядкованості нормативно-правових актів, що регулюють копіювання інформаційних ресурсів та несанкціонований відбір інформації через мережу Інтернет. Потрібно вирішити питання щодо досягнення справедливого та життєздатного балансу між інтересами суб’єктів авторських прав їх створювачами документних систем, у яких організується використання документів, у тому числі— у бібліотечно-інформаційних установах та в мережі Інтернет. Вирішенню цього завдання може значно посприяти створення спеціальної міжвідомчої робочої групи, до складу якої входитимуть провідні фахівці бібліотечної та правознавчої галузей. У компетенції такої групи або комісії — досягнення консенсусу щодо вироблення відповідних нормативно-правових положень, якими б чітко визначалися права бібліотечно-інформаційних установ як посередника між автором та користувачем, а також — межі відповідальності за неправомірне використання об’єкта інтелек-туальної власності, зокрема:

· створення без згоди авторів електронних копій документів для веб-архівів та їх вільне використання тільки в локальних бібліотечних мережах;

· зменшення строку дії авторського права;

· упровадження цифрового підпису для електронних документів з метою підтвердження авторських прав (наукового, освітнього, художнього характеру);

· відповідальність за неправомірне використання інформації з документних фондів має нести не бібліотека, а користувач;

· потрібно чіткіше визначити правові процедури, які передбачають ефективні дії впливу на суб’єкта будь-якого порушення прав інтелектуальної власності (плагіат, привласнення тощо).

Однак, наразі актуальним завданням є не тільки удосконалення законодавства в галузі авторського права та використання інформації, а і його виконання, зокрема, правильне застосування ряду положень, спрямованих на захист авторських прав та вільний доступ громадян до бібліотечних фондів та електронних ресурсів.

У національному законодавстві рівно як і в міжнародних договорах не використовується поняття „Інтернет” як середовище використання творів та об’єктів суміжних прав.

Норми вітчизняного законодавства (Цивільний кодекс України, далі – Кодекс; Закон України «Про авторське право і суміжні права», далі - Закон) містять більш широкі поняття, що розповсюджуються на цифрові технології, а саме, відтворення, право на розповсюдження серед широкої публіки (доведення до відома, надання доступу).

Основні положення полягають у визначенні прав, пов’язаних з використанням творів, виконань, фонограм у цифровій формі, в тому числі в інтерактивних комп’ютерних мережах. Зокрема, відповідно до положень Договорів ВОІВ автори, виконавці, виробники фонограм мають виключні права дозволяти відтворення своїх творів, виконань, фонограм в цифровому середовищі, а також „здійснювати доступ” до своїх творів, виконань, фонограм.

Під здійсненням доступу мається на увазі доведення до загального відома через дротові та недротові засоби зв’язку творів, виконань, фонограм таким чином, що представники публіки можуть здійснювати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їхнім власним вибором.

До виключного права автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм, організації мовлення відноситься право дозволяти відтворення, відповідно, твору, виконання, фонограми, відеограми, програми мовлення (статті 441, 453-455 Цивільного кодексу України, статті 15, 39, 40 Закону).

Відтворення включає зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп’ютер (стаття 1 Закону).

До виключного права автора, виконавця, виробника фонограм також відноситься право надання доступу будь-якій особі до твору, фонограми та зафіксованого виконання з місця та в час, обраних нею (статті 453, 454 Цивільного кодексу України, статті 15, 39, 40 Закону).

Крім того, якщо, наприклад музичні або відео-файли планується продавати через мережу Інтернет, на це також потрібно отримати дозвіл від автора, виконавця, виробника фонограм, відеограм. Зокрема, відповідно до статті 441 Цивільного кодексу України, статті 15 Закону використанням твору є його продаж. Використанням виконання або фонограми, відеограми є продаж та інше відчуження оригіналу чи примірника запису виконання (стаття 453 Кодексу, стаття 39 Закону) або фонограми, відеограми (стаття 454 Кодексу, стаття 40 Закону).

Отже, для правомірного використання об’єктів авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет, необхідно отримати дозвіл від суб’єктів авторського права і суміжних прав.

Законодавство у сфері авторського права передбачає, що використання твору є правомірним лише після попереднього письмового дозволу авторів чи інших осіб, що мають авторське прав на твори (статті 15, 33 Закону),

Крім того, автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору (стаття 15 Закону).

Як свідчить практика, при створенні електронних бібліотек існують такі проблеми.

Відсутність дозволів суб’єктів авторського права (авторів творів, видавців тощо) на переведення їх творів в цифрову форму (сканування) для розміщення цих творів в електронній бібліотеці з подальшим наданням користувачам доступу до цих творів. При цьому необхідно передбачати вимогу неможливості порушення цілісності твору під час його переведення в цифрову форму та при подальшому використанні, надання доступу до творів тільки для особистого використання [14] .

Окремі винятки та обмеження у сфері авторського права стосуються безпосередньо бібліотек. Так стаття 22 Закону передбачає, що допускається без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, репрографічне відтворення одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку, за таких умов:

1) у разі, коли відтворюваним твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що:

а) бібліотека та архів мають достатньо підстав вважати, що такий примірник використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження;

б) відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру;

2) у разі, коли відтворення здійснюється для збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або непридатного примірника з фонду аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом неможливе, а також коли відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру.

При цьому відповідно до статті 1 Закону репрографічне відтворення (репродукування) — факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер.

Тому положення, передбачені статтею 22 Закону не стосуються використання творів електронними бібліотеками.

Окремі виключення та обмеження стосуються діяльності електронних бібіліотек, див. Рекомендації щодо застосування винятків та обмежень у сфері авторського права і суміжних прав).

Для створення електронної бібліотеки необхідно:

- створити Реєстр суб’єктів авторського права на твори, які планується розмістити в електронній бібліотеці;

- укласти договори між суб’єктами авторського права та електронною бібліотекою (або між суб’єктами авторського права та організацією колективного управління).

На основі одержаних повноважень суб’єкт авторського права, його повірений чи організація колективного управління надає електронній бібліотеці невиключні права на використання об’єктів авторського права шляхом укладання з нею відповідного договору. Також цим договором передбачається виплата авторам чи іншим особам, що мають авторське право, винагороди електронною бібліотекою.

Договір правовласника чи його представника з електронною бібліотекою може передбачити, у залежності від характеру використання творів, такі способи їх використання: відтворення, розповсюдження, включення творів як складових частин до збірників, подання творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;.

При наданні доступу можна застосувати технічні засоби щодо безкоштовного доступу до анотацій творів для ознайомлення користувачів зі змістом твору, щоб визначити доцільність використання цього твору за відповідну плату.

Електронні копії творів мають супроводжуватися застереженням щодо заборони неправомірного використання твору, зокрема його копіювання та розповсюдження.

Електронна бібліотека має вести статистику використання творів для виплати винагороди [12] .

Згідно зі статтею 50 Закону порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є зокрема:

- вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав, та їх майнові права;

- піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення.

- будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

- підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

- розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.

Кримінальна відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав передбачена статтею 176 Кримінального кодексу України: незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, або інше умисне порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією та знищенням всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп'ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення та знарядь і матеріалів, які спеціально використовувались для їх виготовлення.

Висновок

 

У даній курсовій роботі розкрита тема « Електронні бібліотеки в мережі Інтернет: сучасний стан та перспективи розвитку». Висвітлено питання щодо сутності, становлення, історичного розвитку електронних бібліотек, тенденції їі розвитку в майбутньому, розкрито сутність електронної бібліотеки, як ефективного засобу оптимального інформаційного забезпечення суспільства в умовах інформатизації.

Створення найсучаснішої комп’ютерної техніки та впровадження нових інформаційних технологій суттєво вплинули на розвиток бібліотечної справи в Україні. ЇЇ традиційний образ як сховища першоджерел – книжок – змінюється завдяки появі нових видів носіїв інформації – електронних.

По даним статистики, в Інтернеті вже зараз знаходиться більше документів, чим у бібліотеках, а кількість інтернет – читачів щорічно збільшується в двічі. Молоде покоління все частіше надає перевагу роботі з електронними ресурсами.

Зміни в соціальному, політичному та економічному житті України значно вплинули на якість задоволення інформаційних потреб користувачів, поширення послуг, їхню різноманітність. Ці тенденції обумовили необхідність переходу до інтенсивного процесу реалізації інформаційних функцій бібліотек на основі впровадження нових комп’ютерних технологій. Інформатизація бібліотечної справи, створення нових носіїв інформації – електронних, докорінно змінює уявлення щодо документальних комунікацій. Дослідження проблем створення, функціонування електронних бібліотек, сприяє вдосконаленню інформаційного забезпечення суспільства.

Суперечність між зростаючим обсягом знань і обмеженими можливостями системи документних комунікацій на паперових носіях інформації, обумовлює необхідність введення в цю систему електронних бібліотечно – інформаційних ресурсів. Одним із напрямів інноваційної діяльності бібліотек має стати формування в них упорядкованих зібрань електронних документів. Надання до них онлайнового доступу та наступне тиражування та поширення на комакт – дисках.

Електронні бібліотеки в умовах впровадження сучасних інформаційних технологій бібліотечно-інформаційна діяльність зазнає істотних змін. Виникають та одержують розповсюдження у науковому товаристві нові засоби і форми електронних ресурсів. Науковцям надається інформація на друкованих носіях та в електронному вигляді. Передусім це стосується наукових журналів. Практично, всі провідні зарубіжні наукові видавництва та наукові товариства представляють свої видання в електронному вигляді. Крім цього, все більшого значення в системі інформаційного забезпечення науки набувають електронні бібліотеки (ЕБ), що як інформаційні ресурси нового типу виступають базою для проведення досліджень на новому рівні.

Використання інформації в електронній формі дозволяє обмінюватися нею як в межах регіону, так і між різними регіонами. Internet надає нові можливості для розвитку всіх процесів бібліотечної технології — комплектування фондів (активізація використання електронної пошти при проведенні внутрішньо державного й міжнародного книгообміну; залучення онлайнових технологій; використання можливостей Internet при формуванні інформаційних ресурсів книгозбірень), каталогізація, довідково-бібліографічне інформування. Internet надає можливість отримувати не лише вторинну (бібліографічну) інформацію, а й тексти першоджерел. Також важливим напрямом інформаційного обслуговування першоджерелами з використанням Internet,є електронна доставка документів. В технологічному аспекті електронна доставка документів передбачає онлайновий пошук потрібної інформації у віддалених ЕК, замовлення необхідних першоджерел, передачу документа за допомогою факсимільних апаратів або створення його ASCI- чи Image-копії з подальшою доставкою замовнику електронною поштою.

Сьогодні є очевидним, що електронне і друковане середовище має різні цільові направлення. Бібліотека ж повинна об’єднати і те і друге, хоча віртуальність електронного світу дозволяє їй не тільки виконувати функції зберігання. Але й і орієнтувати читачів в інформаційному середовищі, забезпечуючи вільний доступ, давати допомогу в пошуку необхідних знань.

Таким чином, вивчення літературних джерел і практичного досвіду створення та використання електронних бібліотек свідчить, що електронні бібліотеки, доповнюючи традиційні форми, стають все ефективнішим засобом наукової комунікації, сприяють реалізації як індивідуального творчого потенціалу, так і наукової колективної співпраці, впливають на сучасного науковця, надають можливість швидко здійснювати обмін ідеями, знайомитися з результатами наукових досліджень колег із різних країн світу, що створює умови для формування наукового товариства без кордонів.

Список використаних джерел

1.  Будущее библиотек в информационном обществе : позиция Британской комиссии по библиотекам и информации [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://www.gpntb.ru/win/ntb/ntb99/2/f02_12.html. — Загл. с экрана.

2.  Василенко О.М. Електронні ресурси як чинник оптимізації довідково-бібліографічного обслуговування/О. М. Василенко// Наук. праці Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. — 2000. — Вип. 5. — С. 204—211.

3.  Вилегжаніна Т. Україна в інформаційно-бібліотечному просторі/ Т. Вилегжаніна//Бібліотеч. планета. – 2006. – № 3. – С.4–7.

4.  Вуль В. Что хранят электронные библиотеки в России?/ В. Вуль//Библиотечное дело. – 2003. - №3. – С.16-19.

5.  Гиляровский Р.С. Электронные издания в библиотеке: Проблемы и пути их разрешения/Р. С. Гиляровский//Библиотечное дело и проблемы информатизации общества: Тез. докл. междунар. научн. конф.; Москва, 27-28 апр. 1999 г. – М., 1999. – Ч. 1. – С.17-19.

6. Гражданский кодекс Российской Федерации (ГК РФ) (части первая, вторая, третья и четвертая), часть первая ГК РФ введ. с 1 января 1995 г., часть вторая ГК РФ введ. с 1 марта 1996 г., третья часть ГК введ. с 1 марта 2002 г., часть четвертая ГК введ. с 1 января 2008 г. [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://base.garant.ru/10164072.htm. — Загл. с экрана.

7. Електронні інформаційні ресурси бібліотек України: [За результатами дослідження] //Бібліотечна планета. – 2002. - №2. – С.20-21.

8. Ермаков С.Г. Создание веб-сайта библиотеки: вопросы методологии и технологии/С. Г. Ермаков, А. М. Стаханевич// Библиотенки и ассоциации в меняющемся мире; новые формы сотрудничества, Тр. конф. / 10-я юбил. междунар. конф. "Крым 2003" – М., 2005. – Т. 1. – С.275–278.

9. Інформація про бібліотеку: електронна наукова бібліотека НБУВ [Електрон. ресурс] / Спосіб доступу: http://www.nbuv.gov.ua/library/— Заголовок з екрана.

10. Інформація про бібліотеку: електронна бібліотека України [Електрон. ресурс] / Спосіб доступу: http://www.biblioteka-ua.com/— Заголовок з екрана.

11. Манифест ИФЛА об Интернет [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://gnpbu.ru/nmo/ifla-1.htm. — Загл. с экрана.

12. Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ[Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.ifla.org/.— Назва з екрана.

13. Павлуша І. Електронні бібліотеки: зарубіжний досвід, питання, розробки української концепції/І. Павлуша//Бібліотечний вісник. – 1999. - №4. – С.13-23.

14. Погребна О. Електронні ресурси Національної парламентської бібліотеки України в інформаційному супроводі процесу політичних реформ у державі/О. Погребна//Бібліотеч. планета. – 2005. – № 1. – С.19–20.

15. Позиция ИФЛА по вопросам авторского права в цифровой среде [Электронный ресурс]. — Режим доступа : http://sasl.at.ua/publ/20-1-0-72. — Загл. с экрана.

16. Резніченко В.А. Електронні бібліотеки: інформаційні ресурси та сервіси/В.А. Резніченко, О.В. Захарова, Е.Г Захарова. // Проблеми програмування. – 2005. - №4. - С.60-61.

17. Солов'яненко Д. Структурний аналіз українського бібліотечного веб-сегмента мережі Інтернет/Д. Солов’яненко// Бібліотеч. вісн. – 2005. – № 3. – С.27.

18. Філіпова А. Питання змісту бібліотечних веб-сайтів в Інтернеті /А. Філіпова//Бібліотеч. планета. – 2008. – № 3. – С.12–15.

19. Фирсов В. Р. Законодательное обеспечение деятельности библиотек в современных условиях /В. Р. Фирсов// Библиотеки в правовом пространстве. Современные проблемы. — СПб.,2008. — С. 9—28.

20. Чекмарьов А.О. Національна система елктронних бібліотек / А.О.Чекмарьов, Л.Й. Костенко, Т.П. Павлуша. – К.,1988. – 50 с.

21. Шамаєва Г. Електронні ресурси бібліотек України в інформаційному забезпеченні науки: стан та перспективи розвитку/Г. Шамаєва//Бібліотеч. планета. – 2006. – № 4. – С.21–25.

22. Шейко В. Електронні бібліотеки в Україні: перспективи розвитку /В. Шейко//Бібліотечний вісник. – 2007. - №5. – С.31-34

23. Copyright Term Extension Act (USA) [Electronic resource]. — Access mode : http://www.senate.gov. — On-screen title.

24. The Copyright and Related Rights Regulations 2003 [Electronic resource]. — Access mode : http://www.opsi.gov.uk/si/si2003/20032498.htm. — On-screen title.