Стратегія екон.розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії

82. Стратегія екон.розвитку кр. Сх. Та Пд-Сх. Азії.

Регіон ПСА це 9 кр. З насе. 7,7% насел. Світу. Протягом останніх де-

сятиліть значення ПСА неухильно зростає, особливо в Тихоокеан.ба-

сейні. Фактори - сприятливе географ.

Положення, багаті прир.рес.

Регіон ПСА неоднорідний і не скл. Групи кр.для яких характерні спіль-

ні риси. Виділ-ся 2 осн.групи :

 * В”єтнам, Лаос,Камбоджа - обрали шлях соціалістичного розв.

 * АСЕАН ( асоц.ПСА ) Індонезія,Ма

лайзія, Сингапур, Таїланд, Філіпіни, шлях ринкових відносин. Це так звані НІК 2-ї хвилі.

Стратегія

Як і в більшості кр,що розв-ся у 50-60 рр.основним напрямом екон-го розвитку була індустріалізація.Її здіяснення передбач. Ств. Сучасної структури екон-ки з розвиненим обробним сектором. Гол.чином мався на увазі розвиток обробної пром. Тому від самого початку розвиток пром. В НІК набув ринково-орієнтованого хар-ру.

50-80рр.індустріальний розвиток НІК поч-ся з імпортозаміщуючої моделі розвитку. Здійснення пол. Ім

портозам.у кр. ПСА викликало зміни галузевої стр-ри господ-ва. Випереджаючими темпами розвивалися текстильна,взуттєва, хар

чова,тютюнова.

Перехід до експортної орієнтації був пов”яз з вичерпанням можли-

востей стратегії експортозаміщ., ростом та якісним вдосконаленням пром.потенціалу кр.Але крім цього, фактором розвитку було те,що скорочення витрат вир-ва зх. Фірми почали виносити під-ва цих галузей у кр,що розв-ся. Тобто експортна орієнтація , як статегія пром-го роз-

ку НІК була підтримана ТНК.

Це 70-80рр.Саме в цьому етапі в основному були ств-не г.,які в сучасний період визначають їх спе-

ціалізацію.

Тенденції у 80-х р.свідчать про новий 3-й етап.,коли починає здійснюватися перехід від традиційних капітало- та трудомістких вироб-в до розвитку наукомістких галузей і ств.власної наук-во=дослідної бази.

 

84. Роль Бразилії в економічному розвитку латиноамериканського регіону. Регіон Латино-Карибської Америки (ЛКА) складається з 34 країн незалежних держав. Країни Лат.Амер. пройшли тяжкий шлях від колоній до конгломерату незалежних держав. Зараз даний регіон, перш за все його ведучі держави і в першу чергу – Бразилія, Мексика та Аргентина, займають проміжне положення між розвинутими країнами Півночі на країнами, що розвиваються Півдня. На цих трьох гігантів припадає 2\3 регіонального ВВП, в тому числі на частку Бразилії – 31%. Вони справляють вирішальний вплив на динаміку регіональних макроекономічних показників та розвиток регіону вцілому. За рівнем розвитку економіки та виробничих сил існує великий розрив між найбільш розвинутими та самими відсталими країнами регіону.На світовому ринку ЛКА виступають як великі постачальники металевих руд та їх концентратів, на регіон припадає 20-29% - мідної, оловяної, залізної руд та концентратів. Також країни ЛКА виступають як експортери с\г продуктів тропічної зони та помірного клімату, вони забезпечують світовий ринок бананами на 80%, кавою – майже на 60%. Однак, разом з тим ряд країн вже наприкінці ХХ ст. Виходять на світовий ринок в якості значних виробників та експортерів в області нафтопереробки, металургії, хімії, металопереробки та машинобудування, легкої промисловості. В другій поливині 90-х рр. регіон характеризується суттєвим розширенням виробництва автомобілей, авіатехніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, автоматичного станочного обладнання. Найбільш яскравим прикладом є Бразилія – індустріальний лідер ЛКА. За обсягом промислової продукції ця країна вийшла на восьме місце в світі. Бразилія війшла в коло тих небагатьох країн, які накануні ХХІст. Мають власний аерокосмічний комплекс. До середини 90-х рр. Бразилія займала третє місце у світі по випуску морских судів, п”яте місце – по випуску тракторів, шосте – по виробництву військової техніки (виключаючи засоби масового знищення), сьоме місце – по випуску автомобілей.

Після другої світової війни у Лат.Амер. поширилися інтеграційні процеси як прояв поглиблення інтернаціоналізації господарських зв”язків з метою прискорення та інтенсифікації економічного розвитку. На кінець 70-х рр. інтеграція охопила майже всі країни Лат. Амер. Інтеграція передбачала створення спільного регіонального ринку, спеціалізацію та кооперування промисловості, проведення єдиної валютної політики і навіть координацію економічного розвитку. Були створені такі організації: Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), що об”єднала десять країн Півден. Америки та Мексику, і Центр.амер. спільний ринок (ЦАСР) з участю п”яти країн Центр. Амер.. Своєрідність інтеграційного процесу в Лат. Амер. Полягає в тому, що він розвив. Шляхом творення нових угрупувань, а не шляхом приєднання до вже існуючих. Так, загострення суперечностей у ЛАВТ зумовило виникнення двох нових торговельно-економічних угрупувань – Лаплатського (Атлантичного) та Андського (Тихоокеанського) У 90-ті рр. на основі Лаплатського угруп. Засновано спільний ринок країн Півден. Конусу – МЕРКОСУР Бразилія є одною з найактивніших та впливовіших країн в інтеграційних процесах регіону.

85. Роль держави в економіці Японії. Японська модель розвитку відрізняється від американської та захілноєвропейської більш високим ступенем участі держави в економічному та суспільно-соціальному житті суспільства. Одною з головних особливостей японської соціально-економічної політики є розробка як загальних направлень розвитку на перспективу, так і конкретних економічних програм та стимулювання на їх основі господарського (економічного) розвитку. На протязі всього післявоєнного часу уряд Японії послідовно здійчснює економічну політику, базуючись на середньо-, довготермінових планах (перший план “План востановлення економіки” був прийнятий у 1949 р., “План удвоєння національного доходу” – у 1960 р., економічна програма на 1996-2000 рр. “Соціально-економічний план структурних реформ – потужна економіка та вільне від проблем життя народу” – прийнята 1995 р.). Втручання держави в економіку здійснювалося переважно через податкову систему або кредитно-фінансові механізми. Основними ричагами цієї політики слугували податкові льготи та державна кредитно-інвестиційна діяльність. Податкові льготи надавалися або в рамках спеціальної системи амортизаційних відрахувань, що застосовувалася по відношенню важливих видів обладнання, або шляхом звільнення податка на основний капітал. Державна кред.-інвестиційна діяльність містилися в наданні урядом низькопроцентних кредитів із засобів, акумульованних в системі почтових зберігаючих кас, пенсіонних фондах та фондах медичного та соціального страхування. В 1952-1955 рр. промисловість отримала з цих джерел 28% необхідних їй фінансових засобів. Специфічною для Японії рисою є співробітництво між приватним бізнесом та урядом, особливо в періоди депресії. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови – це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

86. “Скандинавська модель” економічного розвитку країн Північної Європи. Поняття “скадинавська модель” означає сукупність загальних рис економічного, соціального та політичного розвитку країн Північної Європи (Швеції, Фінляндії, Данії, Норвегії, Ісландії), а також концепцій та тенденцій суспільного розвитку, включаючи історичні та національно-географічні умови, загальні межі та традиційні історичні зв”зки ( не кажучи вже про те, що, наприклад, Фінляндія декілька століть входила в склад Швеції, а Норвегія – в склад Данії), мовна, релігійна та культурна близкість. В національних традиціях і менталітеті усіх скандинавів, також існує багато спільного. До особливостей скандинавської моделі відносяться і багато неекономічних= факторів, асаме:активна участь соціал-демократів та інших левих партій в уряді та законодавчих органах влади; висока ступінь “юніонізації” (доля членів профсоюзів серед працюючих в різноманітних галузях в країнах Скандинавії складає 70-90%; висока політична та економічна активність жінок; особливий екологічний менталітет усіх скандинавів; специфічна скандинавська культура праці та етика бізнесу. Усі країни Піфвнічної Європи відносяться до групи так названих малих країн (критерії віднесення до малої країни – це абсолютні обсяги ВВП, промислового виробництва та інші абсолютні показники, а не показники, розраховані на душу населення). На них припадає всього 1% населення і 3% ВВП та промислової продукції розвинутих країн. Однак за показниками ВВП та промислового виробництва на душу населення (розрахованими за паритетами купівельної спроможності валют) скандинавські країни входять в перші 12-15 найбільш високорозвинутих держав світу, а згідно класифікації, запропонованої “Програмою розвитку ООН”, за показником “індекс людського розвитку”, що включає в себе вимірювачі різноманітних аспектів життя людини (освіта, рівень доходів, освічченність дорослого населення, рівноправство жінок та ін.) країни Північної Європи займають місця в першій п”ятірці держав світу.

В після воєнний період країни Північної Європи розвивалися досить динамічно, темпи їх економічного зростання перевищували середні показники для країн-членів ОЕСР. Однак на початку 90-х рр. почалася глибока економічна криза в Фінляндії і Швеції та спад виробництва в Данії, Норвегії, та Ісландії. Для Фінської економіки це було найсильніше потрясіння за останні сто з лишнім років. Потужними зовнішніми факторами, що вплинули на глибину кризи в Фінляндії були: економічний спад в країнах ОЕСР (основних торгових партнерах Фінляндії), а також швидке та різке падіння зовнішньоторгового обороту з СРСР, а потім Росією. До 80-х економічне зростання базувалося в основному на залученні у виробництві все нових обсягів ресурсів всіх видів (природніх, трудових, капітальних). Хоча з початку 80-х рр. ситуація починає змінюватись, все більш приділяється увага інтенсивним факторам виробництва. На початку 90-х рр. в глибокій економічній кризі знаходилася Швеція. Як і в Фінляндії, всі гострі проблеми носили не кон”юктурний, структурний характер.Довготривалий підйом в шведській економіці в 80-ті рр. приховував багато структурних проблем., а саме: величезний дефіцит держбюджету, зростаючий держ.борг, порушення оптимальне співвідношення між держ.та приватним сектором тп ін. Для виходження з кризи в економіці Швеції та Фінляндії були знижені податки та соціальні трансферти та здійснені інші кредитно-фінансові заходи. В Норвегії, Данії, Ісландії з кінця 80-х років спостерігається спад виробництва , зниження валових капіталовкладень, зростання безробіття, однак ситуація відрізнялася в цих країнах від глибоких криз най. Господарств в Швеції і Фінляндії. Вдругій половині 90-х рр. скандинавські країни мали відносно благоприємні тренди в загальногосподарській кон”юктурі.

87. Структура зовнішньоекономічних зв”язків Великобританії. До другої світової війни , коли ВБ робила ставку на укріплення господарського механізму імперії, її уряд відкидав саму ідею участі у різних західноевропейських союзах. З втратою колоній у географічний направленності зовнішньої торгівлі ВБ виникли великі зрушення. ЇЇ зовнішньоекономічні зв”язки все більш орієнтувалися на Західну Европу, СЩА, Японію. Частка країн що розвиваються зменшилася. Хоча у взрівнянні з іншими розвинутими країнами складає велику частину.

 Зараз , половину імпорту ВБ складає продукція обробної промисловості. Виріс імпорт машин та обладнання, продукції хімічної промисловості. Велика частина англійського експорту ще до війни приходилася на продукцію обробної промисловості. Зараз її частка в експорті виріс ще більше. Приблизно 40% експорту приходиться на продукцію машинобудування. Серед сфер вкладання англійського капіталу за кордоном ведуче місце займає обробна промисловість (більше половини інвестицій), (нефтяна промисловість (більше 20%), значний капітал направляється у банківську та страхову справу. Більше 80% всього сучасного англійського експорту направляється у країни з розвинутою економікою, особливо збільшуються капіталовкладення в економіку США, та ЕС, зменшується доля країн що розвиваються.

Вхід ВБ до ЕС поштовхнуло розвиток її конкурентних переваг. У країні були створені передумови для рішення проблем росту промислового виробництва, зменшена інфляція, помітно збільшився об”єм експорту та імммпорту. Зовнішньоекономічні зв”язки ВБ зараз формуються під впливом відношень з ЕС. Можна виділити дві головні особливості розвитку зв”язків між ВБ та країнами ЕС. 1) індекс закордоних капіталовкладень Англії в країнах ЕС постійно перевищують аналогічні вкладення країн Западної Европи в Англії. 2) Ступінь покриття імпорту експортом у ВБ з всіма країнами ЕС у даний час була менше одиниці. Особливі відношення склалися у ВБ з ЕС у валютній сфері. ВБ завжди намагалася займати особливе місце у цій сфері. Так же як Данія та Швейцарія вона вважає для себе приєднання до зони євро поки ще передчасним, хоча по критеріям вказаним у ММАстрихському договорі (цінова стабільність, стабільність обмінних курсів, відсоткової ставки, дифіцит державного бюджету –3% від ВВП, відносна величина державного боргу – не більше 60% ВВП) готова до цього етапу.

88. Динаміка зовнішньоекономічних зв”язків КНР у 90-ті рр. ХХст.: причини та наслідки. Складовою частиною стратегії китайських реформ є політика відкритості зовнішньому світу. З кінця 70-х рр. зовн.ек. відкритисть вважається в Китаї необхідною умовою модернізації країни, що різко контрастує з ідеологією минулих десятиріч економічної автократії. Обсяг зовн. торгівлі КНР збільшився з 20,6 млрд. дол. в 1978 р. до 325,1 млрд. в 1997 р., і відповідно КНР перемістилася за цим показником з 32-го на 10 місце у світі. Якщо в дореформенний період частка експорту у ВНП країни складала 4-5%, то в середині 90-х рр. – більш 20%. Це дуже високий показник для такої великої країни, як Китай. Значні зсуви відбулися і в товарній структурі експорту. Якщо у 70-ті рр. в ній домінувала продукція сировинних галузей, то в роки реформ стійко зросла частка продукції обробної промисловості ( з 1\3 в кінці 70-х рр. до більше 85% у другій половиніф 90-х рр.). Правда йдеться переважно про продукцію низкотехнологічних, трудоємких галузей. Динаміка обороту і балансу зовн.торгівлі в цілому відповідає динаміці внутрішнього макроеконом. циклу. Зростанню обсягів торговлі в останні роки сприяли зміни в режимі валютного регулювання. Також спостерігаються досягнення політики відкритості в області залучення в економіку КНР іноземного капіталу. Період 90-х характреизується різким зростанням обсягів та змінами в структурі іноземного інвестування. Якщо у 80-ті рр. пальма першості належала іноземним кредитам, то з початку 90-х рр. ведучу роль стали відігравати прямі інвестиції. Зовнішній борг КНР досяг у 1998 р. відмітки 131,0 млрд. дол. ( на відміну з 42 млрд.дол у 1988р.), але коефіцієнт обслуговування боргу (відношення платежів за боргом до обсягів експорту товарів та послуг) залишається в межах 10%, тоді як в міжнародній практиці вважається межою небезпеки 20-25%.

 

89Сутність “шокової терапії” в Польщі на початку 90-х років ХХ ст.  Лібералізація цінової політики у Польщі протекала у формах “шокової терапії” і поступового відпуску цін. ЇЇ головними рисами стали : відмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції (структурні диспропорції, високий рівень монополізації, дифіцит багатьох видів продукції та ін) так і попиту (значний дифіцит держбюджету ; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим підприємствам; адміністративний розподіл продукції , виготовленої на основі держзамовлення; високе інфляційне очікування спожівачів та ін), стали причинами високих темпів росту оптових та роздрібних цін на початку 90-х у Польщі.

 

90. Регіональні відмінності у здійсненні ринкових реформ у Польщі у 90-і рр. ХХ ст. Різьке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в національній економіці зумовили перехід країни до ринкової економіки. Були прийняті плани та програми ринкової трансформації, які визначили напрями та етапи перетворень. У Польщі це “ план Більцеровича”. Однією з головних задач держави при переході до ринкових відносин є лібералізація цін, що в Польщі мала вигляд “ шокової терапії”. Головними рисами якої стали : відмова від адміністративного регулювання цін ( за винятком невиликої кількості товарів та послуг); контроль за зловживаннями монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока диформація як пропозиції. Другою з головних проблем переходу до ринкової економіки є приватизація державного майна. Мова шла не тільки про зміну характеру держ. майна а й відповідним перетворенням особистих державних підприємств., та о законодавчому закріпленні рівних умов розвитку її форм , перш за все кооперативної, приватної та змішаної. Приватизація проходила у межах трьох етапів: “ мала приватизація” яка охопила державне майно у сфері торгівлі, обслуговування, та малої промисловості здійнювалася за готівкові кошти, таким чином взималися вільні не покриті товарами кошти , зменшуючи таким чином тиск на економіку; Велика приватизація” проходила більш динамічно , що було спричинено відсутністю готівки у населення, низькою доходністю підприємств та слабким притоком іноземних інвестицій. Проведення великої приватизації здійснювалося за допомогою ваучерів, які видавалися населенню безоплатно та давало можливість його власникам обмінювати на акції різних підприємств. “ Реприватизація” - повернення майна або возмішення відшкодування його вартості Його колишнім власникам. Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредитна політика. Створилася двоярусна банківська система , яка включала національні (центральні) та комерційні банки. Податкові реформи в країні були спрямовані на стимулювання економічної зацікавленності підприємства не зважаючи на форми власності, диференційованими стають податки з населення, здійснюється політика до зближення з системою що діє з 01.01.93р в ЕС. Маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу до цієї організації.

91. Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку Японії. Темпи економічного зростання післявоєнної Японії, що досягла найвищого значення в 50-х рр. (середньорічний приріст ВВП складав 14,9%), показали довготривалий знижуючий тренд: в 60-х –11,3%; 70-х – 4,5%; 80-х – 3,8%; 90-х – 1,8% (оцінка). За знижуючими темпами зростання стоїть зміна етапів економічного розвитку країни. Можна виділити наступні етапи: реформи перших повоєнних років (1946-1952рр.), період високих темпів (1955-1973рр.), період адаптації до зростання цін на ресурси сировини та палива, а також інтернаціоналізації економіки (1974-1989 рр.) та структурна криза 90-хрр. Важливим фактором, що обумовив високу динаміку економічного розвитку Японії останніх десятиріч, стала структурна перебудова економіки. Головні направлення перебудови – це автоматизація виробництва та ресурсозбереження, розвиток нових наукоємких галузей та виробництв, технологічна перебудова, підготовка кваліфікованих кадрів, удосконалення управлінсько-організаційних систем. Японська з 80-х рр. ще глибше інтегрується в світове господарство. Лібералізація зовнішньоекономічних зв”язків була сильно ростягнута у часі і дала японським промисловцям можливість добре конкурувати на міжнародних ринках. В середині 80-х рр. велике позитивне сальдо в торгівлі з США та країнами Європи. Головні фактори економічного зростання: дешева, освіччена робоча сила, доступність нових технології, достатні внутрішні джерела нагромадження та механізми фінансування капіталовкладень. Однак з початку 90-х рр. динаміка основних економічних показників Японії помітно відрізняється від періодів минулих циклів розвитку. Японська економіка переживає нестабільний етап розвитку. Резерви традиційних доходів в розвитку галузей вичерпались в певній мірі. Однак фундаментальні передумови свідчать про те, що економічні труднощі в Японії носять тимчасовий характер. Японія є країною з великим позитивним сальдо торгового та платіжного балансу, з смолідним запасом золото-валютних ресурсів. Проблема для Японії міститься не в джерелах капіталу, а в розумній, взваженій, відповідній ситуації економічній політиці.

 

92. Технологічні ресурси світового господарства та їх роль. Технологічні ресурси (науково-технічний потенціал, наука) визначають можливості тої чи іншої країни здійснювати науково-дослідні та експерементально-консрукторські роботи (НДЕКР). На науково-технічний потенціал, його стан впливають дві групи факторів: кількісні – наявність підготовлених науковців, дослідчих, а також материально-технічне забезпечення НДЕКР, перш за все обсяг фінансових засобів, що виділяються на науку., аткож якісні – систему організації НДЕКР, приорітети наукових розробок, рівень розвитку відповідної галузі. Найважливіші показники, що характеризують наукові ресурси: частка витрат на науково-дослідні роботи в ВВП; витрати на НДЕКР на душу нас-ня; частка бюджетню асигнувань на НДЕКР в заг. Витратах держави; чисельність спеціалістів, зайнятих в науці; кількість міжнар. Премій на видатні наукові винаходи; індекс цитування; частка наукоємкої продукції у ВВП.Наукові ресурси сівтової економіки зосереджені в невеликій кількості країн. На частку США припадає близько половини всіх ресурсів, що виділяються на НДЕКР. Серед інших центрів слід відиітити країни Західної Європи, Японію, Росію. Малі розвинуті країни (Швеція, Швейцарія, Нідерланди та ін) входять в категорію лідерів лише на окремих, порівняно вузьких направленнях науково-технічного прогресу. Деякі нові розвинуті країни (Південна Корея) на ключові країни, що розвиваються (Індія) прориваються в окремих направленнях в категорію лідерів. Економічну ефективність науково-технічної сфери можна визначити як відношення приросту випуску наукоємкої продукції до витрат на НДЕКР. Другим важливим показником результативності НДЕКР є кількість щорічно виданих авторських свідоцтв та винаходів, або патентів. Важливу роль для оцінки наукових досягнень грають Нобелевські премії за різноманіт.направленнями досліджень.

93Товарна та географічна структура міжнародної торгівлі у постсоціалістичних країнах. У зв”язку з розривом суспільних господарських зв”язків та падінням виробництва на початку 90-х р позиції країн на свтовому ринку ісотно зменшилися. Зміна моделі соціально-економічного розвитку , істотне перетворення відносин власності, рішучій поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну трансформацію зовнішноьекономічної політики країн. На початку 90-х років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторгівельному обігу цих країн скоротилася майже з 60% до 20%. Зміна географічної структури зумовлена логікою перетворень, які відбуваються в цих країнах. Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розрахунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товарної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Дезінтеграція не тільки розширила можливості зовнішньоекономічних зв”язків з “Третіми країнами”, але ще більще спричинила скрутний стан. Структура експорту постцоціалістичних країн на світовому ринку є архаїчною, має сировину напрвленність, що все дає їй право займати там не останнє місце. Виробники країн за рідким виключенням не мають можливості витримати конкуренцію з фірмами розвинутих країн і на своїх внутрішніх ринках. У зв”язку з технологічною відсталістю ринку, став надовго сферою збуту для галузей машинобудуваня. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага с/г та хімічної продукції та сировини. Так частка машин і устаткування у польському експорті в Угорщину знизилася з 53-55% у 1988-1989 рр. до меш як 10% у першій половині 1992 р. За цей час відповідна частка в угорському експорті у Польщу впала з 56-58% до 27%. Поряд з цим дедалі більшого значення починає набувати готова продукція.

 

94. Експортна модель АПК США. Частка агропромислового комплексу в ВВП США перевищує 20%. На США приходится більше 45% світового виробництва кукурузи, 12 % світового виробництва пшениці. Країна займає перше місце у світі по експорту кукурузи та пшениці та друге (після Таіланда) по експорту рису. Значне збільшеня виробництва сільскогосподарської продукції за останні роки визване такими досягненнями прогресу як біотехнологія, використання новітніх технологій та інформації. Основною організаційною формою АПК в США є ферма господарство, яке реалізує продукції на сумму, більшу за 1 тис. Долларів/рік. Серед особливостей розвитку с/г у США можна виділити: 1). Широко розвинута порайонна і товарна спеціалізація фермерських господарств; 2) виважена політика фінансування впровадження біо- та інформаційної технології в аграрний сектор ; 3) створення спеціальних високопродуктивних машин для обробітку різних культур , їхньої первинної переробки та зберігання, а також інтегрованого захисту рослин від хвороб, бур”янів та шкідників ; 4). Прискорений процес посилення виробничих зв”язків с/г із суміжними галузями, якіобслуговують та доводять його продукцію до споживачів, створення на цій основі системи агробізнесу, в якій панівне становище мають фермерські кооперативні об”єднання і концерни харчової помисловості; 5). Відносне послаблення позицій США на світових ринках с/г товарів.

орган-ю формою с\г є ферма.

Особливості розвитку с\г США:

- широко розвинуту порайонну та товареу спец-ю

- політику фінансування впровад-

жень біо- та інформац. Технологій

(банківське кредитування )

- ств.спец. високопродуктивних машин для обробітку с\г культур.

- посилення виробн-х зв”язків з суміжними галузями.

- висока спеціалізація. Напр.по штатам вирощують щось одне.

Штат Ойова - кукурудза.

-Проблема банк-ва фермерів.

США займає провідні позиції щодо Е-ту с\г продукції Ця кр.найб. Е-р кукурудзи 45%

пшениці 12%

Вопрос КИТАЙ 5,9,20,26,53,73,83

Стратегия социально-экономического развития Китая.54

С конца 70-х гг. проведение широкомасштабной экономической реформы и открытой внешнеэкономической политики (переход к рыночной экономике): реформа цен, приватизация, привлечение иностранного капитала, децентрализация управления, акционироание предприятий. Цель: решение хозяйственных задач, расширение участия страны в международном разделении труда. В 93 г. новая модель реформы, ее цель - социалистическая рыночная экономика, так как социалистическая система в Китае не исчерпала себя. Причины высоких темпов экономического развития - изменения в инвестиционной политике: диверсифицирование источников финансирования (увеличение удельного веса индивидуальных, коллективных, частных средств, накопления населения), децентрализация государственных капиталовложений: увеличение роли источников финансирования в руках местных властей и государственных предприятий., замена бюджетного финансирования кредитованием банками: развитие коммерческих банков, финансовых трестовоинвестиционных компаний, создание с/х кредитных кооперативов, активизация выпуска облигаций, государственных займов, акций предприятий, облигаций банков, увеличение объема неправительственных финансовых институтов (облигаций банков, предприятии, акций предприятий, депозитные сертификаты). Восстановление многоукладной экономики - курс на развитие многообразных форм собственности для повышения рентабельности, экономической эффективности с/х. В результате появление разных форм доходов: трудовые, проценты, дивиденды, арендная плата. Доля государственного сектора в 94 г. - 18% (79 г. - 24%), коллективный сектор - 54% занятых, 39% ВВП (35% и 19% соответственно), частный сектор находится на начальной стадии развития - 1% стоимости промышленной продукции. Гос. сектор - 50% капиталовложений, 40% - коллективный, частный - 3%, иностранный и смешанный - 7%.

Основное направление реформы предприятий - преобразование предприятий, компаний на основе акционирования. К акционированию дифференцированный подход, не допускаются к акционированию стратегические, оборонные и новейшие технологические отрасли, транспортная энергетика при условии контрольного пакета акций у государства. К началу 95 г. - 60 тыс. акционерных предприятий.

Важный фактор развития - повышение производительности труда. С 87 по 91 гг. - физический объем национального дохода на одного занятого увеличился на 53%.

Уменьшение роли традиционных факторов (объем инвестиций, рабочая сила), возрастание роли новых факторов (наука, образование, организация производства). Развитие науки и техники - один из основных моментов экономической стратегии КНР. Затраты на НИОКР 2,2% ВВП (= ЕС, меньше США).

Проблемы: низкий уровень развития производительных сил, неразвитые бедные районы, замкнутость отдельных регионов, преобладание сельского населения, высокий удельный вес мелкого производства, низкий жизненный уровень населения.

Достижение сбалансированности народного хозяйства - одно из важнейших направлений экономической политики. До начала 70-х гг. 33% ВВП - с/х, 46% - промышленность, 20% - транспорт, связь и услуги. Задачи структурной экономической политики в начале 80-х гг.: обеспечение сбалансированного развития промышленности и с/х (рост с/х отставал от роста промышленного производства), ускоренное развитие легкой промышленности, привлечение тяжелой промышленности к снабжению потребительскими товарами, ликвидация диспропорций внутри тяжелой промышленности, решение энергетической проблемы, интенсификация экономики, повышение технического уровня. В результате в 890-х гг. - увеличение инвестиций в с/х, увеличение доли легкой промышленности в приросте промышленной продукции (39%), переориентация оборонной промышленности на выпуск продукции гражданского назначения, 43% всех государственных капиталовложений в 90-е гг. - в топливно-энергетический комплекс. Программа развития энергетической базы к 2000 г.: атомная энергетика, разработка нефтяных месторождений, в промышленности приоритетное направление - обрабатывающая промышленность, в обрабатывающей промышленности приоритеты -радиоэлектроника, автомобилестроение. В результате машиностроение дает 25% валовой промышленной продукции и доходов промышленности, но только 10% продукции машиностроения достигло мировых стандартов. самые динамичные отрасли: электронная промышленность (93 г. - увеличение в 8 раз), среднегодовой темп прироста химической промышленности - 11% ( доля в промышленном производстве 12%). С/х - интенсификация, но все еще отсталое: растениеводство - 47%, животноводство - 17%, подсобные промыслы - 29%, рыбное хозяйство - 3%, мясное - 2%. Цель: увеличение доли животноводства и технических культур.

Либерализация внешнеэкономической политики. В результате увеличения внешнеторгового оборота, экспорта и импорта главная задача внешней торговли - приобретение техники и технологии. В результате за счет импорта техники и технологического обеспечения - 60% прироста промышленного производства. Снижение импортных пошлин и тарифов. Сотрудничество со всемирным банком: развитие программ ТЭК, науки и образования, транспорта, с/х, финансирование мелких и средних промышленных предприятий. Привлечение в страну прямых иностранных инвестиций, образование совместных предприятий с участием китайского и иностранного капитала, чисто иностранных предприятий. Доля совместных предприятий в общем объеме экспорта в 94-м г. - 24%. В Приморском поясе 80% предприятий с участием иностранного капитала. Организация свободных экономических зон в приморских районах (14 зон): зоны обеспечивают 20% всего экспорта Китая.

В Китае высокая норма накоплений - свыше 30%.

Положительные сдвиги в уменьшении неграмотности, в развитии высшего образования, но это еще отстает от потребностей. Также сдерживают страну военные расходы (около 3% ВВП).

Собственное развитие космической техники и технологии, доминирование в запуске коммерческих ракет, если темпы роста сохранятся, то к 2010 г. Китай достигнет уровня среднеразвитых стран, а к 2040 - превзойдет США по экономической мощи и уровню производства на душу населения.

Произошли изменения: директивное планирование сменилось инлдикативным, формы оплаты труда, участие наемных рабочих в управлении. Это способствовало увеличению инициативности и производительности труда.

Япония 42,54,61,64,69,85,91

Модель экономического развития Японии.47

После второй мировой войны курс на реформы. В Японии установлен механизм, который действует до последнего времени, система приоритетных производств, необходимых для восстановления экономики (черная металлургия, ж/д и морской транспорт, каменноугольная). Методы прямого контроля: цены устанавливаются на заниженном уровне, компенсация цен доля производителей со стороны государства, квотирование импорта.

Вторая половина 50-х гг. - политика рационализации, способствующая образованию базовых отраслей. Инструменты модернизации - прямой административный контроль, создание специальной организации для предоставления кредитов, страхования внешнеторговых операций. Реформы: легализация профсоюзов, ликвидация феодального землевладения, антимонополистические мероприятия, демонополизация и деконцентрация экономической власти, с утверждением новой конституции произошло установление лимита на военные расходы - 1% от ВВП, что способствовало ускорению экономического развития, накопления базировались на собственных источниках, объем заемного капитала невелик, экономический рост обеспечивался внутренними сбережениями. Создание механизма регулирования учетных ставок капиталовложений, основные капиталовложения направляются в эффективные элементы основного капитал, то есть машины и оборудование. Основные средства направляются на создание новых производственных мощностей (норма накопления в 1,5 - 2 раза больше, чем в других промышленных странах, а средний возраст оборудования - 5-6 лет). Организация серийного производства обеспечила высокую эффективность капиталовложений, позволила создать энерго, ресурсо и капиталоемкие отрасли (черная и цветная металлургия, судостроение, нефтепереработка) - эти базовые отрасли создали основу для технических изменений. Увеличение количества и повышение качества рабочей силы из-за притока населения из с/х и введения всеобщего 9-летнего образования (95% закончили среднюю школу и 30% молодежи учится в Вузах).

Научно-техническая политика направлена на заимствование научных достижений других стран с незначительными техническими усовершенствованиями, связанных с особенностями японского рынка. Это экономит финансовые ресурсы, приносит выигрыш во времени.

В 70-х гг. - новый этап развития экономики, что было вызвано резким скачком цен на нефть и сырье, повышением реальной зарплаты, понижением конкурентоспособности японских трудоемких отраслей, переход к энергосберегающим технологиям и росту наукоемких отраслей, рост сферы услуг, переход от заимствования научного опыта к созданию собственной научно-технической базы, увеличение затрат на прикладные и фундаментальные исследования.

Корпоративная модель развития экономики. Социальная структура хозяйства характеризуется дуализмом, основное место в занятости и современном производстве - мелкие и средние предприятия, нет тенденции к их сокращению. На мелких предприятиях сосредоточено около 50% рабочей силы, на крупных - 6%. Мелкие и мельчайшие предприятия могут конкурировать так как они группируются по вертикальной системе. 1 вид группирования: переплетение капитала и личной унии, объединение мелких компаний с крупными и средними, где мелкие компании являются поставщиками более крупных (60% мелких и средних предприятий обрабатывающей промышленности охвачено субподрядными отношениями). В отличие от Зап. Европы в японской экономике существует трехслойная система: рынок, группа предприятий, предприятие. Происходило поглощение мелких и средних компаний крупными. Характерно взаимное владение акциями предприятий, но сами компании не могут владеть своими акциями, контроль за акциями осуществляют не физические, а юридические лица. Доходы на капитал небольшие, около 10%, поэтому некоторые исследователи называют Японию - социальной экономикой. В таких гр уппировках существует система взаимного держания акций, совместные расходы на содержание мелких предприятий, на выплату зарплаты, которая ниже, чем на крупных, на устройство социального обеспечения. Система взаимного держания акций позволяет выводить компании, входящие в эту группировку из-под влияния колебания акций, угрозы скупки акций другими компаниями. Банки заинтересованы не привлекать иностранных инвесторов, поэтому они дают деньги даже под низкие проценты (предприятиям). Заработанные средства не раздаются акционерам, а используются для развития производства. Собрание акционеров носит формальный характер, все определяют директора компаний, входящие в группировку. Суть корпоративного характера - все предприятия Японии объединяются в определенные финансовые и производственные группы и борются не за расширение прибыли, а за расширение производства. К этому добавляются национальные традиции и особенности национальной рабочей силы: принцип пожизненного найма, но он постепенно отмирает, пожизненные работники в данный момент составляют 20-30% всей рабочей силы. Второй принцип - фирма - наш общий дом: характерная черта длительный рабочий день, труд с большой отдачей. Профсоюзы - часть структуры компании, то есть трудовые соглашения заключаются на уровне компаний. Нет значительной разницы между зарплатой директора и работника (10кратная, в США - 100кратная). Гармоничные отношения между предпринимателями и рабочими.

С 70-го г. концепция того что у служащих больше удовлетворения, если их работа носит целостный характер. Япония отошла от конвейерных линий, создаются малые группы, ответственные за весь производственный процесс. В результате брак снизился с 6 до 0,3%, производительность труда увеличилась на 20%, себестоимость - на 30%.

В Японии существует планирование хозяйства: национальное, отраслевое, региональное и внутри предприятий. В планировании участвуют союзы предпринимателей, при перестройках компаний им дается дотация. Стабильные цены, нет инфляции. Свободного рынка не существует, до 40% всех товаров и услуг при их реализации регулируются.

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106

Проблема заборгованості та шляхи її розв'язання.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'я­зань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашен­ню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються. Її причини охоплюють усю си­стему відносин з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відно­син розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що роз­виваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту. Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося більш швидкими темпами збільшен­ня виплат з обслуговування боргу, особливо відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та поси­ленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх експортних надходжень на відшкоду­вання боргу і оплату відсотків, що істотно обмежує можли­вості імпорту потрібного цим країнам виробничого устатку­вання та технології і негативно позначається на перспек­тивах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це не лише стримує економічний роз­виток молодих держав, а й практично не дає змоги підтриму­вати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, бло­кує підвищення життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні спла­тити величезні борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї фінансово-кре­дитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнарод­них фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розви­ваються. Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використо­вують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту то­варів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є неплатоспроможною.

Характерні риси світових економічних криз 1974―1975 рр. та початку 80-х – 90-х років ХХ ст. 43

Дефіцит бюджету. Утворення та зростання державного боргу у різних типах країн.106

Мировой долговой кризис: причины, динамика, современное состояние.

 Кризис начался в 1982 г., когда Мексика отказалась от выплаты своей задолженности иностранным коммерческим банкам. Тогда же ряд стран Лат. Америки объявил о прекращении части своих платежей по долгам. Кризис внешней задолженности быстро распространился на большое число государств и превратился из регионального в мировое явление. До середины 70-х гг. основным внешним источником финансирования развивающихся стран являлись: двусторонняя официальная помощь со стороны стран-членов Комитета помощи развитию, частные прямые капиталовложения, экспортные кредиты. Только отдельные крупные банки имели постоянные кредитные отношения с развивающимися странами. Со второй половины 70-х гг. роль банков возросла. Резко увеличились кредиты ТНБ, получило распространение банковское кредитование правительств, гос. банков, компаний и др. объединений под правительственные гарантии. Займы подразделялись на индивидуальные и синдицированные (для участия в займе привлекались др. банки, не вступавшие в контакт с заемщиком). Механизм синдицирования займов позволил мобилизовать большие суммы, чем при индивидуальных займах. В то время промышленно развитых странах наблюдалось изобилие свободного краткосрочного капитала, также правительственные гарантии расценивались как гарантии платежеспособности государств, рост цен на нефть в десятки раз в к. 1973 г., это увеличило приток финансовый ресурсов стран ОПЕК и позволило расширить кредитование нефтеимпортирующих стран. Ведущее место в синдицированных займах занимали банки США (50%), Англия , ФРГ- 16% (каждая). В к. 70-х гг. возросла активность банков Канады, Японии, Франции. В результате кризиса 1973 г. упал спрос на еврокредиты в связи со структурными изменениями из-за увеличения цен на нефть. Это увеличило возможность предоставления кредита развивающимся странам, где вырос инвестиционный спрос. ТНБ заинтересованы в продолжении кредитования, так как это обеспечивало приток нерискового дохода от новых клиентов в то время как на внутреннем рынке спрос на кредиты был незначительным. Считалось, что экспортные доходы нефтеимпортирующих развивающихся стран будут быстро увеличиваться, создавая условия для обслуживания долга. Но во многих случаях средства использовались на финансирование текущих расходов правительств и корпораций, на оплачивание старых долгов (с 73 по 82 гг. 80% заимствований развивающихся стран шли на компенсацию повышения цен на нефть, на обслуживание растущего долга). Увеличился спрос на ссудный капитал со стороны развивающихся стран после повышения цен на нефть. К началу 80-х гг. пришло время выплаты задолженности развивающихся стран. Отношения текущих платежей по долгам к их доходам от экспорта увеличилось до 40%, возрос спрос на кредиты, но уже для обслуживания долга. Банки резко сократили предоставление новых ссуд в связи с ухудшением ликвидности развивающихся стран. На это наложился экономический кризис 80-82 гг.: произошло абсолютное сокращение мировой торговли и падение спроса на товары развивающихся стран, а свободный капитал стал перетекать в США, так как там были увеличены учетные ставки, развивающимся странам были увеличены % по старым долгам. В результате развивающиеся страны оказались не в состоянии обслуживать свою внешнюю задолженность. В к. 82 г. 34 страны просрочили платежи по задолженности. Кризис отрицательно сказался на экономическом положении стран-должников и на экономическом положении кредиторов, поэтому обе стороны выражают заинтересованность в преодолении кризиса. В 86 г. выплаты просрочили уже 57 стран, к началу 90-х гг. - 72 страны. В развивающихся странах внешний долг составляет 46% ВВП и 33% экспорта. Существуют различные подходы к решению проблемы задолженности со стороны кредиторов и должников. С 82 по 87 гг. в результате принятых мер удалось несколько затормозить рост внешней задолженности развивающихся стран. Но с 87 г. объем внешней задолженности значительно увеличился (с 1 до 1,5 трлн. долларов). Это связано с ослаблением доллара, а с появлением новой группы должников (страны СНГ). Для определения текущей тяжести задолженности используется показатель отношения размера долга к ВВП, а для определения долгосрочной устойчивости долга используется отношение размера долга к экспортным поступлениям. В 92-м г. платежи по процентам развивающихся стран не намного отставали от роста экспорта, отношение задолженности к ВВП стало сокращаться с 87 г. (41% , 92 г. - 38% ). Отношение задолженности к экспорту в 86 г. - 200% (тенденция к сокращению - 92 г. - 130%). Положение различных стран неодинаково. 15 стран с наиболее тяжелой задолженностью (норма обслуживания долга выше 25%). Наиболее тяжелое положение в Африке (92 г. - уровень долга по отношению к ВВП 100%). В Лат. Америке положение улучшается, в Азии суммарный объем задолженности суммарный объем задолженности увеличивается, но он уравновешивается высокими показателями там экономического роста, что ведет к сокращению коэффициента обслуживания долга. Положительные тенденции: с начала 90-х гг. произошло усиление притока прямых инвестиций, часть прямых капиталовложений обеспечивается за счет обмена долга на активы компаний, рост потоков гос. помощи в форме даров.

Существует 3 группы по задолженности: 1 место - более 50% Лат. Америка, 2 место - Африка, 3 место - Восточная Азия, Тихоокеанский регион. В 1995 г. общая задолженность составила около 2 трлн. долларов. Из них 1 трлн. 852 млрд. - долг развивающихся стран, 260 млрд. - долг стран переходного периода. Чрезмерная задолженность - внешний долг по отношению к ВВП больше 50% и по отношению к объему экспорта больше 250-270%.

Франция 27,34,66,70,96

Франція має багатогалузеве с. г. За обсягом с. г. продукції займає 3-Є місце серед країн Заходу (після

США і Канади) і 1-е — в Зах. Європі. Вона є значним виробником зерна (понад 50 млн. т), тваринного масла,

яловичини, сиру; виробляє 96 кг м'яса на душу населення за рік, 508 кг — молока і молочних продуктів.

Тваринництво дає понад 50% всієї с. г. продукції.

Залізниці — близько 40 тис. км (з них 25% електрифіковано), шос. шляхи з твердим покриттям —

близько 1, 3 млн. км (у т. ч. близько 7 тис. км — автостради). Найбільші порти: Марсель, Гавр, Дюнкерк, Нант,

Бордо, Руан.

Експорт: легкові автомобілі, літаки, зброя, швейні і текстильні вироби судна, електротехнічні вироби,

сталь, алюміній, зерно, вино. Імпорт: нафта і газ, кам'яне вугілля, кольорові метали, целюлоза, бавовна, кава.

Головні торгові партнери: країни ЄС (60% обігу), Японія, США.

Сполучені Штати Америки. 41,44,63,79,94,104,111

Позиции США в мировой экономике.

США - лидер мировой экономики. Территория составляет 9,3 млн. квадр. км. Население - 255 млн. человек. Опережает по уровню развития промышленных сил, масштабам хозяйства любую из промышленно развитых стран. На долю США приходится 25% совокупного ВВП мира (понижательная тенденция), однако по показателям на душу населения США заметно уступают некоторым странам: Швейцарии, Японии, Швеции. США занимает 1 место в мире по объему промышленного производства, самое высокоэффективное с/х в мире.

Начало экономического доминирования США в мире приходится на 50-е гг. 20 в. США проводили политику помощи странам Европы, которую потом переориентировали на программы помощи развивающимся странам. Во второй половине 80-х гг. объем бюджетного дефицита понизился до 150 млрд. долларов в год (до этого в отдельные годы достигал 200 млрд. долларов). Однако за 1992 финансовый год произошел стремительный рост бюджетного дефицита до 290 млрд. долларов. Кроме того наблюдается тенденция к увеличению государственного внешнего долга, который уже превышает 4 трлн. долларов. В 80-е гг. инфляция составила 5% в год, к началу 90-х гг. она снизилась до 3,5% - 4%. США отличаются высочайшей емкостью внутренних рынков. Самый высокий уровень ВВП в мире. Промышленность США потребляет 1/3 всего добываемого в мире сырья. В США наиболее емкий в мире рынок оборудования (40% реализуемой в промышленно развитых странах продукции машиностроения). Самое развитое машиностроение в мире, кроме того США является импортером машинотехнических изделий, на США приходит более 1/4 мирового экспорта машин и оборудования. В структуре производства преобладающий удельный вес сферы услуг: доля в ВВП - 60%, тогда как доля материального производства составляет 37%, а с/х - 2,5%. Огромную роль играет сфера услуг в занятости - 73% населения. США располагают самым крупным в мире НТ потенциалом. Расходы на НИОКР в 92 г. составили 160 млрд. долларов: 44% - государственные ассигнования, 51% - частные корпорации. 1/2 государственных расходов на НИОКР направляется в военную промышленность (для сравнения в Японии и ЕС преобладает гражданское направление). Американские корпорации занимают первое место в мире по производству самолетов и космических аппаратов, сверхмощных компьютеров, полупроводников, лазерной техники, средств связи. На США приходится 50% всех крупных нововведений в промышленно развитом мире. США является крупнейшим производителем продукции высоких технологий (доля в мировом производстве - 36%). В США сосредоточено 75% банков данных в промышленно развитых странах мира (в Японии и ЕС разветвленных систем банков данных нет). В начале 90-х гг. научные кадры составили больше 3 млн. человек. Высокий образовательный уровень рабочей силы: 38% - среднее образование, 21% - законченное высшее, 17% - незаконченное высшее, 11% - ниже среднего. Характерно богатство американского рынка, что является мощным фактором роста мировой торговли. Многие страны борются за доступ на американский рынок. Экспортная квота США составляет 8-9% ВВП. Однако для некоторых отраслей экономики значение экспорта значительно выше. Так, на экспорт направляется 1/4 всей с/х продукции, 1/4 машиностроения, 2/5 самолетов. За исключением 88-90-х гг. США занимают первое место в мире по величине экспорта и импорта. Импорт играет растущую роль в США. За счет импорта удовлетворяется 20% потребностей в текстиле, 30% ежегодного объема продаж автомобилей в США. Доля импорта в продажах станков и оборудования составляет 50%, 80% - бытовой электроники и обуви. Крупными торговыми партнерами США являются ФРГ и Япония. На США приходится 8-9% экспорта ФРГ и 29-31% экспорта Японии. Характерная черта экономики США - устойчивый дефицит в торговле с этими странами, для которых доступ на американский рынок является одним из главных условий развития. США является одним из ведущих потребителей экспорта НИС: 91% всего экспорта Мексики, 46% - Тайваня, 40 - Филиппин, 38 - Южной Кореи. Объем торговли между США и НИС за 70-90-е гг. составил 22,5% внешнеторгового оборота США, доля НИС - 2/3 внешнеторгового оборота США с развивающимися странами. США - крупнейший экспортер наукоемкой продукции, за их пределами только 9% рынка в 1990 г. Сеть международного производства, созданная посредством прямых заграничных инвестиций - “вторая экономика”. Она занимает особое место в мировой системе. Общий объем продаж предприятий и фирм второй экономики составил 32% ВВП США. Развитие международной кооперации привело к тому, что все более значительная часть внешней торговли представляет собой внутрифирменную торговлю. Если в 60-х гг. стоимость заграничных прямых вложений США составила 32 млрд. долларов, что превышало 1/2 стоимости всех мировых заграничных инвестиций, то в 90-х гг. эта цифра составила 700 млрд. долларов, что значительно превышает показатели для любой другой страны. США сами стали крупным реципиентом прямых иностранных капиталовложений. По данным на 1992 г. стоимость инвестиций США за границей составила 802 млрд. долларов, а иностранные инвестиции в США - 654 млрд. долларов. США одерживают победу в конкурентной борьбе за привлечение финансовых ресурсов, что является свидетельством ее силы. Внутренний рынок США способен ежегодно принимать и размещать 100-150 млрд. долларов. Доллар стал своеобразным эталоном, на который равняются все валюты мира. Повышение курса доллара приводит к понижению объема экспортной выручки в долларах, понижению мировых цен на сырье. Понижение курса доллара приводит к росту американского экспорта, вытеснению конкурентов США на внешних рынках. Со второй половины 80-х гг. существует проблема внешнего долга США, который в 1992 г. составил 500 млрд. долларов.

Доля США в мировом производстве по текущим валютным курсам - 24%, по покупательной способности доллара - 21%. Уровень развития ВВП на душу населения - 20 тыс. долларов (страна уступает Швеции, Швейцарии, Японии). Производительность труда: общественная производительность труда = ВВП / занятое население, по этому показателю США всех опережают . Факторы развития: природные ресурсы (около 20% в национальном богатстве США, что является высокой ролью для промышленно развитых стран); высокое развитие научно-технической сферы: расходы на научные исследования составляют около 40% всех мировых, что больше любой из стран в отдельности (следующие 6 стран вместе 40%). Доля наукоемкой продукции в производстве составляет около 35-365, в экспорте - 40%, что выше, чем в других странах. США - единственный чистый экспортер научно-технической продукции (2 место занимает Швейцария). Уровень капиталовложений: по массе превышают все страны, однако отстают по доле. Уровень предпринимательства: гибкость управления, стремление к нововведениям - один из самых эффективных в мире.

Аспекты влияния США: емкость национальных внутренних рынков, экспорт составляет 10% ВВП, импортная квота больше экспортной квоты. Страна занимает 1 место в мире по объему экспорта в мире, около 10-12% всего объема мирового экспорта. США могут ограничить доступ товаров той или иной страны на свой внутренний рынок или ограничить экспорт в ту или иную страну. Движение капитала: более 50% внешнеторговых операций - в долларах, страна получает доход от изготовления валюты. В 80-е гг. был завышен курс доллара, и США покупали товары дешевле. Движение ссудного капитала - США - чистый импортер. Региональные учетные ставки влияют на величину учетных ставок в мире.

Продолжение:

Стратегия экономического развития США и ее влияние на мировое хозяйство.48

Перспектива активизации взаимодействия с основными партнерами, укрепления стихийных механизмов и институтов интеграционных связей.

Экономический подъем 1983-90-х гг. происходит в обстановке острой конкуренции лидерству США со стороны ЕС, Японии, НИС. Борьба сосредоточилась в области НТР, рост темпов которой определял приоритеты. В США наблюдалось напряжение в обществе в связи с неравномерным распределением доходов несмотря на их повышение практически по всем слоям населения. Кризис 1991 г. имел мировой характер, что привело к новым экономическим и политическим реалиям. Все участники научно-технической гонки оказались перед необходимостью сделать передышку. Администрация Клинтона произвела пересмотр приоритетов хозяйственного развития во внутриэкономическом плане. Основная проблема - поднятие уровня доходов наименее обеспеченных слоев населения, улучшение медицинского обслуживания и др. социальные проблемы. Президентский план включал в себя: программу долгосрочных государственных и частных инвестиций в ведущих отраслях экономики, + меры по сокращению бюджетного дефицита, в первую очередь за счет расходов на оборону. Он предложил также повысить налогообложение имущих слоев. Основной проблемой США является сильная дифференциация доходов. Что касается внешнеэкономического плана, то США включились в новую международную модель экономического развития, в основе которой лежит принцип, что движущей силой всех перемен является мировой интеграционный процесс. Новая ступень интеграции ЕС, на которую страны Европы вышли после одобрения Маастрихтских соглашений, делает их мощными конкурентами США, что повело к выработке в США новой стратегии взаимоотношений с этими партнерами. В 1993 г. был подписан трехсторонний договор о свободной торговле Североамериканского блока (НАФТА), что связано с большей ориентацией США на американский континент: создание общего рынка приведет к активизации американского бизнеса, увеличению рабочих мест, повышению темпов экономического роста. Активизировался вывоз в Мексику некоторых производств, что благодаря дешевой рабочей силе позволяет североамериканской продукции конкурировать с товарами Японии, ЕС и стран Юго-Восточной Азии. Это может значительно изменить потоки международной торговли, а также будет способствовать замедлению темпов научно-технического роста в США. Свободный приток сравнительно несложных товаров из Мексики в США затронет материало- и трудоемкие отрасли промышленности, заставляя либо проводить их модернизацию, либо переключать ресурсы на более сложное производство. Создание общего рынка создает новые возможности для взаимоотношений США и Канады со странами Лат. Америки (у Мексики существует свободный торговый режим с 5). Экономическое положение в США в мире в следующее 10-летие будет определяться характером интеграционных процессов, в которые кроме США вовлечены их ведущие партнеры.

Держава в Півн. Америці. Територія -9364 тис. км2. Населення — 255 млн.

чол. (1992 р.); склалося в результаті масової імміграції, спочатку гол. чином з Європи, і ввезення негрів-рабів з

Африки. Нині 95 % населення становлять особи, які народилися в США. До етнічного спектру входить гакож

корінне населення Америки — індіанці, ескімоси, алеуіи та ін. Столиця — Вашингтон (607 тис. жит.).

Державна мова— англійська. Більшість віруючих належить до протестантської і като­лицької церков. Грошова одиниця — долар. Під управлінням США перебу­ває ряд володінь: Пуерто-Ріко і Віргінські о-ви в Карібському

морі. Східне Самоа, Гуам, Мідуей, Уейк га ін. США — федеративна республіка, що вклю­чає 50 штатів і едеральний округ Колумбію. Склалася двопартійна система

— Республіканська і Демократична партії.

США — найбільш розвинута в економічному відношенні країна світу. В 1992 р. ВНП становив 5985млрд. дол. Осн. роль в економіці відіграє промисловість, особливо металургійна, машинобудівна іприладобудівна, (зокрема електронна і електротехнічна, автомобільна і авіаційна), нафтова, хімічна. В 1990 р.

вироблено 98 млн. т сталі, видобуто 401 млн. т нафти і 300 млрд. м3 газу. Основу експорту США становлять машини і устаткування. На США припадає близько 20 % світового експорту наукомісткої продукції. Провідні

позиції в світовому виробництві належать компаніям «Дженерал моторе», «Екссон», «Ай-Бі-Ем», «Форд-моторе» та ін.

Важливе місце в економіці США має АПК, який, крім с. г., включає підприємства з переробки і реалізації с. г. продукції, а також галузі, що випускають для них засоби виробництва.

В 1990 р. поголів'я ВРХ — 99.3 млн., в т. ч. корови — 10,1 млн.; овець 11,4 млн., свиней — 55,9 млн. ол. В 1990 р. вироблено: 200 млн. т кукурудзи 74 млн. т пшениці, 67100 млн. штук яєць. На США припадає

близько половини світового експорту зерна. Довжина заліниць — 265 тис. км., автошляхів — 6,5 млн. км.

Експорт: автомобілі, машини, промислове і енергетичне устаткування, кам'яне вугілля, текстильні і паперові

вироби, продукція хімічної промисловості, зерно, соя, бавовна, тютюн. Імпорт: чай, кава, газ, нафтайї афтопродук ти„ліс, цукор, м'ясо, риба, руди і метали.

Форми та напрями регіоналізації промислово розвинутих країн. 100

Розвиток регіональних інтеграційних угрупувань у світі. Основні регіональні економічні угрупування.

1. Зоны преференциальной торговли - снижение рнутренних тарифов.

2. Зоны свободной торговли - устранение внутренних тарифов.

3. Таможенный союз - общий внешний тариф.

4. Общий рынок - общий внешний тариф, свободная миграция капитала и рабочей силы.

5. Экономический союз - гармонизация экономической политики.

6. Политический союз - политическая интеграция.

Европейский союз-это интеграционная группировка пятнадцати западноевропейских государств. Стремящихся к политическому и экономическому единству. При частичном отказе от своих национальных суверенитетов. Германия-1951, Франция-1951, Италия-1951, Нидерланды-1951, Бельгия-1951, Люксембург-1951, Великобритания-1973, Дания-1973, Ирландия-1973, Греция-1981, Испания-1986, Португалия-1986, Финляндия-1995, Австрия-1995, Швеция-1995.

МЕРКОСУР - создан в 1981г. В состав входят: Аргентина, Бразилия, Уругвай, Чили.

НАФТА - создан в 1992г. В состав входят: Канада, Мексика, США.

СНГ - создан в 1991г.(кроме стран Балтии).

ЕАСТ (европейская ассоциация свободной торговли)-создана в 1960г. В составе были: Австрия, Исландия, Швейцария, Норвегия, Финляндия, Швеция, Лихтенштейн.

ЧЕС (Черноморское экономическое сотрудничество)-создано в 1992 г. В состав входят: Албания, Азербайджан, Армения, Болгария, Греция, Грузия, Молдова, Россия, Румыния, Турция, Украина. Была создана для активизации развития экономического сотрудничества, свободного продвижения товаров , капиталов, услуг и рабочей силы.

Карпатский Еврорегион (КЕ) был создан в 1993г, на основе соглашения подписанного в городе Дебрецене, представителями местных и региональных органов власти, приграничных регионов Украины, Польши, Венгрии, Словакии. Цель КЕ • организация координации действий в поддержку экономического, научного, экологического, культурного, спортивного и образовательного сотрудничества.

??? шляхи формування і фактори ефективності регіональних міжнародних інтеграційних угрупувань.

Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької країн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та основного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їх ресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин), соціально-культурні та інфраструктурні умови.

 При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися різними шляхами: * “знизу-догори”, у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні і водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва. Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці насамперед між США та Канадою. *“згори-донизу”, коли з різних політичних та соціально- економічних причин створюється інтеграційне угрупування країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у д,яльності інтеграційних угруповань, як, вже функціонують Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення кра.н Східної Європи як, ставлять за мету інтеграцію до Європейського Союзу.

Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників: * усунення дискримінації та бар’єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у виробничо-комерційній сфері, *динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва, *забезпечення достатнього рівня конкуренції.

Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний та політичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; * створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік з пріоритетом власного розподілу праці; *особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи; *узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн.

Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн-учасниць; *зростання затрат при реалізації регулівних функцій на наднаціональному рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження.

Характеристика рівнів розвитку субрегіонів Африки. Фактори, що їх визначають.101

 

Страны Тропической Африки в мировом хозяйстве. 38

Все государства, расположенные к югу от Сахары, за исключением ЮАР. 98% запасов урана сосредоточено в Намибии, Нигере, Габоне. 92% всех запасов меди - в Замбии и Заире, 78% хромитов - в Зимбабве. Большая часть всей нефти - в Нигерии.

Общая характеристика экономического положения.

Узкая аграрно-сырьевая специализация в МРТ, все являются бывшими колониями. В 89-м г. доля сырья в экспорте составила 89%. Значительную роль в национальной экономике занимает традиционный сектор, в основе которого лежат мелкие крестьянские хозяйства. Часты случаи осуществления внеэкономического принуждения для присвоения результатов труда, в мелких хозяйствах занята большая часть с/х населения. Характерен низкий уровень развития экономики и социальной сферы. Большинство государств располагают очень низким доходом. В 90-м г. доход на душу населения не превышал 610 долларов. Самый низкий среднедушевой ВВП наблюдался в Мозамбике, Сомали, Эфиопии, Гвинее-Биссау, Чаде. Лидирующее место в регионе по ВВП занимали Зимбабве, Кот д”Ивуаре, Камеруне, Конго, Ботсване, Габоне. Структура ВВП: 27% - в промышленности, 32% - с/х. 11% ВВП приходится на долю обрабатывающей промышленности. 38% ВВП - сфера услуг. Среди развивающихся стран в странах Тропической Африки наблюдается самая низкая продолжительность жизни (50 лет в 1985 г.). 26 государств региона классифицируется как наименее развитые. 48,8% населения относятся к категории бедных. Страны Тропической Африки занимают периферийное и зависимое положение в мировом хозяйстве. Из-за узкой аграрно-сырьевой специализации их доходы зависят от конъюнктуры цен на мировом рынке на сырьевые товары. Валовых внутренних сбережений большинства государств не хватает для покрытия их потребностей во внутренних инвестициях, таким образом существует зависимость от финансовых поступлений извне. В конце 80-х гг. валовые внутренние сбережения региона составили 13% ВВП, а валовые внутренние инвестиции - 15% ВВП. О зависимом положении свидетельствуют размеры внешней задолженности стран Тропической Африки. В 89-м г. общий долг составил 96,9% ВВП, что составляет 362% стоимости совокупного экспорта, коэффициент обслуживания долга составляет 22,1%.

Экономическое развитие региона. В первые 15 лет после обретения независимости экономика региона развивалась устойчиво. Темпы роста ВВП в 65-80-х гг. составили 4,2%, а в 80-е гг. произошло снижение до 2,1%. Одной из важнейших проблем является замедление притока инвестиций в ключевые отрасли экономики. Это привело к общему снижению темпов экономического роста. Изменения на внешних рынках минерального и с/х сырья привели к ухудшению внешних условий воспроизводства в регионе. Сокращение доходов от экспорта привело к уменьшению импорта, включая средства производства. В 80-х гг. впервые за последние 40 лет произошло опережение роста населения роста ВВП, что повлекло к падению ВВП на душу населения. Темпы экономического роста были выше темпов прироста населения только в 6 странах: Буркина Фасо, Бурунди, Кения, Конго, Лесото, Мали, Чад. В большинстве стран Тропической Африки с/х является основной отраслью экономики, однако в нем наблюдаются значительные отставания. Своеобразием аграрного сектора является пестрота поземельных отношений, типичная для большинства развивающихся стран. Формы землевладения: общинная, феодальная, мелкокрестьянская, частнокапиталистическая, государственная, кооперативная. Удельный вес частнокапиталистического земледелия ниже, чем в остальном развивающемся мире. Одной из причин отставания с/х является преобладающее использование экстенсивных методов ведения хозяйства. Интенсивные системы орошаемого земледелия и смешанные хозяйства не получили должного развития. В 80-е гг. наблюдалась хроническая нехватка продовольствия. Это привело к зависимости от внешних поставок продовольствия, без которых многие страны не обеспечивают минимального уровня для человеческого проживания. Наименее развитые страны не в состоянии оплачивать объемы продовольственного импорта, что приводит их к зависимости от внешней продовольственной помощи. Темпы роста промышленного производства свидетельствуют о фактической деиндустриализации региона. Если в 65-80-х гг. они составляли 7,5% в год, то в 80-е гг. - 0,7%. Произошло снижение роста в добывающей и обрабатывающей отраслях.

Особенности промышленности: носит очаговый характер. За исключением горнодобывающей промышленности отсутствуют крупные и средние предприятия. Диспропорциональность проявляется в преобладании добычи минерального сырья над промышленной переработкой. Газодобывающей промышленности принадлежит особая роль в социально-экономическом развитии региона. Однако в этих отраслях произошел спад, причиной которого явилось замедление темпов роста потребления сырьевых ресурсов в промышленно развитых странах, из-за неэффективного использования доходов от экспорта произошло замедление процесса обновления основного капитала в этой отрасли. Слабое развитие получила обрабатывающая промышленности - характерная черта стран Тропической Африки. Лишь в некоторых странах доля обрабатывающей промышленности превышает 20%. Структура обрабатывающей промышленности - отсталая, 2 крупных ее компонента - это производство пищевого продовольствия и текстиля и одежды. Отрасли 1-ого компонента есть только в Зимбабве, Кении, Нигерии. Обрабатывающая промышленность сильно зависит от импорта, темпы ее роста снизились с 6% до 3,4%. Причины снижения: снижение доходов от сырьевого экспорта привело к сужению возможностей приобретения элементов основного и оборотного капитала на внешних рынках, чрезмерная вовлеченность государства в отрасль, его гипертрофированная роль в принятии решений. Центральным звеном в обеспечении экономического роста является накопление. Развитие производства приводит к увеличению спроса на капитал. Однако имущие слои склонны расходовать свои средства не на производство, а на ростовщичество, посреднические операции, приобретение недвижимости - все это создает противоречивые тенденции в фазе накоплений. Общий валовый объем сбережений в большинстве стран не покрывает внутренних потребностей в инвестициях, что определяет зависимость от финансового капитала извне. Доля иностранных чистых инвестиций во внутренних капиталовложениях большинства государств весьма незначительна, она не превышала нескольких %. Только в 3 странах в период 1986-90 гг. она была достаточно велика - Ботсвана, Свазиленд, Сейшельские о-ва (39%). Экономическое развитие во многом зависит от иностранных займов и безвозмездной помощи. Существует 2 источника внешнего финансирования: правительственные кредиты и безвозмездные субсидии (часто не в денежной форме).

Роль стран Тропической Африки в мировой экономике.

Экспортная квота равняется 19%, однако в некоторых странах этот показатель на много опережает средний: Конго (36%), Габон (33%), Кот д”Ивуар (33%). За счет поставок из стран Тропической Африки покрывается значительная часть потребностей промышленно развитых стран в минеральном сырье. В целом ряде государств доля сырья в экспорте превышает 90%: Нигерия, Сомали, Уганда, Чад. 2/3 стоимости экспорта приходится на 4 вида сырья: нефть, газ, какао-бобы, кофе. Продукция обрабатывающей промышленности в экспорте составляет всего 10%, машин и оборудования - 1%. Структура импорта типична для развивающихся стран: 40% - машины и оборудование, продовольствие -16%, продукция обрабатывающей промышленности - 37%. В структуре сырьевого импорта преобладает топливо. За последнее десятилетие произошло снижение темпов роста экспорта с 6,1% до 0,2%. Однако в некоторых государствах наблюдался существенный рост экспорта: Гана -5,6%, Конго - 6,2%, Маврикий - 10,5%. Понижение регионального экспорта обусловлено тенденцией к уменьшению материалоемкости ВВП в промышленно развитых странах, переход их промышленности к ресурсосберегающим технологиям. Что касается падения экспорта с/х товаров и продовольствия, то причина в их низкой конкурентноспособности. Особенность внешней торговли: низкий удельный вес внутрирегиональной торговли. С середины 60-х гг. действует ряд торговых блоков. Главными причинами медленного прогресса внутрирегиональной торговли - общий низкий уровень развития ее участников, однотипность их специализации в МРТ, отсутствие в регионе развитой транспортной системы. В первой половине 80-х гг. среднегодовой приток прямых иностранных инвестиций превысил 30 млн. долларов только в Нигерии (210), Камеруне (154), Анголе (66), Габоне (59), Конго (35). Причины слабого интереса иностранного частного капитала: политическая нестабильность, неясность перспектив экономического развития, излишняя централизованность управления экономикой, регулирование инвестиционного процесса. На первом плане стоит необходимость решения следующих проблем: продовольственная, структурная перестройка хозяйства, децентрализация власти в экономической сфере, стимулирование предпринимательской инициативы.

Характерні риси і напрямки структурної перебудови в окремих країнах Центральної та Східної Європи.102

Важнейшие пропорции производства и обращения составляют структуру мирового хозяйства: изменения в составе производства и потребления ресурсов по воспроизводству, отраслям, технологии, возрасту. Важное влияние на функционирование хозяйственной системы оказывает размещение ресурсов по территории мира. Все структурные компоненты взаимосвязаны и оказывают друг на друга на влияние. Основной причиной изменений в пропорциях мирового хозяйства являются мировые и национальные потребности. Долговременные изменения в соотношении факторов производства определяют основные условия развития хозяйства и в конечном итоге влияют на темпы экономического роста и эффективность производства. Особенности экономического роста нашли свое отражение в распределении ВВП мира между основными подсистемами мирового хозяйства. Основные изменения - усиление позиций промышленно развитых стран и ослабление позиций стран Восточной Европы. Доля промышленно развитых стран Запада в мировом ВВП возросла с 67% в 1970 г. до 74% в 1992 г., в то же время доля стран Восточной Европы упала с 16 до 8%. За счет качества и повышения эффективности производства усилилась тенденция к глубокой перестройке хозяйственных пропорций. Основное направление - ускорение роста сферы услуг. Самым быстро растущим сектором являются кредитно-финансовые учреждения. В первую очередь этот сдвиг характерен для промышленно развитых стран. Если в 70-х гг. услуги там составляли 58% ВВП, то в 88 - 64%. Причиной этого является смещение потребностей человека от первичных к потребностям более высокого порядка. Возвышение потребностей возможно по мере развития производительных сил и роста производительности труда. Произошли изменения в сфере материального производства. Важнейшая его часть - промышленность, на ее долю приходится 28% ВВП промышленно развитых стран и 27% ВВП развивающихся стран. В структуре промышленности ведущее место занимает обрабатывающая отрасль, обеспечивающая уровень технического развития других сфер хозяйства. В индустриальных странах продукция обрабатывающих отраслей составляет 83% всей промышленной продукции и 23% ВВП (в развивающихся странах 73 и 20% соответственно). В отличие от развитых стран в развивающихся странах произошло увеличение доли обрабатывающей промышленности. По мере развития экономики происходит переход от базовых ресурсоемких отраслей к наукоемким (сырьевые, капиталоемкие, материалоемкие, наукоемкие). Во всех подсистемах произошло сокращение доли добывающей промышленности: в промышленно развитых странах она не превышает 5%, в развивающихся - около 7%. Для 70-80-х гг. характерно сокращение доли с/х производства в создании ВВП, в то же время в большинстве районов мира повысилась эффективность с/х. Произошли изменения в структуре внешней торговли. В к. 80-х гг. на долю обрабатывающей промышленности приходилось 75% объема внешней торговли мира (в н. 80-х гг. - 58%), в развивающихся странах - 68% (по сравнению с 42%).

Развивающиеся страны стали больше экспортировать продукции обрабатывающей промышленности, больше импортировать наукоемких товаров. Совершенствование средств труда на основе НТП определяет динамику, тенденции и уровень экономического роста. Главный носитель технического прогресса - капиталовложения в средства производства. В 70-80-х гг. наблюдалась некоторая вялость инвестиционного процесса в развитых странах, причиной чего явилось экономическая нестабильность и перенакопление капитала. В ряде стран произошло снижение общих объемов капиталовложений, что повлекло за собой снижение нормы накоплений до 23% ВВП. Произошли измене изменения в технологической структуре капиталовложений в обрабатывающую промышленность. В начале 80-х гг. активная часть инвестиций составила 77-85%. Новые инвестиции пошли на замену устаревшего оборудования, крупные вложения были сделаны в грязные производства, в их реконструкцию с целью снижения негативного воздействия на окружающую среду. Произошли изменения в целях инвестирования. Наблюдался рост расходов на охрану окружающей Среды и технику безопасности, что отвлекло часть средств от производительных целей. В некоторых странах размер природоохранных расходов доходил до 16% валовых инвестиций. В промышленно развитых странах в формировании капиталовложений сократилась доля общего и транспортного машиностроения и возросло значение электротехнического и электронного машиностроения.

Рівні та динаміка інтеграційних процесів в Латинській Америці.113

Меркосур”, “ЛАІ”.

 «Меркосур» - зона вільної торгівлі, що виникла в 1995 р. як спілка чотирьох країн— Бразилії, Аргентини, Уругваю і Парагваю. Влітку 1996 р. до складу блоку увійшла Болівія. На країни «Меркосур» припадає близько 68,6% території Латинської Америки, 51% населення регіону, 60% загального ВВП. За сукупним обсягом ВВП «Меркосур» посідає 4-е місце у світі після ЄС, НАФТА, АТЄС. Угодою про створення «Меркосур» були ліквідовані мита на 90% товарів, що переміщаються в межах угруповання, а на решту (10% товарів) мита будуть зберігатися до 2001 р. У системі загальних зовнішніх тарифів членам «Меркосур» вдалося узгодити тарифи для 85% товарів, а на 15% товарів тарифи повинні бути узгоджені не пізніше 2006 р.

У грудні 1995 р. «Меркосур» і ЄС підписали угоду про створення першої в історії Південної Америки трансконтинентальної зони вільної торгівлі.

Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ) - торгово-економічна організація, створена в 1981 р. згідно з «Договором Монтевідео-80» замість Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі (ЛАВТ), що діяла з 1961 р. Учасниками ЛАІ є Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. У рамках ЛАІ зберігається розподіл на три субрегіональні угруповання:

• договір басейну Ла-Плати;

• Андский пакт;

• Амазонський пакт.

Деякі країни є одночасно членами інших регіональних угруповань.

Система керування ЛАІ представлена вищим органом - Радою міністрів (штаб-квартира в Монтевідео, Уругвай).

Усередині ЛАІ зональна торгівля і регіональна інтеграція здійснюються шляхом укладення регіональних і субрегіональних, а також функціонування (двосторонніх і багатосторонніх) угод, що передбачають конкретні заходи щодо торгівлі і митних питань.

Еволюція та національна специфіка розвитку інтеграційних процесів у країнах Центральної та Східної Європи..114

Серед багатьох регіональних інтеграційних об'єднань, як існують у даний момент, лише одна інтегрована група країн реально пройшла чотири з п’яти зазначених вище етапів економічної інтеграції (див. пункт 1) і досить тісно наблизилася до заключної стадії - створення економічного і валютного союзу. Ця група з 15 країн має назву “Європейський Союз (ЄС)”. Він почав створюватись у 60-і роки, колі до його складу входили лише 6 країн. Поступово до Союзу приєднувались інші країни, і в 1995 р. їх стало вже 15. Окрім того, розширювалася законодавча база об’єднання і поглиблювалась економічна інтеграція. ЄС має свій офіційний прапор[1], та свій офіційний гімн, затверджений керівниками держав та урядів у 1985 році2.

На початок нового сторіччя ЄС залишається найбільшим і найпотужнішим інтеграційним об'єднанням у світі , метою якого є сприяння економічному добробуту, підвищенню життєвого рівня народів Європи, зміцненню миру і свободи та створенню стійкого союзу народів Європи.

З 1 січня 1999 року розпочався новий, завершальний етап - створення єдиної валютної системи (ЄВС), який триватиме до липня 2002 року. Введення спільної валюті є одним із найскладніших етапів західновропейської інтеграції, який завершує перехід від Спільного ринку (СР) через Економічний Союз (ЕС) до найвищого рівня інтеграції - Економічного і Валютного Союзу (ЕВС). Основними завданнями цього етапу є початок функціонування Європейської Системи Центральних Банків, перехід до єдиної валюти “євро” та проведення єдиної валютної політики.

 Введення в обіг з 1 січня 1999 року спільної валютної одиниці (євро) - створило другу за розміром економіки після США і найбільшу в світі єдину валютну зону. «Євро»-зона охоплює 12 країн, які зуміли успішно провести стабілізацію державних фінансів у відповідності із встановленими критеріями і, звісно, виявили бажання приєднатися до Економічного і Валютного Союзу. Це — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Греція3. За межами зони “євро” з тих чи інших причин опинилися Великобританія, Швеція, Данія. Утворена «євро»-зона має загальну чисельність населення 290 мільйонів, її ВВП складає близько 16 відсотків світового. Для порівняння, частка США у загальному світовому виробництві - біля 20 відсотків. Таким чином, загальна євровалюта підводить остаточну базу під сформовані в ЄС єдині ринки товарів, послуг, капіталу і робочої сили і перетворює його в завершену валютно-економічну спілку.

Європейська асоціація вільної торгівлі - ЄАВТ Крім ЄС у Європі в 1960 р. виникла ще одна організація на основі підписаної в Стокгольмі конвенції. ЄАВТ - це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії, як відповідь на утворення Загального ринку. В момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. В 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія в якості асоційованого члена. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. - Португалія, а в 1995 р. - Австрія, Швеція і Фінляндія. В даний час членами ЄАВТ залишаються Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. У взаємній торгівлі скасовані мита і кількісні обмеження, проте, відсутній єдиний зовнішній тариф. Кожна держава проводить самостійну торгову політику стосовно третіх країн, і товари з цих країн не можуть вільно переміщатися всередині ЄАВТ (крім промислових товарів із ЄС).

Асоціація не ставить своєю ціллю створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.

Відмінності ЄАВТ від ЄС:

• в ЄАВТ немає наднаціональних органів, вищий керівний орган - консультативна Рада, у котрій кожна країна має один голос;

• режим вільного, безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки у відношенні промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію (інтеграції ринків аграрної продукції не передбачається, оскільки сільське господарство ЄАВТ не змогло б витримати конкуренцію з боку ЄС).

• за кожною країною - членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;

• в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.

103. Характерні риси та особливості процесів переміщення факторів екон. розвитку (трудові ресурси і капітал) в межах світового господарства.

В межах світового госп-ва відбувається постійне переміщення осн. факторів вир-ва, що впливає на екон. розвиток окремих крајн. Міжнародній міграціј сприяє НТП, виникнення галузей, виробництв. У 50 –60рр міжнар. міграція висококваліфікованих кадрів відбувалась гол. чином серед пром. розвинутих крајн Заходу. У 60-70рр іде відплив науково-техн. кадрів і спец-ів з крајн, що розвиваються, в розвинуті крајни. З сер. 80рр – “відток умів”з СРСР та Сх. Європи.  

Значних масштабів досягла міжн. Міграція кап-лу. В першій пол. 90рр – різке розширення залученняресурсів з ринку кап-ла. Міжнар. ринок кап-ла дозволяє залучити кошти для інвестування в разі нестачі внутр. Ресурсів. Іноз. кап-л може заміщати внутр. Заощадження. Гол. Світовими інвесторами виступають пром. розвинуті крајни (США, Вел.Бр., Нім., Япон., Фр.)

104. Пріоритет сервісних галузей в економіці США.

Реформування ек-ки США супроводжується швидким збільшенням пит. Ваги сфери послуг в ВВП (65%). Доля зайнятих тут – 75%. Сфера послу включ.: транспорт, зв”язок, опт., роздр. торгівлю, сусп. харчування, фін-кред. ді-ть, страх-ня, освіту, охорону здоров”я, частково науку; ді-ть військового, політ. апарату. Більше 25% всієј нематеріальној сфери – надання фін. послуг, страхування, операціј з нерухомістю. Близько 22% послуг – оптово-роздр. торгівля. 26.3% - ділові, юрид., соц. послуги, охорона здоров”я, відпоинок, розваги, автосервіс та ін. Транспорт і зв”язок – 8.5%. Держ. упр-ння – 18.4%. Значна роль – інформац. послугам.