Проблема методу філософії Нового часу

2. проблема методу філософії Нового часу

2.1. Методологія Френсіса Бекона

Френсіс Бекон (1561-1626) жив і творив в епоху яка являється періодом не лише потужного економічного, але й виключно культурного підйому і розвитку Англії.

Філософія Бекона виходить із об’єктивної потреби суспільства і виражає інтереси прогресивних сил того часу. Бекон відкидає філософію як споглядання і представляє її як науку про реальний світ, що застосовується на дослідному пізнанні . Своєю позицією він виражає нову вихідну точку і нову основу для всякого пізнання. Його творчість містить сліди компроміса. Цей компроміс визначальний був і для всього суспільного розвитку Англії того часу. Найбільше виражається цей компроміс у Бекона при його підтримці концепції “подвійної істини”, тобто істини “віткровення”, істини про бога (теологічної) і істини філософії, тобто істини пізнанної, споглядованної. Основну увагу Бекон приділяє проблематиці науки, знанню і пізнанню.

Смисл, призвання і задачі науки Бекон характеризує у вступі до праці “Велике відродження науки” : ”накінець, я хотів би призвати всіх людей до того, щоб вони помнили істинні цілі науки, щоб вони не займались нею не для свого духа, не для деяких вчених спорів, не заради того, щоб досягти влади, не для деяких інших низьких замислів, але заради того, щоб мало від неї користь і успіх само життя”. Він відкидає спекулятивні схоластичні диспути і орієнтується на пізнання дійсності, реально існуючого світу. Основними засобами цього пізнання являються, згідно Бекону, почуття, дослід, експеримент і те, що із них витікає. Він розсуждає, “що людский розум сам собі заважає працювати і що він не використовує певним чином необхідні допоміжні засоби (якими володіє людина), від чого і виходять більшість незнань речей, а із цього незнання витікають “нескінченні втрати”. Виходячи із цього, він заключив, що потрібно із всіх сил прямувати до того, щоб обновився, або навіть хоч покращився зв’язок між думками і речами.

Основний метод, який повинен був забезпечити виконання цієї задачі був описаний в “Новому Органоні”. Новий метод пізнання обумовлює і нову концепцію реальності. Хоч Бекон явно ніде і не формулює цей метод, але вже із того факта, що цей метод опирається на почуття, витікає, що предметом філософії являється пізнаюча почуттями (тобто матеріальна) дійсність.

Чуттєве сприйняття явища втому вигляді, як зним зіткнулася освідченна людина і про нього роздумовує, являється сутністю позиції Бекона. Творчість Бекона характеризується певним підходом до методу людського пізнання і мислення. Вихідним моментом любої пізнаючої діяльності являється для нього почуття. Тому його часто називають засновником емпіризма – напрямок, який будує свої гносеологічні позиції переважно на чуттєвому пізнанні і доліді. Основний принцип цієї філософії виражений в тезі: “Нема нічого в розумі, що раніше не пройшло через почуття”. Чуттєве пізнання в вузькому розумінні слова Бекон, таким чином, включає в загальний контекст досліда і експеримента. Тому точніше філософію Бекона визначити, як емпіричну. Емпірія – дослід що опирається на експеримент, – являється для нього вихідним пунктом нового наукового методу, який він характеризує як “науку про краще і більш сучасне використання розуму при дослідженні речей і про істинний розум, який їх пізнає для того, щоб пізнаваючий розум возвисився. Далі він говорить, що ця властивість являється різновидністю логіки. Саму логіку він розуміє як збою пізнання – органон. Однак його “логіка” різко відрізняється від дедуктивної (арістотелівської) логіки, що опирається на теорію силлогізма.

Основним робочим методом своєї логіки Бекон рахує індукцію. Характеризує він її так: “Під індукцією я розумію форму доведення, яка придивляється до почуттів, хотіла б пізнати істинний характер речей, прямує до дій і майже з ними зливається”. Він відкидає ту індукцію, яка як він говорить, здійснюється простим переліченням. Бекон підкреслює про необхідність переробити, а точніше розробити індуктивний метот “наукам потрібні, такі форми індукції, які проведуть аналіз досліду і відрізнять один від одного експеримент і лиш потім, коли відповідно виключать і відкинуть, прийдуть до кінцевого висновку“. Бекон зрозумів, що недивлячись на бистрий розвиток природничого знання, научний прогрес незадовільняє потреби практики. Наука повинна заволодіти своїм предметом новим способом, і для цього вона потребує нового поняттєвого апарату, що адекватно відображає реальність.

Попри досить помітну у філософії Бекона гуманістичного-ренесансну лінію, саме тут починається панівне для філософії Нового часу тлумачення людини як частини природи, а її духу (який тлумачиться головним чином як розум) як своєрідного механізму споглядання реальності (образом якої виступає природа), призначенного відтворити природу, якою вона є, дзеркально і тому зрештою нетворчо.

Згідно з Беконом, “бог створив розум подібним до дзеркала, здатного відобразити увесь світ”. Звідси – механічне по суті уявлення про істину , як “точне” відзеркалювання предметів і процесів природи, а заблудження як створення такої дзеркальної “копії” внаслідок діяння різного роду зовнішніх причин. Бекон називає їх ідолами або “привидами” (примарами). Таких ідолів Бекон вирізняє чотири групи:

1. “Привиди роду”, пов’язані із недосконалістю самого людського розуму; при змалюванні цього роду привидів Беконом прямо вказується на механічний характер розуміння дійсності. “Розум людини, – читаємо у Бекона , – уподібнюється нерівному дзеркалу, але, домінуючи до природи речей , свою природу відображає речі у спотворенному і викривленному вигляді. “Привиди роду” виходять із недосконалості людського розуму, яка проявляється в тому, що “пропонує великий порядок і рівновагу в речах, ніж ті, які в них є”. Шлях до подолання “ідолів роду ” заключається в зрозумінні цієї властивості людського розуму і послідовному проведенні правил нової індукції в процесі пізнання (це необхідний, безумовний, основний і самий надійний засіб для подолання і наступних ідолів)

2. “Привиди печери” – спотворення, що мають своїм джерелом індивідуальні особливості (недоліки) розуму індивідів. Ці печери заломлюють і викривляють світ природи, з одного боку, тому, що кожному належить певна, власна природа, з другого боку, тому, що кожний дістає різне виховання і зустрічається з іншими людьми. Також тому, що кожний читав лиш певні книги, а також по іншим причинам такогож роду.

Інші два типи входять своїм корінням в соціальне життя.

3.”Привиди площі” породжуються спілкуванням людей, процес якого нав’язує індивідам ті або інші помилкові, але такі, що вже стали звичними, уявлення. В характеристиці цього типу ідолів Бекон приходить до визначеної степені розуміння відношенням між словом і реальністю, яку воно означає. Тим самим він торкається проблематики, яка дискутується і в сучусній теоріїі методології науки. В свій час він неміг прийти до адекватного рішення цієї проблеми.

4. “Привиди театру” породжуються сліпою вірою людей у авторитети, старовинні традиції і гадки.

Після розгляду ідолів як основних перепон досягнення дійсного знання Бекон приступає до позитивного викладу свого методу. Цьому присвячена друга книга афоризмів “Нового органона”.

Вихідним пунктом дослідження для Бекона являється в “достатньому і правильному описі природи і експериментів”. Однак це описаня являється на його погляд таким різнобарвним, що розум не може сконденсуватись. Для цього все потрібно впорядковувати. Бекон складає три основних види таблиць. Перша із них – таблиця позитивних інстанцій. Бекон назвав її таблицею сутності і наявності. Таблиця дає відносно повний огляд основних проявів досліджувальних властивостей.

Друга таблиця в певному змісті протилежна першій. Це таблиця негативних інстанцій, яку Бекон визначає як таблицю відхилення і відсутності наявності. Таблиця сконструйована таким чином, що кожному визначеному достовірному випадку відповідає (по крайній мірі один) випадок негативний.

Третя із основних таблиць – таблиця степеней, або порівнянь. Методична цінність цієї таблиці в найбільшій степені залежить від рівня чуттєвого пізнання і експериментальних методів, тому тут міститься найбільше число неточностей.

Порівняння даних в цих трьох таблицях, згідно Бекону, може привести до певних знань, зокрема описаним випадком можуть підтверджуватись або не підтверджуватись гіпотези, що стосуються цієї властивості. Бекон свій метод ілюстрував на вивченні властивості тепла. Ця ілюстрація показала і недоліки цього метода. Не дивлячись на це, заслуга Бекона в тому, що його “Новий органон” представляє першу спробу в філософії Нового часу реалізувати загальний методологічний підхід до отримання наукового знання, який мав практичне примінення. Його заслуга в підкресленні значення емпірії, чуттєвого пізнання і експеримента, що повністю відкидався в більшості випадках схоластичною філософією.