Принцип періодичності. Припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності

3. Принцип періодичності. Припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період складає календарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідується, тривалість звітного періоду може бути іншою (рис. 2).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) наростаючим підсумком з початку року.

4. Принцип історичної собівартості. Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівартості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання.

5. Принцип нарахування. Полягає в тому, що результати господарських операцій визнаються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'язання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбутньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прий­няття користувачами економічних рішень.

Рис. 2 Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1

6. Принцип відповідності. Застосовується одночасно з принципом нарахування. За цим принципом витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

7. Принцип послідовності. Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політику, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів. Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприємство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою цього принципу. Дотримання цього принципу є передумо­вою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгалтерського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів. За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, описуючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності.

8. Принцип обачності. Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборгованості, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати даний принцип, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати — занижені. Якщо запаси підприємства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю (застосовується прин­цип історичної собівартості), то під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок — історичною собівартістю або чистою вартістю реалізації. Тут перевага надається принципу обачності.

9. Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі перелічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

В наступних розділах даної роботи детально викладається зміст, склад та порядок заповнення окремих частин фінансової звітності – стандартів бухгалтерського обліку та їх значення і роль у складанні комплексної рейтингової оцінки підприємств.

2. Призначення балансу та його структура

Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Зміст і форма балансу та загальні вимоги до визнання і розкриття його ста­тей визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. N 87. Форма балансу наведена у додатку 1.

Норми цього Положення (стандарту) застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності, крім банків та бюджет­них установ.

Метою складання балансу є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.

Як і будь-яка форма фінансової звітності, баланс включає заголовок, основні її елементи (класи) та підкласи. У заголовку наводиться назва підприємства, його організаційно-правова форма та місцезна­ходження; назва звіту; дата, на яку складено звіт; валюта, в якій складено звіт та рівень її точності.

Баланс має чітко визначену структуру. Він складається з двох частин – активу та пасиву, які поділені на розділи, а розділи, у свою чергу, на статті.

Активи і зобов'язання не підлягають згортанню, за винятком випадків, пе­редбачених окремими стандартами.

Підсумок активів балансу повинен дорівнювати сумі зобов'язань та власного капіталу.

2.1 Актив балансу. Визначення, оцінка та класифікація активів

Активи — це ресурси, контрольовані підприємством в результаті ми­нулих подій, використання яких, як очікується, призведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Нові підходи до визначення і визнання активів базуються на Концептуальній основі складання та подання фінансових звітів, розробленій Комітетом з Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Визначення активів містить ряд нових понять:

1. Виникнення у результаті минулих подій (тобто господарська операція чи інша подія, що забезпечує збільшення прав на вигоду або контроль над нею, вже відбулася).

2. Здійснення контролю підприємством. Такий контроль випливає з пра­ва управління певними ресурсами. Це дає підприємству можливість конт­ролювати майбутні вигоди, які очікується одержати від використання цих ресурсів.

3. Майбутня економічна вигода, втілена в активі, є потенціалом, що сприяє надходженню, прямо або непрямо, грошових коштів чи їх еквівалентів на підприємство.

Витрати на придбання та створення активу, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі і включаються до складу витрат звітного періоду у звіті про фінансові результати.

Активи мають визнаватись і відображатись в балансі у грошовому виразі з використанням певної бази оцінки, а саме:

1. Історичної собівартості

2. Поточної собівартості.

3. Вартості реалізації.

4. Теперішньої вартості.

Основою оцінки, яка найчастіше приймається підприємствами для скла­дання фінансових звітів, є історична собівартість.

З метою задоволення інформаційних потреб широкого кола користувачів, баланс відображає фінансовий стан підприємства, надає загальну інформацію про його діяльність та ліквідність. Для кращого сприйняття і розуміння даних фінансової звітності ця інформація структуризується певним чином. Розмежування поточних і непоточних активів і зобов'язань дає змогу визначити суму оборотного капіталу як різницю між поточними активами і поточними зобов'язаннями.

Активи нового балансу складаються з наступних розділів:

- Необоротні активи

- Оборотні активи

- Витрати майбутніх періодів

 Нова фор­ма балансу зберігає порядок ліквідності статей, що традиційно склався в нашій країні.

Особливості оцінки та відображення у балансі необоротних активів.

У статті "Нематеріальні активи" відображається вартість об'єктів, які віднесені до складу нематеріальних активів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті наводяться окремо первісна та залишкова вартість нематеріальних активів, а також нарахована у встановленому порядку сума зносу. Залишкова вартість визначається як різниця між первісною вартістю і сумою зносу. Нематеріальний актив — це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

У статті "Незавершене будівництво" показується вартість незавершеного будівництва, що здійснюється для власних потреб підприємства, а також авансові платежі для фінансування такого будівництва.

У статті "Основні засоби" наводиться вартість власних та отриманих на умовах фінансового лізингу об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів згідно з відповідними положеннями (стандартами). У цій статті також наводиться вартість інших необоротних матеріальних активів.

У цій статті наводяться окремо первісна (переоцінена) вартість, сума зносу основних засобів та їх залишкова вартість. До підсумку балансу включається залишкова вартість, яка визначається як різниця між первісною (переоціненою) вартістю основних засобів і сумою їх зносу на дату балансу. Основні засоби — це матеріальні активи, які утримуються підприємством для використання у виробництві або постачанні товарів та наданні послуг, для здачі в оренду іншим особам або для адміністративних цілей; будуть використовуватися, як очікується, протягом більше одного періоду.

Первісна оцінка об'єкта основних засобів здійснюється за його собівартістю.

У статті "Довгострокові фінансові інвестиції" відображаються фінансові інвестиції на період більше одного року, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. У цій статті виділяються фінансові інвестиції, які згідно з відповідними положеннями (стандартами) обліковуються методом участі в капіталі.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку за рахунок відсотків, дивідендів тощо, зро­стання вартості капіталу або отримання інших вигод для інвестора. Довгострокові фінансові інвестиції — це інвестиції, які не можуть бути класифіковані як поточні.

У статті "Довгострокова дебіторська заборгованість" показується заборгованість фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

По статті "Відстрочені податкові активи" відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок виникнен­ня тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки

Відстрочений податковий актив виникає у тому випадку, коли податок на прибуток, визначений згідно з обліковою політикою підприємства, менший за податок на прибуток, визначений за чинним законодавством.

По статті "Інші необоротні активи" відображаються всі інші необоротні ак­тиви, які не є нематеріальними активами, основними засобами, довгострокови­ми фінансовими інвестиціями, довгостроковою дебіторською заборгованістю та відстроченими податковими активами.

Особливості оцінки та відображення у балансі оборотних активів.

Запаси — це активи, які:

а) зберігаються для продажу за умов звичайної господарської діяль­ності; або

б) знаходяться в процесі виробництва для такого продажу; або

в) призначені для споживання у виробничому процесі чи при надан­ні послуг.

У новій формі балансу наведені деталізовані дані про наявність у підприємства:

• виробничих запасів;

• тварин на вирощуванні та відгодівлі;

• незавершеного виробництва;

• готової продукції;

• товарів.

Порядок обліку та оцінки запасів визначається МСБО 2 "Запаси" та відповідним П(С)БО 9.

У статті "Векселі одержані" показується заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, яка забезпечена векселями.

Векселі відображаються в балансі за номінальною вартістю.

У статті "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги"

відображається заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію і товари для перепродажу (крім заборгованості, яка забезпечена векселем).

Користувачів фінансової звітності стаття "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" цікавить з позиції реальності її оцінки, тобто ймовірності погашення її у визначеній сумі. Тому важливо відобразити в балансі дебіторську заборгованість, дотримуючись принципу обачності: щоб активи та дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені.

Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає по переплачених податках, зборах та інших платежах до бюджету, виданих авансах, нарахованих дивідендах, процентах, роялті тощо, які очікуються до надходження. По цій статті також вказується заборгованість фінансових і податкових органів, пов'язаних сторін, заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків, яка відображається у складі оборотних активів і не може бути включена до інших статей.

До іншої поточної дебіторської заборгованості відносяться всі види де­біторської заборгованості, які не входять до складу дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги та дебіторської заборгованості по розрахунках. Особливістю дебіторської заборгованості за розрахунками та іншої дебіторської заборгованості є те, що по них не створюється резерв сумнівних боргів, як це робиться при відображенні в балансі дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.

У статті "Поточні фінансові інвестиції" відображають фінансові інвестиції на строк, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів).

У статті "Грошові кошти та їх еквіваленти" відображаються кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів. У цій статті окремо наводяться кошти в національній та іноземній валютах.

У статті "Інші оборотні активи" відображаються суми оборотних активів, які не можуть бути включені до наведених вище статей розділу "Оборотні активи".

Розділ балансу Витрати майбутніх періодів містить витрати, оплачені у звітному періоді, які відносяться до наступного (наступних) облікових періодів.

Окремі статті таких витрат необхідно розкривати у балансі підприємства, враховуючи їхню суттєвість та доречність такого розкриття для користувачів фінансової звітності.

Слід зазначити, що по статті "Витрати майбутніх періодів" можуть від­ображатися як оборотні, так і необоротні активи

2.2 Пасив балансу. Загальна характеристика.

Пасив балансу складається із власного капіталу та зобов'я­зань. Частина пасиву балансу складається з наступних розділів:

- Власний капітал

- Забезпечення наступних витрат і платежів

- Довгострокові зобов'язання

- Поточні зобов'язання

- Доходи майбутніх періодів

Нова форма балансу є більш структуризованою, ніж стара.

Визначення, оцінка та класифікація власного капіталу.

У статті "Статутний капітал" наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

У статті "Пайовий капітал" наводиться сума пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що передбачена установчими документами.

У статті "Додатковий вкладений капітал" акціонерні товариства показують суму, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.

У статті "Інший додатковий капітал" відображаються сума дооцінки необоротних активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших юридичних або фізичних осіб, та інші види додаткового капіталу.

У статті "Резервний капітал" наводиться сума резервів, створених, відповідно до чинного законодавства або установчих документів, за рахунок нерозподіленого прибутку підприємства.

У статті "Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)" відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

У статті "Неоплачений капітал" відображається сума заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу. Ця сума наводиться в дужках і вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

У статті "Вилучений капітал" господарські товариства відображають фактичну собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Забезпечення наступних витрат і платежів.

У складі забезпечень наступних витрат і платежів відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати та платежі (витрати на оплату майбутніх відпусток, гарантійні зобов'язання тощо), величина яких на дату складання балансу може бути визначена тільки шляхом попередніх (прогнозних) оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень, які отримані з бюджету та інших джерел.

Визначення, оцінка та класифікація зобов'язань

Зобов'язання - це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Зобов'язання — це обов'язок чи відповідальність діяти певним чином. Воно виникає тільки тоді, коли актив отримано, або коли підприємство укладає невідмовну угоду придбати актив.

Зобов'язання відображається у балансі, якщо:

• його оцінка може бути достовірно визначена та

• існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення.

Усі довгострокові зобов'язання відображаються у балансі підприємства за теперішньою вартістю.

 По статті «Довгострокові кредити банків» відображається сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням.

У статті “Інші довгострокові фінансові зобов'язання” наводиться сума довгострокової заборгованості підприємства щодо залучення позикових коштів (крім кредитів банків) на які нараховуються відсотки.

Стаття «Відстрочене податкове зобов’язання». Відстрочений податко­вий актив виникає, коли податкове зобов'язання, визначене згідно з чинним законодавством, перевищує суму нарахованого облікового податку на прибуток.

У тому випадку, коли навпаки, обліковий податок на прибуток більший за податкове зобов'язання, визначене за чинним законодавством, виникає відстрочене податкове зобов'язання, яке класифікується як довгострокове.

Відстрочене податкове зобов'язання розраховується як встановлена подат­кова ставка від суми тимчасових різниць, на яку оподатковуваний прибуток мен­ше, ніж обліковий прибуток.

По цій статті “Інші довгострокові зобов’язання” відображаються довгострокові зобов'язання, які не можуть бути віднесені до довгострокових фінансових зобов'язань та відстрочених податко­вих зобов'язань. Наприклад, зобов'язання за фінансовою орендою.

Склад поточних зобов'язань та їх подання у балансі.

По статті «Короткострокові кредити банків» відображається сума зобов'язань за отриманими короткостро­ковими кредитами банків.

У статті "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями" показується сума довгострокових зобов'язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

У статті "Векселі видані" показується сума заборгованості, на яку підприємство видало векселі на забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів.

У статті "Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги" показується сума заборгованості постачальникам і підрядчикам за матеріальні цінності, виконані роботи та отримані послуги (крім заборгованості, забезпеченої векселями).

У статті "Поточні зобов'язання за одержаними авансами" відображається сума авансів, одержаних від інших осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт (послуг).

У статті "Поточні зобов'язання із розрахунків з бюджетом" показується заборгованість підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства.

У статті "Поточні зобов'язання з позабюджетних платежів" показується заборгованість за внесками до позабюджетних фондів, передбачених чинним законодавством.

У статті "Поточні зобов'язання зі страхування" відображається сума заборгованості за відрахуваннями до пенсійного фонду, на соціальне страхування, страхування майна підприємства та індивідуальне страхування його працівників.

У статті "Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками" відображається заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов'язана з розподілом прибутку (дивіденди тощо) і формуванням статутного капіталу.

У статті "Поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків" відображається заборгованість підприємства пов'язаним сторонам та кредиторська заборгованість з внутрішньовідомчих розрахунків.

У статті "Інші поточні зобов'язання" відображаються суми зобов'язань, які не можуть бути включеними до інших статей, наведених у розділі "Поточні зобов'язання".

Доходи майбутніх періодів.

До складу цього розділу балансу включаються суми доходів, нарахованих протягом поточного або попередніх звітних періодів, які будуть визнані у наступ­них звітних періодах.

3. Звіт про фінансові результати

Форма і зміст звіту про фінансові результати визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 3 (далі — П(С)БО 3) "Звіт про фінансові ре­зультати". Його форма наведена у додатку 2.

Звіт про фінансові результати — це звіт про доходи, витрати і фінансові ре­зультати підприємства. Форма звіту складається з трьох розділів.

Структура І розділу звіту про фінансові результа­ти надає інформацію про доходи і витрати з точки зору власника підприємства і розглядає прибуток в основному як джерело розподілу власникам (нараху­вання і сплати дивідендів тощо); усі витрати, пов'язані з отриманням доходу звітного періоду, включаючи і податок на прибуток, вважає витратами звітного періоду.

Дохід повинен відображатись у звіті про фінансові результати, коли внаслідок господарської операції збільшуються економічні вигоди у вигляді надходження активів або зменшуються зобов'язання, що призводить до зростання власного капіталу (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Витрати визнаються у звіті про фінансові результати:

- на момент зменшення активу або збільшення зобов'язання, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власникам) за умови, що оцінка витрат може бути достовірно визначена;

- на основі систематичного та раціонального їх розподілу (наприклад у вигляді амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди, пов'язані з використанням відповідного активу;

- негайно, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати визнанню їх як активу балансу.

Доходи і витрати включаються до складу звіту про фінансові результати на підставі принципів нарахування та відповідності.

Доходи, витрати, прибутки і збитки у звіті про фінансові результати по­діляються за видами діяльності, функціями (розділ І) та елементами операційних витрат (розділ II).

Перш за все фінансові результати поділяють за видами діяльності, внаслідок якої вони виникають, на прибутки (збитки) від звичайної та надзвичайної діяльності. Звичайна діяльність, в свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову та інвестиційну).

Інвестиційною діяльністю вва­жають придбання та реалізацію тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів.

Під фінансовою діяльністю розуміють діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

У звіті про фінансові результати статті, пов'язані з цими видами діяльності, надані в статтях:

• дохід від участі в капіталі;

• інші фінансові доходи (прибутки);

• інші доходи (прибутки);

• фінансові витрати;

• втрати від участі в капіталі;

• інші витрати.

Призначення звіту про фінансові результати полягає у визначенні чистого прибутку (збитку) звітного періоду. З цією метою у формі звіту передбачається послідовне зіставлення його статей. Таким чином, процес розрахунку прибутку (збитку) звітного періоду може бути поділений на такі кроки: