2.1 Суди в Україні після судової реформи 1864 року.

Су­дова реформа була найбільш радикальною, новаторською і технічно досконалою з усіх реформ другої половини XIX ст. По історичному значенню її можна зрівняти хіба що з скасуванням кріпосного права. Хоча цивільне і криміналь­не право не реформувалось, нова інституційна і процесу­альна структура системи судочинства являла собою роз­рив з попередньою правовою традицією, а також приклад творчої адаптації досягнень юриспруденції і судової прак­тики західноєвропейських країн, головним чином Франції та Великобританії. Судові устави, обнародувані 20 листопа­да 1864 року, і нове процесуальне цивільне і кримінальне законодавство ввели систему незалежних судів, де засіда­ли професійно підготовлені судді. Суди були відокремлені від адміністрації і навіть за імператором залишалось тіль­ки право помилування. Публічність і гласність судових засідань, принцип змагальності сторін, введення суду присяжних і адвокатури —- все це створило важливі гарантії демократичних судових процесів. Була також проведена реорганізація прокуратури та введена адвокатура.

Ефективність судової реформи значно зменшувалась тим, що вона зберегла інститут станбвих судів для інородців, комерційні суди, а також суди військові і духовні. Рефор­ма містила багаторазові застереження та обмеження. Не­зважаючи на це, царизм проводив судову реформу дуже повільно, особливо в Україні.

У відповідності з реформою в Україні передбачалося створення загальних судів. Останні були створені тільки в Полтавській, Херсонській, Катеринославській і Таврій­ській губерніях. В інших губерніях України було дозволе­но створення лише місцевих судів, та й то через декілька років після оголошення змісту реформи, наприклад, у Черні­гівській губернії — з 1869 року, в Київській і Подільській — з 1871 року. При цьому склад місцевих судів у Київській, Волинській і Подільській губерніях не обирався, а призна­чався міністром юстиції.

Особливістю проведення судової реформи в Україні було те, що вона відбувалась тут майже паралельно з введен­ням в дію законів, які обмежували або скасовували знач­ну частину її прогресивних положень. У післяреформенні роки в судову реформу було внесено більш ніж 700 змін та поправок. Суд присяжних був позбавлений розгляду справ . про пресу і політичні злочини. Частина друга Положення про земських участкових начальників ліквідувала інсти­тут мирових суддів. У сільській місцевості цим займались земські начальники, в містах — міські судді, в повітах — повітові члени окружних судів. На початку XX ст. витрати на утримання судової системи значно збільшуються. Штати окружних судів і судових палат доповнюються но­вими судовими і слідчими посадами. З 1906 року в Україні ючали діяти воєнно-польові суди, введення яких було вимушеним кроком держави у відповідь на терор лівацьких організацій. Тільки за вісім місяців а серпня 1906 року цими судами було винесено 1100 смертних вироків.

Наступні зміни в судову систему вносяться в роки лерщої світової війни. Воєнно-судовий устав було доповнено розділом "Про суд в воєнний час", в якому говорилося, що в районі воєнних дій і в місцевостях, переведених на воєн­ний стан, военно-судова влада Належить воєнним судам. При надзвичайних обставинах у районах воєнних дій і місцевостях, де вводився воєнний стан, запроваджувались военно-польові суди. В Положенні про них повністю відтво­рені норми Положення про военно-польові суди 1906 року.

 

3. Цивільне право.

Головними джерелами цивільного пра­ва були 10-й том Зводу законів Російської імперії, а та­кож частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року. 10-й том Зводу складався з чотирьох книг. У першій книзі регламентувались норми сімейного права, в другій, третій та четвертій — норми цивільного права. Книга друга місти­ла норми, які регулювали право власності і володіння та частково норми зобов'язувального права. В третій книзі було зосереджено спадкове і зобов'язувальне право. Нор­ми четвертої книги регулювали порядок складання, здій­снення, виконання, забезпечення і припинення договорів.

Інститут права власності містив поняття цього права, види власності, кваліфікацію його об'єктів і суб'єктів, види обмежень права власності та його захисту, а також по­няття і зміст права володіння і форми його захисту. По­няття права власності дається вперше в російському пра­ві. Воно визначалось як право володіти, користуватись і розпоряджатись майном вічно і потомственно.

У зобов'язувальному праві регламентувалися загальні вимоги до змісту договорів і види договорів. У першій по­ловиш XIX ст. деяка своєрідність у договірних відносинах в Україні полягала у наданні власникам вотчин права про­давати їх у випадку, коли вони силою договору чи судового рішення знаходяться у тимчасовому володінні третіх осіб.

У спадковому праві чітко проводилася ідея забезпечен­ня матеріальних інтересів спадкоємців з виключними пра­вами людини.

Цивільно-правові норми "Сільського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але їхнє засто­сування було обмежене підсудністю справ, з більшої час­тини яких позови не перевищували 15 руб.

Після звільнення селян від кріпосної залежності поши­рилося коло суб'єктів застосування цивільного права, оскільки селяни були виключені з переліку об'єктів влас­ності. В законах про стани були перелічені надані їм осо­бисті та майнові права. Проте селяни не могли вільно роз­поряджатися земельними наділами. Більшість угод, пов'я­заних із землею, укладалися лише з дозволу сільської громади.

Зобов'язувальне право після реформи базувалося на принципі договірної свободи, але цей демократичний прин­цип не завжди здійснювався на практиці.

Бурхливий розвиток підприємницької діяльності, ріст промислового виробництва визвали необхідність у зако­нах, наділених на регулювання трудових відносин. У 80-х роках XIX ст. приймається пакет законів, які отри­мали назву фабрично-заводського законодавства. Най­важливіші з них: "О малолетних, работающих на заводах, фабриках й мануфактурах" від 1 червня 1882 року; "О воспрещении ночной работьі несовершеннолетним й жен-щинам на фабриках, заводах й мануфактурах" від 3 черв­ня 1885 року; "О надзоре за заведеннями фабричной про-мьішленности й о взаимннх отношениях фабрикантов й рабочих" від 3 червня 1886 року (відомий як закон про, штрафи). В Україні останній закон було введено в Волин­ській, Київській, Подільській, Харківській і Херсонській губерніях лише через сім років після прийняття — в 1894 році. На Полтавську, Таврійську і Чернігівську губернії цей закон розповсюджується ще пізніше. Треба підкрес­лити, що застосування фабричних законів передбачалося тільки на приватних підприємствах.

На початку XX ст. приймається ряд нормативних актів, які посилюють охорону приватної власності, покращують для дворян умови кредиту та продажу ними земель, розши­рюють права власників в сфері промислового та фінансо­вого підприємництва. Столипінське аграрне законодав­ство змінило правове становище селянської земельної власності. Відтепер селянам дозволялося без перешкод виходити з громади, була розширена їхня цивільна право­здатність. В цей же час збільшується кількість актів, які відображали політику сприяння утворенню монополістич­них об'єднань, розвитку акціонерної, промислової і банків­ської справи.

4.Кримінальне законодавство.

Джерелами кримінально­го права в Україні на початку XIX ст. були III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році. Уложення про покарання кримінальні та виправні. З точ­ки зору кодифікаційної техніки книга перша 15-го тому Зводу законів — Кримінальне уложення — була першим в історії Росії кодексом кримінального права, який скла­дався з загальної і особливої частин, які поділялися на роз­діли, глави і статті. Всього в кодексі було 775 статей.

Злочин визначався як діяння, заборонене законом під страхом покарання. Відповідальність особи встановлюва­лась при наявності наміру чи необережності в її вчинках. Основу призначення покарань складав становий принцип їхньої класифікації: для дворян, міщан і селян. Покаран­ня призначались як судами, так і поліцією.

Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 року перевершувало за обсягом Кримінальне уложення втричі і налічувало 2224 статті. Злочин визначався як діяння, яке посягає на "недоторканність прав влади вер­ховної і встановлених нею влад або ж на права і безпеку суспільства і приватних осіб". Проступок визначався як "порушення правил, призначених для охорони визначених законами прав громадської або особистої безпеки і ко­ристі". Злочини поділялися на тяжкі, звичайні і проступ­ки. Було значно розширено перелік складів злочинів.

Уложення ввело нову систему покарань, яка складала­ся з покарань кримінальних та виправних, а всього — 35 видів покарань. Треба підкреслити досить гуманний харак­тер покарань. Смертна кара призначалась тільки за дер­жавні та карантинні злочини.

Як джерело кримінального права використовувався та­кож "Сільський судовий устав", у відповідності з яким сільські і волосні розправи визначали такі покарання: штраф, взяття під варту, громадські роботи, покарання різка­ми. Інтенсивно розвивалось кримінальне законодавство і в лореформенний період. У 1866 і 1885 роках виходять друга та третя редакції "Уложення про покарання", в 1886 році — "Військово-морський устав про покарання". В останнє десятиріччя XIX ст. був підготовлений новий кри­мінальний кодекс — "Кримінальне уложения" 1903 року, яке було підписане імператором, але повністю так і не ввійшло в дію. В 1906 році було введено в дію тільки розділ про державні злочини та деякі окремі статті "Криміналь­ного уложення". Нове законодавство повністю базувалося на принципах буржуазного кримінального права.

5. Адміністративне законодавство.

Ця галузь законо­давства почала формуватися у другій половині XIX ст. У системі адміністративного законодавства центральне місце займало "Положення про заходи до охорони державного порядку та громадського спокою" 1881 року. На підставі цього "Положення" губернатори використовували такі види адміністративних стягнень, як штрафи, арешт, ув'язнення в тюрму або фортецю. До селян адміністративні стягнення в виді арешту застосовували земські начальники, посади яких були затверджені в 1889 році.

На початку XX століття адміністративне законодавство характеризувалось обмеженням прав особи. Громадські свободи, проголошені Маніфестом 17 жовтня 1905 року, з часом були обмежені тимчасовими правилами.

"Тимчасові правила про пресу" (від 24 листопада 1905 року, 18 березня і 26 квітня 1906 року) забороняли публі­кації, які загрожували безпеці держави, закликали до страй­ків на підприємствах та припинення занять в учбових зак­ладах, до організації заборонених законом зібрань тощо.

Згідно з "Тимчасовими правилами про товариства та спілки" від 4 березня 1906 року заборонялися товариства, які мали мету, що суперечила громадській моралі, була заборонена кримінальним законом або загрожувала гро­мадському спокою та безпеці.

"Тимчасові правила про зібрання" від 4 березня 1906 року практично виключали можливість проведення зібрань без дозволу поліції і присутності її представників, які в будь-яку мить могли їх припинити.


6. Висновок.

Джерела діючого права в Україні поповнилися новими нормативними актами в окремих галузях права. Отрима­ло розвиток адміністративно-поліцейське і кримінальне законодавство. Дальший розвиток капіталістичних відно­син в Австро-Угорщині також привів до перегляду старих і створення нових кодексів.

У другій половині XIX ст. тяжким тягарем на укра­їнський народ ліг національний гніт. Проте Україні вдало­ся зберегти мову, культуру, самобутність, все те, що стано­вить основу державності і що в майбутньому допомогло відродженню Української держави. Незважаючи на дер­жавні кордони, активно проходив процес консолідації укра­їнської нації, зростали суспільно-політичні та культурні зв'язки між західноукраїнськими і східноукраїнськими землями. В умовах переслідування російським царизмом української культури поступово зростала роль західно­українських земель у національно-культурному русі, в яко­му також брали участь передові сили Східної України.

Під впливом цього руху зростала національна само­свідомість населення України, посилювалася боротьба за об'єднання всіх українських земель в єдиній соборній де­мократичній державі.


7. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Верига В. Нариси з історії України (кінець XVIII — початок XX ст.). — Львів, 1996.

2. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А. Й. Рогожина. — К., 1996. — Ч. 1.

3. Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. — К., 1991. — Кн. 1.4. Історичні передумови возз'єднання українських зе­мель: Зб/ст. -К., 1989.

5. Кириченко В. Е. О проведений стольшинской аграр-ной реформи на Украине // Проблеми совершенствова-ния законодательства Украиньї й практики его примене-ния в современньїх условиях. — К., 1992.

6. Кульчицький В. С„ Настюк М. І., Тищик Б. Й. Істо­рія держави і права України. — Львів, 1996.

7. Лазанскал Т. Й. Государственнне крестьяне Украи­ньї в период кризиса феодально-крепостнической системи. — К.,1989.

8. Музиченко П. Історичні джерела сучасного етапу розвитку самоврядування в Україні // Юридичний вісник. — 1995. — № 2.

9. Теплицький В. П. Реформа 1861 р. і аграрні відноси­ни на Україні. — К., 1959.

10. Ткач А. П. Історія кодифікації дореволюційного права України. — К., 1968.

11. Франко І. Панщина та її скасування в 1848 р. в Галичині: 36. творів. — К., 1986. — Т. 47.

12. Щербина П. Ф. Судебная реформа 1864 года на Пра-вобережной Украине. — Львов, 1974.


Информация о работе «Джерела і основні риси права в україні першої половини 19 віку, та початок 20 в.»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 25572
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
157498
0
0

... втрачало авторитет в народі. Релігійне життя в Україні в період після Люблінської унії характеризується значною складністю. Посилення суспільної ваги шляхти співпадає з занепадом православної церкви. В українських землях набуває певного поширення Реформація в вигляді соцініанства. Проте, на відміну від Голландії та Англії, де Реформація перемогла за умов розвитку ринкових відносин, “в Польсько- ...

Скачать
131837
0
5

... ї теми у науковій літературі значною мірою залежало від періоду, у який писалася та чи інша праця. Проте до сьогодні не існує роботи, яка б комплексно розкривала процес формування багатопартійності в Україні на початку ХХ ст. Також виявлено, систематизовано, класифіковано і проаналізовано джерела з історії українських політичних партій. Джерельна база роботи є досить об’ємною. Внаслідок проведено ...

Скачать
76060
0
7

... німецького командування їх було відведено з театру військових дій і роззброєно відповідно 13 вересня в Нойгамері та 2 серпня у Фокшанах. А 16 вересня у Відні нацисти заарештували С.Бандеру, Я.Стецька та ін. провідних діячів українського національного руху. У вересні 1941р. підрозділи СС стратили багатьох членів похідних груп ОУН-Б, а з листопада почалися арешти та страти членів ОУН-М (було розстр ...

Скачать
139175
0
1

... ів; окремо від вулиць на самому початку переліку вміщено список міських урядовців: війта та суддів, присяжних, Андрій Різник, Савка, Яким, Михно. [30, 154]. Таким чином, можна говорити про етапи розвитку міської мережі Заславщини і її відображення в джерелах. У силу впливу зовнішніх чинників, він часто переривався й міста змушені були просто відновлювати свій попередній потенціал. Вже навіть пі ...

0 комментариев


Наверх