Особисті немайнові права за новим Цивільним кодексом

Розгорнутий план до теми курсової роботи:

“Особисті немайнові відносини, як предмет цивільно-правового регулювання”

Вступ

I.          Поняття особистих немайнових прав у цивільному законодавстві України

1.1       Зміст особистого немайнового права

1.2       Здійснення особистих немайнових прав

1.3       Обмеження особистих немайнових прав

II.         Види особистих немайнових прав

2.1 Особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи

2.2 Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

III.       Захист особистих немайнових прав

3.1 Законодавчій захист

3.2       Судовий захист

3.3       Адміністративний захист

Список використаної літератури

Вступ

Проблема особистих немайнових прав особи, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй визначає права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми на можемо жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.

Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.

Іншими словами, міру свободи особи в суспільстві необхідно прямо проектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства. Україна намагається гармонізувати своє законодавство до загальноєвропейських стандартів, основні з яких містяться в Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські та полтичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав – учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов`язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р., інших міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об`єднаних Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв’язку з цим у теорії були висловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.

Роль і можливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав визначаються предметом цивільного права. Цивільне право поряд із майновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов’язані з ними особисті немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими.

I. Поняття особистого немайнового права

Особисті немайнові права можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть в собі економічного змісту, не мають гро­шової оцінки. Це випливає з їх назви — немайнові права.

Індивідуалізація особистості — ще одна важлива ознака особистих немайно­вих прав. Це дає змогу відрізняти суб'єктів права від інших, визначаючи їх своє­рідність, самобутність, а іноді і неповторність. При індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.

 Особисті немайнові правовідносини займають вище місце ніж хрестоматійні для цивільного права майнові відносини і це підкреслює важливість даного виду відносин у цивільно – правовій системі.

Аналізуючи статтю 269 ЦК України, слід зазначити, що особисті немайнові права – це юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній фізичній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистістю.

Для характеристики особистих немайнових прав особи слід керуватися такими ознаками:

Ø  Дане право належить кожній особі – це означає, що воно належить усім без винятку особам (фізичним і юридичним) за умови, що наявність цього права в особи не суперечить її сутності. При цьому всі особи рівні у можливості реалізації та охорони цих прав;

Ø  Дане право належить особі довічно – це означає, що воно належить фізичній особі до моменту смерті, а юридичній особі – до моменту припинення;

Ø  Дане право належить особі за законом – це означає, що підставою його виникнення є юридичний факт (подія або дія), передбачений законом. Переважна більшість особистих немайнових прав виникає в особи з моменту народження (створення), наприклад, право на життя , здоров`я, свободу та особисту недоторканість, ім`я (найменування) тощо. Однак окремі види особистих немайнових прав можуть виникати в осіб з іншого моменту, передбаченого законом, наприклад, право на донорство особа має лише з моменту досягнення повноліття, а право на зміну імені має особа, яка досягнула 16 років, тощо;

Ø  Дане право є немайновим – це означає, що в ньому відсутній майновий (економічний) зміст, тобто фактично неможливо визначити вартість цього права, а відповідно і блага, що є його об`єктом, у грошовому єквіваленті;

Ø  Дане право є особистісним – це означає, що воно не може бути відчужене (як примусово, так і добровільно, як постійно, так і тимчасово) від особи – носія цих прав та / або передане іншим особам.

Що стосуєть правової природи особистих немайнових прав, то на сьогодні їх цивілістична природа в літературі фактично не оспорюється. Однак окремими авторами особистим немайновим правам приписується крнституційно – правова природа. В Конституції України, зокрема в розділі другому, закріплюються основні особисті права громадян, однак у ній неможливо та й недоцільно передбачити основні способи реалізації та охорони цих прав.