Навигация
Смерть Апостола. Малоросійське правління
48476
знаков
1
таблица
0
изображений
2.2 Смерть Апостола. Малоросійське правління
Шестирічна діяльність Апостола була перервана його смертю в січні 1734р. Знову встало питання про вибір нового гетьмана і знову з цим вибором Петербург не поспішав. До цього часу фактичним самодержцем Росії був німець-барон, що не особливо схвально відносився до автономії Малої Росії і тому, замість згоди на вибір гетьмана, з Петербурга прийшов указ про створення “Малоросійського Правління” — колегії з 6 членів: три великороси і три малоруси. Два з них, один великорос і один малорус, називалися “головними членами” Це були кн. Шаховський і генеральний обозний Лизогуб.
Указ пропонував “Малоросійському Правлінню” у всій строгості дотримувати “Рішучих Пунктів” і дотримувати повна рівність між членами малоросіянами і великоросами.
Так, у 1734 р. у житті Лівобережжя почався новий період — без гетьмана під керуванням “Малоросійського Правління”, що тягся 16 років, до вибору нового гетьмана — Кирила Розумовського в 1750 р.
2.3 Участь у війні з Туреччиною
Перші шість років цього періоду були дуже важкі, тому що збіглися з тривалою війною з Туреччиною (1735 - 1740), під час якої Україна була найближчим тилом, а крім того в ці роки населення багато терпіло від страшної биронщини.
Крім того козаки і запорожці брали участь і у воєнних діях. У 1735 р. 6.000 козаків і 2.000 запорожців брали участь у невдалому поході ген. Леонтьева на Крим.
У 1736 р., 4,000 козаків і 3.000 запорожців — в армії Миниха беруть участь в узятті Перекопу, Кинбурна і Бахчисарая, столиці Кримського ханства.
У 1737 р. — козаки беруть участь у штурмі Очакова.
У 1738-39 р. — 18.000 козаків і 4.000 запорожців беруть участь у переможному Молдавському поході Миниха, що вирішив долю війни і назавжди виключили можливість татарсько-турецьких набігів, від яких сторіччями страждала Україна.
Недешево обійшлася ця перемога і всієї Росії й особливо Росії Мал-Україні. Крім великих втрат убиту і пораненими, головну вагу постачання виючої армії продовольством, як найближчий тил, несла Україна, де в цей час до того ж усі було тероризовано биронщиною. Починаючи від Генеральної старшини і кінчаючи останнім козаком або селянином усіх могли бути в будь-яку хвилину арештовані і піддані катуванню по будь-якому бездоказовому доносі.
Тільки після смерті імператриці Ганни Йоанівни (1740 р.) і падіння Бирона усі зітхнули полегшено, особливо, коли Шаховського перемінив англієць ген. лейт. Кейт, людина справедлива, що залишила в населення кращі про себе спогади.
Розділ 3. Нова Січ.
3.1 Організація Січі.
В адміністративно-територіальному відношенні весь район Війська Запорізького, був розділений на “паланки” (області); спочатку них було 5, а згодом — 8.
Центром “паланки” була слобода — місцеперебування всього адміністративно-військового апарата: полковник, писар, його помічник — “подписарий” і отаман “паланки”.
Цей апарат зосереджував у собі усю владу: адміністративну, судову, фінансову, військову.
Завдяки напливу переселенців з півночі, незабаром у слободах, крім козаків, з’являються і селяни-”посполиті”, що у “паланках” були організовані в “громади” і мали, за прикладом козаків, свого отамана. Усі посади — виборні, а вибори вироблялися щорічно (1 січня) на козацьких радах, причому право участі у виборах на “посполитих” не поширювалося. Вони вибирали тільки свого отамана. Перехід же з “посполитих” у козаки і назад, був вільним, як на Гетьманщині в перші десятиліття після возз’єднання.
В іншому, вся організація влади на території Січі, була копією організації Лівобережжя.
Адміністративним і військовим центром була Січ, що складалася з міцності і передмістя. У міцності, навколо площі, на якій збиралася рада, крім церкви, військової канцелярії, пушкарні, складів, майстерень, старшинських будинків і школи, знаходилося 38 “куренів,” — довгих бревенчатих будівель-казарм. У передмістя — крамниці, шинки, частки майстерні. Кожен бажаючий стати запорожцем, повинний був з’явитися курінному отаманові, що його запитував, чи вірить він у Бога і чи православну віру? Після позитивної відповіді і хресного знамення, це підтверджуючого, його заносили в кошовий “компут” — список. Звичайно при цьому мінялося прізвище, тому що і для Січі, і для тих, хто приходив не було бажано, щоб була відома його біографія і справжнє прізвище.
На цьому усі формальності закінчувалися і людина ставав формально рівноправним січовиком. Йому дозволялося або залишитися в курені і нести гарнізонну службу і виконувати різні господарські роботи, або знайти заняття в кожній з “паланок” по власному виборі, будучи в Січ тільки для відбування “черги”, до чого були зобов’язані всі козаки.
Вища військова або “кошова” старшина складалася з: отамана, судді, писаря й осавула. Кожен курінь мав свого отамана, а також свою “курінну” старшину.
3.2 Соціальна структура
Формально всі козаки були рівноправні, але, у дійсності, ця рівноправність була тільки на папері і на словах. Соціальні розшарування і створення груп багатих запорожців, фактично, усю владу віддали в руки цих “знатних” або “старих” козаків, що, користуючись своїм багатством і впливом, вершили на радах усі справи.
Твердо укорінений міф, що представляє Січ, як безкласове братерство, знаходиться в повному протиріччі з історичною правдою.
Якщо, для першого періоду існування Січі, це ще і можна прийняти, та й то з великими застереженнями, то збережені численні документи з епохи Нової Січі (1734 - 1775р.) незаперечно і категорично спростовують цей, сентиментально-ідилічний міф.
На територіях, підвладних Січі, населення яких у 60-х р. 18 ст, доходило до 100.000, як в усім світі в ті часи, минулого і бідні, і багаті, були соціальні протиріччя інтересів окремих груп населення, було прагнення багатих груп використовувати владу у своїх, корисливих інтересах і протидія груп бідних цим прагненням. І ніякого ні соціального, ні політичного “братерства”, про яке, так часто говорять і дореволюційні історики і сепаратистична “історична школа”, у дійсності, не було.
Навпаки, байстрюки попадали в Січі в надзвичайно важке положення, нерідко більш важке чим було там, відкіля вони бігли. Якщо вони вирішували залишитися в курені, то повинні були жити в казармах, нести важку гарнізонну службу і виконувати різні господарські роботи, не одержуючи за це ніякої винагороди, крім більш ніж убогої їжі, що складалася, у головному, з — “саламахи”, що “варилася густо з житнього борошна на квасі або рибній юшці”, як описує очевидець С. Мишецький. Все інше додавалося на “власні гроші”, добути які було не легко. Гроші добувалися тільки в результаті походів і зв’язаних з ними грабежів або шляхом наймання за гроші до заможних козаків і старшини, що, на правах власності, володіли хуторами-зимовниками, нерідко декількома.
Як видно з численних документів, що зберігаються в “Центральному Державному Історичному Архіві” Укр. РСР., були зимовники з табунами в стільник коней і рогатої худоби, тисячами овець і великою, власною запашкою, що давала тисячі пудів зерна. Обслуговувалися вони “молодиками” або “найманцями”, число яких, на деяких зимовниках доходило до 30.
Заробітна плата була мінімальною: від 2 р. 50 коп. до 5 карбованців у рік на хазяйських кормах. (Кінь у той час коштував 10-20 карбованців, віл або корова 5-8 руб.; сорочка 40 коп., чоботи — 50 коп. — 1 карбованець.)
Крім платних працівників, на зимовниках було чимало працівників “без наймання” — так називалися працівники без грошей, тільки за дах і їжу, переважно, слабосильні, старі, підлітки. З численних, збережених “описів” зимовников, видно, що таких було до 7 % загального числа робітників зимовников.
Заробити можна було також на рибних промислах і в “чумацьких” обозах. Як перші, так і другі, зовсім не були артілями рівноправних учасників, як це затверджують багато істориків. Збережені “розрахунки” незаперечно доводять, що серед чумаків минулого і власники десятків пара возів з найманими “молодиками” і чумака-одинака з однієї — двома волячими запряганнями. Таке ж змішання було і на рибних промислах, де поряд із власниками мереж (невід коштував тоді до 100 карбованців) працювали за гроші і “найманці” або, дуже часто, “з половини” тобто половина всього улову йшла власникові мереж, а друга половина поділялася між робітниками, що у цьому випадку, не одержували ніякої грошової плати.
Положення, в якому жили ті від продажу своєї праці було не легке, але вони мали волю і могли вільно змінювати роботодавця, чого тоді вже не було в іншій Росії, у тому числі і на Гетьманщині і Слободщині. Були також формально нічим не обмежені можливості вибитися в більш заможні групи, бути обраними в старшини, організувати свій зимовник або яке інше власне підприємство.
І це залучало всі нових і нових утікачів з півночі, а нерідко і дезертирів з армії. Зберігся документ про прибуття в Січ у 1735 р. п’яти солдатів Ревельського драгун полку, на конях і з озброєнням. Січ їх проковтнула і “не знайшла”, коли цього зажадав російський уряд. “Не знаходила” вона і численних кріпаків, повернення яких вимагало російський уряд.
Похожие работы
... ї моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення. Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА” Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася "Александровська думка" і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні "Запорізьку ...
... йськово-адміністративної влади мала змогу виконувати і забезпечувати внутрішні і зовнішні функції, властиві державній владі.” [3] В організації козацького самоврядування, яке склалося на Запоріжжі, можна віднайти зародки майбутньої української державної організації. І недаремно вчені ведуть відлік її становлення саме з періоду існування Запорізької Січі. Характерно, що ця своєрідна за структурою ...
... льшою інтенсивністю виробляла державно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не буде захищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно, виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною до українців. Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світоглядне пере
... розв’язання; проаналізувати чинники виникнення екологічних проблем. Мета і завдання роботи. Метою роботи є аналіз фізико-географічних характеристик Запорізької області, її природних ресурсів та технологічних особливостей природокористування. Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження є фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем взає ...
0 комментариев