Навигация
3.3 Бунти “сіроми”
До половини 18 століття соціальні протиріччя в цьому, за твердженням сепаратистів, “рівноправному братерстві” настільки загострилися, що справа дійшла до бунта. 1-го січня 1749 р. при виборі посадових осіб “сірома” (бідняки) вигнали із Січі заможних козаків, що розбіглися по своїм зимовникам, і вибрали свою старшину, з бідняків, з І. Водолагою на чолі. Осавулом, за свідченням секунд-майора, що робив розслідування, Никифорова, був обраний козак “що не мав на собі одягу”. Бунт був незабаром утихомирений і засівша в Січі “сірома (бідняки) капітулювали.
Набагато більші розміри мав бунт у 1768 р., під час якого “сірома” кілька днів була паном положення і розграбувала будинки і майно старшини і заможних козаків, що бігли за допомогою в “паланки” і до росіян, сусіднім із Запорожжям, гарнізонам. Сам кошовий отаман, як він описує у своєму показанні, врятувався тільки завдяки тому, що сховався на горищі і біг через діру в даху.
Козаками з “паланок” і старшиною цей бунт був подавлений, а його призвідники жорстоко покарані. Послані для утихомирення Київським ген. губернатором Румянцевим 4 полки, не знадобилися. В архівах збереглися “описи” розграбованого майна, подані постраждалим старшиною і козаками. “Опис” одного з вищих старшин займає кілька сторінок перерахуванням розграбованого, наприклад, 12 пар чобіт нових, шкіряних, 11 пар чобіт сап’янових, три шуби, срібний посуд, 600 ліктів полотнини, 300 ліктів сукна, 20 пудів рису, 10 пудів маслин, 4 пуди фініків, 2 бочки горілки і т.д.
“Опис”, що займав “заможнього” козака, значно скромніше: одна шуба, два кожухи, 4 каптани, різна зброя і готівкою (які не устиг віднести) 2.500 руб великою монетою, 75 червінців і 12 руб. 88 коп. мідною монетою. Сума величезна по того часу.
Крім цих двох бунтів чимало було і більш дрібних бунтів у “паланках” і слободах, про що збереглася безліч документів. Наприклад: у Калміуській “паланці” у 1754 р., у Великому Лузі в 1764 р., у Кодакі в 1761 р. і в багатьох інших місцях.
Те, що бунти були — факт незаперечний. Те, що це були бунти “сіроми” проти старшини і “знатних”, “старих” козаків доводять збережені документи. Як же погодити ці факти з версією українських істориків про Запорожжя, як про “рівноправне братерство”?
Ясно, що погодити їхн неможливо, а потрібно визнати, що все написане про “аскетизм”, “братерстві” і “рівноправності”, що ніби-то панували в Запорізькій Січі, треба віднести в розряд вимислів або міфів.
Не виключено, що на зорі Січі, коли там оселилася невелика група ідейних борців, месників за зганьблену віру і національне достоїнство, оточена ворогами і безперестану з ними воююча, щось подібне і було. Але, з ростом Січі, ослабленням її ворогів, порівняльною безпекою життя і соціальним розшаруванням складу Війська Запорізького — усе це, якщо і було, те відійшло в область переказів.
Розповіді ж деяких істориків про життя запорожців звучать просто як поетичний вимисел-плід сентиментально-ідеалістичних настроїв авторів і, досить далекі від дійсності. Так, наприклад, у своїй “Історії Запорізьких козаків” (т. 1. стор. 291), історик 19-го століття, Еварницький, так описує життя в куренях; “ввійшовши в курінь козаки знаходили страви вже налитими в “ваганки” або невеликі дерев’яні корита і розставлені по краях столу, а біля “ваганків” різні иапитки-горілку, мед, пиво, брагу, наливку — у великих дерев’яних “кановках”. При цьому чарки запорожців, за словами Еварницького, були такі, “що і собака не перескочить”....
А, про життя в зимовниках, Еварницький пише так: “велику частину продукції власник зимовника, із властивого йому почуття товариства, відправляв у Січ, на потреби січових козаків і лише незначну частку залишав собі. Усіх, проїжджаючих людей, хазяїн зимовника, запрошував сідати і пропонував різні частування — напої і страви. Погулявши весело і досить кілька днів, гості дякували ласкавого хазяїна за частування, хлопці подавали їм нагодованих коней, і січовики, підхопившись на коней, неслися від зимовника”. (Історія Запорожжя. ч. 1, стор. 295).
Таку ідилічну картину життя запорожців малює Еварницький, не вважаючи потрібним навіть спробувати довести її реальність. Інший історик 19-го століття, А. Скальковський, що написав об’ємисту працю про “Нову Січ”, хоча і згадує про бунти, але не поглиблюється в дослідження причин, них що викликали. Сепаратистична, “історична школа” також, делікатно, обходить мовчанням наявність гострих, соціальних протирічь у Запорожжя, а бунти приписує відсталості і консерватизмові мас, що трималися сліпо колишніх звичаїв Старої Січі (чому вони до них прагнули, тепер ми знаємо).
У результаті, у самого широкого кола читачів зі словом — “Запорізька Січ”, зв’язана її картина, дана Еварницьким.
Але, зовсім іншу картину дають незліченні документи, що збереглися в архівах. “Описи” майна старшини і заможних козаків; записки про заробітну плату “молодиків” і “найманців”; скарги курінних отаманів на напівголодний пайок у куренях; заборони заможним козакам відправляти замість себе на війну “найманців”, так до того ж і погано озброєних і постачених; скарга на надмірні побори за користування мостами, перевозами і млинами — усе це незаперечно свідчить, що соціальні взаємини в Запоріжжі, у 18 столітті, мало відрізнялися від таких у, що вже стали або швидко робилися кріпосницькими Гетьманщині і Слободщині. Не було тільки формального покріпачення і більше було можливостей для особистого висуванства.
Ці обставини залучали з півночі всі нових і нових утікачів, з якими безуспішно боровся російський уряд. Безуспішно тому, що Січ їх не хотіла видавати. І, не з яких або ідеалістичних спонукань, як затверджують сепаратисти, а з простої причини, що в інтересах старшини і заможних козаків було мати постійний приплив, як дешевої робочої сили, так і можливих заступників при вимозі явки для несення військової служби. Це останнє (заступництво) прийняло хронічний характер і усю вагу участі у війнах перекладало на бідняків. Російський уряд також звернув увагу на це явище і боровся з ним, як по мотивах справедливості, так і тому, що козак, посилаючи замість себе “найманця”, норовив дати йому і коня і зброю гіршу.
Похожие работы
... ї моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення. Розділ 3. ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНИЙ СКЛАД ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ ГАЗЕТИ „ЗАПОРІЗЬКА ПРАВДА” Свою історію видання відраховує з 1917-го року — тоді вона називалася "Александровська думка" і публікувала новини повіту й губернії. Сьогодні "Запорізьку ...
... йськово-адміністративної влади мала змогу виконувати і забезпечувати внутрішні і зовнішні функції, властиві державній владі.” [3] В організації козацького самоврядування, яке склалося на Запоріжжі, можна віднайти зародки майбутньої української державної організації. І недаремно вчені ведуть відлік її становлення саме з періоду існування Запорізької Січі. Характерно, що ця своєрідна за структурою ...
... льшою інтенсивністю виробляла державно-національну традицію. Було зрозуміло, що жодна держава не буде захищати український народ, а лише грабувати й нищити його. Природно, виникла потреба створити свою державу, яка могла б бути більш гуманною до українців. Через те Запорізька Січ відіграла таку велику роль у формуванні політично-державницької свідомості українців. Народ виробляв світоглядне пере
... розв’язання; проаналізувати чинники виникнення екологічних проблем. Мета і завдання роботи. Метою роботи є аналіз фізико-географічних характеристик Запорізької області, її природних ресурсів та технологічних особливостей природокористування. Методологія та методика дослідження. Теоретичною та методологічною базою дослідження є фундаментальні праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем взає ...
0 комментариев