Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення

Міністерство освіти і науки Україні

Український Державний Хіміко-Технологічний Університет

Кафедра Історії та Українознавства

Реферат

„Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення”

Виконав:

 Студент групи 1-ХВ-7

Дорошенко Євген Петрович

Рецензент:

Викладач Дремов В.І.

Дніпропетровськ

2004

 

План.

1.   Становище українського селянства, міщан, козаків і національно-

релігійні обмеження.

2.   Богдан Хмельницький.

3. Що робило початок Визвольної війни необхідним, а що можливим?

4. Перші перемоги.

5. Ускладнення між повстанцями. Зборівський рух.

1. Становище українського селянства, міщан,

козаків і національно - релігійні обмеження.

Повстання 1948 р. Стало одним з найбільших катаклізмів української історії. В цей період магнати великою мірою спричинялися до освоєння України, вони також були чинником нестабільності і напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильніший завжди правий“, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати, що “ на Україні править беззаконня “. Схильність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступила в їхньому ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 р.

Вільних селян змушували відробляти на своїх панів по три-чотири дні щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різноманітні повинності, водночас продовжуючи сплату в королівську казну податку за хату та худобу. Та цього ще було замало. Магнати часто здавали свої володіння в оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе, що здатен був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли орендувати її. Наприклад, у величезних володіннях роду Острозьких сиділо 4 тисячі орендарів євреїв, а у 1616 р. більше половини українських земель, що належали короні, орендувалися єврейськими підприємцями. Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними гроші за відносно короткий період у два - три роки, вони нещадно визискували селян та виснажували землі не дбаючи про майбутні наслідки. Нерідко орендар вимагав, щоб селяни працювали на нього по шість - сім днів виганяючи їх у поле за допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно плату за ці високо ціновані продукти.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. На Київщині та Брацлавщині в містах проживало близько половини всього населення, що було втроє більше, ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоч вони й мали статус міст, а деякі навіть Магдебурзьке право, більшість їх являли собою лише форти, зведені для захисту від татар своїх мешканців (велика частина яких займалася сільським господарством). Напіваграрна природа міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давало олігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них виконання обтяжливих повинностей і сплати податків. Об`єктом утиску і експропріації з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна частина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення та обурення, але “ клапани “, що ними в таких випадках виходив їх надлишок, були закритими.

На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої та навіть у західній Україні мешканці Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини й не бажали приймати її. Незважаючи на те, як їх класифікували магнати, багато з них вважали себе людьми вільними. Серед козацтва своєрідним догматом віри було те, що 1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував козакам привілеї, котрі майже зрівнювали їх у правах із шляхтою. Численні міщани зі свого боку доводили, що вони за самим своїм статусом люди вільні й самостійні. По десятиліттях слобідського життя важко було переконати селянина в тому, що він не сам собі господар. І не мало значення, наскільки такі погляди узгоджувалися з правом. А головне, більшість населення порубіжжя вважала, що їй законно належить статус вільного люду, а ця віра значно посилювала готовність боротися з ляхами, як вони називали поляків. Переслідування православ`я польськими католиками викликало ще більший гнів українців.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники - чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Відтак з посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.