Дослідження творчості В.Стефаника

3.   Дослідження творчості В.Стефаника.

Хоча він був з заможної родини, але ніколи не цурався бідняцької дітвори і дитинство його пройшло серед них. Василь Стефаник і пас худобу з ними. Він дуже часто спілкувався з наймитами, які розповідали Василеві багато казок. Дуже любив пісні, що їх співали мати й сестра Марія. Коли підріс допомагав влітку у роботі дорослим, а після закінчення польових робіт ходив до сільської школи. Тому я гадаю, що вся любов до людей, до селян особливо, вилилась у його творах. Він намагався писати без особливих прикрас, так як є насправді.

 Однією з найважливіших для Хвильового впродовж усієї його творчості була проблема розбіжності мрії і дійсності. А звідси у його новелах майже завжди два часові плани: брудне сьогодення, всі вади якого він аж надто прозорливо помічає, — і протиставлене йому омріяне майбутнє або манливе минуле.

Самий перший твір, з якого я почала ознайомлення та вивчення творчості Василя Стефаника – “Камінний хрест”, який вразив мене своєю оригінальністю, тому я детальніше зупинюсь на дослідженні та аналізі цього твору.

Камінний хрест як художній символ трагізму життя українського селянина-бідняка в новелі Василя Стефаника "Камінний хрест".

Еміграція. Скільки їх, українців, живе за кордоном. Протягом 1890-1910 років тільки з Галичини виїхало за кордон 300 тисяч українців. Цієї теми торкалися у своїй творчості багато письменників. Та й розглядалося це питання по-різному. Бо ж і покидали свою батьківщину люди з різних причин.

У Стефаника в "Камінному хресті" еміграція - один з виходів для селян з нестерпного становища, пошуки кращої долі. Безземелля, занепад селянських господарств, загроза смерті - це штовхає селян до еміграції. Але й втрата батьківщини для багатьох була рівноцінною смерті. Так і з'явився камінний хрест на "могилі" живих людей як символ трагедії у житті українців.

Новела "Камінний хрест" - єдиний твір Василя Стефаника присвячений темі еміграції. В основу твору покладено справжній факт. Односелець письменника, емігруючи до Канади, поставив на своєму полі камінний хрест. Він і понині стоїть на найвищому пагорбі в Русові.

Герой новели Іван Дідух емігрує, піддавшись вимогам дружини і синів: "Два pоки нічого в хаті не говорилось, лише Канада та й Канада..."

Іван не тішив себе ніякими ілюзіями. Він переконаний, що Канада - це могила для нього і дружини.

Так, на горб "щонайвищий і щонайгірший над усе сільське поле", що його отримав Іван Дідух у спадщину від батьків, на нього витратив селянин молодечу силу, на ньому скалічився, постарів і став господарем. Не багачем, але свій шматок хліба був. А тепер, на старість літ, господарство, налагоджене такою каторжною працею і неймовірними зусиллями, Іван добровільно залишає. "Ця земля не годна кілько народу здеpжіти та й кільки біді витримати", - звучить розпач у словах селянина.

Для героя розставання з рідною землею - трагедія. Пройнятий страшною тугою, Дідух почував себе як камінь, викинутий хвилею на берег. Та й весь він наче закам'янів.

Картини прощання, сповіді, жалібний спів, божевільний танець - все це намагання автора показати читачеві народну недолю, людське горе і водночас сподівання трудівника на краще майбутнє.

Василь Стефаник - великий знавець психології людини в її найкритичніші хвилини життя. Письменник часто подає свого героя в ситуації відчаю, розпуки, захмеління з горя, тобто в такому стані, коли наболіле виливається на зовні. Камінний хрест зі своїм і жіночим іменами, поставлений Іваном Дідухом на глиняному горбі, став пам'ятником не лише його родині, а й всім тим трудівникам, які виїздили до "Гамеpики" й Канади, котрі асоціювалися у Стефаника з могилою, став символом трагізму життя селянина-бідняка, емігранта.

Чуєш, брате мій,

Товаришу мій,

Відлітають сірим шнурком

Журавлі в вирій.

Чути: кpу! кpу! кpу!

В чужині умру,

Заки море перелечу,

Кpилонька Зітpу

( Богдан Лепкий ).

Цей твір був екранізований українським телебаченням.

У "Моєму слові" Стефаник писав: "слово своє ламати буду на ясні соняшні промінчики, і замочу його в кожній чічці, і пускати буду направо. Слово своє буду гострити на кремені моєї душі і, намочене в труті-зіллі, пускати буду наліво... А вишня в моїх головах возьме всі мої болі на свій цвіт".

Новелістика Стефаника – яскравого представника “нової школи” займає чільне місце в українській прозі. Трагічна подія (ситуація) як композиційний центр новел Стефаника (“Новина”, “Катруся”, “Камінний хрест”, “Палій”, “Сини” та ін.) діє на читача миттєво. Ця подія викликає у нас великий жаль та співчуття героям творів Стефаника, які живуть своїм життям, нерозміреним на якісь радощі, не балуваним щасливою долею.

Новела “Камінний хрест” – психологічне розкриття теми еміграції. Драматизм конфлікту. Образ Івана Дідуха.

“Марія”. Історична основа новели заключається у важкій долі жінки того часу. Образ селянки Марії, матері-страдниці, яка не бачила ні чого крім свого села та роботи. В цьому творі закладена патріотична ідея єдності українського народу.

Прозові твори Василя Стефаника, а саме вони становлять основу, найціннішу частину його невеликої художньої спадщини, визначаються добрим знанням сільського життя, глибоким проникненням у духовний світ покутського трудівника-хлібороба, щирим співчуттям до тяжкої долі скривджених і знедолених. Його новели тяжіють до соціально-психологічної прози. Вони стисло-лаконічні, забарвлені ліричним, психологічним настроєм.

В.Стефаник, майстерно використовує у своїх творах покутську говірку. Новели письменника багаті на картини тогочасної дійсності; просвічуються і автобіографічні моменти його життя. Кращі із сільських малюнків Стефаника (“Новина”, “Катруся”, “Камінний хрест”, “Палій”, “Сини” та ін.) засвідчують безперечний талант митця, який вправно керував своїм літературним пером.

Характерною особливістю твору стає іронія, яка використовується лише з однією метою – для створення трагікомічного враження від зображеного.

Вищезазначені жанрові прийоми модерністського типу новели дозволяють зробити висновок про певний інтерес до жанру з боку письменників доби модернізму. Це цілком зрозуміло. Залишається фактом, що на початку ХХ століття зазнають поразки регламентовані жанрові структури, які більше не вико­ристовуються письменниками в тому вигляді, в якому до них звикли раніше. Трансформаційні жанрові зміни, які відбуваються у цей час, можна розглядати як відповідну реакцію на сучасні події. Крім того, в період революційних перетворень, які охоплюють усі сфери життя суспільства, мовна і літературна рефор­мації стають неминучими. Жанри малої прози (в тому числі новела), які стали найбільш популярними з кінця ХІХ - початку ХХ ст., є тому доказом.

ВИСНОВКИ.

Історичний розвиток жанру новели відбувався у боротьбі двох протилежностей – наближення до стабільності та постійного розширення його естетико-пізнавальних можливостей. Так, з появою модер­нізму, визначальними рисами якого стають новизна і анти традиціоналізм, пов’язане виникнення одного з жанрових типів новели – модерністського.

Модернізм свідомо затверджує змістове значення усіх елементів форми. Зміст підкоряється умовній формі. Широко використовується ефект ірреального: його елементи проникають у повсякденне життя, але сприймаються як “найприродніша річ у світі”. Основою змісту стає модерністська художня суб’єк­тивність. Жанрова структура модерністської новели набуває більшої рухомості. Однією з основних жанрових ознак залишається зображення незвичайної події. Таємниця, яка лежить в основі оповіді, розглядається як своєрідний культ трагікомічної гри випадку, який не руйнує тканину повсякденності. Зберігається фрагментарність сюжету. Оцінка кожного із вчинків героїв цілком залежить від суб’єктивного сприйняття дійсності. Тому повсякденне життя набуває парадоксальності, а реальність події – відносного характеру.

Найважливіші риси, що характерні творчості Василя Стефаника – це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящих, партій тощо), а відтак – і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності.

Ім'я Василя Стефаника стоїть поруч з іменами Леся Українка й І.Франко, М.Коцюбинський, Максим Горький, П.Тодоров, Марко Черемшина, І.Труш, О.Кобилянська й А.Луначарський.

Не можна не погодитися з тими дослідниками української літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст., які вважають, що саме життя зобов’язує українських письменників не поривати з реальною дійсністю і водночас дбати про новизну змісту, настроїв, форм. Оскільки українські митці були в основному вихідцям­и з гущі народу, який стогнав у ярмі соціального й національного гніту й потребував захисту, то вони не могли й не мали морального права забувати й про великі традиції.

Література

1.    Білецький О.І. До питання про періодизацію історії дожовтневої української літератури. – Зібр. праць: У 5 т. - Т.2.– К.: Наука, 1965.

2. Грицюта М. Василь Стефаник // Історія української літератури : У 2х т. – Т.1. – К., 1987.

3.    Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ – поч. ХХ ст. — Львів, 1999.

4.    Єфремов С. Історія українського письменства: У 2 т. - Т.1. – К., 1924.

5. Єфремов С. Стефаник і його школа. // Історія українського письменства. –К., 1995.

6. Жулинський М. Традиція і проблема ідейно-естетичних пошуків в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття // Записки наук. товариства імені Т. Шевченка. Праці філолог. секції. – Львів, 1992.

7.    Історія Української літератури кінець ХІХ - початок ХХ століття. Видавництво “Вища школа” 1978 р., Видання друге.

8. Кучинський М. Стильові особливості новел В.Стефаника … // Дивослово. –1995. - № 5-6.

9.    Література ХХ ст.: проблеми періодизації. (Круглий стіл) // Слово і час. - 1995.- № 4.

10. Музичка М. Штрихи до біографії В.Стефаника // Дивослово. – 1995. - №5-6.

11. Погребенник Ф. У консуляті. До 120-річчя з дня народження Василя Стефаника // Сучасність, 1991. — № 5.

12. Франко І.Я. Старе й нове в сучасній українській літературі // Зібр. тв.: У 50 тт. - Т. 35. - К.: Наука, 1982.

13. Хропко П. Василь Стефаник // Українська література: 10 клас. – К., 1997.

14. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово. Хрестоматія… — К., 1994.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

 

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Василь Стефаник – майстер психологічної новели

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

 студентки групи УІ –

-го курсу, факультету

української філології

 

Науковий керівник – .

 

 

 

 

 

 

Рівне – 2002

Зміст

 

сторінка

Вступ ........................................................................................ 3

1.   Методологія курсової роботи ..........................................5

1.1.     Актуальність теми курсової роботи ........................5

1.2.     Огляд критичної літератури ......................................6

1.3.     Мета і завдання роботи .............................................. 8

2.   Життєвий та творчий шлях Василя Стефаника........9

3.   Дослідження творчості В.Стефаника...........................16

Висновки ...................................................................................19

Список літератури .................................................................20