Розміщення населення по території, його густота

2. Розміщення населення по території, його густота.

Розселення – розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді системи поселень. Відображає як процес розподілу й перерозподілу населення на території, і результат цього процесу у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень.

На 1.01.1998 р. на території України проживало 50,5 млн. осіб. За цим показником наша країна перебуває на 5-му місці в Європі після Німеччини, Великобританії, Італії та Франції. Середня густота населення близько 84 осіб на 1 км².

У минулому великий вплив на кількість, густоту населення Ук­раїни і внутрішні територіальні відміни мали постійні війни, які вів український народ з іноземними поневолювачами і загарбниками з Польщі, Туреччини, Угорщини, Румунії, Росії.

Особливо вплинули на кількість і густоту населення в Україні роки радянської влади і входження до складу Радянського Союзу. Починаючи з 1917 р., український народ втратив понад 25 млн. своїх громадян вбитими і закатованими. Це найбільший з відомих гено­цидів (знищення за національною ознакою), що його знала історія людства: громадянська війна і агресія російських, польських і. німецьких військ 1917—1920 рр., голодомори 1921—1923 рр., 1932— 1933 рр., масові репресії 1935—1939 рр., Друга світова війна, голод 1946—1947 рр. Під час освоєння цілинних і перелогових земель у 1953—1954 рр. з України було вивезено понад 1,5 млн осіб. І, на­решті, чорнобильська трагедія, що призвела до міграції сотень тисяч осіб і перетворення цілих районів нашої країни в безлюдні тери­торії.

Основними чинниками сучасного розміщення населення по тери­торії держави є економічний, природний та історичний. Кількість населення в різних областях України неоднакова і, крім наведених вище чинників, залежить від їхньої площі. Найбільше його в Доне­цькій, Київській (разом з Києвом), Дніпропетровській та Харківській областях.

За густотою населення окремі території України також істотно відрізняються. Найгустіше заселена Донецька область, найменше — Чернігівська. Досить низька густота населення в поліських і степо­вих областях України. Дуже нерівномірно розміщене населення на

територіях таких областей, як Луганська, Запорізька, Закарпатська, Чернівецька, а також Автономної Республіки Крим.

На кількість і розміщення населення України мало вплив і орга­нізоване владою переміщення населення з менш економічно розви­нених областей у великі промислові центри і райони, а також повер­нення на батьківщину репресованих комуністичним режимом на­родів, зокрема кримських татар у Крим.

Упродовж XX століття природні чинники, що визначають кількість населення нашої держави і особливості його розміщення по її території, поступово втрачали своє значення. Але і нині вони все ще мають певний вплив на ці показники. Так, у наш час наймен­ша густота населення характерна для північних районів країни, де найвищий коефіцієнт лісистості території, значна заболоченість, ґрун­ти мають низьку родючість. До таких регіонів належать північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігів­ської та Сумської областей.

Природні умови визначають низьку густоту населення також у високогірних районах Карпатських і Кримських гір. Це стосується окремих частин Закарпатської, Львівської, Чернівецької областей та Автономної Республіки Крим.

Низькі показники густоти населення і в посушливих районах степових областей. Найнижчі вони в Херсонській області — 45 осіб на 1 км², а також в окремих частинах Одеської, Миколаївської, Запо­різької областей та Автономної Республіки Крим.

Найкращі природні умови для життя і виробничої діяльності населення в нашій країні склалися в лісостеповій зоні. Тому тут і спостерігається найвища густота населення.

З другої половини XX століття на розміщення населення Украї­ни все більший вплив мало поступове загострення екологічної кри­зи і особливо чорнобильська катастрофа. Так, у 1986 р. були по­вністю відселені мешканці міст і сіл 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС. Пізніше було визначено й інші території безу­мовного (обов'язкового) відселення та гарантованого добровільного відселення. Населення залишає й інші зони екологічної біди, які займають близько 15% території України.

3. Розміщення міського і сільського населення по окремих регіонах.

Міське розселення — форма територіальної організації життя населення у вигляді міст, розвиток яких пов'язаний з розміщенням промислових підприємств, об'єктів будівництва, транспорту, з пост-індустріальними видами діяльності. Критерії віднесення до міст у різних країнах неоднакові. Так, у Данії містами вважають поселен­ня з кількістю жителів понад 250, Малайзії — 1 тис., Непалі — 5 тис., США — 2,5 тис., Японії — 50 тис. Крім людності, в Японії та Бельгії при цьому береться до уваги критерій середньої щільності населення. В Індонезії, Замбії, Перу введено критерій так званих міських ознак, під якими розуміють рівень благоустрою та наявність певних зручностей (електрика, каналізація, мережа культурно-побу­тових закладів). До категорії міст в Україні відносять населені пун­кти з людністю понад 10 тис. осіб, серед яких не менше двох третин становлять робітники, службовці та члени їхніх сімей. Відсутність єдиних критеріїв для визначення міст свідчить про те, що вони на­вряд чи доцільні, оскільки існують великі відмінності в різних регіо­нах р освоєнні територій та їх заселенні, у природних умовах прожи­вання та ін. Міське розселення характеризується такими властиво­стями: високою щільністю мережі та інтенсивністю розвитку міських поселень; великою насиченістю й тісними зв'язками між поселеннями і всередині їх; різноманітністю вибору (місць роботи, видів спілкування, відпочинку тощо) і великою щільністю контактів; уск- ладненням форм розселення. Урбанізаційному розселенню властиві динамічність (зміна розселення в просторі й часі), ієрархічність (співпідпорядкованість різних форм розселення), багатофункціональність (виконання різних функцій; місць проживання людини, концентрації різних видів діяльності).

 Сільське розселення — форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сіл, поселень інших типів, призначених для постійного або тимчасового проживан­ня. Воно відрізняється від міського тим, що забезпечує виконання переважно інших господарських функцій (сільськогосподарське ви­робництво, лісове й лісопромислове господарство, рекреаційне обслуго­вування, природоохоронні функції). Тому сільське розселення відзна­чається меншою людністю поселень, переважанням малоповерхової забудови і поширеністю односімейних житлових будинків. У більшості районів основну частину сільського розселення складають поселення, що безпосередньо пов'язані з сільськогосподар­ським виробництвом. Існують і несільськогосподарські сільські поселення: промислові, лісопромислові, лісоохоронні, транс­портні, рекреаційні, а також змішані агропромислові.

Включно з односімейними житловими точками, у світі — 12—20 млн сільських поселень. В Україні — 28,6 тис. сільських поселень (1991 р.), у тому числі 5,6 тис. малих (менше 100 жителів), 5,0 тис. великих (понад 1000 жителів), причому в останніх проживає 54,6% сільського населення країни.

Система сільського розселення в Україні формувалася століття­ми і тисячоліттями. На характер сільського розселення значно впли­вають природні умови. Тому найбільша густота сільського населен­ня характерна для лісостепової зони. Нижчим є цей показник у поліській частині країни і ще нижчий у степовій.

На півночі. (Полісся) переважають невеликі села з середньою людністю 250—500 осіб. Вони розташовані на підвищеннях, у сухих місцях. У лісостепу села багатолюдні — 500—1500 осіб — і знахо­дяться, як правило, біля річкових долин і ярів. На півдні села на­лічують по кілька тисяч осіб. Іноді на багато кілометрів простяга­ються вони вздовж річок і балок. У високогірній частині Карпат­ських гір окремі садиби розкидані на схилах за кілька кілометрів одна від одної і фактично не утворюють сіл.

В Україні є області, де сільське населення переважає над міським. Це Вінницька, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопіль­ська та Чернівецька області. Найвищий показник густоти сільсько­го населення з розрахунку на 1 км² у Чернівецькій області (67 осіб), за нею ідуть Івано-Франківська та Закарпатська області.