Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

5. Майнові відносини у селянському (фермерському) господарстві

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства відрізняються від земельних.

Суб'єктом земельних правовідносин є громадянин, яко­му земельну ділянку передано для ведення селянського (фермерського) господарства у власність або надано в ко­ристування, в тому числі й на умовах оренди. Земельні правовідносини між власником (користувачем) земельної ділянки і членами селянського (фермерського) господарства здійснюються за викладеними вище правилами, встановле­ними Земельним кодексом України.

Суб'єктом же майнових правовідносин відповідно до статей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) госпо­дарство" є це господарство як юридична особа. А якщо господарство складається з однієї особи, таким суб'єктом може бути і власник (користувач) земельної ділянки одно­особове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельних ділянках, засоби вироб­ництва, вироблена продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення. Таке майно належить цим осо­бам за правом спільної власності, якщо інше не передбаче­но угодою між ними. У Законі "Про селянське (фермерсь­ке) господарство" підкреслено, що майно такого господар­ства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа і суб'єкт права власності користується всіма правами власника майна, передбаченими Цивільним кодексом Ук­раїни. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюються за взаємною домовленістю між його членами. Управління майном від імені господарства здійснює його голова, яким, зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка за правом приватної власності чи кори­стування, в тому числі й на умовах оренди.

Як колективний власник селянське (фермерське) гос­подарство має право продавати і передавати підприєм­ствам, організаціям і громадянам, обмінювати, здавати в оренду, надавати в тимчасове користування майно, належ­не йому за правом власності. Це правило стосується зе­мельної ділянки, якою громадянин, котрому вона належить за правом власності чи користування, розпоряджається осо­бисто. Своєю чергою, селянське фермерське господарство має право набувати, брати у тимчасове користування, в тому числі й на умовах оренди, майно у підприємств, об'єднань, організацій, інших селянських (фермерських) господарств і громадян.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним законодавством. Май­нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому суд керується правилами цивільного законодавства про спільну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами, передбаченими Кодексом про шлюб та сім'ю України, що стосуються відносин між подружжям.

Успадковування землі та майна селянського (фермер­ського) господарства здійснюється відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і за­повіту в порядку, встановленому цивільним законодавст­вом. Що ж до земельних ділянок, то при їх успадковуванні слід виходити з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими земельні ділянки громадян, котрі ведуть се­лянське (фермерське) господарство, поділові не підлягають.

За таких обставин у разі смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство, право власності на земельну ділянку передається одному з його спадкоєм­ців — дієздатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку і виявив бажання виробляти товарну сіль­ськогосподарську продукцію, займатися її переробкою і ре­алізацією. При цьому перевага надається членові господар­ства — одному з подружжя, дітей, батьків, родичів, які проживали і вели господарство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими громадянами з питань переважного права на подальше ведення селянського (фермерського) господарства вирішую­ться судом. У разі відмови спадкоємців від ведення селян­ського (фермерського) господарства, а також за їх від­сутності питання про подальше використання земельної ділянки вирішується міською (районною) Радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю Рад народних депутатів вирішуються питання успадкування права кори­стування земельними ділянками, в тому числі при укла­денні договорів їх оренди.

6. Господарська діяльність та трудові відносини селянського (фермерського) господарства

Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю само­стійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товар­ної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, перероб­ку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороне­ним законодавством України. При цьому воно мусить до­держувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігос­подарського землеустрою, підвищувати й родючість, засто­совувати природоохоронні технології виробництва, не допу­скати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комп­лекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер­мерські) господарства можуть набувати матеріально-тех­нічні ресурси в системі державних постачальницьких ор­ганізацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів, передбачених для сіль­ського господарства. В умовах переходу до ринкової еко­номіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати тех­нічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних господарст­ву тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устат­кування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, роз­цінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також ін­шими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

Одним з елементів захисту права власності селянсько­го (фермерського) господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство мо­же на добровільних засадах укладати з державними, коо­перативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, до­говори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укла­дених договорів, оплачується за державними заготівель­ними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на решту продукції господарство встанов­лює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог.

Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відпо­відно до законодавства України.

У разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюю­ться його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавст­вом України про працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства фор­муються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються чле­нами господарства на власний розсуд.

Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звіт­ність. За подання недостовірної звітності голова господарст­ва несе відповідальність у встановленому порядку.

Основними працівниками в селянських (фермерських) господарствах повинні бути члени цього господарства. І лише «у разі виробничої потреби селянське (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором (контрактом, угодою»(п.1 статгі 23 Закону про СФГ) . Таким чином, у господарствах можуть бути дві категорії його працівників: 1)члени СФГ та 2) не члени СФГ, тобто, так звані наймані працівники. Окрім того, окремі певні види робіт у СФГ можуть виконуватись і на цивільно-правових засадах (переважно на засадах договору підряду) .

Особливий правовий трудовий статус мають працюючи в ньому члени господарства. Його специфіка насамперед пов'язана з суб'єктним складом працюючих: отже йдеться про СФГ як про сімейно-трудове об'єднання осіб, а тому працювати в ньому повинні подружжя, іх батьки, діти та інші родичі, «які об'єдналися для роботи в цьому господарстві» (п.2 етапі 2 Закону про СФГ). Ці особи, будучі співвласниками майна, що є в господарстві, мають право самостійно встановлювати свій трудовий режим за загальною узгодженістю .

Трудові відносини членів СФГ визначаються і регулюються ними самими. Проте, таке регулювання практично обов'язково повинно бути, і знаходити свій офіційний вираз воно повинно або в Статуті СФГ, або (поза тим для великих господарств) і в Правилах внутрішнього (розпорядку селянського (фермерського) господарства. У цих правових документах слід встановити весь процес спільної праці, чіткий трудовий режим, періоди відпочинку, відпусток, заходи заохочення та дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання трудових обов'язків. Звичайно, враховуючи сімейно-родинний склад членів СФГ і презумпцію їх добрих взаємних стосунків, їх трудові права та обов'язки повинні розумно поєднуватись і суміщатись, що теж треба оговорити у зазначених документах .

При регламентації праці в СФГ необхідно всіляко враховувати особливості сільськогосподарської праці, її сезонний характер, органічний зв'язок з природними факторами тощо.

Таким чином, на членів селянських (фермерських) господарств не поширюється законодавство про працю (Кодекс Законів про працю). Проте, самостійно регламентуючи свій трудовий статус, вони можуть запозичити ідеї певних норм трудового законодавства .

У різних СФГ певні трудові відносини можуть регламентуватись по різному. Але, деякі загальні принципи при цьому повинні бути однаковими для всіх них. Так, наприклад, члени СФГ оплату праці одержують у наслідок розподілу натуральних і грошових доходів господарства, а не заробітну щомісячну плату у заздалегідь визначених розмірах .

Оплата праці членів СФГ встановлюється за іх взаємною згодою. Вони можуть використати її для розширення виробничої бази господарства, або ж розподілити одержані доходи повністтю або частково пропорційно вкладеної праці кожним з них .

Наймані працівники можуть брати певну участь в розподілі доходів СФГ лише за умовою, коли на це є спільна загальна згода всіх членів господарства і коли це спеціально передбачено окремою угодою (вона ж встановлює і всі умови такої іх участі ) .

На всіх осіб, залучених до праці в СФГ за трудовим договором (контрактом, угодою), повністтю поширюється дія законодавства України про працю.

Контракт є особливою формою трудового договору і є найбільш придатною для роботи в фермерському господарстві, оскільки він дає більші, ніж звичайний трудовий договір, можливості для аграрної конкретазапії умов праці та прояву ініціативи самого працівника . Трудовий договір (у т.ч. і контракт) укладається у письмовій формі. В них необхідно вказати на термін дії договору, умови праці та побуту (тривалість робочого дня, вихідні дні, щорічна оплачувана відпустка, форми оплати праці та її розміри, харчування тощо). Сторонами в договорі слід вважати СФГ (в особі його голови) і особу, яка залучається до роботи в господарстві .

Особливістю порядку укладення трудового договору (контракту, угоди) в селянських (фермерських) господарствах є те, що він підлягає реєстрації у районній Раді народних депутатів (якщо СФГ є основним місцем роботи особи, яка наймається на роботу в господарство). Цим забезпечується певний державний контроль за дотриманням гарантій трудових прав працівників, а також боротьба з фіктивними трудовими договорами в СФГ .

Районна Рада, зокрема, повинна з'ясувати чи розмір оплати (заробітна плата) найманих працівників, тривалість іх щорічної відпустки не є меншим від установленого державою розміру мінімальної заробітної плати і тривалості мінімальної відпустки .

І члени СФГ, і наймані працівники (якщо це іх основна робота) пвинні мати трудові книжки. Вони є основним документам, що підтверджує стаж роботи. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі. Відомості про стягнення до цих книжок не заносяться. Але, в трудовій книжці робиться запис про звільнення з роботи з вказівкою на причини цього з посиланням на відповідне законодавство. Робота в СФГ зараховується до загального трудового стажу працівника. Згідно з пунктом 4 статті 23 фермерського закону записи про трудовий стаж повинні підтверджуватись місцевими органами державної виконавчої влади .

Голова селянського (фермерського) господарства несе відповідальність за створення безпечних умов праці для всіх тих, хто працює в господарстві ( як членів, так і найманих працівників). Йдеться про забезпечення всіх вимог техніки безпеки, виробничої гігієни, санітарних правил та пожежних правил .

Всі трудові спори, тобто розбіжності між суб'єктами трудових відносин, вирішуються районними судами. Це можуть бути спори як стосовно членів СФГ, так і найманих працівників. Вони можуть торкатися організації, дисципліни, оплати праці тощо. Оскільки в цих господарствах немає КТС, такі спори відразу вирішує суд. Розглядаються вони за заявою певного незадоволеного працівника господарства .

При вирішенні трудових спорів суди повинні керуватися або нормами Статуту СФГ та його Правил внутрішнього розпорядку (для членів СФГ), або нормами Кодексу законів про працю України (для осіб, які працюють в господарстві на засадах законодавства про працю, тобто для найманих працівників) .

Як вже зазначалося, окремі види робіт в СФГ можуть виконуватись громадянами (не членами господарства і не найманими працівниками) на умовах укладення цивільно-правового договору підряду. Це означає, що цей громадянин (підрядчик) зобов"язується виконати на свій ризик певну конкретну роботу на замовлення СФГ, яке зобов'язується прийняти та оплатити цю роботу. Трудове законодавство на ці відносини не поширюється .

Селянські (фермерські) господарства повинні здійснювати облік результатів своєї діяльності за господарський рік та вести звітність. Йдеться про бухгалтерський облік та необхідність подання державним органам статистичної звітності. Міністерством сільського господарства і продовольства України розроблені Методичні рекомендації по організації обліку в селянських (фермерських) господарствах .

Ведення обліку і звітності господарствами має на меті з'ясування самим СФГ наслідків своєї діяльності;обгрунтування розрахунку сум оподаткування прибутку (його Сфг сплачують у порядку, що встановлений для сільськогосподарських підприємств); уявлення про розміщення грошових коштів; визначення майнового стану господарства; здійснення самоконтролю і подальшого прогнозування своєї діяльності. Для цього слід вести «Книгу обліку селянського (фермерського) господарства». . Веде облік голова господарства, або, за його дорученням, один з членів СФГ. За подання недостовірної звітності настає відповідальність .

Члени СФГ, починаючи з 16-річного віку, а також наймані працівники підлягають державному соціальному страхуванню та пенсійному забезпеченню нарівні з іншими пррацівниками сільського господарства .

Кадрове і наукове забезпечення селянських фермерських) господарств (підготовка кадрів) повинні здійснюватись за рахунок державного (республіканського та місцевих) бюджету. Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств та власних коштів самих господарств. Таким же порядком повинно здійснюватись наукове забезпечення діяльності СФГ проведення наукових досліджень, рекомендацій тощо) .

7. Підстави та порядок припинення діяльності селянського (фермерського) господарства

Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняє­ться в разі:

1) добровільної відмови голови господарства від земель­ної ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що належить йому за правом приватної власності;

2) прийняття членами господарства рішення про припи­нення його діяльності;

3) ведення господарства переважно за рахунок праці найманих працівників;

4) використання землі не за її цільовим призначенням або способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погір­шення екологічної ситуації;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у встановлені строки;

6) невикористання земельної ділянки для сільськогос­подарського виробництва протягом року від дня її надання;

7) вилучення земельної ділянки у встановленому зако­ном порядку для державних і громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (бан­крутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спад­коємця, який бажає продовжити його діяльність.

Рішення про припинення діяльності селянського (фер­мерського) господарства приймається районною (міською) Радою народних депутатів, а в разі його неплатоспромож­ності (банкрутства) — судом. Спори про припинення діяльності господарства вирішуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у встановленому порядку для державних і громадських по­треб провадиться за його згодою після виділення йому відповідною Радою народних депутатів рівноцінної земель­ної ділянки, будівництва на новому місці організаціями, для яких відводиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель замість вилучених і відшкодування в пов­ному обсязі збитків включно з упущеною вигодою.

Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, використовується насамперед для розрахунків з оплати праці найманих осіб, виконання зобов'язань перед бюдже­том, банком та іншими кредиторами. Решта майна зали­шається у спільній власності членів господарства або роз­поділяється між ними за домовленістю.

В разі припинення діяльності господарства до за­кінчення строку надання йому податкових пільг воно спла­чує до місцевого бюджету за весь період його діяльності суму податку, обчислену в повному розмірі, встановленому для господарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка вилучається у встановленому порядку для держав­них і громадських потреб; господарство визнається непла­тоспроможним (банкрутом); немає жодного члена госпо­дарства або спадкоємця, який бажав би продовжити його діяльність.

Література:

Аграрне право України. За ред. Янчука В.З.-К.,Юрінком.,1996.

Титова Н.І. Фермер і закон.-Львів.-1996.

Титова Н.І. Фермерство в Україні. Основні правові засади.Питання та відповіді.-Львів.-1998.

Законодавство:

Закон України від 22.06.1993р. "Про селянське (фермерське) господарство.

Земельний Кодекс України.

Закон України від 7.02.1991р. "Про власність".

Закон України 7.02.1991р. "Про підприємництво".

Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села і АПК в народному господарстві".

Закон України від 19.09.1996р. "Про плату за землю".

Постанова Кабінету Міністрів України "Про хід виконання Закону України "Про селянське (фермерське) господарство та рішень уряду з цього питання" від 13.01.1993р.

Постанова Кабінету Міністрів України " Про деякі питання розвитку селянського (фермерського) господарства і кооперативів по виробництву с/г продукції" від 14.03.92р.