Основи аграрного права

Опорний конспект лекцій з «Аграрного права»

Вступ

Мета курсу – допомогти студентам вивчити сутність аграрних відносин, вплив цих відносин на зростання суспільного багатства та його розподіл в інтересах людини, з’ясувати нормативно-правову базу аграрних відносин в системі сучасної ринкової економіки та механізм їх використання, визначити особливості формування агарного законодавства.

Студентам необхідно знати:

-   сутність агарних відносин та їх особливості у різних типах господарських формувань;

-   проблеми становлення агарного законодавства та шляхи їх вирішення;

-   особливості регулювання економічних процесів в різних сферах агарного законодавства.

Після вивчення курсу студент повинен вміти:

-   орієнтуватися в системі нормативно правових актів, що регулюють діяльність виробників в системі АПК;

-   формулювати можливі напрямки удосконалення існуючих правових відносин, які забезпечують збільшення ефективності суспільного виробництва.

Знання з агарного права допомагають краще розібратися громадянам України у сучасній ситуації та шляхах виходу нашої держави з економічної кризи.

Конспект лекцій розроблений у відповідності до робочої програми курсу та відповідно до галузевого стандарту вищої освіти 2007 року.

Конспект охоплює 7 тем. До кожної теми наводиться перелік питань лекції, розкриваються основні категорії, та взаємозв’язки між ними, використовується схеми та графічний матеріал. Запропонована для використання література відповідає можливостям бібліотечного фонду ТДАТУ.

1,2. Основи аграрного права

1. Предмет і метод аграрного права

Аграрне право України – одна з найважливіших галузей національного права. Вона певною мірою є правонаступником як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарського права. Однак на відміну від останнього (комплексної, інтегрованої галузі) аграрне право України перебуває в стані становлення як самостійної та інтегрованої галузі національного права, котрій притаманні власний предмет, власні й частково інтегровані об'єкти, власні суб'єкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй предметом правового регулювання. Таким своєрідним предметом є аграрні правовідносини, які,

по-перше, випливають із спеціальної правосуб'єктносгі суб'єктів аграрного права, із специфіки їхніх завдань та предмета діяльності,

по-друге, складаються в сфері виробництва продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і тваринного походження, переробки і реалізації останньої суб'єктами аграрної підприємницької діяльності.

Предметом аграрного права є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з утворенням (заснуванням) і статутною діяльністю суб'єктів аграрного підприємництва всіх форм власності та легальних організаційно-правових форм господарювання. Вони являють собою складний комплекс відносин як за складом суб'єктів (зокрема громадян, які беруть участь і є членами чи засновниками (учасниками) суб'єктів підприємництва кооперативного чи корпоративного типів), так і за предметом та змістом.

Суб'єктами цих відносин є кожне сільськогосподарське підприємство кооперативного чи корпоративного типів і відповідно їхні члени чи засновники (учасники). У підприємствах кооперативного типу між підприємством та його членами виникають складні, засновані на праві членства, внутрігосподарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовідносини. Це позначається як на характері трудових, управлінських відносин, так і на сутності майнових відносин, що виникають при розподілі прибутків між членами, при одержанні членами свого паю в разі виходу з такого підприємства кооперативного типу. Усі ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.

Відмова від монополії державної власності та піднесення значущості приватної власності у сфері сільськогосподарського виробництва через створення селянських (фермерських) господарств привели до розширення предмета аграрного права. Цим предметом є відносини приватної власності селянського (фермерського) господарства на земельну ділянку, надану особі державою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відносини власності на засоби, знаряддя і продукцію виробництва, своєрідні відносини між членами родини з приводу майна, спільної праці, розподілу доходів, одержаних унаслідок господарювання.

Правосуб'єктність цього аграрного товаровиробника визначається (поряд із загальними нормативними актами) також Законом «Про селянське (фермерське) господарство», яким урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є виключно аграрними.

Самостійним видом аграрних відносин як різновиду предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслідок утворення міжгосподарських підприємств (об'єднань). Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо створення цих суб'єктів підприємництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного фонду, визначення правового режиму майнових фондів, розподілу одержаних прибутків, а також визначення правового становища часток учасників як суб'єктів права спільної часткової власності.

В Україні має місце практика організації внутрігосподарських орендно-підрядних формувань. Внутрігосподарські орендно-підрядні відносини між кооперативними (колективними), корпоративними і державними підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного боку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим працівником, з іншого, – є внутрігосподарськими аграрними відносинами організації праці незалежно від того, яку форму господарського розрахунку вони використовують.

Окремо слід зупинитися на земельному питанні. Землі сільськогосподарського призначення надаються фермерам, а також приватним, кооперативним (колективним), корпоративним аграрним (сільськогосподарським) підприємствам за правом приватної чи колективної власності або правом користування, а державним і спільним (у тому числі й з іноземним капіталом) – за правом користування безстрокового чи строкового, в тому числі – за правом оренди.

Земля одночасно є об'єктом як земельного, так і аграрного права. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з приводу земель сільськогосподарського призначення, є частиною саме аграрних відносин і відповідно – складовою предмета аграрного права. Коло цих відносин охоплює: порядок і умови надання права власності на землю та права землекористування, зміст цих правомочностей, а також питання організаційно-управлінського забезпечення раціонального використання й охорони земель сільськогосподарського призначення.

Аграрні підприємці кооперативного й корпоративного типів і державні сільськогосподарські підприємства реалізують своє статутне право, дієздатність відповідно до існуючого економічного механізму господарювання. Останній являє собою сукупність економічних, організаційних та правових засобів, форм, методів, що забезпечують функціонування аграрної економіки й тих ринкових товарно-грошових відносин.

Серед цих відносин як предмета аграрного права чільне місце належить договірним відносинам. Однією зі сторін тут є фермер, колективне сільськогосподарське підприємство, спілка селян, радгосп та інші суб'єкти аграрного підприємництва як виробники продовольства, продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Це також договірні відносини щодо матеріально-технічного забезпечення виробництва і переробки продукції рослинного і тваринного походження безпосередньо в господарствах, щодо будівельно-монтажних робіт, виробничо-технічного, агрохімічного обслуговування тощо.

Методи регулювання в аграрному праві

В аграрному праві методи правового регулювання являють собою встановлені або санкціоновані державою способи, засоби правового впливу, за допомогою яких визначаються правомочності суб'єктів права – учасників аграрних правовідносин. Це способи з'ясування, визначення характеру виникнення, зміни і припинення відносин між суб'єктами АПК.

Предмет правового регулювання охоплює ті конкретні суспільні відносини, які регулюються нормами аграрного права, а метод правового регулювання визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи їх група регулюються нормами аграрного права

Методи правового регулювання, що застосовуються і практиці правового забезпечення суспільних аграрних відносин, містяться в законах та інших нормативно-правових актах, які є джерелом аграрного права. Це правило не виключає використання в аграрних відносинах правових методів, властивих іншим галузям права, у випадках однорідності та спорідненості суспільних відносин.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприємців з боку держави, способами регулювання внутрішніх і зовнішніх правовідносин цих суб'єктів виступають як загальні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

Загальними, основними методами регулювання виступають методи (способи):

дозволу;

імперативної вказівки;

заборони.

Учасникам аграрних правовідносин:

а) при дозволі – дозволяється здійснювати певні види діяльності, наприклад, видачу ліцензії на перероблення зерна на спирт, видобування та розливання мінеральної води тощо;

б) при імперативній вказівці – встановлюються, наприклад, граничні норми вмісту нітратів тощо;

в) при забороні – пряма заборона на будь-які дії, наприклад, нецільове використання сільгоспугідь, експорт продукції за межі України без ліцензії тощо.

Практичний прояв способів, засобів правового регулювання внутрігосподарської та зовнішньогосподарської діяльності суб'єктів аграрного підприємництва здійснюється через встановлення відповідних юридичних фактів (державної реєстрації фермерського господарства, агрогосподарського товариства, інших суб'єктів аграрного підприємництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим договором, контрактом), виключення чи виходу з членів підприємства кооперативного типу або з учасників товариства тощо.

Застосування відповідних методів юридичного правового регулювання орендних відносин зумовлюється особливостями цих відносин. У цьому аспекті способом правового регулювання є порядок і умови надання суб'єктам аграрного підприємництва прав юридичної особи (явочний метод), що забезпечується такими юридичними фактами, як прийняття Статуту конкретного підприємства загальними зборами громадян – засновників суб'єктів аграрного підприємництва і державна реєстрація цього підприємства.