СТИМУЛЮВАННЯ
РОЗВИТКУ ЛІЗИНГОВИХ
ВІДНОСИН
Році було
прийнято основний
нормативний
документ, що
регулює лізингову
діяльність в Україні - Закон
України “Про лізинг”
РИНОК ЛІЗИНГОВИХ
ПОСЛУГ ТА ЛІЗИНГОВА
Ю.А. Бабичева,
О.В. Трохова и
др.; Под ред
Привабливість
та переваги
лізингу
Етапи та
загальна система
лізингового
процесу
РЕЗЮМЕ (стислі
висновки)
Навигация
Ю.А. Бабичева, О.В. Трохова и др.; Под ред
Лизинг
119132
знака
1
таблица
2
изображения
16. Ю.А. Бабичева, О.В. Трохова и др.; Под ред.
Ю.А. Бабичевой.- М.: Экономика, 1993. - 397c.
Тимченко О. Становлення і розвиток лізингу в Україні //
Вісник НБУ. - 1997.- № 2.- с.29.
Чекмарева Е.Н. Правовое обеспечение лизинга. // Хозяйство и
право, 1994, №6, с.21.
2
І. Теоретичні основи фінансового лізингу.
Становлення лізингу як самостійного інституту.Прийнято вважати, що всі економіко-правові відносини, пов'язані з лізингом, ставляться до нового або новітнього періоду історії господарських взаємозв'язків. Проте це не так. Документи свідчать, що оренда (лізинг) відома людині з незапам'ятних часів.
Дійсно, ідея лізингу далеко не нова, хоча терміна “лізинг” (leasing) як такого ще не було. Розкриття сутності лізингової угоди виникло в далекі часи Аристотеля (384 / 383 - 322 р. м. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів у “Риториці”: “Багатство складається в користуванні, а не в праві власності”. Іншими словами, не обов'язково для одержання прибутку мати у власності майно, достатньо лише мати право користуватися їм і в результаті цього одержувати прибуток.
Орендні (лізингові) угоди були відомі і в часи, що багато передували IV сторіччя до н.е., тобто рокам, коли жив Аристотель. «Вони полягали, ще в древній державі Шумер і датуються приблизно 2000 роком до н.е. Так, глиняні таблички, виявлені в шумерському місті Ур, містять зведення про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерела, волів і інших тварин. Ці глиняні таблички, знайдені в 1984 році, розповідають про храмових священиків - арендодавців, що укладали договори з місцевими фермерами. Проте древні документи не обмежують сферу орендної практики державою Шумер, і не виключено, що оренда існувала й у більш древні часи, хоча поки до нас не дійшло ніяких зведень про цей час.
Інші древні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вважали оренду привабливим, доступним і часом єдино можливим засобом придбання устаткування, землі і домашньої худоби.
Древні фінікійци, що були відмінними моряками і торговцями, практикували оренду судів, що по своїй економіко-правовій суті дуже схожа з класичною формою сучасного лізингу устаткування. Множина короткострокових договорів оренди забезпечувала одержання судна й екіпажа. У сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого “мокрого” лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на термін, що покривав весь розрахунковий період економічного життя судів, і жадали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.
Римському праву також був добре відомий комплекс майнових відношень, пов'язаних із володінням річчю без права власності. Ці відношення відбивалися як у договірному праві - у формі договору наймання речей (locatio-conductio rerum), так і в речовому праві- у виді так називаного сервітуту (servitus), тобто права користування чужим майном у визначених межах, а точніше, його різновиду - узуфрукта (usufructus), або особистого сервітуту, тобто права довічного користування чужою річчю і прибутками від них з умовою зберігання їх цілісності і господарського призначення. Імператор Юстиниан I (483 - 565 р. м.), що здійснив кодификацію римського права, відбив лізингові відносини у відомих Інституціях.
Саме в сполученні окремих елементів договірного і речового права полягає складність природи сучасного лізингу, що створює чимало правових проблем при його практичному використанні.
Лізинг в старожитності не був обмежений орендою будь-яких конкретних типів власності. Фактично з історії відомо, що орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка.
Перше документальне нагадування про практично проведену лізингову угоду ставиться до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандских судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.
У Венеції також у XI сторіччі існували угода, схожа з лізинговими операціями: венеційці сдавали в оренду торговцям і власникам торгових судів дуже дорогі по тим часам якоря. По закінченні плавання вони поверталися власникам, які знову здавали їх в оренду.
У середньовіччя орендна діяльність була декілька обмежена. В оренду здавалися в основному сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди. Так, у 1248 році була зареєстрована лізингова угода, відповідно до якої лицар Бонфис Манганелла Гаета орендувала зброю для участі в Сьомому Хрестовому поході. Потім він виплачував за них орендну плату, що в остаточному підсумку значно перевищила початкову вартість амуніції.
В ті ж часи операції, аналогічні сучасному лізингу, застосовувалися в Англії. Необхідно мати на увазі, що протягом сторіч оренда рухомого майна відповідно до Англійського поземельного закону признавалася неправомочною. Проте довгострокова оренда реальної власності припускалася й у багатьох випадках була єдиним доступним через жорстку систему земельного законодавства засобом придбання прав на використання землі. Тому предметом оренди частіше всього ставали фермерське устаткування і коні. У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відношення, схожі з лізинговими, був Закон (Стомившись) Уельсу 1284 року (Statute of Wales).
Таким чином, оригінальна ідея поділу володіння і власності і можливості користуватися без володіння відоме праву з найдавніших часів.
На початку XX сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросло кількість товарів, що здаються в лізинг. Особливу роль у цьому зіграло розвиток залізничного транспорту і кам'яновугільної промисловості.
Власники кам'яновугільних копален спочатку купували вагони для перевезення вугілля, проте незабаром стала очевидна невигідність і неможливість такого фінансування. Виробництво вугілля збільшувалось, відкривались нові шахти, було потрібно усе більше вагонів. Цілком резонно, що невеличкі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг локомотивів і залізничних вагонів. При впорядкуванні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), що давався користувачу по закінченні терміна лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі набагато акуратніше використовували вагони, якщо існувала перспектива їхнього наступного придбання у власність. Такі угоди одержали назву договорів оренди - продажу (hire-purchase). Подальший розвиток лізингу й оренди - продажу призвело до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди - продажу.
У США також позначився попит на фінансування оренди різноманітних видів техніки й устаткування. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з'явився в США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали по ньому в оренду коней, фургони і коляски. Надалі ріст лізингової активності визначався, як і у Великобританії, розвитком залізничного транспорту. При цьому проблеми росту були дуже схожі з англійськими. Залізничні компанії почали шукати можливості для одержання вагонів у користування, а не у власність, або виставляли приватним вантажовідправникам умова про самостійне надання вагонів. У результаті інвестори стали забезпечувати необхідну рентабельність вкладень, фінансуючи придбання локомотивів і залізничних вагонів. Керування устаткуванням здійснювалося через трасти, за яких стояли банки або трести, їх що створили. При цьому сертифікати трастів продавалися інвесторам і надавали їм право на одержання прибутків у розмірі визначених відсотків на розмір інвестицій. Як і при сучасних лізингових відношеннях, що управляє трастом (він, по суті, був главою лізингової компанії) сплачував виробнику за отримане від нього устаткування, а потім збирав орендну плату з користувача цього устаткування протягом усього терміна дії договору. Орендна плата за своїм розмірі повинна була покривати зобов'язання, що випливають із сертифікатів, випущених для продажу інвесторам.
На початку XX сторіччя багато залізничних лізингових компаній усвідомили, що зростаюче число вантажовідправників не бажає здійснювати довгострокове керування або монопольне використання вагонів, що передбачало надання устаткування в трастове (довірче) користування. Замість цього вони потребували лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким терміном дії. По закінченні контракту вагони повинні були повертатися арендодавцю, що зберігав за собою право власності. Такі орендні договори заклали початок операційного лізингу.
Розвиток економічних відносин обумовило зацікавленість виробників техніки й устаткування в одержанні необхідного фінансування виготовлення своєї продукції. Ця обставина, у свою чергу, викликала в США на початку XX сторіччя хвилю нового виду кредитування - кредиту, виплачуваного вроздріб. Виробники і продавці вважали, що вони зможуть продати більше, якщо поряд із необхідним устаткуванням запропонують більш привабливий для клієнта план - графік виплат. Звідси бере початок практика лізингового фінансування, забезпечуваного продавцями - даний вид лізингових відношень залишається дотепер найважливішим інструментом постачань по лізингу.
Перший відомий ужиток терміна “лізинг” (про це пише австрійський дослідник В. Хойер у своїй книзі “Як робити бізнес у Європі”) ставиться до 1877 року, коли телефонна компанія “Bell” прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду, тобто встановлювати устаткування в будинку або офісі клієнта тільки на основі орендної плати. Ця операція зробила сильний вплив не тільки на розвиток зв'язку. Цікавлячись прибутком від надання специфічних по тому часу фінансових послуг, виробники нової техніки були також зацікавлені в захисті технології, що складає предмет їхньої власності, втіленої в нових машинах. Тому багато хто високо оцінив оренду устаткування, що дозволяє їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання “ноу-хау”. Аналогічно “Bell” компанія “Hughes”, що виготовляє інструменти, зберігала контроль над цінами, надаючи свій спеціалізований 11-ти гранный бур тільки на умовах оренди. Компанія “U. S. Shoe Machenery”, що робила устаткування для виготовлення взуття, використовувала угоди, що зв'язували клієнтів винятково з її власною продукцією. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і зажадало від виробників виставити устаткування на вільний продаж.
Під час другої світової війни уряд США активно використовував так звані контракти з фіксованою рентабельністю (cost - plus contracts). Це забезпечувало ще один важливий стимул для розвитку орендного бізнесу, тому що в більшості контрактів урядовим підрядчикам дозволялося встановлювати визначений рівень прибутковості стосовно витрат. Ці підрядчики розуміли, що велика частина їхніх товарів або послуг необхідна уряду, лише поки йде війна, і що, цілком ймовірно, контракти не будуть відновлені після її закінчення.
Таким чином, промисловці зіткнулися з ризиком неповернення витрат на устаткування, придбаного для виконання конкретного урядового проекту. Крім того, спеціалізовані верстати і машини взагалі могли мати дуже обмежену ринкову вартість у мирний час. Урядові підрядчики усвідомили, що оренда промислового устаткування на термін, обмежений договором оренди (на противагу покупці), мінімізує ризик. У тих випадках, коли були потрібні великі спеціалізовані машини й інструменти, сам уряд повинен виступати перед підрядчиками в ролі арендодавця.
У це ж час став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний із транспортними засобами. У 30-е роки Генри Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Проте «законним батьком» автомобільного лізингового бізнесу рахується Золли Фрэнк - торговий агент із Чикаго, що на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.
У Росії з поняттям “лізинг” познайомилися під час другої світової війни, коли в 1941 - 1945 роках по lend - lease здійснювалися постачання американської техніки.
Проте дійсна революція в орендних відносинах відбулась в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. У оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини і механізми, суду, літаки і т.д. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробило і реалізувало державну програму його стимулювання.
«Першим акціонерним товариством, для якого лізингові операції стали основним видом діяльності, є створена в 1952 році в Сан-Франциско відома американська компанія “United States Leasing Corporation”. Заснував компанію Генри Шонфельд. Спочатку він створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізингової бізнес може стати дуже перспективним, і в результаті на світло з'явилася “United States Leasing Corporation”. Лізингові операції досить швидко переткнули межі США і, отже, з'явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття, як “міжнародний лізинг”. Через декілька років компанія початку відчиняти свої філії в інших країнах (насамперед у Канаді в 1959 році). Надалі вона стала іменуватися “United States Leasing International”» (14, стор. 101).
Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розширенню лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 році рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для сдачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.
У країнах континентальної Європи лізингові компанії стали створюватися в першій половині 60-х гг XX в. На відміну від США і Великобританії тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливе в силу особливостей західноєвропейської системи права. Ці особливості докладно проаналізовані проф. М. Джованьоли у фундаментальному дослідженні «Лізинг в Європі - розвиток і юридична природа». На його думку, уся складність перенесення лізингу на європейський грунт полягала в тому, що основна ідея поділу права власності і права володіння була в принципі далека від романо-германскої правової системи. Проф. Джованьоли посилається на приклад іншого типового інституту: англо-американського права - довірчу власність (trust), що не одержала широкого визнання в Європі.
Нагадаємо коротенько, що таке довірча власність. Фундатор відчужує приналежне йому майно на користь іншої особи - довірчого власника. Останній використовує це майно тільки з метою, визначеною фундатором і в інтересах третьої особи, що також установлюється фундатором. Право власності розподіляється тут між трьома учасниками відношень, причому довірчий власник, що реально володіє майном і має прибуткиз нього, позбавлений можливості цими прибутками користуватися, оскільки зобов'язаний цілком передавати їх третій особі. Для європейської системи права потрійний характер відношень власності, властивоий інституту довірчої власності, дійсно виявився непереборною перешкодою.
При лізингу поділ права власності в самому загальному виді відбувається, як уже відзначалося, тільки між власником майна і його фактичним власником, що користується майном і одержує від цього прибуток. Тому важко погодитися з твердженнями проф. Джованьоли про відсутність у Європі серйозних правових передумов для розвитку лізингу. Як відомо, європейська правова система базується на римському праві, у котрому вже було закріплене поділ права власності на майно і права володіння ім. Інша справа, що інститут лізингу не відразу одержав у Європі адекватну законодавчу і нормативну базу, а його швидка еволюція зажадала переосмислення багатьох устояних юридичних постулатів, що завжди і скрізь давалося нелегко. Сьогодні, незважаючи на всі складності, лізинг успішно розвивається в більшості європейських країн. Підйоми в розвитку лізингу збігаються з відновленням засобів виробництва в зв'язку з переходом на енергозберігаюче устаткування, вступом ряду країн світу в стадію інформаційного товариства, що викликає посилення попиту на інформаційне устаткування, посиленням підтримки малих форм підприємницької діяльності, а також із здійснюваним нині в багатьох країнах переходом до політики промислової екології, що пред'являє попит на інвестиції в природоохоронні технології, що не завжди може бути задоволений за рахунок власних ресурсів або банківських кредитів.
На сьогоднішній день в Західної Європі склалася така структура лізингового ринку. На першому місці за обсягом лізингових операцій знаходиться лізинг автомобілів; на другому - промислове устаткування; далі випливають комп'ютери й офісне устаткування; транспортні засоби виробничого призначення, літаки, залізничні вагони і локомотиви.
В Україні становлення ринку лізингу знаходиться на початковій стадії, однак найближчим часом варто чекати його поступового розвитку як у зв'язку з притаманними йому можливостями, так і завдяки державній підтримці.
Ознаки та види лізингу.
а) лізинг як економічна категорія;
Відносно економічної сутності лізингу не існує єдиної думки економістів. Його зміст та роль в теорії трактуються по-різному. Одні розглядають лізинг як одну з форм кредитування підприємницької діяльності, другі цілком ототожнюють його з довгостроковою орендою або однією з її форм, яка в свою чергу зводиться до відносин найму або підряду, треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва або права користування чужим майном, а четверті інтерпретують лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням.
Сучасне розуміння лізингу сходить до класичних принципів римського права про розмежування понять власник та користувач майна. Виникнення та існування його в якості особливого виду бізнесу основані саме на можливості розподілу компонентів власності на два найважливіших повноваження - користування річчю, тобто використання її згідно з призначенням з метою отримання доходу та інших вигод, та саме право власності як правове панування особи над об’єктом власності. Багатовіковий досвід довів, що багатство в кінцевому рахунку заключається не просто в обладанні власністю безпосередньо, а в ефективному її використанні.
Звідси перш за все випливає, що лізинг - це спосіб реалізації відносин власності, який відображає стан виробничих сил та виробничих відносин, з якими він знаходиться в тісному взаємозв’язку.
Лізинг в широкому значенні являє собою організаційну форму підприємницької діяльності, яка відображає відносини власності, як уособлену систему господарювання. Проте, як і будь-яке самостійне явище, як економічна категорія, він має свій власний зміст та різноманітні форми прояву.
Вважається загальновідомим, що лізинг тісно пов’язаний з орендним механізмом, але в діловому обороті він має більш широку, складну потрійну основу та містить в собі одночасно значні властивості кредитної угоди, інвестиційної та орендної діяльності, які тісно взаємодіють, створюючи нову організаційно-правову форму бізнесу.
Лізинг відноситься до підприємницької діяльності більш високого рівня в порівнянні з орендною, банківською чи комерційною, так як він вимагає та передбачає широкий діапазон знань фінансового бізнесу, та положення в виробництві, на ринках обладнання та нерухомості, а також варіаційних потреб клієнтів та особливостей оренди.
Закон України Про лізинг дає наступне визначення терміну лізинг:
Лізинг - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Таким чином, лізинг - це особливий вид підприємницької діяльності, який включає в себе три форми організаційно-економічних відносин: орендні, кредитні та торгівельні, зміст кожної з яких окремо повністю не вичерпує сутності таких специфічних фінансово-майнових операцій. Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу, і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів – фінансовий чи оперативний.
б) об’єкти та суб’єкти лізингових відносин;
Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Визначення об’єкта лізингу є суттєвою умовою, без якої угода вважається недійсною. Головною обов’язковою умовою лізингу є те, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Згідно з діючим законодавством об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними піприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
З урахуванням цього можна виділити наступні групи об’єктів (предметів) лізингу:
а) рухоме майно:
обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно);
транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертольоти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничні вагони, контейнери та т.ін.);
будівельна техніка;
засоби телевізійного та дистанційного зв’язку;
оргтехніка, конторське обладнання;
ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми і т.ін.;
б) нерухоме майно:
будівельні споруди і споруди виробничого, торгівельного або комунально-побутового призначення;
споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди).
Таким чином, у лізинг може передаватися будь-яке майно, що не заборонене до вільного обігу і не знищується в процесі виробничого циклу.
Суб'єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець - суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає у користування об'єкти лізингу за договором лізингу;
Лізингодавцями можуть бути:
банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачений цей вид діяльності;
лізингові компанії: фінансові, що спеціалізуються тільки на фінансуванні угоди (оплата майна), або універсальні, що надають не тільки фінансові, а й інші види послуг, які пов’язані з реалізацією лізингових операцій (технічне обслуговування, навчання, консультації і т.ін.). Їхні переваги - оперативність, мобільність, добре знання ринку і ситуації на місцях;
брокерські лізингові фірми;
будь-яка виробнича або торгівельна фірма (товариство), для якої лізингова діяльність передбачена в установчих документах і яка має достатню кількість фінансових засобів;
страхові та пенсійні фонди.
лізингоодержувач - суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу зо договором лізингу; це може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.
продавець лізингового майна - суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.
в) Класифікаційна характеристика видів лізингу
Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять перш за все із ознак їх класифікації. До таких ознак відносять: склад учасників угоди, об'єкт лізингу, термін використання і пов'язана з ним амортизація майна, обсяг обслуговування, рівень окупності, кількість учасників угоди, сектор ринку, характер лізингових платежів і т. ін.
Розглянемо види лізингових угод:
Термін використання лізингового майна виступає одним із критеріїв для розмежування фінансового й оперативного лізингу, що особливо поширені в сучасній діловій практиці.
Фінансовий лізинг (finance leasing) відрізняється найбільше тривалими термінами використання лізингового майна, що можуть складати 10 років і більш. Термін, на який майно передаєтся в тимчасове користування, як правило, збігається з його нормативним терміном служби і періодом повної амортизації. За час дії договору лізингодавець цілком окупає свої витрати на придбання майна. Тому саме для фінансового лізингу характерно надання лізингоотримувачу права на викуп майна у власність по його залишковій вартості по закінченні терміна дії договору лізингу.
При оперативному лізингу (operative leasing) майно дається в користування на період, що набагато менше його нормативного терміна служби (сезонне, разове, цільове використання майна). Тому предметом цього виду лізингу часто є високотехнологічне устаткування з високими темпами морального старіння. Визначними рисами оперативного лізингу є часткова амортизація лізингового майна і відповідно неповна окупність витрат на його придбання протягом терміна дії одного договору. Таким чином, лізингодавець змушений багаторазово надавати майно в тимчасове користування різноманітним лізингоотримувачам. У результаті істотно зростає ризик того, що лізингодавець не зуміє відшкодувати усі свої витрати на придбання майна, оскільки згодом попит на нього може скоротитися. З цієї причини розміри лізингових платежів при оперативному лізингу набагато вище, чим при фінансовому лізингу. Оперативний лізинг широко використовується в транспорті, сільському господарстві й інших галузях.
У залежності від кількості учасників угоди розрізняють прямий і непрямий лізинг. Прямий лізинг має місце в тому випадку, коли лізингодавець одночасно є постачальником майна, а сама угода носить двосторонній характер. При непрямому лізингу між постачальником майна і лізингоотримувачем виступає один або декілька фінансових посередників. Якщо посередник один, це - класична тристороння лізингова угода. При збільшенні числа посередників виникають складні багатосторонні угоди.
Вищеозначений Закон розрізняє три форми лізингу (ст. 4.2.):
- зворотний лізинг, який можна розглядати як різновид фінансового лізингу. Це договір лізингу, який передбачає придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Його перевага в тому, що він доступний підприємствам зі складним фінансовим станом. Якщо підприємство відчуває гостру потребу в коштах, але в силу яких-небудь причин в даний момент має фінансові труднощі, то йому вкрай вигідно “запродати" майно лізинговій компанії і одночасно фактично продовжити користуватися ним. Це не виключає і можливості наступного викупу майна після закінчення строку договору і відновлення права власності постачальника – користувача відносно майна.
- пайовий лізинг. Це здійснення лізингу за участю суб’єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити більш як 80% набутого для лізингу майна;
міжнародний лізинг. Це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони. Міжнародний лізинг може бути експортним та імпортним. При експортному іноземною стороною є лізингоодержувач, а при імпортному – лізингодавець. До цього ж виду лізингу відносять і угоди, здійснювані лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно з закордонною фірмою, тобто, наприклад, є спільним підприємством.
У світовій практиці найбільш поширеними вважаються чотири моделі міжнародних лізингових операцій.
Перша модель: лізингодатель однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні.
Друга модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні, але через розташовану в країні лізингоотримувача дочірню фірму.
Третя модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в іншій країні, але через посередника - розташовану в країні лізингоотримувача лізингову фірму. Фірмі-посереднику поручається
організація і проведення переговорів, підготування і висновок на узгоджених умовах договора лізингу, а також його виконання. Юридично відношення між двома лізинговими фірмами оформляються звичайною агентською угодою, а розрахунки здійснюються у формі або комісійній винагороді за послуги, або зустрічної операції, або поділу прибутку.
Четверта модель: лізингодавач однієї країни здійснює контакти по організації і реалізації лізингової операції з лізингоотримувачем, що знаходиться в цій же країні, а виконання укладеного лізингового договору передає посереднику - розташованої в іншій країні лізинговій фірмі - на зазначених вище умовах агентської угоди. *
Необхідно відзначити, що однієї з основних проблем, з якими стикається лізингодавач, є встановлення ділової репутації лізингоотримувача. Особливе значення ця обставина має при міжнародних лізингових операціях. Зрозуміло, що при угоді з іноземним партнером рівень комерційних ризиків істотно зростає в силу властивим різним країнам розходжень у цивільному і торговому законодавствах, податковому режимі, методах бухгалтерського обліку, практиці виконання контрактів.
Іншою особливістю міжнародних лізингових операцій є валютні ризики, велику частину яких також несе лизингодавач. Висновок довгострокової угоди, розрахунки по якій ведуться в різноманітних валютах, потребує надійних гарантій проти можливих коливань валютних курсів, змін у національних режимах валютного регулювання, виснаження запасів валюти в партнера й інших негативних явищ. Умови кожної угоди специфічні, і, як показує практика, забезпечити високий рівень захисту від валютних ризиків можна лише при ретельному урахуванні всіх її нюансів.
--------------
* Маринченко Б. Підготовка та експертиза лізингових проектів // Вісник НБУ.- 1997.-№ 2.- с.31.
В залежності від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:
чистий лізинг – це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання по обслуговуванню майна бере на себе лізингоодержувач. Він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання;
“мокрий лізинг” – це лізинг з повним набором послуг, угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець. Крім цього, можуть бути запропоновані послуги по підготовці кваліфікованого персоналу, по маркетингу і рекламі готової продукції, доставці сировини, необхідної для роботи обладнання.
В залежності від типу майна розрізняють:
лізинг рухомого майна – лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив'язки до нерухомих об'єктів і майна, що легко переміщується;
лізинг нерухомості – лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив'язку;
лізинг обладнання – лізинг окремих машин і механізмів, що не є замкнутим виробничим циклом;
лізинг “секондхенд” або лізинг майна, що було у користуванні;
груповий лізинг, або “біг-тікет-лізинг” застосовуться при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, літаків, суден).
За цільовим призначенням лізинг може бути:
дійсний, при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом;
фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає в тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необгрунтованих податкових і амортизаційних пільг.
В залежності від способу фінансування розрізняють такі види лізингу:
за рахунок власних коштів,
за рахунок злучених коштів,
роздільний, або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем.
Мається на увазі перш за все спосіб фінансування придбання об'єкта лізингу, який збираються здавати в оренду. В останніх двох випадках ризик за угодами несуть кредитори – банки, страхові компанії, інвестиційні фонди або інші фінансові установи, в повернення позики забезпечують тільки лізингові платежі і майно, що здається в лізинг.
На Заході понад 85% угод побудовані на основі роздільного лізингу. В зв'язку з тим, що в нашій країні лізинг робить лише перші кроки і лізингові компанії ще фінансово слабкі, є всі підстави для застосування роздільного лізингу. Крім того, тут можуть бути вигоди для банків, оскільки можна скоротити базу оподаткування за рахунок віднесення відсотків за надану позику на витрати своєї діяльності.
За характером лізингових платежів розрізняють:
лізинг з грошовим платежем, коли всі платежі здійснюються в грошовій формі;
лізинг з компенсаційним платежем, коли платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізинговому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;
лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перераховані вище форми платежів.
В залежності від наміру учасників лізинг може бути:
терміновий (одноразовий, на один строк)
поновлювальний (револьверний) – продовжується по закінченню першого строку контракту.
В залежності від тривалості розрізняють такі види лізингу:
короткостроковий – до 1 року;
середньостроковий – від 1 до 3 років;
довгостроковий – більше 3 років.
Лізингова угода в силу прямої вказівки ст.6 полягає в писемній формі.
Термін договору фінансової оренди залежить від властивостей предмета лізингу (наприклад, від того, наскільки швидко воно морально застаріває, від потреб орендаря (дороге устаткування для ведення ремонтних робіт необхідно підрядчику лише на місяць)) і погоджується сторонами при висновку договори. Закон про лізинг виділяє:
довгостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний протягом трьох і більше років;
середньостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний у період від півтора до трьох років;
короткостроковий лізинг - лізинг, здійснюваний до півтора років.
---------------
В.І.Міщенко, Основи лізингу. К: “Знання”, 1997.
Закон України “Про лізинг”.
Похожие работы
... : предприятие прибыльно, для повышения прибыльности необходимо изыскивать средства для расширения лизинговой деятельности. 3. Сравнительная оценка использования финансового лизинга и банковского кредита на примере деятельности ООО «АФТ-ЛИЗИНГ» Для потенциального лизингополучателя основной проблемой является выбор между различными вариантами формирования пассивов, для финансирования приобретаемых ...
... , включаются лизингополучателем в себестоимость продукции, уменьшая налогооблагаемую прибыль (п.00 ст. 000 Налогового кодекса Российской Федерации). - Различные расходы лизингодателя на содержание переданного по договору лизинга имущество, в том числе и амортизация по нему, включаются в себестоимость в составе внереализационных расходов и уменьшают его налогооблагаемую прибыль (п.0 ст.000 ...
... законодательства - 1995 - № 27 - ст. 2591; 1996 - № 18 - ст. 2154 13. Постановление Правительства РФ № 80 от 1.02.2001 года “Об утверждении положения о лицензировании финансовой аренды (лизинга) в Российской Федерации” // Российская газета - 2001 - № 32-33 - С. 6 14. Постановление Правительства РФ № 167 от 26.02.1996 года “Об утверждении Положения о лицензировании лизинговой деятельности в РФ” ...
... , что более правильно придерживаться точки зрения говорящей о том, что договор лизинга является самостоятельным видом договора. ГЛАВА 2. ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ РЕГУЛИРОВАНИЯ ДОГОВОРА ЛИЗИНГА. § 1. Этапы развития лизинговой деятельности в России. В 70 - 80-е годы лизинг рассматривался советскими внешнеторговыми организациями ...
0 комментариев