Підбурювач

2.3. Підбурювач

Підбурювачем визнаєть особа , яка умовлянням , підкупом, погрозою, примусом чи іншим шляхом схилила іншого співучасника до вчинення злочину .

Умовляння означає систематичне або одноразове настійливе прохання особи у необхідності вчинення злочину .

Підкуп – це надання чи обіцянка надати особі матеріальної чи іншої вигоди у разі вчинення нею злочину . Підбурювання шляхом підкупу може проявлятись у замовленні вбивства , коли особа, схиляючи до вчинення злочину іншу особу обіцяє чи надає їй матеріальну винагороду .

Погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної чи іншої шкоди у разі невчинення нею злочину .

Примус пердбачає домагання від іншої осби вчинити злочин шляхом заподіяння тілесних ушкоджень чи застосування до неї насильства , пошкодження її майна , розповсюдження певної інформації про таку особу, яку вона бажала зберегти в таємниці .

Під схилянням іншим чином слід розуміти вчинення будь-яких інших , крім зазначених вище , дій , за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину . Якщо схиляння до вчинення злочину здійснено у вигляді наказу чи розпорядження , адресованого підлеглому по службі , то відповідальність за такого роду підбурювання , а також за виконання такого наказу настає з урахуванням положень ст.41 .

Схиляння до вчинення злочину передбачає збудження бажання ( переконання у бажаності, вигідності, потребі ), викликання рішучості чи зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин . Підбурюванням може бути визнано лише схиляння зо винення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину . Схиляння до вчинення злочину , неосудної особи не є підбурюванням . У разі вчинення неосудною особою суспільно небезпечного діяння відповідальність за його скоєння як виконавець несе особа , що схилила до нього . Не може розглядатись як підбурювання і свідоме введення іншої особи в оману для того , щоб, використавши помилку такої особи , досягти певного результату . У такому випадку відсутня психічна спільність, що є характерною для співучасті .

Підбурювання має місце тоді , коли схиляється конкретна особа до вчинення конкретного злочину . Не визнається підбурюванням схиляння особи до зайняття злочинною діяльністю взагалі, коли мова не йде про конкретний злочин . Так само не є підбурюванням і загальні заклики чи пропозиції до вчинення злочину , не адресовані конкретному співучаснику . Вони можуть розглядатись як злочинні лише тоді , коли містять ознаки складу злочину .

У разі якщо підбурювання особою іншої особи до вчинення певних дій утворює самостійний склад злочину , цю особу слід визнавати виконавцем иакого злочину , а її дії кваліфікувати за відповідною статтею КК .

З об’єктивної сторони підбурювання характеризується як активна дія, спрямована на збудження у виконавця рішучості здійснити конкретний злочин . Підбурювання повинно мати на меті формування в особи наміру вчинити не якийсь абстрактний злочин, а конкретне злочинне діяння .

Суб’єктивна сторона підбурювання характеризується наявністю прямого умислу . Винний усвідомлює , що своїми діями збуджує рішучість в іншої особи вчинити злочин, активно спрямовує волю до досягнення цієї мети бажаючи його вчинення .

2.4. Пособник

Пособником є особа , яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками , а також , яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину , сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети , або іншим чином сприяти приховуванню злочину ( ч. 5 ст. 27 ).

Пособник зміцнює своїми діями чи бездіяльністю бажання , рішучість у виконавця чи інших співучасників на вчинення злочину . Пособник не викликає своїми діями такої рішучості , ця рішучість вже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість .

Діяльність пособника менш небезпечна порівняно з діяльністю інших співучасників . Пособник менш активний , він не керує злочинною діяльністю, не виконує об’єктивної сторони злочину, не схиляє інших співучасників до здійснення злочину .

Теорія кримінального права поділяє пособництво на фізичне та інтелектуальне .

До фізичного пособництва відносять дії, що надають виконавцеві можливість здійснити об’єктивну сторону злочину , а саме :

надання засобів чи знарядь;

усунення перешкод ;

Надання засобів чи знарядь злочину полягає у передаванні виконавцю або іншим співучасникам різних предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть здійснити вплив на потерпілого , предмет злочину чи іншим чином полегшити досягнення злочинного результату ( зброя, засоби зв’язку , транспорт, документи, наркотичні засоби тощо ) .

Усунення перешкод вчиненню злочину полягає у ліквідації перепон , що заважають реалізації злочинного наміру співучасників . Воно може виражатись у залишенні незачиненим приміщення , куди має проникнути виконавець , відключенні сигналізації чи невиключенні її, виведенні з ладу засобів зв’язку . Усунення перешкод також охоплює і підшукування співучасників , що полегшує надалі вчинення злочину . Наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб .

Інтелектуальне пособництво виражається в психічному впливі пособника на свідомість і волю виконавця . Цей вплив спрямований на зміцнення рішучості виконавця здійснити злочин, полегшення його скоєння .До засобів інтелектуального пособництва належать :

надання порад, вказівок ;

заздалегіть обіцяне приховування злочинця , засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів здобутих злочинним шляхом ;

придбання чи збут майна .

Надання порад чи вказівок полягає у наданні співучасникам інформації щодо найбільш прийнятних місця, часу, способів вчинення злочину, та інших обставин .

Заздалегіть обіцяне приховування злочинця,знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом утворюють пособництво лише у випадку , коли вони були обіцяні до початку вчинення злочину або під час його вчинення . Такі дії виражаються у :

наданні злочинцю помешкання , підроблених документів ;

знищенні засобів вчинення злочину ;

приховуванні трупа потерпілого , його знівеченні ;

зберіганні грошей чи майна, що були пребметом злочину ;

Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити , якщо в силу систематичного їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника .

Придбання чи збут майна здобутого злочинним шляхом , полягає у купівлі , отриманні як застави майна , здобутого , наприклад внаслідок розбою, а також у продажу чи іншому збуті такого майна .

Не обіцяне заздалегіть переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину , слідів злочину чи предметів ,здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом .

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим шляхом передбачає обіцянку вчинити будь-які інші дії , крім перелічених у ч. 5 ст.27 КК, дії спрямовані на приховування злочину . Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи предмети , які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину .

Не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин (ч.7ст. 27КК). Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках , коли вчинен ними діяння містить склад злочину .

Діяння , яке утворює пособництво , може бути виконане до вчинення злочину, в процесі його вчинення або після його вчинення іеними співучасниками . Останне можливе лише стосовно заздалегіть обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів вчинення злочину, предметів здобутих злочиним шляхом, придбання чи збут таких предметів . Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю . Але пособництво можуть утворювати і дії зі сприяння вчинення злочину іншим співучасникам ( наприклад , допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним ).

З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому , що укріплюючи своїми діями чи бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем .

З суб’єктивної сторони пособник обов’язково повинен бути поінформований про злочинні наміри співучасників . Тим самим він передбачає , що конкретний злочин , буде вчинений і бажає цього чи свідомо припускає його вчинення .

Форми співучасті

Форми співучасті – це об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними .

Отже за об’єктивною ознакою форми співучасті поділяються на :

просту співучасть;

складну співучасть.

Проста співучасть має місце там , де всі співучасники є виконавцями злочину і, отже , всі вони виконують однорідну роль , тобто співучасники безпосередньо виконують дії, описані в диспозиції статті Особливої частини КК.

Складна співучасть виявляється у тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей , тобто поряд з виконавцем є й інші фігури – організатор, підбурювач, пособник . При цьому абсолютно не обов’язково , щоб всі ці види співучасників існували у злочині одночасно . Достатньо існування поруч з виконавцем хоча б однієї із зазначених фігур .

За суб’єктивною ознакою співучасть поділяється так :

співучасть без попередньої домовленості ( змови ) ;

співучасть з попередньою домовленістю ;

елементарна група ;

організована група ;

злочинна організація .

Співучасть без попередньої домовленості виникає в тих випадках , коли злочинна діяльність одного із співучасників долучається до злочинної діяльності іншого безпосередньо в процесі виконання злочину . При цьому дії тих хто долучається до злочину, повинні мати місце після початку , але до закінчення злочину . Наприклад , у процесі бійки до особи , яка вчинила напад на потерпілого , долучається його спільник , який також наносить удари потерпілому .

Співучасть з попередньою домовленістю . Згідно ст. 28 ч.2 КК : злочин визнається вчиненим за попередньою домовленістю групою осіб , коли його спільно вчинили декілька осіб ( 2 і більше ), які заздалегідь , тобто до початку злочину , домовились про спільне його вчинення . Домовитись про спільне вчинення злочину заздалегідь – означає дійти згоди щодо його вчинення до початку виконання його об’єктивної сторони .Таким чином , ця домовленість можлива на стадії готування злочину , а також у процесі замаху на злочин . Вона повинна стосуватись спільності вчинення злочину . Така домовленість може відбуватись у будь-якій формі – усній, письмовій тощо .

Під елементарною групою розуміють групу з двох осіб, які попередньо домовились про вчинення злочину . Елементарна група може існувати в різних формах за об’єктивною ознакою . Це може бути і група співвиконавців, і група , що характеризується розподілом ролей .

Організована група – це стійке об’єднання декількох осіб ( 3 і більше ), які попередньо зорганізувались для готування до вчинення злочинів . Ознаками організованої групи є :

участь у вчиненні злочину трьох осіб ;

попередня домовленість з розподілом функцій серед співучасників ;

стійкість злочинного об’єднання, яка виражається у скоєнні низки злочинів, систематичності їх вчинення ;

планування злочинної діяльності ;

ознайомлення з усіма обставинами підготовки та скоєння злочину всіх співучасників .

Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою . Вона відрізняється від групи з попередньою змовою : 1) стійкістю ( для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою ); 2) спрямованістю на вчинення двох чи більше злочинів ( група з попередньою змовою може бути створена для вчинення одного злочину ); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше .

Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи . Групу слід вважати стійкою за умови , якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів . Згуртованість групи виражається у її одностайності , це проявляється у постійних міцних внутрішніх зв’зків між учасниками групи, спільних правил поведінки, чіткого визначення ролі кожного учасника , високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану .

Стабільність групи виражається у її міцності та постійності . Це прочвляється у тривалості , системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, прикритті своєї діяльності як своїми силами , так і з допомогою сторонніх осіб, наявності необхідних для функціонування групи фінансових та матеріальних засобів , зброї , приміщень.[ 3.с.35].

Згідно ст 28 ч. 4 КК , злочинною організацією, визнається об’єднання осіб , яке : 1) є стійким є ієрархічним ; 2) об’єднує декількох осіб ( трьох і більше ); 3) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності, метою якої є, безпосередне вчинення ними тяжких чи особливо тяжких злочинів ; керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб ; забезпечення функціонування як самої злочиної організації , так і інших злочинних груп .

Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатись з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп .

Ієрархічність злочинної організації передбачає системно-структурну побудову об’єднання , яка включає наявність загального керівництва ( лідерів) , чітко визначену підпорядкованість членів об’єднання його керівникові, вертикальні зв’язки між вищими та нижніми структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення їх дотримання учасниками злочинної організації .

Спрямованість на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів означає , що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’днання , діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів . Об’єднання , члени якого зорганізувались з метою вчинення злочинів невеликої чи середньої тяжкості , не може бути визнано злочинною організацією, навіть якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим .

Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників цього об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину іншими особами , керуванні його підготовкою та вчиненням .

Забезпечення функціонування як самої злочинної організації , так і іншиз злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності . Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації , легалізації доходів отриманих злочинним шляхом , забезпеченні їх прикриття від соціального контролю .

З кримінально-правової точки зору злочинній організації притаманні такі ознаки :

Наявність попередньої домовленості на здійснення злочинної діяльності . Вбачається що для злочинної організації , крім загальної попередньої змови на вчинення злочинів, свідомістю співучасників повинен обов’язково охоплюватись факт їх участі саме в злочинній організації .

Стійкість. Злочинна організація утворюється для вчинення низки злочинів і характеризується наявністю тісних зв’язків між особами , що входять до її складу .Цей зв’язок знаходить свій прояв у наявності спільного умислу, тісних особових зв’язків між членами групи, тривалістю існування об’єднання в часі .

Озброєність – означає наявність зброї, яка є придатною для використання . Рівень озброєності злочинної організації , порівняно наприклад з бандою , є набагато вищим .

Структурність ( розподіл ролей ). Загальновідома схема злочинної організації – це пірамідальна структура, на верхівці якої перебуває керівник .Керівництво він здійснює за допомогою свого радника, який контактує з керівниками загонів .У підпорядкуванні останніх можуть бути керівники груп, вони безпосередньо керують діяльністю рядових членів угрупування . Діяльність груп як правило, спеціалізована – одні займаються вимаганням, другі – наркобізнесом, треті – торгівлею зброєю . У структурі злочинної організації створюється підрозділ для забезпечення внутрішної охорони, а також ведення розвідки та контрозвідки . Також обов’язкова наявність людей , функцією яких є проведення фінансово-економічної діяльності – роботи з грішми мафії, їх відмивання, вкладення в найбільш перспективні галузі .

Таким чином у злочинній організації можна виділити всі види співучасників – організатора, виконавців,пособників, підбурювачів .

Наявність спеціальної мети об’єднання якою є вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів . Це не виключає можливості вчинення членами злочинної організації і менш тяжких злочинів . Спеціальна мета створення злочинної організації може полягати і в керівництві чи координації злочинної діяльності інших членів злочинної організації , забезпеченні функціонування як безпосередньо цієї організації, так і інших організацій .

Високий рівень зв’язків з корумпованою частиною працівників органів державної влади, управління, правоохоронних органів . Фактично діяльність злочиної організації неможлива без наявності таких зв’язків . Саме представники цієї групи утворюють структури зовнішньої безпеки та забезпечення розвитку легального бізнесу.

Вербування нових членів . Ця ознака пов’язана з потребою постійного посилення впливу злочинної організації, заміни членів, які вибувають .

Легалізація капіталу , накопиченого злочинним шляхом . Ця ознака притаманна злочинній організації на будь-якій стадії її розвитку .

Встановлення контролю над засобами масової інформації . Ця діяльність до сфери ідеологічної підтримки існування злочинної організації і виконує надзвичайно важливу функцію .

Політизація злочинної діяльності, тобто встановлення членами злочинної організації таких відносин з політичними партіями чи окремими політичними діячами , які б давали реальну можливість впливати на процеси прийняття політичних рішень, кримінальну, фінансово-господарську політику в інтересах злочинної організації , що б давало можливість розширення злочиної діяльності .

Перелік ознак злочинної організації не є вичерпним , можуть бути виділені й інші ознаки цього явища .

Відповідальність співучасників

Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності . Положення ч.1 ст. 2 КК про те , що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину , передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті .

Отже сформулюємо кілька тез щодо кваліфікації дій співучасників та їх покарання .

1) Відповідальність співучасників , які діють в організованій групі або злочинній організації, визначається так :

а) Організатор злочину підлягає відповідальності за всі злочини , вчинені будь-яким співучасником цієї групи , за умови, якщо ці злочини охоплювались умислом організатора ( ч.1 ст.30 );

б) Інші співучасники підлягають відповідальності за злочини, у підготовці чи вчиненні яких вони брали участь , незалежно від тієї ролі , що виконував у злочині кожний з них ( ч.2 ст. 30 );

в) Дії всіх співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією чи організованою групою ( наприклад, всі учасники банди , незалежно від ролі , яку вони виконували в злочині , несуть відповідальність за ст. 257 ; всі учасники організованої групи , що вчинили вимагання, - за ст. 189 ч.4 ) ;

2)При простій співучасті , всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин ;

3)При складній співучасті питання про відповідальність вирішується так :

виконавець відповідає за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ним злочин ( ч. 1 ст .29) ;

всі інші співучасники ( організатор, підбурювач, пособник ) відповідають за той злочин , що вчинив виконавець ;

дії всіх співучасників , за винятком виконавця , кваліфікується за тією статтею КК, за якою кваліфіковані дії виконавця , але з обов’язковим посиланням на відповідну частину ст. 27. Так пособник вбивства відповідає за ч. 5 ст.27 і ч.1 ст.115 . Отже кваліфікація діяння співучасників майже завжди визначається діями виконавця, за винятком деяких випадків .

При вирішенні питання про відповідальність співучасників виникає проблема щодо ставлення їм у вину об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину.Слід виходити з такого :

А) об’ктивні обставини , вчиненого виконавцем злочину , можуть бути потавлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про ці обставини, були поінформовані про них . Якщо співучасники не були поінформовані про наявність цих обставин , вони за них відповідальності не несуть і ці обставини не можуть визначати кваліфікацію діянь співучасників ( наприклад , виконавець вчинив вбивство з особливою жорстокістю , а інші співучасники про це нен знали – виконавець відповідає за п.4 ч.2 ст.115, а інші співучасники – за ст. 27 і ч.1ст. 115 КК.).

Б) Суб’єктивні ознаки , можуть бути поставлені у вину іншим співучасникам за умови, що вони заздалегідь знали про них, були поінформовані про їх наявність . Якщо ж ці ознаки не були заздалегідь їм відомі , вони не можуть бути поставлені їм у вину . Наприклад, якщо підбурювач умовив виконавця вбити потерпілого з помсти, а виконавець зробив це переслідуючи корисливу мету , то виконавець відповідає за п.6 ч.2 ст.115, а підбурювач , що знав про корисливі мотиви виконавця відповідає за ч.4 ст.27 і ч.1 ст.115 .

В) Обставини , що посилюють чи пом’якшують відповідальність , але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність , ставляться у вину лише тому співучаснику на боці якого вони мають місце . Іншими словами , особисті обставини не можуть впливати на відповідальність інших співучасників . Якщо пособник сприяє особі, яка раніше була засуджена за вбивство, у вчиненні нового вбивства, то незалежно від того , знав пособник про це чи ні,ця обставина у вину ставитись не може , вона характеризує лише особу виконавця . В такому разі виконавець відповідає за п.13 ч.2 ст 115, а пособник за ч.5 ст.27 і ч.1 ст.115 .

V. Спеціальні питання відповідальності співучасників.

Крім розглянутих питань виникають так звані спеціальні питання відповідальності за співучасть .

1.Ексцес виконавця;

2.Безнаслідкова співучасть;

3.Невдале підбурювання чи пособництво;

4.Добровільна відмова співучасників .

Ексцес виконавця має місце там , де виконавцем були вчинені такізлочинні дії , які не охоплювались ні прямим , ні непрямим умислом інших співучасників . Ним вчинені дії , які виходять за межі угоди, що відбулася між ними . Так ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій , що вчинив виконавець .

Розрізняють два види ексцесу : кількісний та якісний .

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець , почавши вчиняти злочин , що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру , але більш тяжкі . Наприклад, співучасники домовились вчинити крадіжку, а виконавець змушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що застав у квартирі потерпілого, і вчинив вже не крадіжку , а грабіж чи розбій. У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що вн вчинив . У цьому випадку виконавець буде нести відповідальність , за розбій , тобто за ст.187 , інші співучасники відповідатимуть за співучасть у крадіжці за ст. 185 .

Якісний ексцес буде там, де виконавець вчиняє неоднорідний , зовсім інший , ніж був задуманий співучасниками , злочин на додаток до того , що було погоджено із співучасниками . При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами сукупності злочинів : за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин, і за той , що був наслідком його ексцесу . Наприклад , за домовленістю було погоджено вчинити крадіжку, а виконавець вчинив вбивство .У цьому випадку виконавець вчинив два злочини, крадіжку і вбивство, співучасники ж несуть відповідальність тільки за крадіжку .

Таким чином , співучасники як при кількісному , так і при якісному ексцесі виконавця за ексцес відповідальності не несуть , оскільки цей злочин не охоплювався їхнім умислом . Вони відповідають лише у межах змови , що була між ними , тобто за той злочин , що ними спільно був задуманий .

Безнаслідкова співучасть має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах , на яких його злочинна діяльність була припинена . Виконавець буде нести відповідальність за готування до злочину чи замах на нього . А інші співучасники відповідають за співучасть у готуванні до злочину або за співучасть у замаху на злочин, залежно від того на якій стадії була припинена діяльність виконавця .

Неадале підбурювання чи пособництво має місце там, де можливий виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин, що може виходити від пособника, підбурювача або від організатора .

У таких випадках відсутня змова , яка є обов’язковою ознакою співучасті, тут немає змови на спільне вчинення злочину, вона не відбулася , оскільки виконавець відхилив пропозицію вчинити злочин чи брати участь у ньому .Внаслідок цього співучасть тут відсутня .

Добровільна відмова співучасників від вчинення злочину . При добровільній відмові співучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його .

Також слід зазначити , що як у випадку індивідуального вчинення злочину, добровільна відмова співучасників повинна характеризуватись троьма ознаками : 1) добровільність; 2) остаточність; 3) своєчасність .

Добровільна вілмова виконавця не звільняє від відповідальності організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх не є підставою для звільнення від відповідальночті виконавця . У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідальності за готування чи замах на той злочин, від вчинення якого відмовився виконавець . У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин, залежно від того на якій стадії його діяння було припинено .

Умови за яких виконавець не підлягає відповідальності при добровільній відмові є аналогічними до загальних умов звільнення від відповідальності при добровільній відмові від вчинення злочину ст 17 КК. Згдно цієї сттті добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину чи замаху на злочин , якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця . Особа , яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця , підлягає відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину .

Організатор, підбурювач та пособник не підлягають відповідальності при добровільній відмові , якщо вони виконали одну з таких дій :

відвернули вчинення злочину ;

своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється .

Діяльність цих осіб повинна виражатись тільки у активних діях .

Відвернення вчиненн злочину означає недопущення організатором, підбурювачем, пособником вчинення злочину виконавцем взагалі або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця . Воно може бути здійснено шляхом умовлягння , психічного чи фізичного примусу, попередження потерпілого, нейтралізації засобів злочину та інших дій , які не дозволили виконавцю реалізувати злочинний намір .

Якщо вжитими організатором, пособником, підбурювачем заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то ці особи підлягають відповідальності як співучасники вчиненого злочину .

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинення злочину, причетних до нього осіб , особистість потерпілого та інші обставини , які мають значення для його відвернення . Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органам . Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь0яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у державних органів залишалася можливість припинити вчинення злочину, не допустити настання злочинного результату .

Таке повідомлення може бути усним чи письмовим , зробленим особисто чи через посередника, безпосередньо керівнику цього органу чи представнику цього органу який перебуває при виконанні службових обов’язків .

Якщо звернення співучасників до державних органів з повідомленням про злочин, що готуєтьсяч чи вчиняється , не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути визнане судом обставиною , що пом’якшує покарання .

Причетність до злочину

Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність , яка хоч і пов’язаназі здійсненням злочинної діяльності іншою особою , але не є співучастю через відсутність об’єктивної і суб’єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи . [ 5. с. 35].

Діяльність , яка утворює причетність до вчинюваного іншою особою злочину, хоча і має певний зв’язок із таким злочином але вона : 1) не є складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину ; 2) причиново не обумовлює його злочинний результат ; 3) не утворює єдності наміру особи , яка вчинила злочин, і особи , яка причетна до його вчинення .

Суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим , що вона створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення , припинення та розкриття злочинів . На відміну від співучасті діяльність осіб, причетних до злочину , не перебуває у причинному зв’язку із вчиненням злочину , не зумовлює діяльність виконавця і настання суспільно небезпечних наслідку .

Причетність має зв’язок із злочином , але не причинний . Вона виникає у зв’язку із здійсненням закінченого злочину . Небезпека причетності багато в чому залежить від небезпеки закінченого злочину . Однак відповідальність осіб причетних до злочину , самостійна незалежна від відповідальності осіб , що здійснили злочин або спинились на стадіях попередньої злочинної діяльності .

Виділяють такі види причетності до злочину :

заздалегідь не обіцяне (т тобто не обіцяне до закінчення злочину) приховування злочину ;

заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочиним шляхом ;

заздалегідь не обіцяне потурання злочину ;

заздалегідь обіцяне ( тобто обіцяне до закінчення злочину ) недонесення про злочин .

Перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою кримінальну відповідальність . А четвертий вид недонесення , воно взагалі злочином не вважається .

Розглянемо ці види причетності.

Приховування злочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця і знарядь вчинення злочину, його слідівчи прадметів, здобутих злочинним шляхом . Такий приховувач несе відповідальність за ст. 396 .Ця стаття встановлює відповідальність за заздалегідь не обіцяне приховування лише тяжких або особливо тяжких злочинів . Приховування злочинів середньої чи невеликої тяжкості кримінальній відповідальності не підлягає . Також згідно ч.2 ст. 396 не підлягають відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі .

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі чи іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна . Мова іде лише про дії, заздалегідь не обіцяні . Якщо такі дії були заздалегідь обіцяні , то вони утворять пособництво згідно ст.27 ч.5 . Придбання і збут , що не були заздалегідь обіцяні до закінчення злочину, тягнуть за собою відповідальність за самостійний злочин за ст. 198 – як вид причетності до злочину . Даний злочин передбачає знання суб’єктом того, що придбане ним майно здобуто злочинним шляхом, тобто в результаті злочину, крадіжки чи розбою .

Потурання – це невиконання особою покладених на неї обов’язків по запобіганню чи припиненню злочину . Потурання характеризується бездіяльністю особи, тобто не вчиненням нею необхідних для припинення злочину дій, якв у конкретному випадку ця особа повинна була і могла вчинити, щоб не допустити вчинення злочину . Потурання можливе на стадії незакінченого злочину . Невчинення певних дій , які особа за своїм статусом повинна була вчинити , після закінчення злочину не може визнаватись потуранням і за наявності підстав може розглядатись як інший вид причетності чи інший вид злочинної діяльності .

Правова оцінка потурання , як і приховування злочину, значною мірою залежить від суб’єктивного моменту, а саме : чи було воно заздалегідь обіцяним . Якщо потурання було заздалегідь обіцяним і його змістом було усунення перешкод для вчинення злочину , воно утворює співучасть у злочині , у вигляді пособництва . Якщо така обіцянка була дана після закінчення злочину , відповідальність настає за самостійний злочин у випадках передбачених КК. Якщо потурання не було заздалегідь обіцяним , воно може бути визнаним службовим зловживанням ( ст. 364, 423 КК ) . Умисне не припинення злочину , що вчиняється підлеглим , утворює спеціальний склад військового злочину і потребує кваліфікації за ст. 426 КК . [ 5. с. 35].

Недонесення виражається у неповідомленні органам державної влади про злочин, що готуєть чи вже вчинений . Недонесення - це пасивна діяльність і злочином не визнається . Лише якщо в діях особи містяться ознаки іншого самостійного злочину , вона підлягає кримінальній відповідальності .

Висновок

В цій курсовій роботі були розглянуті питання пов’язані з поняттям співучасті , а саме власне поняття співучасті, її форми, види співучасників також окремі питання відповідальності співучасників за вчинення злочинів .

Співучастю у злочині визнається спільна, умисна діяльність двох і більше суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину .

Співучасть поділяють на просту ( співвиконавство) – тобто всі співучасники є виконавцями ; і складну ( з розподілом ролей ) – співучасники виконують різні ролі .

Також існують види співучасників – організатор, виконавець, підбурювач і пособник , які залежно від своєї участі у скоєнні злочину мають різний ступінь відповідальності . Велике значення для притягнення до відповідальності співучасників має характер дій співучасників, суб’єктивна сторона , обізнаність учасників про злочинні наміри виконавця та інших співучасників та ін.

Говорячи про відповідальність співучасників розрізняють також спеціальні питання відповідальності за співучасть . Такими питаннями є : ексцес виконавця, безнаслідкова співучасть , невдале підбурювання чи пособництво і добровільна відмова співучасників від вчинення злочину . І окремим питанням було виділеноа причетність до злочину .

Отже співучасть є досить складним явищем в кримінальному праві вона є однією з форм злочинної діяльності , і у майбутньому буде предметом для дослідження багатьма науковцями .

Список литературы

Конституція України : Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 28 червня 1996 р.-80с.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: Чинне законодавство зі змінами станом на 1 вересня 2004р.: К.: вид. Паливода А.В.,2004.- 172 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-є видання за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка – К.: Атіка, 2004.– 1056с.

Кримінальне право України . Загальна частина підручник за ред. Бажанова – К. “ Юрінком Інтер “ 2002 р.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. За ред. М.І.Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с

Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина : Підручник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Атіка,2004.- 488 с.

Кримінальне право України : Навч. Посібник. За ред. Омельчука. – К.: Наукова думка. Прецедент,2004. – 297 с.

Сучасне кримінальне право України : Курс лекцій А.В. Савченко, В.В. Кузнецов, О.Ф.Штанько – К.: вид. Паливода А.В.,2005.- 640 с.

Кримінальне право : Навч. посіб. / М.М. Тітов, А.О. Ляш .- К.: Ун-т “Україна”, 2005.- 544 с.