Навигация
ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ПОПЕРЕДНЬОГО НАСЛІДКУ И З ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИМИ ОРГАНАМИ
138952
знака
0
таблиц
0
изображений
7 ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ДІЗНАННЯ З ОРГАНАМИ ПОПЕРЕДНЬОГО НАСЛІДКУ И З ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВИМИ ОРГАНАМИ
Попереджаючи, припиняючи і розслідуючи злочину, орган дізнання (дізнавач) вступає зі слідчим у різні відносини, що у юридичній літературі і на практиці називаються взаємодією, а встановлені карно-процесуальним законом способи зв'язку між ними – формами взаємодії.
Термін "взаємодія" означає взаємний зв'язок двох явищ, взаємну підтримку.
Даний термін правильно передає характер відносин органа дізнання (дізнавача) зі слідчим, тому що взаємодія саме і припускає взаємну допомогу органів попереднього наслідку і дізнання в процесі розслідування кримінальних справ, взаємну інформацію про хід і результати проведених ними заходів і спільну відповідальність за розкриття злочину і викриття винних.
Взаємодія органа дізнання і слідчого має теоретичні і правові підстави.
Теоретичні підстави взаємодії – це положення, що пояснюють його зміст і значення. Їхнього з'ясування робить взаємодія більш осмисленим і цілеспрямованої, сприяючи тим самим його законності й ефективності. При цьому потрібно мати на увазі, що у випадку закріплення в нормах права теоретичні підстави здобувають характер правових.
Теоретичними підставами взаємодії є :
а) спільність задач органів дізнання і попереднього наслідку;
б) однакова юридична чинність процесуальних актів органа дізнання і слідчого;
в) необхідність використання можливостей органів дізнання і слідчого.
Фундаментом взаємодії органів попереднього наслідку і дізнання служать норми карно-процесуального закону, якими встановлені загальні для них задачі. Лише поєднуючи зусилля, названі органи можуть ефективно вирішувати ці задачі.
Процесуальні акти органів дізнання і попереднього наслідку мають однакову юридичну чинність. Тому слідчий вправі давати органам дізнання доручення про виробництво слідчих дій. І, дійсно, якби протоколи слідчих дій, виконаних органами дізнання, не мали доказного значення протоколів, складених слідчими, то не мало би змісту давати органам дізнання доручення про виробництво слідчих дій.
Уміле сполучення можливостей слідчого й органа дізнання дозволяє успішно вирішувати задачі карного судочинства.
Під правовими підставами взаємодії органів дізнання і попереднього наслідку варто розуміти розпорядження законів і підзаконних нормативів актів, якими визначаються задачі і порядок взаємодії, його організація, права й обов'язки органів дізнання і слідчого.
Безпосереднім організатором і керівником даної взаємодії є слідчий, оскільки попередній наслідок – основна форма розслідування. При виробництві попереднього наслідку всі рішення про напрямок наслідку і виробництво слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачене одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їхнє законне і своєчасне проведення.
Таким чином, під взаємодією органів дізнання і попереднього наслідку, варто розуміти засновану на законах і відомчих нормативних актах, їхню спільну погоджену діяльність, спрямовану на рішення задач карного судочинства при керівній і організуючій ролі слідчого при чіткому розмежуванні компетенції.
Мети взаємодії органів дізнання і попереднього наслідку можуть бути досягнуті найбільше повно тоді, коли дотримуються вироблені теорією і практикою визначені умови, на яких будується вся спільна діяльність органа дізнання і слідчого. Більшість авторів до числа таких умов відносять: найсуворіше дотримання всіма учасниками взаємодії у своїй діяльності законності; організуючу роль слідчого і його процесуальну самостійність у взаємодії; поділ компетенції слідчого і дізнавача, що випливає з вимог закону і специфіки їхньої діяльності; комплексне використання сил і засобів, якими розташовують слідчий і орган дізнання; самостійність обох сторін у виборі засобів і тактичних прийомів здійснення заходів при рішенні всіх питань, що виникають у ході розслідування злочинів; підтримки атмосфери співробітництва і взаємодопомоги; нерозголошення даних попереднього розслідування.
Аналіз діючого карно-процесуального законодавства, а також вивчення практики і теоретичні розробки, що маються в юридичній літературі, дозволяє зробити висновок про наявність процесуальних і непроцесуальних (організаційних) форм взаємодії органів дізнання з органами попереднього наслідку.
До процесуальних форм можна віднести:
- спільний розгляд органом дізнання заяв і повідомлення про факти що готуються чи зроблених злочинів, з метою дозволу питань про порушення кримінальної справи, віднесених до компетенції слідчого (стаття 97 КПК України);
- виробництво органом дізнання невідкладних слідчих дій, спрямованих на встановлення і закріплення слідів злочину (частина 2 статті 104 КПК України);
виробництво органом дізнання невідкладних слідчих дій по виконанню доручень і вказівок слідчого, обов'язкових для виконання органом дізнання (частина 5 статті 104, частина 3 статті 114 КПК України);
виконання органом дізнання вимог слідчого про сприяння при виробництві окремих слідчих дій (частина 3 статті 114 КПК України);
виконання окремих слідчих дій з доручення слідчого (стаття 118 КПК України).
При виробництві дізнання орган дізнання самостійно вирішує питання і проведення невідкладних слідчих дій і не зобов'язаний погоджувати свої рішення зі слідчим. На цьому етапі взаємодія виражається у взаємних консультаціях, у радах методичного характеру, у рекомендаціях про побудову версій і їхньої реалізації, в обговоренні плану невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Разом з тим, орган дізнання повинний повідомити начальнику слідчого відділу (слідч) про почате виробництво в справі. Інакше слідчий буде позбавленийі можливості реалізувати своє право в будь-який момент, не чекаючи виконання органом дізнання невідкладних слідчих дій, прийняти справу до свого виробництва (частина 4, стаття 114 КПК України).
Особиста участь слідчого Служби безпеки України у виробництві хоча б однієї невідкладної слідчої дії після порушення кримінальної справи органом дізнання означає прийняття слідчим цієї справи до свого виробництва. Факт участі слідчого у виробництві невідкладної слідчої дії вказується в постанові органа дізнання про передачу кримінальної справи по підслідності (пункт 5.8 Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)
Ученими поняття "доручення" і "указівка" слідчого трактуються не зовсім однаково. Більшість визнає, що доручення стосується переліку слідчих дій, а указівка визначає порядок і умови реалізації доручення, проте не можна затверджувати, що використовувані в юридичній літературі поняття приведені до одного знаменника.
Під дорученнями і вказівками розуміються письмові завдання органам дізнання, у яких перелічуються слідчі дії, що підлягають виконанню, їхній обсяг, зміст, термін і суб'єкти виконання, а при необхідності і засобу їхнього здійснення.
Доручення, як правило, даються слідчим письмово, указівки можуть бути як письмовими, так і усними, у залежності від конкретної практичної ситуації і їхнього змісту.
З практики відомо, що в більшості випадків заяви і повідомлення про зроблені чи підготованих злочини надходять в органи дізнання. Ці органи найбільш мобільні і можуть негайно відреагувати на інформацію, що надійшла, про злочин. Закон ставить за обов'язок органу дізнання приймати також заяви і повідомлення, проводити по них перевірку, і при наявності ознак злочину збуджувати кримінальні справи, у тому числі про злочини, підслідних органам попереднього наслідку, і робити невідкладні слідчі дії.
За узгодженням з органом дізнання за матеріалами даної перевірки, слідчий Служби безпеки України вправі порушити кримінальну справу про контрабанду особисто (пункт 5.10 Наказу ДМС України № 587 від 19.09.98 р.)
Вибір моменту прийняття справи до свого виробництва слідчим може бути продиктований його обґрунтованою думкою про те, що окремі слідчі дії він може зробити більш кваліфіковано або іншими розуміннями тактичного характеру. З огляду на можливу складність, обсяг виробництва невідкладних слідчих дій органом дізнання, слідчий може, не очікуючи закінчення 10 денного терміну, приступити до розслідування, що дозволить йому активізувати взаємодію з органом дізнання шляхом дачі останньому доручень і вказівок про виробництво слідчих дій і вимоги від нього сприяння при виконанні окремих слідчих дій.
Процесуальні форми взаємодії органа дізнання і слідчого у відмінності від організаційних, передбачені карно-процесуальним законом і характеризуються наявністю карно-процесуальних відносин між цими органами.
Непроцесуальні (організаційні) форми взаємодії карно-процесуальним законом не передбачені. Тому вони не носять процесуального характеру і складаються по різному. До них можна віднести:
спільний аналіз і обговорення зведень, що містяться в заявах (повідомленнях) про підготованих чи зроблені злочини;
оцінку результатів проведення оперативно-розшукових заходів, спрямованих на виявлення ознак злочинів і обличчя, їх що зробили, з метою рішень питання про достатність матеріалів для порушення кримінальної справи;
спільну погоджену діяльність у складі слідчої групи при виробництві слідчих дій;
складання загальних скоординованих планів слідчих і оперативно-розшукових дій;
взаємний обмін інформацією в процесі розслідування злочинів.
У практиці зустрічаються й інші непроцесуальні форми. Характер, зміст і обсяг організаційних форм взаємодії залежать від умов, складності розслідуваного злочину і часу на їхнє виконання в кожній конкретній слідчій ситуації.
Взаємодія між органом дізнання і слідчим немислимо без спільного і систематичного планування в справі, що знаходиться у виробництві слідчого. План визначає обсяг, зміст, терміни й учасників розслідування, а також взаємини між органом дізнання і слідчим, що повинні бути скоординовані і знайти відображення в спільному плані. При складанні плану потрібно враховувати ряд вимог, пропонованих до нього: конкретність, обґрунтованість, системність, повноту, реальність, своєчасність і динамічність. Контролює виконання плану слідчий. Він же вправі вимагати усунення допущених органом дізнання недоліків від його безпосереднього керівника.
У випадку виявлення при здійсненні митного контролю ознак злочину, що не відносяться до контрабанди, начальник митного відділу повідомляє наявні в нього дані органам попереднього наслідку. У свою чергу правоохоронні органи України повідомляють митним органам України наявні факти правопорушень, зв'язаних з порушеннями митних чи правил контрабандою (стаття 17 МК України).
Правова основа оперативно-розшукової діяльності визначена в статті 3 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.93 р., у якій сказане, що правову основу ОРД складають Конституція України, дійсний закон, карний і кримінально-процесуальний кодекс України, закони України про Прокуратуру, Міліцію, Службу безпеки України, Прикордонних Військах, інші законодавчі і міжнародно-правові угоди і договори, учасником яких є України.
При розслідуванні справ про контрабанду різні оперативно-розшукові заходи проводяться з використанням оперативних сил і засобів органів СБУ, МВС і Держкомкордон України. Оперативні сили і засоби грають при розслідуванні контрабанди допоміжну роль. Їхнє основне призначення – сприяти повному, всебічному й об'єктивному розслідуванню справи. Однак допоміжна роль оперативних сил і засобів не знижує їхнього важливого значення при розслідуванні цього виду злочинів.
Використання оперативних сил і засобів при розслідуванні справ про контрабанду:
значно розширює можливості одержання інформації щодо зробленого злочину і причетних до нього обличчя, що дозволяє більш правильно визначити напрямок і задачі розслідування в справі;
дає додаткові підстави для висування слідчих версій і розширює можливості їхньої перевірки, особливо при розслідуванні справ, збуджених у зв'язку з затримкою підозрюваного на гарячому, коли в розпорядженні дізнавача маються обмежені вихідні дані;
сприяють виявленню джерел і шляхів одержання судових доказів, допомагає визначити, які факти мають доказне значення, установити обличчя, яким відомі обставини здійснення злочину й особистість злочинця, знайти місце збереження контрабанди, нажитих злочинним шляхом цінностей і інших речовинних доказів;
підвищує ефективність слідчих дій, дозволяючи вибирати найбільше придатний момент для їхнього здійснення, чітко визначити коло обставин, що повинні бути встановлені в ході тієї чи іншої слідчої дії, а також обрати найбільш правильну тактику їхнього виробництва;
допомагає швидше знайти злочинців, що ховалися, з метою залучення їх до наслідку і суду;
сприяє вивченню особистості підозрюваного, дозволяє в необхідних випадках тримати під контролем його дії і поводження, вчасно розкривати і припиняти можливі з його боку провокації, спроби до втечі і здійснення інших подібних дій;
сприяє успішному рішенню профілактичних і інших задач.
До найбільш важливих елементів, з яких складається взаємодія, відносяться наступні :
а) аналіз матеріалів кримінальної справи і визначення конкретних задач, які варто вирішити при здійсненні взаємодії дізнавача з оперативно-розшуковими органами;
б) визначення служб і підрозділів оперативно-розшукових органів, з якими буде здійснюватися взаємодія;
в) узгодження і координація змісту спільно проведених дій і заходів і цілеспрямоване їхнє проведення.
У процесі взаємодії дізнавача і оперативно-розшуковий орган діють у точній і строгій відповідності з загальним планом спільних дій, з їх службовою компетенцією, виконують тільки свої функції.
Матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть бути використані:
як приводи і підстави для порушення кримінальної чи справи виробництва невідкладних слідчих дій;
для одержання фактичних даних, що можуть бути доказами в карному дії;
для попередження, припинення і розслідування злочинів, розшуку злочинців;
для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукові дії й інші правоохоронні органи;
для інформування державних органів відповідно до їхньої компетенції (стаття 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.93 р.)
Державні органи, у тому числі і митні органи, зобов'язані сприяти оперативним підрозділам у рішенні задач ОРД (стаття 11 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.93 р.)
Задачі оперативно-розшукової діяльності – це пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність облич і груп з метою припинення правопорушень і в інтересах судочинства, а також одержання інформації в інтересах суспільства і держави (стаття 1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.93 р.)
Підрозділу, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність зобов'язані виконувати запити уповноважених державних органів про проведення оперативно-розшукових дій; здійснювати взаємодія між собою й іншими правоохоронними органами з метою швидкого і повного розкриття злочинів і викриття винних (стаття 7 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18.02.93 р.)
Визначені форми взаємодії передбачені і Законом України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" від 30.06.93 р.
У відповідності зі ст. 18 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" безпосередньо на митні органи покладаються обов'язки:
а) надавати необхідну допомогу при проведення оперативно-розшукових заходів у зоні митного контролю;
б) з доручення спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю проводити перевірку законності дій організацій і громадян, зв'язаних з переміщенням предметів і речовин через митний кордон;
в) з доручення спеціальних органів по боротьбі з організованою злочинністю забезпечувати контрольовані постачання наркотичних і психотропних речовин і засобів, а також зброї й інших предметів, використовуваних організованими злочинними групами з метою контрабанди.
ВИСНОВОК
Митний кордон України повинна бути надійної. Тільки така границя може забезпечити повною мірою політичну й економічну незалежність суверенної України. На це спрямовано всю митну політику України.
Формування правової бази митної справи і створення системи митних органів дозволило досягти серйозних результатів по захисту економічних інтересів України і поповненню державного бюджету. Проте, реалізація ідей про кардинальні економічні реформи, подальша інтеграція України у світове економічне і політичне співтовариство вимагає удосконалювання як організаційно-правових основ митної справи, так і прийомів, методів, процедури здійснення митної політики.
Не слід вважати, що процес створення в Україні митного законодавства довершений. Він продовжується, оскільки і сам Митний кодекс України й інші нормативні акти, що регулюють митна справа в Україні, ще далекі від досконалості.
У Проекті митного кодексу України передбачений розділ "Контрабанда. Дізнання й оперативно-розшукова діяльність митних органів", у якому в главі "Дізнання в митних органах" відбиті процесуальні питання діяльності митних органів – як органів дізнання: терміни і порядок виробництва дізнання; доказу по справах про контрабанду; припинення дізнання; оскарження дій і постанов органів дізнання; відмовлення в порушенні кримінальної справи про контрабанду; повноваження начальника митного органа – як органа дізнання; повноваження дізнавача.
В даний момент необхідно акцентувати увага на необхідності рішення давно назрілого питання про надання митним органам права самостійно здійснювати оперативно-розшукові заходи. Відсутність таких повноважень змушує вдаватися до допомоги органів внутрішніх чи справ служби безпеки, що не завжди здатні зробити цю допомогу, а навіть тоді, коли здатні, не в змозі це зробити якісно, оскільки не знайомі зі специфікою митної справи і численних правових актів, зокрема відомчими, котрими регулюються питання здійснення митної політики України.
Це аргумент у захист поділюваного багатьма співробітниками митних органів пропозиції про те, щоб митні органи офіційно одержали статус правоохоронних органів з повноваженнями проведення оперативно-розшукових дій. У Проекті митного кодексу України в главі "Оперативно-розшукова діяльність" розкривається призначення і поняття зазначеної діяльності в боротьбі з контрабандою, як системи голосних і негласних пошукових заходів, що здійснюються з метою виявлення, попередження і розкриття контрабанди, виявлення й узяття під контроль облич, причетних до її здійснення. Також у даній главі визначені підрозділи митних органів, що мають право виробництва ОРД і їхнього права по здійсненню цієї діяльності; передбачені контрольовані постачання наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і переміщення товарів під негласним контролем.
Література
1. Уголовный кодекс Украины НПК, под редакцией С.С. Яценко, В.И. Шакуна, Киев, 1998
2. УПК Украины НПК, под редакцией М.М. Михеенко, В.П. Щибеко, Киев, 1995
3. УПК Украины НПК, под редакцией В.М. Тертышника, Харьков, 1998
4. Е.А. Гомилко "Милиция – как орган дознания" Киев, 1989
5. А.Н. Колесниченко "Советская криминалистика. Методика расследования отдельных видов преступлений" Киев, 1988
6. В.А. Пертцик "Таможенное право СССР" Иркутск, 1973
7. И.В. Постика "Проведение дознания по делам о контрабанде, совершенной с участием представителей предпринимательских структур" Одесса, 1997
8. И.В. Постика "Оперативная оценка следов преступления" Одесса, 1989
9. А.Я. Дубинский "Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы" Киев, 1984
10. Р.С. Белкин "Криминалистика" Москва, 1988
11. Н.П. Яблоков "Криминалистика" Москва, 1995
12. В.П. Колмаков "Советская криминалистика: криминалистическая техника и следственная тактика" Киев, 1973
13. Г.А. Матусовский "Организация работы аппаратов дознания и предварительного следствия органов внутренних дел" Харьков, 1983
14. А.П. Кругликов "Правовое регулирование органов и лиц, производящих дознание" Волгоград, 1986
15. И.М. Гуткин "Вопросы совершенствования процессуального и организационного руководства в сфере дознания" Москва, 1984
16. УПК РСФСР НПК под ред. М.Ю. Рогинского, Москва, 1985
17. В.А. Михайлов "Участники предварительного расследования" Волгоград, 1972
18. Б.Л. Викторов "Общие условия предварительного расследования в Советском уголовном процессе" Москва, 1971
19. А.П. Гуляев "Дознание в органах внутренних дел" Москва, 1986
20. В.М. Петренко "Производство дознания" Москва, 1965
Похожие работы
... р. - першому році державної незалежності України. Статистика кримінальних правопорушень, що реєструється Державною службою боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ) зростала і в 2000 р. (+2,7 %)[47]. Розділ 2.Загальні засади боротьби із злочинністю. 2.1. Забезпечення прав людини як засада формування політики в галузі боротьби із злочинністю Основою державної боротьби із злочинністю є ...
... мети та механізму взаємодії державних та недержавних органів. Саме виконання зазначених заходів дасть змогу посилити ефективність взаємодії між органами Державної митної служби України та іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами. Використана література 1. Конституція України від 26 червня 1996 року 2. Конституція Автономної Республіки ...
... ів і зборів. Розділ 3. Напрямки підвищення рівня організаційної та правової регламентації діяльності Київської обласної митниці 3.1 Напрями вдосконалення організаційної та правової регламентації діяльності Київської обласної митниці Основні напрями розвитку Державної митної служби України координу-ються «Концепцією створення багатофункціональної комплексної системи "Електронна митниця" в ...
... модернізації митної служби є надання митним органам права проводити досудове слідство в повному обсязі у справах про злочини, передбачені ч.1 ст. 201 та ч.1. ст. 305 КК України.[27] Розділ III. Правова база забезпечення здійснення повноважень митними органами Питання, пов’язані з правовим забезпеченням діяльної митних органів становлять неабиякий науково-практичний інтерес і потребують ...
0 комментариев