Навигация
Традиційне документознавство: структура
53209
знаков
0
таблиц
0
изображений
2. Традиційне документознавство: структура
Розвиток науки носить складний характер: відбувається диференціація і синтез наукових дисциплін, з являються дисципліни – «двійники» і т.і. Одним з проявів цього в області наук про документовану інформацію стала поява двох документознавств, а також пропозиції щодо формування нової узагальнюючої наукової дисципліни – документології.
Становлення документознавства нерозривно пов’язано з ім’ям відомого історика, архівіста, доктора історичних наук, професора Московського державного інституту – Костянтина Григоровича Мітяєва. Зорієнтована на теорію і практику архівної справи і діловодства, творчість неординарного науковця стала основоположною для створення документознавчої науки. К. Г. Мітяєв, визнаний засновник документознавства, котре пізніше дістало прикметникове означення класичне або традиційне, впродовж 1950-1960 рр. зайняв чільну позицію в царині високих теоретичних дискусій щодо змісту народжуваної науки. Його наукові здобутки, до того ж вельми колоритна особистість і організаційний талант, зробили одним із найвідоміших і найбільш популярним представником установчого періоду в історії документознавства [2, с.8].
Становлення К. Г. Мітяєва як науковця відбувалося в умовах утвердження марксизму та тривкості інших методологій. Пишучи в контексті класичного позитивізму, дослідник явив себе також носієм новітніх традицій, що почасти постали з критичного становлення до «старої науки». Звідси відчутним є оприсутнення в працях дослідника симбіотичних методологічних засад, породжених позитивізмом і марксизмом, що так властиво для представників московської історико-архівної школи – В. М. Автократова, О. Г. Андрєєва, О. О. Зиміна, С. М. Каштанова, І. Л. Маяковського та багатьох інших учених, здобутки яких стали класикою джерелознавства, суміжних і споріднених галузей знань.
Лоном народження документознавства К. Г. Мітяєв вважав діловодство й архівну справу, і він не помилявся. Діловодство тлумачилося як документування управлінської інформації, організація роботи з документами в установі, тобто сукупність заходів, пов’язаних зі створенням, поширенням і побутуванням документів у динамічному стані, а архівна справа – їхнім функціонуванням у статичному положенні. Чітке вказування на діловодство як первинне середовище їхнього народження й існування опосередковано визначило пріоритетність для документознавчої галузі знань оперативної документації. Всебічні дослідження документів, провоковані, передусім, практичними потребами діловодства й архівної справи, розкривали існування тісного зв’язку між ними. «Протікання» суджень К. Г. Мітяєва відбувається у руслі теоретичного осмислення практики діловодства й архівної справи, торкаючись водночас сфери їхньої взаємодії і залежностей. Цей критичний маневр створює простір для втілення нової епістемологічної перспективи – осягнення документа в контексті повного «життєвого циклу». Головною ідеєю вченого стало розширення зв’язку між діловодством і архівістикою, що детермінувало висновок не лише про залежність двох сфер практичної роботи з документами, але й взаємовизначальну єдність осягнення на теоретичному рівні емпіричних галузевих надбань [2, с.8].
Дослідники історії документознавства звично згадують причетність до становлення документознавства першого завідувача кафедри теорії і техніки архівної справи, професора МДІАІ М.С.Вишневського. Йому належить удосконалення структури й модернізація змісту курсу «Теорія і техніка архівної справи» д.і.н., професора Г.О.Князєва, якому судилося стати першим викладачем дисципліни від моменту заснування МДІАІ (1930). Розроблена М.В.Вишневським навчальна програма «Теорія і практика архівної справи» (1936) передбачала з поміж іншого спеціальний розділ – «Загальне діловодство», зміст якого склали питання з історії діловодства, класифікації документів, котрі функціонують в управлінський сфері, методики їхнього вивчення. Науковці вказують на неабияку значущість для становлення документознавства того факту, що у межах одного навчального курсу розглядалися питання діловодства й архівної справи водночас, які супроводжувалися спробами теоретичного осмислення зв’язку між ними. Через кілька років назву розділу було змінено на «Загальне документознавство», а ініціатором і укладачем нової редакції курсу «Теорія і практика архівної справи» (1944) став К.Г.Мітяєв, котрому належить авторство терміна документознавство (1943) і першість у постановочному плані щодо визначення його пріоритетів ще в 1940-х рр. – документування, організація документів на рівні установи, їхня класифікація та історія. Зміна назви розділу мало вплинула на його сутнісне наповнення. Варто зазначити, що стрижневим об’єктом, навколо якого розгортався зміст розділу програми, виступав управлінський документ. Таким чином, загальне документознавство для К.Г.Мітяєва, оперуючи сучасною термінологією, за змістом було тотожним до управлінського документознавства і, певною мірою, діловодства, та сприймалося як історія і теорія документів [2, с.9].
Таким чином, можна сказати, що традиційне, чи класичне, документознавство сформувалося вперше як допоміжна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадигму і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні форми оперативної документації.
З іншого боку традиційного документознавства виступає нетрадиційне, чи загальне, документознавство. Воно сформувалося у рамках книгознавчих дисциплін. Нова версія наукової дисципліни розробляється російськими та українськими науковцями в області бібліотечної справи і книгознавства.
Імпульсом до цього переходу, як вважає Є. О. Плешкевич, послугував перехід у бібліографознавстві с книгознавчої концепції на документографічну, коли сформоване у ході довгої практики поняття «книга» було замінене на абстрактне для цієї дисципліни поняття «документ». На думку Н. Б. Зінов¢євої, документознавство виросло з книгознавства, фондознавства і науково-інформаційної діяльності. «Книга, – відзначала вона, – як основне джерело інформації в суспільстві з другої половини ХХ століття стала трансформуватися, видозмінюватися, поступатися своїми позиціями новим джерелам інформації, що мають іншу матеріальну основу, систему виразних одиниць, і іншу форму. Цей факт поставив дослідників-книгознавців перед необхідністю розширити «книгу» до терміну, більш адекватного сучасним реаліям, що і було вирішено іменувати документом, а відповідно, науку, його вивчаючу – документознавством» [10, с.68].
Розвиток так званого «традиційного» документознавства (в межах та поряд з архівознавством) і документаційно-інформаційної науки, за думкою Швецової-Водки, відбувався довгий час паралельно, без взаємопроникнення [14, с.15].
На противагу традиційному документознавству, як вже зазначалося, виступає нетрадиційне. У розплутані питання про різницю між двома цими версіями слід почати з визначення дисципліни та її структури. Якщо терміни традиційне документознавство і нетрадиційне документознавство виглядають логічним зіставленням двох дослідницьких концепцій, то термін загальне документознавство представляється не цілком ясним. Українські документознавці відзначають, що основи традиційного документознавства були закладені К. Г. Мітяєвим, а загальне документознавство спочатку формувалося Ю. М. Столяровим.
Разом з тим необхідно відзначити, що відповідно до класифікації систем документування К. Г. Мітяєв виділив у структурі документознавства загальну і спеціальні частини. Загальне документознавство повинне розглядатися як вступ у вивчення проблем документування і документації такими дисциплінами, як адміністративне діловодство, технічне документування, фотокінофонодокументування, документування науково-господарського обліку і деякими іншими [2, с.10]. Таким чином, можна констатувати, що працюючи над питаннями загального документознавства, Ю. Н. Столяров дотримується концепції, запропонованої ще К. Г. Мітяєвим.
Суперечливим положенням, на погляд Є. О. Плешкевича, є теза про обмеженість концепції класичного документознавства. Представники нової концепції, або парадигми, заявляють, що класична версія, яку вони називають управлінською і адміністративною, розглядає виключно діловий або управлінський документ. Зараз, відзначає Ю. М. Столяров, з'явилися два документознавства – «наше», більш широке, і «їх» – по суті тільки адміністративне, або управлінське [13, с.17]. Н. Н. Кушнаренко зводить традиційне документоведение до науки про правила оформлення адміністративних документів і ведення господарської документації, ототожнюючи документознавство з діловодством і розглядаючи його як розділ архівознавства [5, с.150]. Можна продовжити цитування, проте загальна картина штучного звуження об'єкту пізнання класичної версії в роботах новаторів ясна.
Історія тези про обмеженість об'єкту пізнання документознавства налічує, напевне, стільки ж років, скільки існує сама дисципліна. Повернення до нього сьогодні цілком пояснено специфікою задач, що розв'язувалися дисципліною 25–30 років тому. Дійсно, з другої половини 1970-х рр. і до 1980-х. тематика досліджень у документознавстві була спрямована на управлінський документ, а власне документознавство націлено на вдосконалення управлінської діяльності і методичне забезпечення технології діловодства. Це привело до того, що теорія документознавства в той період стала формуватися як теорія забезпечення документації управління суспільним і господарським розвитком [7, с.11].
Проте вже з другої половини 1980-х рр. почався перелом у розвитку теоретичної частини дисципліни та управлінський аспект перестав бути домінуючим. Про це яскраво свідчить наукова дискусія серед документознавців у 1970–1980-х рр. «Часто межі документознавства невиправдано зводять, – писав на початку 1970-х рр. один з провідних документознавців Я. З. Лівшиц, – до вивчення управлінської документації. Тим часом зміст документованої діяльності надзвичайно багатоманітний і не обмежується тільки управлінською діяльністю. Документознавство повинне вивчати всю сукупність документів, що виникають у діяльності розвинутого соціалістичного суспільства». В другій половині 1980-х рр. один з провідних документознавців О. Н. Сокова відзначала, що об'єктом документознавства виступає вся сукупність документів, що складається з документальних систем та із окремих документів … і дисципліна вивчає всі види, жанри і форми документів [12, с.12, 15].
Таким чином, історичний огляд розвитку теорії класичної версії свідчить про те, що протягом всього періоду розвитку документознавства область пізнання не була обмежена тільки управлінським документом.
Об'єктом нетрадиційного документознавства Н. М. Кушнаренко визначає «комплексне вивчення документа як системного об'єкту», а предметом – «створення наукового знання про документ в єдності його інформаційної і матеріальної складових, про закономірності створення і функціонування документів в суспільстві» [5, с.152 – 153].
Предметом пізнання класичної версії виступають різні аспекти і риси об'єкту. Ведучим залишається практичний аспект, проте разом з ним існують теоретичний, управлінський, правовий, технічний та інші аспекти [10, с.70].
Підсумовуючи вищезазначене можна сказати, що класичне документознавство є фундаментом нетрадиційного, більш розвиненого документознавства. Основи традиційного документознавства було закладено радянським ученим К. Г. Мітяєвим. На думку Г. М. Швецової-Водки, «нова версія» документознавства з’явилася на базі традиційного документознавства, використовуючи широке трактування документа як об’єкта документознавства. І має на відміну від традиційного документознавства, фундаментальний характер.
Похожие работы
... істотно підвищить продуктивність праці персоналу, звільнить його від рутинних операцій, можливо, навіть призведе до необхідності скорочення чисельності працівників. Існує декілька особливостей використання інформаційних технологій в документознавстві пов'язаних з опрацюванням даних, що відрізняють дану технологію від усіх інших: • виконання необхідних підприємству задач по опрацюванню даних. ...
... спрямованих на удосконалення організації діловодства. Проте, події Другої світової війни стали на заваді реалізації ухвалених рішень. 1.2 Основні поняття управлінського документознавства і його теоретичні основи Управлінське документознавство – це наукова дисципліна, яка розробляє теорію управлінського документа, вивчає його генезис та еволюцію, практику створення та функціонування. Нев ...
... ія систем пов'язана з доцільною поведінкою, допущенням безлічі індивідуальних характеристик і мір свободи [15, с.17]. Інший вчений В.В. Кафідов виділяє наступні позитивні риси системного підходу, які відносять до документознавства: - розширення шляхів для пізнання об'єкту дослідження, зокрема його синергетичних властивостей; - можливість розглядати глибинно будь-який об'єкт; - створення бі ...
... ється шляхом створення механізмів координації. Координація робіт – процес узгодження дій усіх підсистем організації для досягнення її цілей. 2. Прилад сигналізації, пульти управління. Допоміжне обладнання, вимоги до допоміжного обладнання В силу відомих причин повністю виключити виникнення пожежі неможливо. Якщо пожежа виникла, то її розвиток є нерівномірним. Спочатку інтенсивні ...
0 комментариев