Аскеза – як співвідношення людського й надлюдського

3. Аскеза – як співвідношення людського й надлюдського

На противагу екстазу аскеза - це самообмеження людини. Обмеження й відсікання всього зайве, випадкове, умовне й відносного й твердження всього абсолютного, вічного, богоподібного. Аскеза є самозбирання, збирання себе в центр. Техніки, які використає аскет, у всьому протилежні екстатичними. Замість танців, об'їдання й сп'яніння, оголеності й сексуальності, сну - стояння в молитві, пост і тверезість, покрытость тіла й полова помірність, пильнування. Якщо екстаз - це проекція себе зовні, нав'язування себе, такого як є, навколишньому світу, то аскеза - це проекція вищого початку на себе, зміна себе відповідно до образа, з ідеалом. Аскеза є участь людини в справжнім, щирому бутті, у вічному, зробленому божественному житті.

Грецьке слово вправляти означає вправлятися в чому-небудь, вправляти, привчати тіло (Геродот, Фукідід), а також вправи розуму й волі (софісти).. Причому мається на увазі техніка тілесних і ментальних вправ, засіб для досягнення не тільки фізичної досконалості, але й етичних, духовних, містичних цілей. Аскеза містить у собі як фізичне самообмеження, так і керування почуттями, чуттєвістю, помірність у бажаннях, а також вправа в чесноті.

В аскезе відбувається відбір, відсівання сил й енергій, з якими має справу людин. Не кожна енергія може прийматися. Не будь-яка сила повинна проникати усередину. Не всяка інтенсивність енергії буде прийнятною. Все довільне, стихійне, хаотичне повинне бути впорядковане й співвіднесено із системою змістів, з ієрархією цінностей, із загальним призначенням людини. «В ісіхастської аскезі ми виявляємо високорозвинений метод, що містить у собі цілий ряд методик, строго регламентованих процедур організації досвіду, створення його особливих умов, його очищення, перевірки й тлумачення». Не можна змішувати різнорідні енергії. Треба звільнити місце для прийняття й втілення вищих змістів.

Потрібно спробувати звести до мінімуму зовнішні впливи, зупинити потік випадкових енергій, розірвати ланцюг причин. Необхідно свідоме, цілеспрямоване самообмеження, тобто проведення своїх границь, визначення міри, твердження щирих пропорцій, установлення меж. Всі енергії й сили повинні бути співвіднесені із щирими змістами, з кінцевими цілями існування людини. Аскеза є визначення й твердження щирого співвідношення людського й надлюдського.

Вся діяльність людини з'являється в самому широкому контексті, у перспективі досконалості, порятунку й обожения. «Християнська аскеза є ревнощі й сила перебувати в діяльному, шляхом подвигів (постування, дівоцтва, отшельничества й ін.), спілкуванні з Богом, по вірі в Добродії нашого Ісуса Христа, за допомогою благодаті Божией, для знаходження істинно християнської настроєності як застави до участі в Царстві Небесному». Аскеза - це одночасно й бажання, і можливість спілкування з Богом, а також умова й спосіб такого спілкування.

Для того щоб зрозуміти зміст і ціль людського буття, справжнє призначення людини, необхідно деяке дистанціювання від наявного буття, від емпіричної даності, від хаотичного сполучення сил й енергій. Потрібна зупинка, припинення спонтанних рухів тіла, почуттів і розуму. Важливо не поспішати, щоб не помилитися, не прийняти щось умовне, відносне за справжнє, абсолютне. Буде потрібно внутрішня дисципліна й очікування, постійне перебування в спокої й тиші, стабільне втримання змісту своєї діяльності й напрямки вольового зусилля, тверде стояння в потрібнім місці антропологічного простору.

Важливо постійна участь розуму, свідомості, цілеспрямованість і доцільність всіх дій. В аскезі людина ніколи не губить самоконтроль, навіть у сні не дозволяє звільнитися хаотичним силам несвідомого. «Основним, загальним і найбільш характерним принципом православної аскетики є - ведення, розуміння». Аскет свідомо й вільно обирає свій шлях і методи, і для реалізації цілей він залучає всі свої здатності, бере участь всією повнотою своєї істоти: тілом, розумом і волею. Особистість людини не розчиняється, не зникає. Тільки як особистість аскет може співвіднести себе з Богом як зробленою особистістю, як особистісним абсолютом.

На відміну від екстазу в аскезі з людиною відбувається метаморфоза, радикальна зміна, трансформація, перехід у принципово інший стан. «Аскетична наука про людину з'являється як динамічна й енергійна антропологія: вона розглядає існування людини в подвигу як практику або процес строго спрямованої аутотрансформації, що людина робить над сукупністю, або конфігурацією всіх своїх енергій, духовних, щиросердечних і тілесних». В аскезі відбувається необоротне перетворення, перетворення всього суті людини, пресходження людської природи, трансцендирування.

Аскет шукає й одержує щось нове, невідоме у світі, щось принципово інше, незбагненне. Аскеза - це радикальна відмова від миру цього, його благ і законів. Аскет стає громадянином інший світу, підданим небесного царства. Аскетизм - це однозначний вибір на користь сакрального, це твердження реальності трансцендентного і його тотальності. Аскеза - це не тільки очікування прояву сакрального, явища божественного, теофанії. Але в аскезі людина віддається, довіряється сакральному, абсолютному, трансцендентному й прилучається йому. Через аскета діє потаєний і таємний божественний початок. Якщо є хоч один дійсний аскет, виходить, можливо будь-яке чудо.

Однак результат аскези залежить не тільки від бажання й волі аскета. Людина потребує благодатної допомоги. «Власними енергіями людини не можна досягти того, до чого спрямовується подвиг, «пресходження єства». У сходженні до обоження, до онтологічної границі людського існування здійснююча сила належить Божественній енергії, благодаті, з якої людина лише погодить свої тварные енергії в синергії». Людина бере участь у єдиному Богалюдському процесі перетворення тваринної людської природи й з'єднанні по енергіях людини й Бога.

Людина одержує не плату за працю й не нагороду за подвиг. Аскет сам себе приносить у дарунок Богові й одержує божественні дарунки. Аскеза - це жертва, самопожертва, жертвопринесення, де аскет одночасно виконує ролі й жерця й жертви. Аскет умирає ще при житті, а виходить, він воскреє раніше смерті. В аскетизмі сполучаються символічна смерть і відродження, смерть людини старого й народження людини нового. Смерть для миру це, грішне й тлінного; і народження в безсмертя, у невечірнє світло, у безмірну любов.

Таким чином, у християнської аскези тіло не відкидається, не знищується, а бере участь у цілісному процесі. Якщо екстаз - це спроба розкрити весь потенціал, використати всі можливості людини, то аскеза - це щось більше, а саме - зцілення людської природи, її виправлення, перетворення й пресходження, прилучення до джерела істини й блага, вічного й нескінченного буття.

Екстаз й аскеза - не просто різні тілесні й духовні практики, це різні стратегії, які ґрунтуються на взаємовиключних принципах, протилежних онтологіях, метафизиках. Практики екстазу тісно пов'язані з теоріями еманації, тобто походження світу й людини шляхом виливу божеством себе зовні. Звідси треба споконвічна досконалість, повнота, самодостатність і навіть божественність людини. Аскетизм безпосередньо пов'язаний з теорією креаціонізму, тобто утвору Богом миру з нічого. Звідси треба неповнота людини, що, однак, може бути заповнена з волі Божий.

В екстазі людина бажає сам стать божеством, по своїй волі опанувати всім, що йому не належить, привласнити собі божественний статус. В аскезі людина приймає Бога й довіряється йому, а потім уподібнюється Богові й прилучається до божественного буття. Аскеза - це перебування в спілкуванні з Богом, причому в діяльному спілкуванні. Аскеза - тривалий процес, але на відміну від екстазу він має завершення, завдання виконується, перетворення здійснює. І тіло людини стане зробленим, і буде брати участь у відродженні мертвих й у житті майбутнього століття.

Література

1. Хоружий С.С. Насущність подвигу. Феномен православної аскези як міждисциплінарна проблема. - К., 2002.

2. Аскетизм // Православная энциклопедия. Т. III. М., 2001.

3. Зарин С.М. Аскетизм по православно-християнському навчанню. К., 1996.

4. Хоружий С.С. Православно-аскетическая антропологія й криза сучасної людини. - К., 2002.