Філософські традиції німецького містицизму XIV-XVI століть

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА

ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Лівшун Ігор Сергійович

ФІЛОСОФСЬКІ ТРАДИЦІЇ НІМЕЦЬКОГО МІСТИЦИЗМУ

XIV-XVI СТОЛІТЬ

Кваліфікаційна робота

зі спеціальності філософія

студента IV курсу денної форми навчання

інституту історії та філософії

Науковий керівник:

кандидат філософських наук

старший викладач Зайцева Світлана

Леонідівна

Черкаси – 2009

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1: Історичні віхи та коріння містицизму як всезагального світового явища

1.1 Первісна містика

1.2 Містика в стародавніх цивілізаціях

1.2.1 Халдейська містика

1.2.2 Астрологія халдеїв

1.2.3 Халдейська мантика

1.2.4 Каббала

1.2.5 Суфізм

1.3 Містичні концепції від Античності до епохи Нового часу

1.3.1 Неоплатонізм

1.3.2 Середньовічний містицизм Західної Європи

Розділ 2: Філософські досягнення найвидатніших представників німецького містицизму XIV-XVI століть

2.1. Містичний геній Мейстера Екхарта: його роль у становленні німецької спекулятивної філософії

2.1.1 Процес розгортання Бога

2.1.2 Ідея Бога як єдності буття та пізнання

2.1.3 Поняття “сутності” в філософії Мейстра Екхарта

2.2. Йоганн Таулер: перший послідовник Мейстера Екхарта

2.3. Особистий досвід як глибоке містичне переживання Генріха Сузо

2.4. Зло як необхідний наслідок саморозкриття Божественної особи у працях Якоба Бьоме

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Якщо спробувати представити хід розвитку європейського містицизму за допомогою хронологічної кривої, злети і падіння якої впродовж сторіч відображали б наявність або відсутність містиків і містичних учень, то ми виявимо, що періоди розквіту містичної діяльності приблизно відповідають особливо значним сплескам художнього, матеріального і інтелектуального розвитку цивілізації. Розквіт містицизму, як правило, слідує за прогресом в інших сферах життєдіяльності людини і, мабуть, є піком їх розвитку, - очевидно, сплески життєвих сил, на хвилі яких людина робить нові спроби підкорення всесвіту, на завершальній стадії приводили до появи видатних особистостей, що намагалися закріпити досягнення у сфері духу. Коли наука, політика, література і мистецтво, в яких незмінно і з достатньою повнотою відбивається характер епохи, досягали своїх вершин, на сцені з'являлися містики, які підхоплювали смолоскип і несли його далі. Це дає право порівнювати містицизм з прекрасним цвітінням духовних здібностей людства - вінця творіння, в якому знаходить свій повний вираз характер тієї або іншої історичної епохи.

Темою дослідження є філософські традиції німецького містицизму XIV-XVI ст.

Мета дослідження: полягає у з’ясуванні сутності містики як феномена німецької духовної культури XIV-XVI ст. Для досягнення цієї мети поставлені такі завдання:

·  осмислити особливості містичного світосприйняття як складової духовної культури;

·  прослідкувати витоки європейської ірраціоналістичної традиції;

·  проаналізувати основні ідеї вчення представників німецької середньовічної містики (М.Екгарта, Й. Таулера, Г. Сузо, Я. Бьоме);

·  розкрити головні особливості світобачення представників німецького містицизму XIV-XVI ст. , з’ясувати його роль та місце в загальній картині теорій містицизму ;

Об’єктом дослідження є феномен німецького містицизму XIV-XVI ст як філософії й світогляду.

Предметом дослідження є специфіка виразу містичного світорозуміння представників німецької містики XIV-XVI ст

Актуальність та доцільність дослідження: Зацікавленість містичними вченнями спостерігається в періоди загострення світоглядних криз, коли відчувається потреба якісного оновлення мотивацій сенсу життя людини, чи її діяльнісних зусиль. Така зацікавленість особливо помітна і на переломі епох та століть, на етапах перебудови соціального устрою, словом – завжди, коли людина глибоко відчуває беззахисність і невпевненість у власних зусиллях. У таких умовах активізується звертання до трансцендентного і духовного, що сприяє розширенню сфери людського буття поза кон’юнктурно-прагматичні рамки соціуму до трансцендентних, вічних і неминущих модусів існування.

Помічаємо зацікавленість містикою чи теософією від античних часів і періоду виникнення й оформлення християнства до його утвердження як державної ідеології у Візантії. У Європі в XIV ст. як реакція на схоластичну раціоналізацію теології розповсюджується християнська містика, що осмислює антропологічні цінності в формі неповторності людської особистості та її вкоріненості й самоусвідомлення в Божественному, які стали фундаментом ренесансного гуманізму і проявилися як особливо життєздатні в культурі Нового часу. Містичні вчення протистояли дуалізмові й механістичному матеріалізмові раціоналістичної філософії, утверджували духовну сутність особистості, вищість і досконалість людської природи у її зв’язку з трансцендентним.

Інтересом до трансцендентного світу й ірраціональних сил природи й людини сповнена епоха романтизму. З новою силою виявляється зацікавленість містикою й теософією на рубежі ХХ ст., що засвідчило мистецтво символізму й релігійна філософія, школа психоаналізу, інтуїтивізм, а також у наш час, коли спостерігається злам утверджених форм раціонально-прагматичного мислення й відчувається потреба поглиблення сфери сучасної свідомості до ірраціонально-трансцендентних витоків екзистенції людини.

Звертання до філософської традиції німецького містицизму з його міркуваннями про Бога й Божественну сутність людини, індивідуальним досвідом богоодкровенних істин вищої мудрості, якими сповнені твори мислителів ірраціоналістичної традиції, дає цінний духовно-філософський досвід якісного оновлення прагматичної парадигми світосприйняття людини нашого часу.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань і досягнення мети дослідження у дисертації використані як філософські, так і загальнонаукові методи. Серед них:

·  компаративний; завдяки йому стало можливим окреслити місце вчення німецьких містиків у європейській ірраціоналістичній традиції, насамперед епохи Середньовіччя й Відродження, виокремити містичні вчення німецьких містиків і порівняти їх з досягненнями попередніх містичних концепцій;

·  герменевтичний метод зумовив розуміння концептуальних засад містицизму в контексті європейської культури;

·  системний метод сприяв осмисленню цілісності містицизму як різновиду світосприйняття, що сягає своїм корінням античних містерій і завершується індивідуальним містичним досвідом сучасної людини ;

·  методи аналізу й синтезу, абстрагування, ідеалізації й аналогії та ін.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРИЧНІ ВІХИ ТА КОРІННЯ МІСТИЦИЗМУ ЯК ВСЕЗАГАЛЬНОГО СВІТОВОГО ЯВИЩА

Кожен самобутній містик багато в чому зобов'язаний спадщині своїх духовних предків. Навряд чи хто не погодиться, що саме цей чинник формує його світогляд - у своїх пращурів він запозичує мову, на якій викладає світу свої думки. Крім того. зазвичай саме за допомогою письмових свідчень, залишених його попередниками, містик прояснює для себе значення туманних одкровень, що явили себе в процесі осягнення його власній душі. Після того, як він своїм досвідом робить внесок до загального "капіталу", містик вручає збагачену традицію подальшим духовним подвижникам роду людського. Таким чином, всі великі містики зв'язані єдиною ниткою, і їх долі слід розглядати не як окремі життєписи, а як фрагменти єдиної історії.

Можна припустити, що ця нитка утворює криву, яка відтворює коливання інтелектуального життя людства. У найвищих точках кривої імена містиків розташовані дуже щільно, але у міру того, як крива опускається нижче, імен стає все менше, і так до тих пір, поки в самих нижніх точках вони не зникають зовсім. Впродовж дев'ятнадцяти сторіч християнської ери, крім безлічі дрібних коливань, виразно виділяється три хвилі містичної активності. Вони завершують періоди античності, середньовіччя і Відродження, досягаючи свого апогею відповідно в III, XIV і XVII століттях. Проте надалі крива розвитку містицизму розходиться з кривій історичного розвитку - її найвища точка доводиться на XIV століття і вже ніколи більш не наближається до досягнутого тоді рівня. Це пояснюється тим, що період середньовіччя був сприятливішим для розвитку містичного дару, ніж будь-яка з подальших епох. XIV століття - такий же класичний період в духовній історії людства, як XIII століття - в історії готики або XV століття - в історії італійського мистецтва.

Імена на даній кривій, - особливо в перші десять сторіч християнської ери, - часто розділені значними проміжками часу. Це, звичайно ж, не означає, що відповідні сторіччя були "бідні" на містиків, адже до нас дійшли дуже мало документів того часу. Ми, наприклад, не можемо знати, якою мірою містицизм був розвинений в грецьких і єгипетських таїнствах; скільки безіменних великих філософів-містиків було серед александрійських неоплатоніків, в дохристиянських общинах, описаних Філоном (євреєм-містиком з Александрії, 20 р. до н.е. - 40 р. н.е.), або в незліченних сектах гностиків, які в ранньохристиянському світі прийшли на зміну орфічним і діонісійським таїнствам - культам Греції і Італії. Всі вони, мабуть, були джерелами містичного натхнення, бо ми знаємо, що саме з цих центрів духовного життя беруть свій витік багато доктрин, що отримали популярність серед пізніших містиків. Для формування чіткого і повного уявлення про роль та місце містики в житті людини, потрібно розглянути етапи виникнення містичних вчень, починаючи з найперших спроб людини зрозуміти сакральність світу, в який вона включена.