Поняття авторитаризму

1.1 Поняття авторитаризму.

В історії людської цивілізації можна дослідити велику кількість режимів, які так чи інакше підпадають під категорію авторитарних режимів. Дуже часто авторитаризм за його характерними рисами визначають як дещо середнє між тоталітаризмом та демократією. Річ у тому, що авторитаризм має характерні риси обох цих державних режимів. Іноді ще авторитаризм називають режимом з обмеженим плюралізмом, тобто можливістю існування багатьох вільних думок та ідей. Проте не в усіх галузях. З демократією, авторитаризм поєднує наявність автономних, непідконтрольних суспільних сфер, особливо економічної та приватного життя, наявність деяких елементів громадянського суспільства. Але одночасно, для авторитаризму характерна необмежена влада, що непідконтрольна громадянам.

Характерним є і те, що влада є необмеженою та непідконтрольною для громадян. Для авторитарного режиму характерне зрощення усіх трьох гілок влади, зосередження виконавчої, законодавчої та судової влади в одних руках. Принцип розділення влади не діє. Як правило принцип розділення влад націлений на те, щоб запобігти піднесенню однієї з гілок державної влади над іншими гілками державної влади, утвердженню авторитаризму і диктаторського режиму в суспільстві. Цей принцип передбачає систему «стримувань і противаг», направлену на те, щоб звести до мінімуму можливі помилки в управлінні, однобічність підходу до вирішуваних питань. Проте в авторитаризмі вона не діє[28, ст. 9].

Також для авторитарного режиму характерні наступні риси:

1) Здійснення влади централізовано, під управлінням однієї або групи осіб, рішення яких виконуються беззаперечно [12, ст. 87]. У випадку невиконання рішення або спроби його оскаржити можуть бути використані методи примусу або насильства.

2) Широке використання насильства, проти "незгідних". Загальна монополізація влади, та заборона опозиції. Іноді процеси монополізування влади здійснюються за рахунок законодавчого процесу, проте доволі часто така політична "єдність" є лише результатом відсутності потреби населення у владних представниках. Так наприклад було у більшості монархій в свій час. При авторитарному режимі можливе існування деякої кількості профспілок та політичних партій, проте як правило вони знаходяться під контролем держави. Населення не має реальних політичних прав та важелів впливу на політику влади [18, 63].

3) Для авторитарного режиму характерна потенційна чи реально опора на військову, поліцейську силу, та на спеціальні державні органи, що займаються безпекою та стабільністю процесів у суспільстві. Дана характеристика не означає, що влада обов’язково використовує цю силу. В історії відомо не один режим який був авторитарним, але й одночасно процвітаючим та який підтримувався народом. Але потенційна можливість використання сили залишається [23, 316-317].Можна навести приклади наступних диктаторів, що здійснювали свою владу з опорою на армію – це Ідріс Дебі (Чад), Франсуа Бозізе (Цар), Дені Сассу-Нгесо (Конго), Омар Бонго (Габон) та деякі інші.

4) Дія пріоритету держави над особою, відсутність гарантій виконання та охорони конституційних прав та свобод людини, особливо у взаємовідносинах влади з особою.

5) Різна ступень регламентації та контролю за суспільним життям. Влада при авторитарному режимі займається у першу чергу питаннями забезпечення власної безпеки, громадського порядку, оборони і зовнішньої політики, хоча вона може впливати на стратегію економічного розвитку, здійснювати структурні перетворення, не руйнуючи при цьому механізму ринкового саморегулювання, проводити активну соціальну політику. Авторитарні режими мають, як правило, консервативний характер [22, 63].

Підводячи підсумок всьому сказаному можна визначити авторитаризм як режим державної влади, для якого характерне зосередження влади в руках однієї особи або невеликої групи осіб. При авторитарному режимі влада непідконтрольна та непідзвітна населенню, має вузьку соціальну базу. Не виконується принцип поділу влади. Проте не проводиться тотальний контроль за суспільством, зберігається, але обмежується можливість плюралізму. Авторитаризм іноді називають режимом з обмеженим плюралізмом, або режимом державної влади з вільною економікою.

Авторитаризм існує у двох формах – революційній та стабілізаційній. При революційній формі, авторитарний режим спрямований на зміну існуючого суспільно-політичного ладу. У такому випадку авторитаризм є лише перехідною формою правління, але може переродитися на стабілізаційний. Стабілізаційний авторитаризм – це режим який спрямований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.[12, 84]

Авторитарний стабілізаційний режим може мати на меті проведення мобілізаційних заходів на подолання труднощів, що виникли внаслідок надзвичайних обставин, а також у зв'язку з:

а)  революційними рухами (прогресивними, консервативними або реакційними);

б)  рухами, що прагнуть відновити старі, віджиті порядки;

в)  загально соціальною кримінальною злочинністю;

г)  іноземним втручанням.

Авторитарний режим встановлюється в державах, які:

- відкидають демократичні принципи організації і здійснення державної влади;

- намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади;

- є демократичними, проте змушені, з огляду на обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади.

Авторитаризм сумісний з різноманітними суспільними та політичними системами – рабовласницька, феодальна, капіталістична, буржуазна, соціалістична, монархічна, навіть може мати деякі елементи демократичної системи – розділення гілок влади, парламент, інше[19, ст. 64].

 Які умови виникнення режиму авторитарної влади?

1. Соціальна і політична криза суспільства, що виражає перехідний характер часу. Для такої кризи характерна ломка сталих традицій, способу життя, історичного устрою, яка пов'язана з різкою модернізацією основних сфер суспільного життя. Вона виконується за життя декількох поколінь.

2. У сфері соціальної психології і ідеології наростають настрої занедбаності і відчаю, прагнення до відновлення соціальної справедливості шляхом встановлення рівності, споживацьке відношення до життя бере гору над етикою продуктивної праці. Народжується образ ворога народу, в особі якого-небудь суспільного інституту, соціальної групи або нації. Виникає культ особи вождя, з яким пов’язуються останні надії на подолання кризи.

3. У великій мірі зростає роль виконавчих органів державної влади і основної військової сили - армії. Особливого значення набуває бюрократія, без якої неможливе успішне функціонування виконавчої влади в умовах наростаючої кризи, і ця влада стає джерелом і охоронцем влади, що стоїть над суспільством.

4. Нарешті, вирішальною умовою виникнення авторитаризму є лідер, що володіє авторитетом, визнається більшою частиною нації, що забезпечує можливість безкровного, мирного захоплення влади певним політичним угрупуванням. У іншому випадку неминуча громадянська війна, суперечка між партіями і вождями.

Оскільки режим авторитарної влади з'являється не в результаті випадкового збігу обставин, а завжди в тій чи іншій мірі виражає історичну необхідність, остільки він не може оцінюватися однозначно. Разом з авторитарними режимами консервативного (Сулла в Стародавньому Римі) або відверто реакційного толку (Гітлер в Німеччині), були і такі, які виконували прогресивну роль в історичному розвитку своєї країни, наприклад Наполеон Бонапарт, Отто фон Бісмарк, Петро І.

За таких лідерів країни вставали на шлях процвітання, дуже часто можно спостерігати швидкий розвиток.