1.1 АРХІТЕКТУРА ГРЕЦЬКОГО ПЕРІОДУ
Розглядаючи архітектуру античних міст Північного Причорномор’я розділимо її розвиток на два етапи. Перший – розвиток місцевої архітектурної традиції на підґрунті еллінських традицій та під їх безперервним впливом; другий – поява у місцевій античній традиції елементів римської архітектури.Архаїка. У пізньоархаїчний час відбувається перенесення в Північне Причорномор’я еллінських традицій і зародження власної архітектурної школи разом з освоєння місцевого принципу будівництва жител, заглиблених у землю.
Містобудування у Давній Греції набуло значного розвитку як з функціональної та інженерної точки зору, так і з позицій естетичного оформлення міського простору. Місто мало правильне планування. Жилі будинки були об’єднані в квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом і були вимощені мілким камінням. Вздовж вулиць пролягали кам’яні водостоки [6;С.56].
Розквіт прямокутного планування міст пов’язаний з ім’ям грецького архітектора Гіпподама, який жив у V ст. до н.е. Зазначимо, що принципи цієї системи з’явилися в Греції значно раніше – у середині Vlll ст. до. н.е.
Головний принцип ансамблевої забудови полягав у намаганні створити з різних архітектурних споруд єдиний гармонійний комплекс, в якому в якому існувала головна архітектурно-просторова домінанта.
Загалом в архаїчний час (головним чином у Vl ст. до н.е. ) північно причорноморські міста являли собою невеликі селища із землянковою та напівземлянковою житловою забудовою, що групувалися у квартали. У центрі селищ розміщувалися невеликі ансамблі культового та громадського призначення.
Оборонних стін міста в цей час, як видно, не мали (винятком є Тірітака, де найраніші оборонні споруди складалися з торцевих стін і житлових будинків, з’єднаних відтинками нешироких куртин [8;С.74])
Архітектура житла архаїчного часу, на відміну від містобудування, на найранішій стадії існування (десь 50-70 років з часу виникнення того чи іншого поселення ) не відповідала традиціям Давньої Греції. Це були переважно невеликі, здебільшого однокамерні, прямокутні, рідше – круглі або овальні в плані землянки та напівземлянки. Проте, є підстави вважати, що кілька таких структур складали практично єдиний будинок, який по периметру міг обноситись огорожею. Розмір кожної такої землянки близько 10м2, заглиблення від 30 – 40 см. до 1,8 – 2,2м. Найяскравіші приклади такого домобудівництва дають Ольвія та Бережанське поселення.[10;С.12]
Традиція будівництва заглибленого житла існувала впродовж майже усіх періодів історії давнього населення на території майбутньої України. Це, ймовірно, було стадіальним явищем. Не уникли цього й грецькі переселенці. Цей досить дешевий і разом з тим ефективний спосіб будівництва у цей час був поширений і у скіфських племен лісостепу.
В архаїчний час, особливо у другій половині Vl – IV ст. до н.е., з’являються перші типові для Греції святилища, культові споруди і ансамблі. З останніх назвемо теменос Аполлона Дельфінія в Ольвії (Vст. до н.е., був вирішений, найімовірніше, в іонічному ордері), Західний теменос та святилища Афродіти у Німфеї, храм доричного ордеру у Пантікапеї(друга половина IVст. до н.е.[12;С.37]) Можливо, в цей час формується і двірцевий ансамбль на акрополі Пантікапея. За епіграфічними свідченнями відомо, що у північно-причорноморських містах існувало не менше як півтора – два десятки храмів. Переважна їх кількість антові або перистильні за просторово-планувальним типом.
Класика. Залишків архітектурно-будівельних споруд класичного часу відкрито значно менше, ніж архаїчного або елліністичного. Проте вони більш різноманітні, ніж у архаїчний час. Це фортеці, житла, культові будівлі – храми та олтарі, поховальні споруди. Суто еллінського типу.
Приблизно з другої половини Vст. до н. е. у Північному Причорномор’ї поширився доричний ордер, хоча провідне місце все ще належало іонічному.
В цей час відбувався перехід від напівземлянкового до наземного будівництва. Будинки V – IVст. до н. е. невеликі за розмірами (приблизно 80 – 110 м2. ) Їх подвір’я розташовані з півдня і займають від 13 до 45% загальної площі забудови. Крім того відбувалося формування майданів, теменосів, чіткої квартальної структури та благоустрою міста. У цілому для значних міст була типовою тричленна топографічна схема розташування: верхнє місто, нижнє та з’єднуючі їх схили. У більшості північно-причорноморських міст акрополі були відсутні (місто не мало захисних мурів). Саме такими були Ольвія та Херсонес. На противагу їм Пантікапей, Мірмекій та Німфей мали добре укріплені акрополі.
За топографічними і планувальними характеристиками можна виділити три головні типи міст. Перший – Пантікапей з “класичним” акрополем, забудованим палацевими, культовими та оборонними спорудами, з нижнім містом, де розміщувались агора та порт. У цілому місто мало, ймовірно, нерегулярну радіально-кільцеву планувальну структуру. Містобудівною архітектурною домінантою був, безперечно, акрополь.
Розкопки на горі Мітрідат дають наступне уявлення силуету міста: на вершині – акрополь – центральне укріплення міста з міцними оборонними стінами і баштами. В середині – важливі храми і суспільні споруди. Донизу на схилах – квартали з одно- чи двоповерхових кам’яних споруд. Поряд з містом розташовувався некрополь – місто мертвих. Акрополь Пантікапея був найбільшим архітектурним комплексом на Боспорі. З фрагментів, що збереглись (бази, капітель, архітрав, під карнизні блоки та ін.) реконструювали шестиколонний фасад храму Аполлона (вершина архітектурного ансамблю). Висота колон – 6 – 6,2м. Перед храмом (не лише в Пантікапеї, а й в інших середземноморських святилищах) знаходились вотивні скульптури, присвячені богам написи, жертовники, олтарі різної форми. Монументальний іонічний периптер було видно з усіх точок міста і моря. Будинки, вкриті червоною черепицею, виділялись червоно-білими плямами.
Зовсім інший характер мав Херсонес, який складався з верхньої, терасної та нижньої частини, але акрополя у класичному розумінні цього слова не мав. Проте археологічні розкопки, розпочаті у 1827р. показали, що місто було добре укріплене. Масивні башти, фортеці, частини кам’яних стін збереглися майже на всій території держави, що свідчить про постійну військову небезпеку. В агорі суспільно-адміністративні, культові й торгівельні споруди розміщувалися вздовж головної вулиці верхнього міста, що замикалася культовою ділянкою з храмом. Місто мало єдиний регулярний прямокутний план. Житлові будинки були об’єднані в квартали, вулиці перетиналися під прямим кутом. У силуеті верхнього міста єдина чітка домінанта була відсутня. Від античних будов до наших днів дійшли основи стін, підвальні приміщення. Особливо цікавими є монетний двір, бані, руїни театру, що існував тут з lll ст. до н.е. по lV ст. н.е. Частково збереглися драбинні проходи, кам’яні лави для глядачів. Судячи з розмірів театр вміщував до 3 тис. глядачів.
Третій тип міста – Ольвія, що, як і Херсонес, складалася в топографічному відношенні з трьох частин і не мала акрополя. Місце, де було засновано Ольвію самою природою було поділено на дві частини: високу(на лісовому платі) та низьку(під береговим обривом понад лиманом), що відділена від високої частини крутими схилами. Планування міста було нерегулярним, з використанням елементів прямокутної системи лише в окремих районах або кварталах. На відміну від Херсонеса тут у верхньому місті існував центральний ансамбль, що складався з комплексів агори та теменосу Аполлона Дельфінія, що в архітектурному відношенні домінував над терасною та нижньою частинами міста. Ольвійська агора чотирикутної форми мала площу приблизно 0,35 га: з півночі до неї підходила головна поздовжня вулиця верхнього міста, що вела далі на південь. Вздовж східного боку агори розташовувався торговельний ряд. На південний бік виходили гімназій та будівлі магістратур. Західний бік утворювався житловим будинком, кількома крамницями та будівлею суду. З півночі на агору відкривалася велика стоя, що відокремлювала агору від теменосу, де розміщувались храми Зевса та Аполлона Дельфінія, олтарі, скарбниця.
V – lV ст. до н.е. стали часом початку розвитку поховальних споруд – як їх підземних частин, так і наземних. Над могилами розташовувалися невеликі кам’яні олтарі. У першій половині V ст. до н.е. в районі Ольвії та на Боспорі з’являються перші курганні насипи. Враховуючи відсутність у Північному Причорномор’ї античних курганів архаїчного часу, їх генезис можна вести, насамперед, від скіфських та синдських племен. За архаїчного часу в Ольвії поховальна камера являла собою звичайну прямокутну яму(та звані грунтові поховання). З кінця VI ст. до н.е. тут з’являються та поширюються споруди у вигляді прямокутної вхідної ями з нішою у стіні,де, власне, і ховали небіжчика. У першій половині IV ст. до н.е. з’являються земляні склепи. Поховальна камера мала склепінчасте перекриття. У другій половині IV ст. до н.е. з’являються кам’яні склепи. Найвизначнішими пам’ятками з точки зору монументальності та досконалості конструкцій є Золотий, Царський та Мелек-Чесменський кургани.
Еллінізм. Елліністичний етап – це час найвищого розквіту архітектури й будівництва античних жител у Північному Причорномор’ї. Для цього часу поки що не відомі великі за розмірами храми. Розміри прямокутних у плані храмів коливались в межах 7,5 – 9,3 х 10,0 – 15,3м. Це були антові або перистильні будівлі з двоколонним (антові) або чотириколонним портиком по головному фасаду.
Деталі храмів робилися з досить крихкого вапняку. Мармур застосовувався рідко, а деталі з нього завозились у Північне Причорномор’я вже в готовому вигляді. Стіни храмів та інших ордерних споруд робились з вапняку, укладеному на глиняному розчині. Дах вкривавсь черепицею. Фасади храмів іонічного ордера прикрашались рельєфами у вигляді геометричних плетінок, меандрів тощо, іноді рослинною орнаментикою та ін.
Залишки жител розкопано практично у всіх античних містах та поселеннях, завдяки чому вони найкраще досліджені [11;С.28]. Усі типи будинків античних північно-причорноморських міст відповідали основним характеристикам грецького житла: наявність внутрішнього подвір’я, розміщення критих приміщень навколо двору з одного, двох, трьох або чотирьох боків, південна орієнтація житлових кімнат. Певна річ, що існували відхилення внаслідок господарських потреб або умов забудови кварталу. Житлова частина будинку могла поділятися на головну(андрон) та жіночу(гінекей). Будинки зазвичай були одноповерховими із житловими підвалами. Більша частина будинків була без ордерною, малої(100 – 200м2) та великої(200 – 400м2) площі. Завершуючи огляд житлових будівель, необхідно сказати про їх відміни від житлових будівель Середземномор’я. Насамперед це більша, ніж у Середземномор’ї, площа подвір’їв, наявність житлових підвалів і навіть цілих поверхів, вироблення нетипових для Греції господарсько- або виробничо-житлових планувальних типів, відсутність багатих садиб та скромніший декор.
Найвищий розвиток архітектурно-будівельної діяльності у північно причорноморських містах припадає переважно на кінець IV – III ст. до н.е., після чого настає поступовий занепад який триває майже до I ст. н.е., коли північно причорноморські міста потрапляють під сферу впливу Давнього Риму.
1.2 АРХІТЕКТУРА ГРЕКО-РИМСЬКОГО ПЕРІОДУВ цьому періоді між окремими етапами розвитку архітектури не простежуються значні відмінності, як це було у попередньому. Це може бути зумовлено недостатньою кількістю фактів стосовно перших століть нової ери. На першому етапі(друга половина I ст. до н.е. – I ст. н.е.) будівельна діяльність активізується: з’являються нові поселення, відбудовуються та перебудовуються старі центри(Танаїс, Ольвія), зводяться нові споруди культового та громадського призначення, а також фортечні споруди. На другому етапі (II – перша половина III ст. н.е.) спостерігається найвищий для перших сторіч нової ери розквіт будівельної діяльності; на третьому(від середини III по 70-ті роки IV ст. до н. е.) – будівництво поступово занепадає. Після 70-х років будівництво продовжується лише у Херсонесі та нижньому місті Пантікапея, але вже під Візантійським впливом. У галузі містобудування новою особливістю у перші сторіччя нашої ери стало будівництво цитаделей (наприклад у таких містах як Херсонес, Ольвія, Тіра). Судячи з Ольвії, міста мали господарські передмістя, де безсистемно розміщувалися складські будівлі, виноробні, гончарні печі, загони для худоби тощо [10;С.137]. Частина старих міст продовжує активно розвиватись, наприклад, Пантікапей, площа якого досягає 100м2; зросла й територія Херсонеса. Інші поступово занепадають: Калос Лімен, Керкінітіда, зменшується територія Ольвії. Відсутні дані щодо існування тут форумів і терм, багатоповерхових пишних будинків і садиб, великих храмів та мавзолеїв типових для римської архітектури. Нижчим стає також рівень благоустрою міст.
Перші сторіччя нової ери стали часом розквіту будівництва оборонних споруд як у містах, так і поселеннях. Новою стала поява наприкінці елліністичного часу великих веж для розміщення кидальних пристроїв, збільшується товщина стін, що іноді сягає 6м (фортеця Ілурат). Новою категорією споруд, пов’язаною із римською традицією у Північному Причорномор’ї, стали терми, відкриті у Херсонесі, Хараксі, Пантікапеї. Однак своїми розмірами, кількістю приміщень, багатством та пишністю декору їх не можна порівняти з величними термами Римської імперії. Назвемо такі культові споруди як храми, присвячені Зевсу, Ахіллу, Матері богів; святилища – Зевса, Ізіди, Асклепія, Посейдона в Ольвії, Афродіти та богині Діви у Херсонесі, Ареса у Пантікапеї тощо. За розмірами і типами храми перших сторіч нової ери майже нічим не відрізняються від більш ранніх. Відміна полягала переважно у використанні поряд з іонічним та дорійським ордерами коринфського.
Отже, в архітектурі ордерних споруд у перші сторіччя нової ери виявилися три стильові напрями: продовження еллінських традицій, розвиток тенденцій римської школи, певна варваризація форм.
Найкраще досліджені житлові будівлі античних міст Північного Причорномор’я. Якихось значних принципових змін стосовно попереднього періоду не виявлено. Поширюються однокамерні і житлові будинки, які не мали внутрішнього подвір’я, а на поселеннях – будинки послідовно-ієрархічного планування. У цілому римський вплив у будівництві жител виявився лише в елементах розпису, використанні мармурових облицювальних плиток, у появі схематизованого тосканського ордера, а також коринфського ордера. Збільшується декоративна пишність інтер’єрів окремих кімнат.
У цей період не зазнали принципових змін і поховальні споруди. .Поряд із звичайними(ґрунтовими) могильниками, зводяться курганні. Але таких монументальних споруд, як Золотий або Царський на Боспорі, вже не зводилися. Замість склепів з уступчастим склепінням поширилися споруди із напівциліндричним склепінням. Як і раніше склепи складалися з дромосу, поховальної камери та передпокою. Найцікавіші з них відкриті в Ольвії: склепи Євресібія та Арети і “Зевсового” кургану II ст. н. е.
Таким чином, архітектура античних причорноморських держав у цей період базувалася переважно на надбаннях еллінської архітектури попередніх часів. Вплив римських традицій був загалом незначним і виявися в другорядних особливостях архітектури. Тому її не можна вважати одним із провінційних варіантів римської школи. Це було досить яскравим і самобутнім явищем, що сформувалося на грунті місцевої грецької архітектурної традиції.
Поряд з місцевою еллінською традицією у Північному Причорномор’ї приблизно з IV ст. до н. е. виникає і починає розвиватися змішаний греко-варварський стиль. Суть його полягає у варваризації місцевих античних традицій, у пристосуванні їх для потреб і умов життя місцевих племен. Греко-варварська традиція пов’язувалася переважно із скіфськими, а у перші століття нової ери із сарматськими, а потім черняхівськими племенами. У першому періоді найвиразніше вона виявилася на нижньодніпровських городищах, у Неаполі Скіфському та у Західному Криму. Греко-варварська традиція виявилася в містобудуванні, оборонній архітектурі, конструкціях та декорі, але особливо яскраво – у домобудівництві.
Одним з найцікавіших явищ у греко-варварській традиції є житла мегаронного типу, відкриті на ряді поселень. За планувальним типом вони були близькими до прямокутних античних антових храмів, що призначались для проживання в них досить широкого соціального спектру мешканців.
Про більш-менш чітке виділення змішаної греко-варварської традиції можна говорити починаючи з IV cт. до н. е.
Розділ II
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕСТЕЦТВО
0 комментариев