ЖИВОПИС

2.1 ЖИВОПИС

Провідне місце в розвитку образотворчого мистецтва в Північному Причорномор’ї належало живопису, зокрема – яку широко використовували для оздоблення житлових будинків, громадських споруд і гробниць. Живопис був безпосередньо пов’язаний з архітектурою і найчастіше мав декоративний характер.

Фресковий живопис починають застосовувати в Причорномор’ї з IV ст. до н.е., найбільшого поширення він набуває на Боспорі, де існує протягом тривалого часу – близько семи-восьми століть. Найбільша кількість пам’яток живопису збереглася в боспорських склепах перших століть нової ери [15;С.258 ]. Фрески у поховальних спорудах не зазнавали таких великих руйнувань під час нападу ворогів, як житлові та громадські будівлі. В основному розпис стін виконувався фрескою по штукатурці, але було поширене нанесення акварельних або воскових фарб безпосередньо на вичищену поверхню кам’яної плити. У Північному Причорномор’ї не відомо жодного імені художника. Якщо вони і підписували свої твори, то їхні імена не дійшли до нашого часу.

У розписах домінував, щонайменше до II ст. до н.е., так званий структурний стиль (імітував структуру кам’яної кладки стіни). Залишки тинку житлових будинків із розписом у структурному стилі знайдені, зокрема в Ольвії, Пантікапеї, Фанагорії. З кінця II ст. до н.е. над структурним розписом починають розміщувати сюжетні сцени. Наприклад, сцена бою пігмеїв з лелеками в склепі Анфестерія, що розташований на схилі Мітрідатового пагорба у Пантікапеї.

В елліністичний час у монументальному живописі використовувалась майже вся палітра основних кольорів, за винятком зеленого. Усі ці розписи за своїм стилем наслідували грецькі чи малоазійські традиції елліністичного та більш ранніх часів. В їх сюжетах крім грецької типової міфологічної обрядової тематики починають поступово з’являтися сюжети з життя племен оточуючого світу. Починаючи з I ст. до н.е., набув великого поширення квітковий, а з II ст. до н.е. інкрустаційний стилі. Найтиповішими пам’ятками квіткового стилю є склепи Деметри та Сорака у Керчі, тут же відкриті склепи інкрустаційного стилю. Усім боспорським зображенням бракувало ілюзорності, перспективи та вишуканості, характерних для римських розписів. Відрізнялися вони й сюжетно. Тобто є всі підстави вважати, що ці розписи виконувалися боспорськими майстрами.

Найраніший у Північному Причорномор’ї розпис склепу Велика Близниця датується серединою IV ст. до н.е. Фронтальна поза і величавий вигляд богині Кори добре продумані художником. Густе хвилясте волосся, високий лоб, повні щоки. Очі великі, майже круглі, широко відкриті і підняті вгору. Руки з обох боків симетрично підняті до голови. Вона ніби-то піднімається з-під землі навесні. Богиня мала уособлювати собою безсмертя людини і природи, їх єдність. Це поки що єдиний твір такого стилю.

У композиційному відношенні голова Кори нагадує зображення голови її матері Демери з пантікапейського склепу I ст. н.е. теж в центрі склепіння. Однак не слід вбачати в цьому традиційність, бо між цими творами значний проміжок часу. Склеп Деметри був відкритий у 1895р. Зображені тут сцени відтворюють міф про викрадення Кори – дочки Деметри – богом підземного царства Плутоном. Серед усіх розписів цього склепу виділяється голова Деметри. Вона написана в медальйоні на сірувато-зеленому тлі. Обличчя зосереджене, навіть суворе, великі очі сповнені суму.

Одним з найцікавіших пантікапейських склепів, у якому поєднуються сюжетні композиції з розписами квіткового та інкрустаційного стилів, є Стасовський склеп (названий ім’ям його дослідника – російського мистецтвознавця В.В.Стасова). Склеп збудовано в II ст. до н.е., його стіни, очевидно, розписувало кілька художників, про що свідчить різна манера письма; відчувається, що вони мали добрий смак і були обізнані з анатомією. Особливу увагу привертає зображення майстерні живописця на внутрішніх стінках кам’яного саркофага з Пантікапея, в якому, певно був похований сам художник. Майстер сидить перед мольбертом, на коліні в нього лежить відкритий ящик з фарбами. Художника показано в процесі роботи. По стінах розвішані портрети в квадратних і круглих рамках. Це поки що єдине в Північному Причорномор’ї свідчення про існування станкового портретного живопису.

Творча самостійність і своєрідність боспорських художників виявилася в стилістичних особливостях, недовершеності й умовності картин, навіть у примітивності деяких з них, а також тематичному розмаїтті. Боспорський живописний канон існував протягом кількох століть, не виходячи власне за межі держави у Північному Причорномор’ї за винятком Неаполя Скіфського. Він був органічно пов’язаний з внутрішнім простором поховальних споруд. Розпис внутрішніх стін і склепінь залежав від уподобань померлого, його близьких, а також художника, якому замовляли розпис. Розташування сцен у склепах залежало не лише від встановлених правил, а й від особливостей архітектури, релігійних уявлень похованого, роду занять, соціального стану тощо. Яскраві кольори, обличчя людей з великими очима в різноетнічних костюмах, не завжди правильні пропорції фігур свідчать про недовершеність майстерності боспорських художників, викликану, можливо, значною віддаленістю Боспору від основних культурних центрів Еллади.

Упродовж I – II ст. до н.е. лише у Пантікапеї було вироблено живописний стиль, який повністю узгоджувався з релігійними віруваннями і уявленнями про потойбічне життя боспорців і тому став особливо популярним.

Одним з видів монументального живопису була мозаїка – візерунки і картини, викладені з дрібних кольорових камінців різноманітної фори, укріплених на розчині вапна з піском. Починаючи з III ст. до н.е. мозаїкою в причорноморських античних містах оздоблювали підлоги парадних приміщень будинків і громадських споруд. Найкращі мозаїки знайдено в Ольвії та Херсонесі. У будинку II – III ст. до н.е. відкритому в 1902 – 1903 роках в Ольвії, виявлено мозаїчну підлогу, викладену з білої, синьої, буро-червоної, і жовтої річкової ріні. В центрі підлоги окреслено коло, в якому зображення не збереглося. Коло вписане у квадрат, у кутах якого вміщено пальметки. Вздовж сторін квадрата йдуть два паралельні фризи – рамки. У внутрішньому фризі зображено тварин, зовнішній оздоблено зображенням морських хвиль.

В іншому тогочасному багатому будинку, відкритому в нижній частині Ольвії в 1909 – 1910 роках, підлогу одного з приміщень оздоблювала мозаїка у вигляді килима, основну площу якого становила сітка з ромбів з хрестиками в середині. Зовні облямовано каймою, що складається з трьох паралельних смуг заповнених плетінкою, меандром та хвилеподібним орнаментом.

Чудову мозаїку III – II ст. до н.е. відкрито 1937 року в Херсонесі, в лазні одного з багатих будинків. Підлогу лазні оздоблено мозаїкою з морських камінців білого, жовтого, темно-синього, червоного і зеленого кольорів. Центральне поле зайняте зображенням двох жінок, що миються. По краях композиції – рослинний орнамент.