Анатомія американського правосуддя

2.1 Анатомія американського правосуддя

По дивному збігу, у цей момент нашої історії похмурий романіст Теодор Драйзер жахливо страждав від поганих рецензій і мізерного продажу своєї першої книги “Сестра Керри”. Він був розбитий, не міг працювати й соромився дивитися людям в очі. Він зняв меблирашку в Бруклине й сидів там на дерев'яному стільці посередині кімнати. Один раз він вирішив, що стілець дивиться в невірному напрямку. Вилучивши своє тіло зі стільця, він взяв останній двома руками й повернув вправо, тобто наблизив його до істини. На мінуту він подумав, що домігся своєї мети, але відразу жорстоко розчарувався. Він ще раз повернув стілець вправо. Посидів на ньому небагато, але знову відчув себе не у своїй тарілці. Ще один поворот. В остаточному підсумку він описав повне коло, але так і не знайшов щирого напрямку. День вгасав за брудним вікном меблирашки. Всю ніч Драйзер повертав свій стілець по колу в пошуках вірної магістралі.

Едгар Доктороу “Регтайм”

В Америці Теодора Драйзера (Theodore Dreiser) уже майже забули. Не тому, що “ці тупі американці нічого не читають”, а тому, що він для них встиг безнадійно застаріти. Його натуралізм завжди здавався в Штатах непристойним (бідолаха Драйзер обгріб за “Сестру Керри” не менше, ніж Флобер за “Пані Боварі”), психологізм - плоский і натягнутим, стиль - громіздким, а персонажі - неживими. Втім, зараз, на хвилі загального інтересу до великого класичного роману (що поробити, мир утомився від постмодерністських ізисків), у Драйзера , здається, знову є шанс.

Він просто намагався якось пояснити ту реальність, що відкривалася очам сина бідного німецького емігранта. Пояснював як умів: впливом “середовища” і виховання, природним бажанням кожної нормальної людини жити смачно, тепло й красиво, нарешті, що поламала тисячі доль ідеєю “Великої Американської Мрії”...

Американська мрія за дві секунди стає “Американською трагедією”. Так називається головний роман Драйзера , що зробив його зіркою літературного небокраю в 1925 році.

Клайд Грифітс, хлопчик зі злиденної сім'ї вуличного проповідника, дуже хоче чогось домогтися в житті. Навіть не чогось, а ВСЬОГО. Удалося ж іншим - чому не можу я? Так міркує Клайд, що почав свою кар'єру з посади “хлопчика на побегушках” у розкішному отеленні.

У Клайда тільки одна проблема: “Як пересічний парубок з типово американським поглядом на життя, воно вважав, що проста фізична праця нижче його достоїнства”. Це категоричне твердження досить спірно, але воно перетворило життя нашого героя в 800-сторінкову байку з мораллю: діти, не будьте такими бридкими, як дядько Клайд.

Молодому Грифітсу повезло з родичами: дядько дає йому місце керуючого на своїй фабриці. Там Клайд знайомиться із чарівної Робертой, у них зав'язується роман ... Але блискуча світська дама Сондра Финчли (що немаловажно, багата спадкоємиця) стає йому миліше простушки Роберты, що, як на зло, вагітна. Запутавшийся у своїх бажаннях Клайд убиває Робертові. І не раз ще пошкодує про це - протягом усього судового процесу, що займає добру третину роману ...

Драйзер скрупульозно описує весь хід процесу: від виявлення тіла Роберти й розслідування обставин її загибелі до суду над злочинцем. Справа про вбивство Роберти стає надбанням громадськості завдяки тому, що це потрібно для кар'єри прокурора, що бажає бути вибраним окружним суддею...

Звичайно, письменник не обходить своєю увагою “четверту владу” країни перемігшої демократії, найчастіше більше могутню, чим три перші. Стараннями преси Клайд стає “холоднокровним убивцею” і “страшенним лиходієм”, а весь суд перетворюється в показушнє “торжество добра над злом”. “І от із глухомані північних лісів - карна сенсація першої величини. У наявності всі хвилюючі, яскраві, але в моральному й релігійному змісті жахливі атрибути: любов, романтика, багатство, бідність, смерть”.

 Драйзер описує машину американського правосуддя анатомічно точно й нещадно, немов військовий кореспондент, що спостерігає, як позиційна війна “ захист-напад” переходить у відкриті бойові дії, досягаючи своєї кульмінації в генеральному бої - засіданні суду. Не дай Боже вам за третю частину роману перейнятися співчуттям до Клайду. Він програє, тому що така мораль цієї байки.

2.2 Головна ідея роману Т.Драйзера «Американська трагедія»

«Американська трагедія» - роман американського письменника Теодора Драйзера, опублікований 17 листопада 1925 року.

Роман вийшов у світло в середині 1920-х років, що пройшла під знаком горезвісного «процвітання» - «проспериті». Безпосередньо створенню «Американської трагедії» Драйзер присвятив п'ять років - з 1920 по 1925 рік. Дружина письменника Элен Драйзер згадує, що в письменника були замітки, озаглавлені «Американські трагедії». У них утримувався опис п'ятнадцяти випадків, подібних тому, що зображений у романі.

В основу роману Драйзер поклав історію вбивства в 1906 році Честером Джиллетом своєї улюбленої Грейс Браун. Процес по цій справі у свій час набрав широкого розголосу, і в романі використані документи й факти, що повідомлялися в газетах того часу.

У перших варіантах книга звалася «Міраж», відтіняючи примарність подань, що вселяються американському народу, про життя. Остаточна назва - «Американська трагедія» - добре передавало пафос роману, але було не по душі видавцям, які вважали, що своєю різкістю воно не сподобається американській публіці, і намагалися змусити Драйзера винести в заголовок прізвище головного героя (Грифітс), але письменник не погодився на це.

Після виходу роман мав великий успіх у читачів. Видавець роману Хорес Ливрайт виступив продюсером театральної версії роману в 1926 році. Кинокомпания Paramaunt Pictures придбала за 100 тисяч доларів у Драйзера права на екранізацію й замовила сценарій Сергію Ейзенштейну. Однак згодом студія відмовляється від сценарію Ейзенштейна через розгорнуту в Голівуде антирадянської кампанії проти режисера. Глава організації Hollywood Technical Director's Institute майор Фрэнк Пис (Frank Pease) розцінив підписання контракту як можливість ведення комуністичної пропаганди в США. Новий сценарій пише американський автор С. Хоффенштайн, фільм ставить режисер Йозеф фон Штернберг. Після виходу картини в 1931 році Драйзер, якому подобався первісний сценарій Ейзенштейна, безуспішно подає судовий позов проти Paramaunt. На його думку, кіностудія спотворила зміст роману.

Цитати з роману «Американська трагедія», 1925 (автор Теодор Драйзер) Сондра Финчли дружила з Беллою, визнавала багатство й престиж сім'ї Грифітс, але аж ніяк не харчувала симпатії до Гілберту. Він із самого початку був до неї байдужий і залишився байдужим, хоча вона й пробувала з ним кокетувати. Її гордість була уражена. Марнолюбна й самозакохана, вона не могла простити йому образи. Вона не виносила егоїзму в інших і особливо не терпіла марнолюбного, холодного й самозакоханого брата Белли. Уже занадто він високої думки про свою особу, занадто надутий і зарозумілий, тільки про себе й думає. «Фу, який гордий! І що він тільки із себе будує? Уявляє, що він жахливо поважна особа... Прямо Рокфеллер або Морган! І, по-моєму, він ні чуточки не цікавий. Мені подобається Белла. Вона дуже мила. Але цей фат!... Йому, напевно, хочеться, щоб дівчини доглядали за ним. Ну, від мене він цього не дочекається!» Так заявляла Сондра щораз, як з нею заговорювали про Гілберту.

Роберта пронизливо скрикнула, - і від болю в розбитій особі й від переляку, що нахилив човен. Уражений цим лементом, Клайд підхопився й зробив рух до неї, почасти потім, щоб допомогти їй, підтримати, почасти щоб просити прощення за ненавмисний удар, і цим рухом остаточно перевернув човен: і Роберта й Клайд раптово опинилися у воді. Перекидаючись, човен лівим бортом ударив Робертові по голові саме тоді, коли вона, поринувши на мить у воду, знову з'явилася на поверхні й Клайд побачив перед собою її збожеволіла, перекручена особа. Він уже отямився. А вона була приголомшена, перелякана й нічого не розуміла від болю й безмірного, божевільного страху: страшна вода, страшно потонути, страшний цей удар, що Клайд наніс їй випадково, майже несвідомо...

Трагічна Америка за романом Т.Драйзера

Поспіх і гонка - от що визначає темп життя в цій великій країні.

Нехай якнайбільше буде швидкість автомобілів, потужність машин, висота хмарочосів, що споруджуються в рекордний термін, як можна головокружительней біг поїздів по тунелях підземки! Побільше міст, побільше бізнесу, побільше справ і турбот, - начебто саме ми, із всіх народів, покликані не тільки механізувати, але й заселити увесь світ! Але навіщо все це робиться? Для якоїсь певної мети? Заради створення якихось вищих духовних цінностей? Мені здається, що, навпаки, у такій обстановці людин неминуче “видихається” і фізично й морально; і з мільйонами людей це або вже відбулося, або повинне відбутися в найближчому майбутньому. Вони живуть і вмирають, так нічого й не випробувавши, заради чого коштувало б жити. Життя середньої людини перетворилася в суцільне борошно: так вона незначна й безглузда, настільки сам він спантеличений і заздалегідь приречений на поразку!

Коротше кажучи, самі умови життя в наших промислових містах і селищах такі, що не тільки віднімають у людини спокій, але й украй руйнують його нервову систему, а людей більше вразливих, трапляється, навіть доводять до самогубства. Число тих, хто в смерті бачить єдине рятування від життєвих тягот, не тільки не зменшується, але неухильно росте.

Більш того: тепер уже зовсім ясно, що на Америку й на країни, пов'язані з нею у фінансовому відношенні, насувається катастрофа. Під час нинішньої світової кризи Англія змушена була відмовитися від золотого стандарту й тимчасово закрити Лондонську біржу. Аналогічні явища відбуваються й в інших країнах: Норвегії, Швеції, Данії - і Єгиптові теж довелося відмовитися від золотого стандарту. Світова криза все заглиблюється. Намагаючись його запобігти, наші приватні банки останнім часом позичали Німеччини більші суми. І хоча було ухвалено, що репарації Сполученим Штатам Німеччина виплачує в першу чергу, тепер наші банкіри самі вимагають, щоб платежі по репараціях були відстрочені на рік. Вони побоюються за долю позик, виданих ними під стан певних забезпечень, розуміючи, що претензії по цих забезпеченнях підлягають задоволенню лише в другу, а не в першу чергу.

Катастрофа в сутності вже вибухнула в Америці; і перша її ознака - безробіття, що охопило зараз мільйони людей. Ті, хто втратив роботу, терплять жорстокий нестаток і страждають від голоду. А ті, у кого ще є робота, живуть під постійною погрозою зниження заробітної плати. Коли компанія “Юнайтєд Стєйтс Стіл” знизила зарплату своїм робітником, у газеті “Нью-Йорк Таймс” на 1-й сторінці з'явився жирний заголовок такого змісту: “Зниження зарплати триває - акції піднялися на 14 пунктів”. Це вже прямий сигнал небезпеки. У даній книзі я ставлю собі завданням з'ясувати причини нинішнього економічного становища. Що привело нашу економіку до того стану, у якому вона перебуває зараз?

У цей час в Америці ясно відчувається все зростаюче невдоволення робочих мас і близькість кривавих класових боїв.

“Нью-Йорк Таймс” виражає побоювання, що в деяких округах штату Кентуккі боротьба праці й капіталу може перерости в громадянську війну. В окрузі Харлан великі вугільні компанії, контрольовані Морганом, Інсуламі, Фордом, Меллоном і проч., створили для своїх шахтарів зовсім нелюдські умови існування. Поліція шахтовласників у боротьбі зі страйкарями прибігає до беззаконних терористичних дій, зневажаючи усі права, гарантовані їм Конституцією й законами штату. Шахтарів заарештовують сотнями - винятково для того, щоб їх залякати. Родичі окружного судді самі є власниками шахт. Вибори фальсифікуються. І все це, включаючи такі дії поліції, як вибух безкоштовної їдальні для страйкуючих або автомобіля, що розвозить їм продовольство, беззаконне вторгнення у квартири страйкарів і беззаконне їхнє побиття, а також розстріл беззбройних шахтарів з кулемета, - все це говорить про крайнє загострення боротьби праці й капіталу, причому тепер робітником доводиться боротися вже за саме своє існування.

Цей звіриний індивідуалізм, ці типово капіталістичні форми боротьби й роблять наше життя настільки похмурої; це-те й позбавляє нас усякої впевненості в завтрашньому дні. Під словами “на Добродії уповаємо”, вибитими на нашім доларі, варто було б написати: “И к чортові тих, хто слабкіше!” - тобто, у цьому випадку, робітників. А уряд, не вважаючись більше із суспільною думкою, уже не знаходить потрібним піклуватися про всіх і опікує тільки найдужчих (надаючи їм, якщо на те буде їхня добра воля, подбати, у свою чергу, про інші). Мільйони людей в Америці живуть зараз у постійній тривозі, не знаючи, чи буде в них завтра дах і їжа. І на цю тривогу вони приречені до останнього свого дня, поки смерть не покладе кінець їхнім мученням. Тому що як може робітник і навіть дрібний підприємець - по суті жертва великих трестів і банків - забезпечити своє майбутнє?

Один підприємець бореться проти іншого, одна група проти іншої групи, один трест проти інших трестів - а страждає скрізь “маленька людина”; і все наше життя служить підтвердженням наукової теорії, що говорить, що там, де дрібні частки енергії перебувають у русі й зіштовхуються між собою, суть процесу зводиться до того, що одна частка втрачає деяку частку своєї сили, а те й всю, а інша неї привласнює. Але звідки це шаленство, ця глухота до всіх доводів розуму, через яку мільйони чоловіків і жінок змушені працювати так багато й одержувати так мало? Які особливості американського життя породили боротьбу, що лютує нині, між працею й капіталом, окремою особистістю й трестом, урядом і народом?

Остання війна, як ми знаємо, дала поштовх до величезної ділової активності. Боєприпаси, обмундирування, провіант - все це поставлялося для армії в небачені до тої пори кількостях. Але кому від цього була користь? Тільки акціонерам таких великих компаній, як Дюпон, “Стандард Ойл”, “Ботэни Уорстид Миллз” і інші їм подібні: ті дійсно збагачувалися, а в цей самий час американська молодь віддавала життя на фронті або працювала в тилу за які-небудь 30 доларів на місяць. Продукція заводів і сільського господарства, вантажообіг залізниць зросли в багато разів проти колишнього, хоча мільйони робітників вибули з виробництва й перебували за океаном, борючись на фронтах. Більш того, у самій Америці був у цей час значний резерв робочої сили: частина робітників була зовсім не зайнята, а частина займалася справами, що не мають відносини до промисловості.

Але такий завжди ефект зосередженого зусилля. Випуск продукції зростає, незважаючи на те що тисячі робітників ідуть в армію. Подібна ж картина спостерігалася під час Цивільної й іспано-американської воєн. Це піднесення промисловості, хоча й викликаний необхідністю, але не підготовлений всією економікою країни, привів до тимчасового “процвітанню”, чому сприяло також загальне захоплення автомобілями, радіо, кіно й т.д. Зараз у Сполучених Штатах автомобілів чи ледве не більше, ніж телефонів. Але, на жаль, всі ці чудові винаходи й захоплюючі новинки - автомобілі, радіоприймачі, фонографи, телефони, кінофільми, театральні постановки - мають одну незручність: ми не маємо сил спожити їх у такій кількості, у якому робимо, тому що в тих, хто їх створює, немає грошей, щоб все це купувати.

Але що ж дав нам цей бум у промисловості? Збільшив наш добробут? Усталив горезвісне “процвітання”? Забезпечив кому-небудь, крім незначної меншостей, достатню частку тих економічних і соціальних благ, які, здавалося б, повинна була створити настільки посилена діяльність? Придивитеся до тому, як у нас живуть люди, і ви одержите відповідь!

Корпорації, банки, холдингові компанії й тому подібні організації стають усе сильніше, а окрема людина усе слабкіше - і економічно, і духовно. У школі його вчать салютувати американському прапору й похвалятися стовідсотковим патріотизмом, якого він, може бути, у собі зовсім і не почуває; за ним шпигують, перевіряючи його моральність; йому силою нав'язують і певні погляди на виховання, і певні політичні погляди, і навіть способи розважатися. Ще під час війни представники деяких впливових угруповань - та й просто люди радикальних поглядів - пророкували, що весь цей військовий бум у промисловості приведе лише до мнимого “процвітанню”, від якого “маленькій людині” стане тільки гірше; що він збагатить трести, але збіднить і оглупит середнього американця. Так воно й вийшло.

Трестирование, що охопило всілякі підприємства, від заводів до банків, прийняло гігантські масштаби; трести надсилають у контрольовані ними підприємства свій адміністративний і службовий персонал; а місцевий житель, що раніше міг все-таки сподіватися, відкривши власну маленьку справу, зібрати собі що-небудь на старість, виявляється тепер у повній залежності від корпорацій, яким немає ніякої справи до його майбутнього. Та і його сьогодення забезпечене не краще: його в будь-яку мінуту можуть звільнити - і чим далі, тим ця погроза стає неотвратимее. Кожне зайве сиве волосся, щороку його життя, проведений на службі компанії, наближає фатальну розв'язку. І на допомогу держави йому нема чого розраховувати: допомога одержує тільки експлуатуюча його компанія. Коротше кажучи, ні великі трести, ні потужні фінансові об'єднання, ні сам уряд, що так любовно їх пестує, не мають ніяких зобов'язань перед окремою людиною. Його віддають у руки демона вбогості.

До початку світової війни з 117 мільйонів населення Сполучених Штатів 14 мільйонів становили обличчя, що народилися за межами США, а 21 мільйон - народжені в Америці, але від батьків-іммігрантів. Війна порушила їх благополучне (або, принаймні, заповнене мирною працею) існування; на їхній долі важко відбився той факт, що німці почали винищувати бельгійців, росіяни, французи й англійці - битися з німцями, австрійці, італійці й балканські народи - знищувати один одного й т.д. Але дозвольте: адже в Америці стільки говорилося про те, що потрібно американізувати іммігрантів шляхом надання їм рівних можливостей з корінним населенням, рівних прав і воль; про те, що Америка - це гігантський плавильний казан, у якому всі національності сплавляються в єдиний американський народ.

А війна всьому цьому поклала кінець. Плавильний казан? Дурна, сентиментальна вигадка, про яку давно настав час забути! Воля? Ніяких воль - крім тих, що вашій новій батьківщині буде благоугодно вам дати! Закони воєнного часу, спрямовані проти волі слова, придушують суспільну думку. Подальшої імміграції лагодяться такі перешкоди, що чоловік не може викликати свою дружину з дітьми в Америку. Так лопнула вся наша хвалена американізація. Погоня за наживою й черстве діляцтво відповідно до морального шаблона, виготовленому Уолл-Стритом, - от що виставляється зараз як ідеал, а банки й корпорації піклуються про його здійснення. Наша новітня американська філософія - яка, до речі сказати, є не що інше, як ідейне відбиття цього новоявленого панування банків і трестів, - займається головним чином тим, що вихваляє й проповідує підприємництво в грандіозних масштабах. Побільше грошей і поменше волі, побільше деспотизму й поменше утворення для народу!

Висновок

На прикінці роботи можна зробити такі виводи:

Драйзер створив у своїй творчості різні художні моделі особистості, які поєднують такі особистісні характеристики, як егоцентризм і індивідуалізм, що в певнім відношенні є породженням «філософії успіху», досить популярної в американському суспільстві к. XIX - н. XX вв.

Особистість у добутку Драйзера змушена вести боротьбу за можливість реалізувати свої бажання, але, здійснивши їх, особистість або трагічно гине, або втрачає духовність. У дослідженні питання егоїстичних бажань особистості письменник багато в чому додержувався ідей А.Шопенгауэра. Драйзер «препарує» особистість генія й фінансиста, пояснюючи аморальні вчинки виняткової особистості потребами творчої натури, більше підданої впливу бажань і страстей.

 У створенні художньої моделі особистості, схильної до суїциду, Драйзер також опирається на ідеї Шопенгауэра, погоджуючись із мислителем у тім, що особистість найчастіше зважується на самогубство тому, що не може відмовитися від бажань і страстей, які саме й руйнують особистість.

Письменник досліджує самогубство як соціальне явище, у руслі сучасної соціології вважаючи суїцид не стільки «приватною справою», скільки «хворобою цивілізації», багато в чому обвинувачуючи суспільство в розквіті суїциду. Він досліджує психологічний тип особистості, здатної до самогубства. Теодор Драйзер зображує трохи «типів» суицидальных особистостей; а саме: особистостей, що зробили «мотивований суїцид», викликаний станом тривалої психічної депресії; особистостей, здатних на суїцид-шантаж; особистостей, що зважилися на суїцид, обумовлений почуттям провини перед близькими людьми або суспільством. Спеціальна увага письменник приділяє дослідженню суицидального пориву «психічно розбалансованої» особистості.

Список літератури

1.    Theodore Dreiser. An American Tragedy (1925).

2.    Theodore Dreiser. An American Tragedy Баку, "Олимп", 1995 (переводчик не указан).

3.    Theodore Dreiser. An American Tragedy OCR & spellcheck by HarryFan, 20 March 2001

4.    Гумерова О.Ф. «Американская трагедия» Драйзера как полемика с Ф.М.Достоевским // Язык и литература в поликультурном пространстве. – Бирск, 2005.- с. 341 -345.

5.    Гумерова О.Ф., Морозкина Е.А. Художественная трактовка проблемы суицида в романах Т.Драйзера // Язык и литература в поликультурном пространстве. – Бирск, 2006. – с. 278 –280.

6.    Гумерова О.Ф. Проблема гения в романе Т.Драйзера «Гений» // Современные гуманитарные исследования. – Москва, 2007, № 4 – с. 105 -107.

7.    Гумерова О.Ф. Проблема преступной личности в творческой и философской системе Теодора Драйзера // Актуальные проблемы современной науки. – Москва, 2007, № 5 – с. 25-27.

8.    Гумерова О.Ф. Образ преступника в романе Т.Драйзера «Сестра Керри» // Вопросы филологических наук. – Москва, 2007, № 5 – с. 30-31.

9.    Гумерова О.Ф. Проблема религии в романе Теодора Драйзера «Сестра Керри» // Вопросы гуманитарных наук. – Москва, 2007, № 5 – с. 99-101.

10.  Гумерова О.Ф., Морозкина Е.А. Психологический и социальный аспекты проблемы суицида в творчестве Теодора Драйзера // Вестник Башкирского университета. – 2007, № 3 – с. 51-54.

11.  Засурский Я. Н. Американская литература XX века. Некоторые аспекты литературного процесса. М., 1966.

12.  Затонский Д. В. Искусство романа и XX век. — М.: Художественная литература, 1973. — 534 с.

13.  Мендельсон М. О. Современный американский роман. М., 1964.

14.  История американской литературы / Под ред. Н. И. Самохвалова. М., 1971. Ч. 1.