Знання про рослини як компонент змісту курсу "Природознавство"
Обмеження понять – перехід від родового поняття до видового. межею обмеження є видове поняття
Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин у курсі "Природознавство"
Знання, які засвоюються учнями під час безпосередньої діяльності з натуральними об’єктами (живими рослинами, гербарними рослинами)
Осмислення результатів досліду: а) узагальнення фактів; б) установлення взаємозв’язків; в) фіксація наслідків досліду (усно, письмово, графічно)
Аналіз програми і підручника з природознавства для 3 класу
Бесіда з елементами розповіді та виконання практичної роботи з метою формування понять "хвойні та листяні дерева і кущі"
Закресли те, що не є плодом. Поясни свій вибір
Навигация
Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин у курсі "Природознавство"
Вивчення молодшими школярами рослин на уроках природознавства в 3 класі
135893
знака
7
таблиц
2
изображения
1.2 Характеристика форм, методів та засобів вивчення молодшими школярами рослин у курсі "Природознавство"
Успіх засвоєння учнями різних знань про рослини визначається правильною організацією процесу навчання школярів, оптимальним поєднанням різних форм роботи, способом роботи вчителя над їх формуванням.
Урок є основною формою навчання природознавства у початковій школі. У дидактиці початкової школи під уроком розуміють таку форму організації навчальної роботи в школі, яка відбувається у межах точно встановленого часу за розкладом, з певним складом учнів для досягнення навчальних результатів. Уроки мають різні структури залежно від дидактичної мети, характеру матеріалу, вікових особливостей учнів; об'єднуються в систему за темами [23; 27;46].
Вивчення педагогічної літератури [1; 4;10;20;36] та ін. дало змогу з'ясувати функції, які виконує сучасний урок з природознавства:
• Навчальна, пізнавальна функція полягає у набутті школярами знань, умінь і навичок з природознавства, формуванні у них загальнонавчальних і спеціальних умінь.
• Виховна функція уроку полягає у формуванні у молодших школярів розуміння взаємозв'язків між об'єктами та явищами природи, здійсненні патріотичного, екологічного, естетичного, трудового виховання.
• Розвиваюча функція включає розвиток у молодших школярів особистих якостей, пов'язаних з їх розумовими і пізнавальними здібностями, а саме мислення, пам'яті, уваги, спостережливості тощо,
• Стимулююча функція передбачає таке навчання, яке викликає в учнів потребу в набутті знань, інтерес до вивчення навколишнього світу, активізує пізнавальну діяльність.
Аналіз методичних посібників [36; 37; 38 та ін.] дав нам змогу з'ясувати вимоги, що висуваються до уроків із природознавства:
1. Постійно здійснювати загальнодидактичний принцип єдності навчання і виховання. Відповідно до змісту природничого матеріалу правильно визначати навчальну, виховну, розвивальну мету уроку; уявляти, які знання, вміння і навички будуть сформовані під час уроку, яка робота буде проведена для досягнення розвивального навчання.
2. Зміст природничого матеріалу повинен бути науковим, підготовленим до свідомого сприймання учнями своїх обов'язків бережливо ставитись до природи, поважати людей, але не перевантаженим і доступним для розуміння дітей певного віку.
3. Під час вивчення нового матеріалу, зосереджуючи увагу на описі певних предметів, явищ або процесів, слід уникати хаотичних випадкових запитань, а використовувати певні логічні, причинно-наслідкові зв'язки.
4. Для розвитку логічного мислення та пізнавальної самодіяльності учнів на уроці застосовувати різні види робіт, правильно розподіляти час на основні структурні елементи уроку.
5. Система методів і прийомів повинна бути такою, яка забезпечила б найбільшу доцільність роботи учителя і пізнавальної діяльності учнів на кожному етапі уроку.
6. Домашнє самостійне завдання може бути логічним продовженням або закінченням класної роботи. Воно повинно включати роботу з підручником, а також різноманітні види творчого характеру. за складністю домашнє завдання повинно бути простим, зрозумілим, не перевантаженим.
В.М. Пакулова та В.І. Кузнєцова виділяють дидактичні, виховні і організаційні специфічні вимоги до уроку з природознавства.
1.Дидактичні:
- визначення системи природничих фактів, понять уроку відповідно до навчальної програми предмету, формування умінь і навичок з врахуванням рівня підготовки і психологічних особливостей учнів даної вікової групи;
- використання на уроках місцевого природничого матеріалу.
2.Виховні:
-забезпечити розуміння школярами основних законів природи з метою формування у них наукового світогляду;
-вивчення природи в тісному взаємозв'язку з життям;
-виховання бережливого ставлення до природи і вивчення правил поведінки в ній;
-розвиток естетичних почуттів молодших школярів у процесі пізнання природи [38, 135-136].
О.А. Біда підкреслює, що уроки з природознавства повинні відповідати таким вимогам:
1. Організаційна чіткість проведення уроку.
2. Забезпечення формування в учнів світогляду на основі осмислення зв'язків і взаємозалежностей, глибокого проникнення в сутність виучуваних явищ.
3.Дотримування дидактичних принципів в їх взаємозв'язках та єдності ( науковості викладу, доступності, наочності, сезонності, зв'язку теорії з практикою тощо).
4. Здійснення індивідуального та диференційованого підходу до учнів.
5. Здійснення особистісно-зорієнтованого навчання і виховання учнів.
6. Активізувати навчально-пізнавальну діяльність учнів [10, 63-64].
Р. Петросова вважає, що важливими вимогами до сучасного уроку природознавства є:
1.Визначення цілей уроку. Цілі уроку - система цінностей, які необхідно сформувати у школярів у процесі навчання предмету. Найбільш значимі особистісні якості дітей, які необхідно сформувати на уроках, - це соціальна активність, мислительна і операційна діяльність, уміння осмислювати навколишню дійсність, сприяти розвитку самостійності у розв'язанні учбових задач.
2.Використання на уроці евристичних методів навчання, які забезпечують створення творчого освітнього середовища в класі і інтелектуальний розвиток дітей.
3.Використання на уроці різноманітних методів і прийомів навчання, оскільки різноманітність - це шлях активізувати мислительну діяльність школярів.
4. Спрямованість на формування особистості в умовах колективної діяльності з врахуванням індивідуальних особливостей дітей. Тільки в колективі, в результаті співробітництва учнів з вчителем і між собою розвиваються такі якості особистості, як активність, працелюбність і колективізм [40].
За дидактичною метою і ланками процесу навчання у методиці викладання природознавства визначають такі типи уроку: засвоєння нових знань, умінь і навичок; застосування засвоєних знань, умінь і навичок; урок узагальнення знань, умінь і навичок; урок перевірки засвоєних знань, умінь і навичок; комбінований урок [4, с.229].
Кожен тип уроку характеризується певною будовою - структурою. У поняття структури входять три компоненти: етапи (елементи уроку), їх послідовність і взаємозв'язок. Розрізняють дві структури: мікро-і макроструктуру. Макроструктура – це більш-менш постійні елементи уроків у межах одного типу. Наприклад, урок засвоєння нових знань містить сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу, осмислення знань. Кожний елемент макроструктури має внутрішню мікроструктуру, яка складається з певних методів, прийомів і засобів навчання, якими досягається мета певного елемента макроструктури. Наприклад, на етапі сприйняття і усвідомлення нового навчального матеріалу вчитель може застосовувати розповідь, бесіду або постановку перед учнями проблемних завдань і розв’язувати їх у процесі роботи з підручником, наочними посібниками, технічними засобами навчання. Мікроструктура уроку може змінюватись навіть у межах одного етапу уроку залежно від ряду обставин і наявності наочності різних видів, технічних засобів навчання, підготовки учнів, їх уміння самостійно працювати над навчальним матеріалом.
Найчастіше у процесі вивчення природознавства використовують комбінований урок, макроструктура кого представлена такими етапами:
І. Організація класу до уроку.
ІІ. Підсумки спостережень за змінами в природі.
ІІІ. Перевірка домашнього завдання.
ІУ. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок учнів. Повідомлення теми і мети уроку.
У. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.
УІ. Закріплення засвоєних знань, умінь і навичок.
УІІ. Підсумок уроку.
УІІІ. Домашнє завдання.
Комбінований урок у загальних рисах має такий вигляд. Підготувавши клас до роботи, вчитель починає бесіду. Мета її – повторити вивчений матеріал, щоб учнів краще його засвоїли, поставити нову проблему, збудити інтерес до нового. Розповідь, пояснення, учитель застосовує тільки тоді, коли треба викласти додаткові відомості, коли в учнів немає відповідного запасу знань для бесіди. При цьому він використовує наочність, демонструє досліди. Закінчивши виклад нового матеріалу, вчитель проводить бесіду, щоб з’ясувати як учні його засвоїли. Після цього вчитель коротко підсумовує результати роботи на уроці.
Аналіз педагогічної літератури [28; 38] дав змогу з’ясувати, що у підготовці вчителя до уроку з природознавства розрізняють два етапи: попередній і безпосередній. Попередня підготовка включає: вивчення методичної та наукової літератури; ознайомлення із змістом і вимогами програми, з підручником, робочим зошитом; складання календарно-тематичного плану.
Безпосередня підготовка вчителя до уроку полягає в складанні поурочного плану, доборі необхідного обладнання. У плані уроку повинні бути відображені такі елементи: тема уроку, мета уроку (навчальна, вихована, розвиваюча), тип уроку, методи і методичні прийоми, обладнання, література до уроку, хід уроку. При плануванні ходу уроку виділяють такі структурні елементи: актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого матеріалу, перевірка знань, умінь і навичок.
Як зазначає О. Савченко [46], підготовка вчителя до уроку включає такі стадії:
1) діагностику об’єктивних умов навчального виховного процесу, аналіз факторів, що діятимуть на уроці;
2) прогнозування ефективності уроку та досягнень учнів;
3) складання програми керування навчально-виховною діяльністю на уроці.
На кожному уроці необхідно по-перше, навчити учнів визначати, розуміти, а потім самостійно ставити перед собою навчальне завдання. Оволодіння учінням здійснюється на основі виконання навчальних дій порівняння, моделювання, аналізу. По-друге, навчити учнів використовувати раціональні дії: способи роботи, які забезпечують успішне засвоєння навчального матеріалу. Оволодіння навчальним матеріалом – це його вміле сприймання, усвідомлення, запам’ятовування і використання в практичній діяльності. Для організації сприймання знань необхідно пропонувати учням чіткій конкретні завдання, спрямовувати їх на спостереження на тих сторін, властивостей й ознак предмета, які потрібно побачити, виділити, запам’ятати. Особливо важливим для сприймання є виконання учнями практичних завдань і дій з предметом, який вивчається.
Усвідомлення знань завжди пов’язане з виконанням розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення. Усвідомленню учнями на уроці знань, виконанню учнями на уроці певних завдань сприяє робота з підручником.
Для оволодіння навчальним матеріалом потрібно його запам’ятати. Тому необхідно організувати роботу з учнями так, щоб вона була привабливою, подавалась у звичній для учнів формі, викликала позитивні емоції й глибокі почуття. Щоб учні добре запам’ятали навчальний матеріал, необхідно ставити перед ними конкретні завдання. організувати повторення, здійснювати контроль вивченого. По-третє необхідно формувати в учнів навчальні мотиви, пізнавальні інтереси, бажання вчитися. Вирішальним для формування позитивного ставлення до навчання є використання вчителем різних форм активізації процесу учіння, серед яких є найбільш поширеними є:
- самостійна навчальна діяльність на уроці, тобто робота, що виконується поза безпосередньою участю вчителя, який визначає завдання уроку і керує виконанням з допомогою завдань;
- поетапне керування учителем роботою учня.
Уроки з природознавства, зазначають Л, Нарочна та ін. вчені проводяться в певній послідовності, що передбачено шкільною програмою і забезпечує систематичність вивчення матеріалу. Застосовуючи різноманітні методи і засоби навчання, вчитель має можливість планомірно і послідовно проводити формування відповідних уявлень і понять про об’єкти та явища природи.
Будь-яке поняття як узагальнене знання не можна просто завчити, воно формується в процесі тривалої роботи учнів над відповідним змістом, який підбирає вчитель. У свідомості людини знання (поняття) здатні поглиблювати свій зміст і розширювати об’єм, вони знаходяться у постійному розвитку. Але перш, чим знання (поняття) почне розвиватися, воно повинно бути утвореним, сформованим.
У дослідженнях О. Біди, О. Варакути, І. Жаркової та ін. зазначається. що весь процес формування природничих понять слід поділити на певні етапи узагальнення набутих учнями знань. Формування в учнів того чи іншого поняття неможливе без встановлення подібності і відмінності об’єктів чи явищ. Це дає можливість виділити загальне і суттєве кожного з об’єктів розглянутої групи, зробити перехід від розгляду поодиноких об’єктів до узагальнення.
Утворення і розвиток знань (понять) може відбуватися стихійно або під керівництвом. Стихійний процес іде повільніше і може призвести до того, що у людини сформуються невірні знання.
Поняття не залишаються незмінними, вони розвиваються, а розвиваючись, стають багатшими і конкретнішими. Правильні уявлення та поняття формуються внаслідок цілеспрямованої дії усієї системи навчання, що і має здійснювати вчитель у процесі навчання.
Розвиток понять — основна рушійна сила всього процесу навчання учнів, усієї динаміки викладання. Навчальний процес слід організувати так, щоб у його основі були раніш сформовані поняття, які б поступово та послідовно розширювалися й поглиблювалися на основі нових факторів.
Відповідно до алгоритму діяльності щодо засвоєння понять, враховуючи вікові особливості молодших школярів, у педагогічній літературі [4; 8; 13; 16 ] виділяють такі етапи у формуванні понять у молодших школярів:
1. Мотиваційна і змістова підготовка до засвоєння природничого поняття. Актуалізація опорних знань.
2. Організація чуттєвого сприймання ознак, властивостей, властивостей предметів або явищ, формування уявлень про них або актуалізація раніше сформованих уявлень.
3. Організація розумової діяльності, спрямованої на виділення істотних ознак.
4. Забезпечення узагальнення і словесного визначення суті поняття, позначення його відповідним терміном.
5. Організація закріплення сформованого поняття шляхом репродуктивного відтворення його змісту.
6. Організація застосування засвоєного поняття у подібних і нових ситуаціях.
Важливими складовими процесу формування природничих понять є дидактичні умови, які в органічній єдності та взаємозв'язку забезпечують ефективність засвоєння понять учнями. Під дидактичними умовами, О. Біда, О. Варакута, В. Пакулова розуміють змістову характеристику компонентів, які утворюють систему навчання. До них належать: здійснення системно-структурного аналізу змісту природничого матеріалу; дотримання поетапності формування природничих понять; використання міжпредметних зв'язків у формуванні природничих понять; конструювання системи пізнавальних завдань для формування природничих понять [8;13;38].
У методиці природознавства виділяють також специфічні уроки - предметний урок і урок- екскурсія.
Як зазначає Л. Нарочна, під предметним уроком розуміють урок, коли діти працюють з предметом, який вивчається, а не з його зображенням [36]. Об’єктом вивчення на предметному уроці може бути реально існуючий предмет. Зокрема, при вивченні рослин надають перевагу живим рослинам, або гербарію рослин.
Особливість предметного уроку полягає в тому, що власне предметний зміст, яким оволодівають учні у процесі уроку, передбачає різнобічне вивчення конкретного предмета або явища природи. На таких уроках школярів мають можливість розглянути той або інший предмет, випробувати його на твердість, відчути запах, покуштувати на смак, порівняти різні предмети, встановити спільні та відмінні ознаки, вважає О. Біда [10].
Як зазначає Ф. Кисельов більшість предметних уроків доцільно проводити після екскурсій, під час яки учні мають можливість ознайомитися з предметом або явищем у природному середовищі, спостерігати його зв’язок з іншими предметами або явищами [28].
Важливою умовою для правильної організації предметного уроку є те, щоб предметами, що вивчаються на уроці, були забезпечені усі учні класу.
Предметні уроки потребують від учителя ретельної підготовки. Учитель повинен передбачити, чи це урок буде з роздатковим матеріалом, чи урок із застосуванням дослідів, з використанням живих об’єктів тощо.
Предметний урок за дидактичною суттю є комбінованим уроком.
Структура предметного уроку така:
І. Організаційний момент.
ІІ. Підсумки спостережень за змінами в природі.
ІІІ. Перевірка засвоєних знань, умінь і навичок.
ІІІ. Актуалізація чуттєвого досвіду та опорних знань, умінь і навичок учнів.
ІУ. Мотивація навчальної діяльності учнів. Повідомлення теми і мети уроку.
У. Засвоєння нових знань, умінь і навичок.
УІ. Систематизація, узагальнення й застосування знань.
УІ. Підсумок уроку та повідомлення домашнього завдання.
Складаючи план чи конспект уроку, учитель повинен чітко визначити: навчальну, виховну, розвиваючу мету уроку; якими вміннями і навичками повинні оволодіти учнів; що треба записати і замалювати в зошиті; розподіл часу за розділами уроку. Етап перевірки засвоєних знань, умінь і навичок може бути реалізованим і може пропускатися. Це залежить від того, чи пов’язаний зміст матеріалу з попередньою темою, і від його обсягу, від того, чи вимагає він від учнів напруженої роботи.
Починати предметний урок, вважає Ф. Кисельов [28], доцільно із вступної бесіди, завдання якої відновити в пам’яті учнів раніше бачене або вивчене і тим самим підготувати їх до свідомого сприймання нового матеріалу. Після вступної бесіди вчитель роздає предмети учням на парти і організовує спостереження. Він ставить послідовно ряд запитань і спрямовує увагу дітей на найістотніші ознаки й властивості предмета. Спочатку з’ясовують загальні ознаки, далі переходять до деталей. При цьому вчитель не повинен називати ознаки чи властивості об’єкта або повідомити готові висновки.
Конструюючи етап засвоєння нових знань, учитель власне предметний зміст поділяє на логічно завершені частини:
Похожие работы
... що під час формування знань про людину як живий організм використовують переважно такі методи навчання, як бесіду, розповідь, практичну роботу. 2. Які засоби ви використовуєте для формування в молодших школярів знань про людину на уроках природознавства? Відповідаючи на дане запитання учителі зазначили, що в основному використовують малюнки підручника і дидактичні матеріали, виготовлені ними. ...
... і засобів навчання, спрямованих на формування екологічної культури молодших школярів, органічне поєднання урочної, позакласної і позашкільної роботи.2. Дослідно-експериментальна робота здійснення екологічної освіти молодших школярів на уроках курсу «Я і Україна» у 2 класі 2.1 Аналіз навчальної програми з курсу «Я і Україна» (2 клас) Щоб з'ясувати, які екологічні знання передбачено у змісті ...
... методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів. 2.3 Виховання бережливого ставлення до природи у процесі гри У становленні емоційно-ціннісного, відповідального ставлення молодшого школяра до природи важливу роль відіграє гра. Найважливішим результатом гри є глибока емоційна задоволеність дитини її процесом, що найб ...
... ситуації. Використання мовного матеріалу з урахуванням міжпредметних зв’язків сприятиме збагаченню словникового запасу молодших школярів, розвитку їх мовленнєвих умінь та навичок. 2.5 Експериментальне підтвердження ефективності запропонованої методики формування мовленнєвої комунікації Перевірка та оцінка ефективності роботи, проведеної в формуючому експерименті. У процесі обстеження ...
0 комментариев