Плани США по контролю світових енергоресурсі та їх крах
Тенденції глобальної енергетики на найближчі десятиліття
Росія в світовій енергетиці
Геополітичні плани США
Економічне становище США
Соціально-економічне становище США
Збройні сили США
Зовнішньополітична стратегія Росії
Січня на позачерговому засіданні президії Ради міністрів уряд Білорусі прийняло рішення відмінити мито на транзит російської нафти
Стан Російської економіки
Державний борг Росії
Вирішення соціальних проблем
Січня 2007 вступили в дію нові направлені на вирішення демографічної проблеми, шляхом підвищення народжування
Навигация
Плани США по контролю світових енергоресурсі та їх крах
Довгострокова політика України по забезпеченню енергетичної безпеки на підставі аналізу геополітичних планів і перспектив головних провідних країн світу–Росії та США
280355
знаков
2
таблицы
1
изображение
1.1 Плани США по контролю світових енергоресурсі та їх крах.
У вересні 1999 року, за рік до виборів в США, які зробили його найбільш впливовим віце-президентом в історії, Чейні виголосив промову перед керівниками нафтової промисловості в Лондонському інституті нафти.
«За деякими оцінками, в подальші роки світовий попит на нафту щорічно збільшуватиметься в середньому на два відсотки, тоді як природне скорочення видобування з існуючих запасів складатиме, принаймні, три відсотки. Це означає, що до 2010 року нам не вистачатиме додатково 50 мільйонів барелів на день. Так звідки ж візьметься нафта? Уряди і національні нафтові компанії, очевидно, контролюють близько 90 відсотків запасів. Нафта, по суті, залишається справою урядів. Тоді як в багатьох регіонах світу є великі нафтові можливості, Близький Схід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною - як і раніше те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз. Навіть якщо компанії сильно стурбовані доступом до цих ресурсів, прогрес залишається у них невеликим. Вірне те, що технологія, приватизація і розкриття цілої низки країн створили безліч нових можливостей по всьому світу для різних нафтових компаній, але, озираючись в початок 1990-х рр., очікувалося, що значна частина нових світових ресурсів прийде з колишнього Радянського Союзу».
Зауваження Чейні заслуговують уважного прочитання. Він прогнозує помірне зростання світового попиту на нафту до кінця поточного десятиліття, тобто в найближчі роки чотири. Він оцінює, що світу потрібно буде знайти додатково 50 мільйонів барелів щоденного видобутку. Загальний щоденний видобуток нафти в даний час коливається біля рівня 83 мільйони барелів нафтового еквівалента. Це означає, що для того, щоб уникнути катастрофічного браку і подальшого спустошливого удару по світовому економічному зростанню, згідно оцінкам Чейні в 1999 році, світ повинен знайти нові джерела виробництва нафти, що складають більше 50% від світового рівня видобутку в 1999 році і це треба зробити до 2010 року. Іншими словами, це еквівалент п'яти нових нафтових родовищ, кожне з яких рівне за розмірами сьогоднішній Саудівської Аравії.
Оцінка Чейні базувалася також на заниженій оцінці майбутнього попиту на імпортовану з боку Китаю і Індії, сьогодні найбільш зростаючих споживачів нафти на планеті.
Другим заслуговуючим уваги пунктом лондонських коментарів Чейні 1999 року є його зауваження, що "Близький Схід з його двома третинами світових запасів і найнижчою ціною, - як і раніше те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз". Проте, як він цілком недвозначно відмітив, нафтовий «приз» Близького Сходу знаходиться в національних або урядових руках, закритий від експлуатації приватним капіталом, і тим самим, малодоступний для «Halliburton» Чейні і його друзів з ExxonMobil або Chevron, або Shell, або BP.
Тоді Ірак з його другими за величиною після Саудівської Аравії запасами нафти на Близькому Сході знаходився під владою Саддама Хусейна. Іран, що має в своєму розпорядженні другі за величиною світові запаси газу, додатково до своїх нафтових резервів, знаходився під владою націоналістичної теократії, був закритий для тендерів приватних нафтових компаній США. Резерви Каспійського моря були предметом запеклої геополітичної битви між Вашингтоном і Росією.
У вересні 2000 року Чейні, разом з Доном Рамсфелдом, Полом Вулфовіцем і багатьма іншими, хто увійшов до нової адміністрації Буша, опублікував політичну доповідь, озаглавлену «Перебудовуючи захист Америки». Ця стаття була опублікована групою на ім'я «Проект Нового Американського Сторіччя» (PNAC).
Група Чейні PNAC закликала майбутнього президента знайти відповідний привід для оголошення війни Іраку, щоб його окупувати і отримати прямий контроль над другими за величиною запасами нафти на Близькому Сході. У їх доповіді відверто заявлялося: «Тоді як незавершений конфлікт з Іраком вже забезпечує необхідне обґрунтування, необхідність в істотній американській силовій присутності в (Персидській) Затоці перевершує приватне питання про режим Саддама Хусейна. . .».
У вересні 2000 року Чейні підписався під документом, який як ключовий захід оголосив "американську силову присутність в Затоці" і зміну режиму в Іраку, незалежно від того чи є Саддам Хусейн "хорошим, поганим, або злим". Це послужило першим кроком в просуванні армії США в "те місце, де, кінець кінцем, знаходиться приз".
Саме про це міркував Чейні в своїй лондонській промові 1999 року. Вирвати нафтові ресурси Близького Сходу з рук незалежних націй і вкласти їх в руки, контрольовані США. Військова окупація Іраку була першим важливим кроком цієї американської стратегії. Остаточним «призом» Вашингтона був, проте, контроль над енергетичними запасами Росії.
Невипадкове те, що на початку 2001 року Чейні негайно отримав завдання очолити Президентську комісію з вироблення енергетичної стратегії (Presidential Energy Task Force).
Розвал Росії: «остаточний приз»
З очевидних військових і політичних причин, Вашингтон не міг відкрито визнати, що його стратегічним напрямом з моменту падіння Радянського Союзу в 1991г. було розчленовування (або розвал) Росії і отримання ефективного контролю над її величезними запасами нафти і газу, тобто "остаточного призу". Росія як і раніше мала в своєму розпорядженні чудові військові засоби, хай і в негарному стані, і у неї як і раніше були ядерні зуби.
В середині 90-х Вашингтон почав сплановане приведення колишніх радянських сателітів одного за іншим, не просто в Європейський Союз, але і в НАТО, що знаходиться під контролем Вашингтона. До 2004 року Польща, Чехія, Угорщина, Естонія, Латвія, Литва, Болгарія, Румунія, Словаччина і Словенія були вже прийняті у НАТО, а Грузію ретельно причепурювали для цього вступу.
Це дивовижне розповсюдження НАТО, до тривоги деяких західноєвропейців, як втім, і Росії, було частиною стратегії, яку проводила PNAC.
Вже в 1996 році член PNAC і дружок Чейні, Брюс Джексон, у той час головний менеджер оборонного гіганта США 'Lockheed Martin', був головою вельми могутньої лобістської групи у Вашингтоні - "Американського Комітету з розширення НАТО", згодом перейменованого в "Американський комітет з НАТО".
"Американський комітет з розширення НАТО" також включав членів PNAC Пола Вулфовіца, Річарда Перла, Стівена Хедлі і Роберта Кагана. Дружина Кагана, Вікторія Нуланд, зараз є послом США в НАТО. Починаючи з 2000-2003 років вона була радником Чейні з міжнародніої політики. Хедлі, переконаний "яструб", близький до віце-президента Чейні, був вибраний президентом Бушем замість Кондолізи Райс радником з державної безпеки.
Мережа військових "яструбів" Чейні перейшла з PNAC на ключові пости в адміністрації Буша з управління НАТО і політикою Пентагону. Брюс Джексон та інші, після успішного лобіювання Конгресу на предмет розширення НАТО до Польщі, Чехії і Угорщини в 1999 році, організували т.з. Вільнюську групу, що лобіювала прийом до НАТО ще десяти країн колишнього Варшавського Договору, що знаходяться на периферії Росії. Джексон називав це "Великим вибухом".
Як тільки мета з НАТО була досягнута, Брюс Джексон і інші члени лобі про розширення НАТО на схід закрили в 2003 році "Американський комітет з НАТО", і негайно, в тому ж самому офісі, відкрилися як нова організація "Проект про перехідні демократії", яка, згідно з їх власною заявою, була "організована, щоб використовувати можливості прискорення демократичних реформ і інтеграції, які, як ми вважаємо, існуватимуть в розширеному євроатлантичному регіоні в найближче десятиліття". Іншими словами, готувати ряд "кольорових революцій" і зміну режимів по всій Російській Євразії. Всі три головні особи в "Проекті про перехідні демократії" працювали на Республіканську партію, а Джексон і Шойнеманн мали тісні зв'язки з основними військовими підрядчиками, зокрема 'Lockheed Martin' і Boeing.
Джексон і інші члени PNAC і "Американського комітету з НАТО" також створили могутню лобістську організацію, "Комітет за звільнення Іраку" (CLI). Наглядова рада CLI включала переконаних демократів: конгресмена Стівена Соларза і сенатора Роберта Керрі. У ній домінували неоконсерватори і прихильники Республіканської партії, такі як Джейн Киркпатрік, Роберт Каган, Річард Перл, Уїльям Крістол і колишній директор ЦРУ Джеймс Вулсі. Почесними співголовами виступили сенатори Джо Ліберман (дем. - Коннектікут) і Джон Маккейн (респ. - Арізона). Джексон розповідав, що друзі в Білому Домі попросили його створити CLI в 2002 році щоб відтворити успіх "Американського комітету з НАТО" в розширенні НАТО на схід, тепер уже підтримуючи кампанію адміністрації на переконання Конгресу і суспільства про необхідність війни. "Люди в Білому Домі сказали: нам потрібно, щоб ти зробив для Іраку те, що ти зробив для НАТО", - розповів Джексон в інтерв'ю журналу American Prospect від 1 січня 2003 року.
Коротко, оточення Росії країнами НАТО, "кольорові революції" по всій Євразії і війна в Іраку - все це було однією і тією ж американською стратегією, частиною великого стратегічного плану кінець кінцем розвалити Росію раз і назавжди як потенційного суперника гегемонії супердержави США. Росія - не Ірак і не Іран - була першорядною метою цієї стратегії.
Під час вітальної церемонії в Білому Домі на честь десяти нових членів НАТО в 2004 р., президент Буш відмітив, що місія НАТО тепер розширилася далеко за межі альянсу. "Члени НАТО обертають свій погляд до народів Близького Сходу, щоб укріпити нашу здатність боротися з терором і забезпечити нашу загальну безпеку", - сказав він. Але місія НАТО тепер розширилася навіть за межі глобальної безпеки. Буш додав: "Ми обговорюємо, як ми можемо підтримати і підсилити імпульс свободи на Близькому Сході". Свобода, таким чином, приходить до порядку денного контрольованого Вашингтоном північноатлантичного альянсу.
Кінець ери Єльцина привів до повороту в планах США. Путін почав поволі і обережно виявлятися як динамічна національна сила, повна рішучості наново відбудувати Росію після розграбування країни комбінацією західних банків і корумпованих російських олігархів, що направляється МВФ.
Російський видобуток нафти зріс з моменту колапсу Радянського Союзу так, що до початку війни США в Іраку в 2003 році Росія стала другим виробником в світі після Саудівської Аравії.
Справжній сенс «Справи Юкоса»
У 2003 році відбулася визначальна подія нової російської енергетичної геополітики при Володимирі Путіні.
Щоб зрозуміти російську енергетичну геополітику, необхідно зробити короткий огляд арешту в жовтні 2003 року російського мільярдера - "олігарха" - Михайла Ходорковського і захоплення державою його гігантської нафтової групи «ЮКОС».
Ходорковського заарештували в аеропорту Новосибірська 25 жовтня 2003 року за звинуваченням російської Генпрокуратури в ухиленні від податків. Уряд Путіна заморозив акції «ЮКОС Oil» через податкові звинувачення. Потім проти «ЮКОСА» були зроблені подальші кроки, що привели до колапсу ціни акцій.
Те, що мало згадувалося в переказах західних мас-медіа, які зазвичай зображали дії путінського уряду як повернення до методів радянської пори, полягало в тому, що власне спровокувало рішучі путінські вчинки.
Ходорковського заарештували всього за чотири тижні до важливих виборів до російської Думи (нижню палату парламенту), в якій Ходорковський вмудрився купити голоси більшості, використовуючи своє величезне багатство. Контроль над Думою був першим кроком Ходорковського в його планах виставити свою кандидатуру проти Путіна на виборах президента наступного року. Перемога в Думі дозволила б йому змінити виборчий закон на свою користь, а також змінити підготовлюваний в Думі спірний "Закон про надра". Цей закон не дозволив би «ЮКОС» і іншим приватним компаніям контролювати сировинні ресурси під землею, або створювати приватні трубопроводи, незалежні від російських державних.
Ходорковського заарештували після мало згадуваної в пресі зустрічі, що відбулася не набагато раніше (14 липня) в тому ж році між ним і віце-президентом Чейні.
Після зустрічі з Чейні Ходорковський почав переговори з ExxonMobil і ChevronTexaco (колишньою фірмою Кондолізи Райс), про придбання крупної частки в «ЮКОС», за деякими відомостями від 25 до 40%. Це було задумано для отримання Ходорковським де-факто недоторканності від можливого впливу путінського уряду, за допомогою прив'язки «ЮКОС» до нафтових гігантів США, і, отже, до Вашингтона. Це також дало б Вашингтону, через нафтових гігантів США, фактичне право вето на майбутні російські нафто- і газопроводи і нафтові операції. За декілька днів до свого арешту Ходорковський приймав у себе Джорджа Буша-старшого. Вони обговорювали остаточні деталі покупки акцій «ЮКОС» американськими нафтовими компаніями.
Також незадовго до цього «ЮКОС» заявив про намір купити конкуруючу «Сибнефть» у Бориса Березовського, ще одного олігарха єльцинськой пори. «ЮКОС-Сибнефть», з її 19,5 мільярдами барелів нафти і газу, стала б тоді власником других за величиною в світі запасів нафти і газу, після ExxonMobil. «ЮКОС-Сибнефть» була б четвертою в світі з видобутку, викачуючи 2,3 мільйона барелів нафти у день. Скупка акцій «ЮКОС-Сибнефть» з боку Exxon або Chevron була б буквально енергетичним державним переворотом.
Ходорковський підтримував ряд вельми вражаючих знайомств в англо-американському істеблішменті. Він створив добродійну організацію, «Фонд Відкрита Росія», змодельовану з фонду «Відкрите Суспільство», заснованого його близьким другом Джорджем Соросом. У вибрану раду «Фонду Відкрита Росія» увійшли Генрі Кіссінджер і друг Кіссінджера, Джейкоб Лорд Ротшильд, лондонський спадкоємець сім'ї банкірів. Також увійшов до складу правління фонду і Артур Хартман, колишній американський посол в Москві.
Після арешту Ходорковського, 'Washington Post' повідомила, що російський мільярдер в ув'язненні продовжував користуватися послугами Стюарта Эйзенстата (Eizenstat) (колишнього заступника секретаря казначейства, заступника держсекретаря, заступника секретаря по комерції під час адміністрації Клінтона) для лобіювання у Вашингтоні на користь свого звільнення. Ходорковський був повністю пов'язаний з англо-американським істеблішментом.
Незабаром мала місце череда скритних дестабілізацій урядів, що фінансувалися Вашингтоном, на кордонах з Росією, які підтримували близькі відношення з Москвою. Цей ряд включає "революцію троянд" в листопаді 2003 року в Грузії, яка привела до відставки Едуарда Шеварднадзе на користь молодого, що здобув освіту в США і пронатовські налаштованого президента, Михайла Саакашвілі. 37-річний Саакашвілі люб'язно погодився надати підтримку нафтопроводу Баку-Тбіліси-Джейхан, який дозволив би уникнути контролю Москви над перекачуваною Азербайджаном каспійською нафтою. США підтримували тісні зв'язки з Грузією з тих пір, як Михайло Саакашвілі прийшов до влади. Американські військові інструктори навчають грузинські війська, і Вашингтон вклав мільйони доларів в підготовку вступу Грузії до НАТО.
Услід за «революцією троянд» в Грузії «Freedom House» Вулсі, «Національний фонд на підтримку демократії», Фонд Сороса і інші НВО, підтримувані Вашингтоном, організували в листопаді 2004 року відверто зухвалу українську «помаранчеву революцію». Метою «помаранчевої революції» було встановлення проамериканського режиму в країні, стратегічно здатній перервати головні трубопровідні потоки російської нафти і газу до Західної Європи. Підтримувані Вашингтоном рухи «демократичної опозиції» в сусідній Білорусі почали також отримувати мільйони доларів з щедрої руки адміністрації Буша, як і опозиції в Киргизстані, Узбекистані і віддаленіших колишніх радянських держав, які, до речі, опинилися на шляху можливих енергетичних трубопроводів, що сполучають Китай з Росією і колишніми радянськими республіками, такими як Казахстан.
До кінця 2004 року стало ясно, що вже давно йде нова "холодна війна", цього разу за стратегічний контроль над енергією і односторонню ядерну перевагу. Було також граничне ясно, судячи з характеру дій Вашингтона з моменту розпаду Радянського Союзу в 1991 році, що Кінцевою Метою, ендшпілем для політики США в Євразії не є ні Китай, ні Ірак, ні Іран, а Росія.
Геополітичним "ендшпілем" Вашингтона було повне руйнування Росії, тієї держави в Євразії, яка була б здатна організувати ефективну комбінацію альянсів на основі величезних запасів нафти і газу. Звичайно, цю мету ніколи не можна було оголосити відкрито.
Після 2003 року, Путін і російська зовнішня політика, особливо енергетична політика, повернулася до первинної відповіді на геополітику «Heartland» або «серце миру» сера Хелфорда Макіндера, ту політику, яка лежала в основі радянської стратегії «холодної війни», починаючи з 1946 року.
Путін почав робити ряд захисних ходів, щоб відновити якоюсь мірою надійну рівновагу перед обличчям все більш очевидної політики Вашингтона, направленої на оточення і ослаблення Росії. Подальші стратегічні промахи США полегшили роботу Росії.
Тепер, коли ставки з обох боків – НАТО і Росії – зросли, Росія перейшла від простої оборони до активного наступу шляхом втілення у життя намірів які, не вдалося здійснити США, а саме - створення енергетичної наддержави, мета якої – контроль поставок енергоносіїв (Росією, її сателітами та союзниками) у світовому масштабі і як наслідок - контроль світової економіки. [4]
Похожие работы
... в областях з високим рівнем індустріального розвитку. 2. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічно ...
... ійних територій України, а також складання територіальних комплексних схем охорони довкілля основних курортно-рекреаційних регіонів України.3.ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ, ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ. Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи. На першому етапі ( ...
... ії. Протее чинний рівень потоку ПІІ по відношенню до ВВП уже є порівнювальним із показниками більшості країн Східної Європи. 4.1 Аналіз негативних і позитивних тенденцій перебігу взаємної інвестиційної діяльності Детальніший аналіз процесу залучення польських інвестицій в Україну дозволяє виявити цілу низку негативних тенденцій: 1. Обсяги надходження інвестицій з Польщі в українську ...
... умов життєдіяльності населення цієї території, Особливо важливе значення районне планування має для санаторно-курортних зон, сільських адміністративних районів, приміських зон великих міст. РОЗДІЛ 2. РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА І РЕГІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА 2.1 Сутність механізму реалізації державної регіональної економічної політики Механізм реалізації державної регіональної економічної політики — ...
0 комментариев