Митрополит Андрій Шептицький

31342
знака
0
таблиц
0
изображений

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Митрополит Андрій Шептицький

Роботу виконав:

Микулин Юрій

ЛЬВІВ 2 0 0 9


Андрій Шептицький, Митрополит Галицький

Невже ж знайшовся колись чоловік, обдарований від Бога апостольським духом, який бачучи сотки мільйонів душ невірних, ділив би їх кордонами країн і сказав би собі: «я буду навертати тут лише тих кільканадцять тисяч. І цього буде досить із мене». Такий, що поклав би перед собою таку вузьку границю, ніколи не був би апостолом у Христовому дусі.

Цього не розуміли тоді; недуга схизми вже на Поділлі почала робити спустошення, а сама думка, що лікуючи її — водночас виринає небезпека, що ця пошесть може дальше поширитися і як у таких випадках буває — страх дораджував людям: нехай другі гинуть, лише щоби ми не заразилися.

Пам'ятаю одну дискусію Романа з дуже шанованим і розумним священиком. Роман казав, що коли Василіяни присвятяться тільки поборюванню схизми, то було би так, гейби вони нічого для Церкви не зробили. Тамтой гнівно відповів, що навернути хоч би одну душу — це вже багато значить, бо не в кількості справа. І так вони оба — хоч займали два різні становища в своїх поглядах щойно в дефініції, що одна душа приєднана для неба багато значить, зокрема тоді, коли здобувається її ціною власного життя, але не можна рівняти її з множеством зла, що криється в єресях, а для самої Церкви само лише підтримування унії, це все ще замало. Один говорив зі священичого становища, а другий з церковного.

Тільки нечисленні не гіршилися би поглядами Романа, якщо він частіше виголошував би їх, бо лише любов'ю Христовою можна далі ширити Його науку; отже не зважаючи на нагаї, тюрми й переслідування, треба любити наших ворогів, щоби їм принести спасення, бо неможливо навернути народ, до якого підходиться з ненавистю в серці.

Такі погляди росли разом із ним самим, а враз Із тим вицвітало тихе, глибоке, стихійне бажання, щоби присвятися цій спасенній ідеї навернення Сходу навіть ціною особистого мучеництва. Роман захоплювався ідеєю, щоби відплатити Ісусові Христові власною кров'ю за профанацію Його крови в Службах Божих і св. Причастях так, як ще бувши колись хлоп'ятком полюбив його, далі любить і залишиться Йому вірним назавжди.

Дивним зворотом обставин Роман — у своїй подорожі до Росії, куди саме вибирався, — а можна легко здогадуватися в якому дусі вона мала відбуватися, — вже на самому початку зустрінувся з людиною, яка не відзначалася апостольським запалом, зате — як тип досконалого християнина, ця людина дійшла на основі свого довголітнього досвіду, працьовитості й товариських взаємин з усіма шарами російського громадянства, до тих самих поглядів і висновків, які й Роман висловлював. Це був п. Фелікс Собанський. В осені минулого року, на вінчанні Олеся ;і його купинкою, він розказував мені з деталями про ті відвідини Романа в жовтні 1887 р. й про розмову з ним, в якій розкрив свої власні погляди, що з ними ніде не зустрічався, або з якими він мусів нераз навіть скриватися. Старець і юнак Христової віри зустрінулися зі собою і побачили, що вони оба є Христові.

Отож Роман відвідував родини Ярошинських, Собанських, Маньковських, Єловецьких, всі вони вже знали про його наміри, знали в якому дусі він досліджує рани, чому оглядає церкви, випитується про їхнє минуле, про літургію, традиції, а навіть про легенди. Скрізь — розказувано мені згодом, — відчувалося, що він приносить зі собою промінь надії, якусь добру вістку. В неодному товаристві він був перший раз, а ще через рік, або після декількох років навіть, питалися про нього, як про найкращого, найдавнішого друга. Може бути, що він ніколи більше там уже не буде й що Його бажання — як апостольства, так і мучеництва залишаться тільки бажаннями для прославлення Бога, а все таки я є певна, що й оце бажання заважить колись в житті з ласки Божого милосердя, бо такі речі не гинуть ніколи.

В Києві Роман зустрінувся з Юрієм Шембеком. Аж до тої пори вони оба багато чули про себе, але ще не були знайомі особисто. Юрій уже від десяти років хотів стати священиком, але адміністрація великого, та дуже заплутаного маєтку затримувала його з року на рік у світі. Приїхавши до Києва, на день перед приїздом Романа, Юрій не міг знайти місця в готелі, до якого звичайно заїздив і тому казав завезти себе до іншого, та якраз до того самого, до якого другого дня Роман зовсім припадково заїхав. Портієр, що не вмів відчитати німецького паспорта, зайшов із ним до Юрія, щоби він переклав його, під час того, коли Роман довідався в готелю про його приявність. І так у хвилині, коли Роман застукав до дверей Юрія, а він відчинив їх, вже не потребували багато часу, щоби взаємно зрозуміти себе й полюбити. А може ця зустріч стала причиною, що в два місяці пізніше вони з'їхалися в Римі, та до двох років, коли Роман був у добромильському новіціяті, Юрій поступив до семінарії в Саратові.

Як духом, так і зовнішнім виглядом вони були добре дібраними друзями, хтось сказав про них, що становлять неначе пару коней, які зуміють витягнути віз, що застряг глибоко в болоті. Та ще краще прирівняв їх отець Маріян Моравський до двох піонерів, які з двох сторін прокопують тунель почерез гору, а коли стануть кувати скалу, зразу навіть не чують відгомону ударів своїх джаґанів у камені, але колись, колись — може у вільному вже Перекопі подадуть собі спрацьовані руки.

В Києві Роман увійшов до товариства української молоді й як оглядав Лавру та монастирі, так теж досліджував душі.

5 — 9 листопада писав:

«Я виїжджаю з Києва завтра рано, їду до Москви; маю доволі часу й ця подорож дуже манить мене. Все вдається мені чудово; св. Катерина є зі мною.

Юрій Шембек виїхав перед годиною. Наші довгі розмови залишаться милим спогадом, ми зрозуміли себе від першої зустрічі, а зрозуміли так добре, як рідко в житті буває.

Київ зробив на мені гарне враження; там застав я багато поляків, з якими познайомився і деякі з-поміж них дуже мені сподобалися.

Щодо мене, будьте зовсім спокійні; в Москві є теж поляки, з якими я познайомлюся, тож ніде не буду почуватися осамітненим. Я купив тут декілька книжок. Між іншими я познайомився з проф. Антоновичем, дуже вченим Істориком І дуже цікавою людиною».")

Москва 12 листопада 1887 р.

«Оце я пишу до Вас у 24 години після мого приїзду до Москви. Але орієнтуватися тут тяжко й як довго не знається міста, не хочеться навіть писати. Щоби Пам дати доказ, що я не почуваюся в Москві самітним, скажу Вам тільки, ЩО за тих 24 години я познайомився з проф. університету Гераським, в якого я обідав, далі з проф. університету Брідішеном, росіянином, з отцем Врублєвським при склянці чаю і з Марком Кропивницьким — письменником, дуже цікавою людиною. Це все робить особливе й дивне враження і не жаль було їхати тут повних ЗО годин швидким поїздом. Тут видно в архітектурі всі можливі східні стилі: арабський, турецький, навіть китайський, а це все на візантійському фоні; все тут суворе; часи Івана Грозного інкрустовані у вежах грізного Кремлю.

Час до часу відживають болючі спогади 1812 р.; дзвіниця пошкоджена вибухом... тут стояв генерал Давус... ця церква збудована у виявленні подяки після битви і т. д. і т. д. А все таки я ще нічого не бачив — ні палати, ані дуже цікавих музеїв. Я ходив на вежу Івана; звідти видно тисячі й тисячі більших і менших веж, червоних, зелених, синіх, золотих і срібних. З Карамзіном") у руці можна би багато дечого навчитися, а все таки мене не збирає охота залишатися тут надовго; хотілося би побачити лише те, що найважливіше й чимскоріше втекти, залишаючи св. Катерині це тяжке завдання, яким було би навернення москалів. Але воно прийде! Це відчувається І його можна сподіватися...

Моя подорож заплянована до вівтірка, або до середи. Не знаю, чи варта би поїхати ще до Петербурга, чи ні? Властиво, я міг би це зробити тому, що й там маю багато знайомих. Залишаю це пораді св. Катерини. Іду спати, вже пізно, а треба вранці скоро встати, Служба Божа є завтра пів дев'ятої; хочу висповідатися, самозрозуміло, це не перший раз після мого від'їзду. Дякую Богу за цю подорож, а Вас передаю під опіку св. Катерині. До скорого побачення»

Москва 17 листопада.

Ви здивуєтеся, коли дістанете ще одного листа з Москви. Причина того ось яка: мені не хотіли тут зміняти купонів «Заставних листів польського королівства», що спонукало мене зрезигнувати з виїзду до Петербурга. Я мав намір виїхати до Смоленська й на Литву 16 ц. м., але декілька нових, дуже цікавих знайомств задержало мене тут. Я щойно вернувся від о. Врублевського, який зрадів, ідо я ще затримався тут.

Я говорив із ним чотири години, попиваючи чай. Це людина великого духа, яка добре знає світ.

Але хто це отой, задля якого я залишився тут? Це Соловйов, людина, про яку ще перед двома роками говорилося так багато!") в дусі католицької Росії. Нині не буду більше писати про нього, та варта було подорожувати аж до Москви, щоби бодай познайомитися з ним.

В неділю вечір покидаю Москву, в понеділок затримаюся в домі пп. Храповицьких у Витебську, там залишуся один, або два дні й звідтіля поїду через Вільно до Варшави.

Сподіюся, що у Вас усе гаразд, хоча я ще ніколи не був аж так довго без вісток від Вас; мені вже тужно за домом і ця туга навіть втомила й знесилила мене. Жалкую, що я не міг поїхати до Петербурга після того, що я довідався в Москві, про неможливість зреалізування купонів, але ця невдача все таки не пригноблює мене. Я щасливий, що покидаю цю тяжку атмосферу й що скоро повернуся в католицький світ. Ви знаєте, що там (у католицькому світі) є щось специфічного, як в атмосфері, так і у воді, не знаю в чому суть справи, — щось такого, що облегшує серце. Люди, світ — це ще не все. Я хотів би перенести їм тут отею атмосферу, в якій ми живемо. Свята Катерина мені допоможе. Завтра рано при св. Трапезі помолюся за Вас, це зблизить мене до Вас.

Погода непогана — їзда саньми прекрасна. Образ, який змальовує смерть св. Йосафата в Рум'янцевському музею, а далі твори Семирадського, Версщагина, представників модерного російського малярства — дуже цікаві. Троїцька Лавра — центр північного та східнього православ'я, 60 верстов від Москви, це мішанина кольорів — червоних, зелених, синіх, срібних, золотих, рожевих — тощо. Релігія сперта в них на формах, більш холодна, ніж у Києві, співи — які радше нагадують громовицю в день бурі, ніж пташиний спів у гарний, літній день.

Свята Катерина мені допомагає, я відчуваю її близько себе, нехай вона охороняє та потішає Вас також, — Ви сумуєте? Скажіть їй від мене, що коли вона подорожує зі мною до Москви, то це ще не значить, щоби я мав забути про Прилбичі. Запросіть ЇЇ, щоби вона разом із Вами вислухала Службу Вожу, я є певний, що вона це зробить».

«Варшава І. XII. 1887.

...Вибачте мені, що я не пишу до Вас частіше, але зустрічаю тут так багато проявів духа й серця, що це повністю абсорбує мене, я є зайнятий від ранку до вечора».

В декілька днів після виїзду Романа з Варшави, пан Павло По-п'єль приїхав туди й пізніше ще декілька разів розказував мені зі здивуванням, що в тій Варшаві, яка не легко переймається чимсь, куди б він не прийшов, його зустрічали словами: «Чи знаєш Романа Шептицького?» — «Очевидно, що знаю» — дорогий старушок відповідав, — «але як це сталося, що той хлопець, сам один, вже після кількох днів перебування, звернув на себе загальну увагу». Ледве п. Поп'єль вернувся до Кракова, а вже його дочка Ядвига Ростворовська писала до мене; «Куди тільки Твій Роман перейде, там залишає за собою ясний слід, всі подивляють його погляди, ясність думки, всі говорять про нього так, що батько застав Варшаву — цілу його». Роман відповів: «це маловажне», — а я скажу — це не є маловажне, бо як Бог допоможе, він використає свій талант Йому на славу.

Ще бувши в Москві Роман плянував: «біля суботи 26. XI. маю бути у Варшаві, а біля 1. XII. в Кракові, до десятого маю час приготовитися до іспиту». Дня 12 грудня ми дістали від нього листівку: «Іспит я здав добре, оплата за нього виносить 65 австрійських ринських (хоч я не дав би за нього стільки грошей), щиро радію, що свята зближаються, приїду у вівторок».

Це були останні свята, які ми провели разом, він ще дома, рідна дитина... А далі вже в найближчому часі наближувався вступ до монастиря, а у зв'язку з цим І розбиття домашнього вогнища.

Я не кажу, щоби моя відвага тоді захиталася, бо аж до самого кінця І по нинішній день я занадто любила Ромця в Бозі, а зокрема Бога в Ромцю, щоби думка власної жертви могла мати доступ до мого серця. Я занадто виразно бачила тут діяння Божої волі, щоби хоч тільки через хвилину я могла подумати, що все мало би бути Інакше. Саме тоді Господь здіймив із мене почування жертви, а залишив у душі певне заспокоєння, в якому — наче в Імлі, — щезали всілякі хотіння, бажання, а навіть привиди прийдешніх часів.

Мабуть останньою річчю, якої я гарячо бажала, було рішення батька під час отих свят Різдва 1887 р., бо він ніколи не обмежувався в своїх зусиллях для Романа, а саме, щоби його вислати до Риму на цілу зиму враз зі мною.

Ото ж дня 2 січня 1888 р. Роман виїхав із Прилбич, виїжджаючи до Риму на 50-літній ювілей священства папи Льва XIII І канонізацію святих: Гофбавера, Родрініеза, Петра Клявера, Бершманса Т.І. та шістьох Інших.

Вже тоді й батько й Ромцьо плянували мою подорож Із Леосем та Стефанським, а його самого мій чоловік постановив вислати туди перед його вступленням до духовної семінарії в Познані, але чим гарячіше я бажала, щоби ті проекти могли здійснитися, тим менше вони видавалися мені можливими до здійснення. В половині січня ми виїхали до Кракова, та скоро потому листи від Романа ставали дуже тужливі, щораз частіше виступала в них нотка: «чим ближче мені до монастирських воріт у Добромилі, тим більше мені треба бути разом із Мамою, яко мога найдовше» й нераз, коли я бачила, що не можу здійснити його бажань у тому напрямі, мені роздиралося серце після одержання кожного такого листа.

Роман писав майже щоденно, раз до Батька до Прилбич і до Лашова, то знову до мене.


Информация о работе «Митрополит Андрій Шептицький»
Раздел: Религия и мифология
Количество знаков с пробелами: 31342
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
205513
0
0

... миру Центральну Раду спонукали не пронімецькі симпатії її лідерів, а об'єктивна внутрішня і зовнішньополітична ситуація, що склалася на той час. Це була відчайдушна спроба врятувати українську державність. В умовах внутрішнього безладдя й слабкості, а також фактичної війни з Радянською Росією, що в тій ситуації означала неминучу поразку української влади, Київ був заклопотаний насамперед ходами ...

Скачать
105406
0
0

... ї держави вони пов'язували з визволенням Наддніпрянщини від панування Роси, ліквідацією польського панування в Галичині та створенням з усіх українських земель національно-територіальної автономії у складі Австро-Угорщини. Виникнення, програмні положення та діяльність загальноросійських партій Початковим пунктом для аналізу становлення партійної системи служать особливості соціально-економі ...

Скачать
196665
0
0

... доступними твори І. Огієнка. Науковим, освітнім, культурним установам надано ім'я нашого видатного земляка. Його носить також премія Спілки письменників України. Вивчається наукова, педагогічна спадщина. Відтак, є надія, що імені митрополита Іларіона жити у віках серед українців, на що він так щиро сподівався. Строго і величаво увічнили канадські українці могилу свого мудрого і талановитого душ- ...

Скачать
350134
0
0

... культурною діяльністю для добра українського народу.[220,С.9] Значення постатей Митрополита А.Шептицького та Патріарха Й.Сліпого важко переоцінити. Яскравим свідченням цього є розпочатий Українською Греко-Католицькою Церквою процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Після розвалу тоталітарно-імперського СРСР Україна стала незалежною, самостійною державою, на території якої проживають ...

0 комментариев


Наверх