Січня 1888 р

16 січня 1888 р.

«Я приїхав щасливо, а зупинився в польській колегії на вія Мароніті 21, де зустрінув багато давніх знайомих, а застаю чимало нових. Оглядаю пам'ятки Риму докладніше, ніж перед двома роками. Вчора відбулася тут канонізація десятьох святих, а сьогодні є Академія в Пропаганді поширення Віри в 47-ох мовах, вона робить Імпозантне враження. Завтра буду в кардинала Ванутсллього; шукаю мешкання; Бог дозволить, що добре Вам буде тут, моя Мамо. Обіймаю тисячократно Тата й дякую теж тисячократно за цю подорож».

21 січня 1888 р.

«Найдорожчий Тату! Перебуваю тут уже цілий тиждень, а я ще не встиг написати порядного листа до Вас, але маючи цілий день вільний для себе, все таки трудно знайти стільки часу, щоби написати порядно цього листа: так багато тут цікавих речей і стільки знайомств давніх і нових. Маю тут у польській колегії — як я писав уже про те Татові до Львова, а Мамі до Прилбич, — дуже добру кімнатку. Харчуюся у монсінйора Залеського, де маю дуже добру кухню, а що най-важніше — устійнені години. Я здоровий як риба у воді й так проживаю в Римі. Познайомився я тут із багатьма цікавими людьми, починаючи від празького архієпископа Шенборна.')

...ціннощі Риму оглядаю найчастіше зі Шембеком і добре нам разом зі собою. Досі я не попав ще до тутешнього товариства, бо не міг застати Содерінійого, на якого розраховую, але дійду й до нього, шкода тільки, що час минає тут із неймовірною швидкістю. Погода чудова, ніодної хмаринки я не бачив досі й добре Вам Мамочко тут буде, Ви могли би приїхати вже з кінцем лютого, або з початком березня.

20 січня 1888.

«...в цю прекрасну погоду думаю лише про проходи, які будемо відбувати вже разом і вже тепер радію думкою, що я відчуватиму, коли буду показувати Вам ці прекрасні речі та побачу, як Ви будете насолоджуватися тутешнім повітрям. Ви може й не уявляєте собі, як дуже хочу мати Вас у Римі. Бо й чому Ви не мали би приїхати сюди; тих декілька тижнів, прожитих тут, вплинули би теж корисно на стан Вашого здоров'я, не згадуючи вже про Ваше душевне самопочування, це був би той відпочинок, на який Ви повністю заслужили собі. Якщо Тато бажає того, чому Ви мали би відмовлятися? Починаю ознайомлюватися з Римом, це не є таке легке, бо тут немає центру, де можна би зустрінутися з представниками Інтелектуальної еліти. Відчуваю тут недостачу вечорів у пана Павла (Поп'єля). Натомість у Римі є вечірки у різних церковних достойників, де можна зустрінути монсіньйорів, але беручи до уваги характер тих сходин, там не можна би багато навчитися.

Треба відбувати візити, що не завжди вдається. Сьогодні я чекав майже дві години у кардинала Чацького й мене нагороджено зате авдієнцією, яка тривала три чверти години. На щастя — під ту пору не навідався до нього ніякий кардинал, ані єпископ, ні амбасадор (бо завжди повно тепер чужих кардиналів, архієпископів і єпископів; вони затримуються там довше й так нелегко знайти нагоду, щоби про неодну справу з ним спокійно говорити).

Кардинал завжди чарівний, милий і має в собі щось притягаючого своєю духовістю. Завтра рано, після св. Причастя на гробі св. Катерини, маю відвідати о. Деметріядеса, грека, прекрасного знавця Сходу; в другій годині підемо на беатифікацію В. Гофбавера до Ватикану, папа буде там також. Монсінйор Залеський дуже добрий для мене, я люблю його чимраз більше, цілими годинами обговорюємо питання, які нас обох цікавлять. Здається, що Церква буде мусіла пережити важкі удари й як це важко подумати, що попри ювілейні святкування і відпусти, маліє відвага й боєвий дух.)

Що торкається римських старовииностей, я бачу й розумію їх тепер куди краще, почуваюся вже всюди, як у себе дома й тішуся щиро приїздом Мами. Маю теж трохи надії, що й Тато приїде з нагоди прощі до Риму, а навіть пригадую Татові, що так було запляноване, що після мого докторату маю бути з Татом у Римі, а Тато навіть не в силі уявити собі, як мені було би приємно мати його тут.»

24. І. 1888 р.

«Все складається мені прекрасно. Сьогодні я був у патріярха-вірменина Азаріяна, дуже визначної і впливової людини. Перебування в Римі являється для мене чимраз цікавішим, я поробив тут безліч знайомств, а й настрій у мене прямо чудовий. Обіймаю Тата тисячекратно».

Батько пропонував йому щораз нові й нові мандрівки й запитував його, чи мас доволі грошей, а далі дораджував виїзд до Парижа тощо. На це Роман відповів: «...щодо дальших прогульок, думаю дещо про Грецію, така виправа тривала би 2 - 3-ох тижнів, а виплатилася би повністю огляненням тієї цікавої країни, я знайшов би легко співподорожника поміж римлянами, які часто відбувають такі прогулянки. Сподіюся, що пізнання тих проблем на Сході може мені нераз придатися в житті, а виїзд туди є легший І коротший, ніж до Парижа, якого я не міг би оглянути як слід продовж тижня, або двох, бо в такому велетні важко орієнтуватися. Слухаю викладів канонічного права й вчуся грецької мови з греком, це дуже миле й корисне завдання для мене».