Роль національних систем ЗМІ у захисту національно-державної ідентичності

2.   Роль національних систем ЗМІ у захисту національно-державної ідентичності

«Потрібна база ідейного патосу, своя чи чужа -

це питання окреме, але висіти з корінням в

повітрі – це значить засудити себе на неплідність»

Маланюк Є.

Питання стосовно соціального значення ЗМІ у багатьох випадках мають відношення до формування та захисту національно-державної ідентичності. Багато у прагненні до цензури, у тому, що викликає хвилювання стосовно впливу ЗМІ, багато у суперечках щодо міжнародного інформаційного устрою має відношення до турбот про ідентифікацію певного народи, держави. Традиційні лозунги, що є виразом національно-державної ідентичності, займають одне з головних місць у відносинах між державою та ЗМІ. Особливо важливим це питання постає зараз, коли процес глобалізації торкається не лише економічної чи політичної сфери, а й поступово втручається у внутрішньо політичне та культурне життя кожного народу, кожної держави.

На сучасному етапі держава є єдиним представником народного суверенітету, і тому вона повинна мати специфічні, лише їй наданні важелі консолідації громадськості навколо спільної мети, впливу на різноманітні соціальні процеси та явища. Одним з таких головних атрибутів держави є можливість впливу на громадську думку шляхом діяльності ЗМІ, у той же час ідеєю, що об’єднує суспільство навколо неї є ідея національно-державної ідентичності, що є історичною та унікальною.[34]

В концепціях ідентичності, як і в інших ідеологічних категоріях, є свої стандартні елементи. До них відносяться: певна історія походження нації, її обраність та унікальність, на яких базується ідея суверенітету та державності. Традиційне завдання комунікацій складається в адаптації та закріпленні цих концепції, зміні центра їх уваги та впливу, надання нових обґрунтувань їх законності.[28;198-199]

У сучасних умовах поглиблення процесів глобалізації постає питання спроможності нових засад національно-державної ідентичності протидіяти інформаційній експансії. У ХХ- початку ХХІ століть відбувся вибух світової етнічності, він знайшов вираз у відродженні національного фольклору, параді етносів, що знов вийшли на міжнародну арену, закріплення прав раніше пригнічених народів, мов, меншин. Але ці вирази ідентичності, що тільки-но почали висвітлюватися ЗМІ, зіткнулися з могутньою конкуренцією збоку музичних відео кліпів та американських кінофільмів, тому без зусиль владнати становище та зменшити конкуренцію вони не були б спроможні виконати свого завдання з формування розуміння громадянами свого міста в новому суспільстві. Не телепрограми про вітчизну та народ, а рекламні ролики та західні образи займають та будуть займати духовний простір, що є життєво необхідним для національної-державної ідентичності. Тому особливо важним постає урегулювання цього питання у національних системах ЗМІ, бо саме вони є потужною зброєю посилення ідеї національності та державності.[35]

Якщо друковані видання, хоч якось знайомлять людей з існуванням мільйонів інших громадян рідної країни, що мають таку саму думку та почуття, та читають такі самі матеріали, то у телебаченні національно-державна ідентичність знаходить дуже слабкий вираз, бо за природою воно набуває інтернаціональності. Люди зараз знають про велику кількість, можливо мільярди «співглядачів», що знаходяться у особливому інформаційному, мовному, почуттєвому полі, і пов’язанні, як вважає Андерсен у “особливу видиму невидимість”[15;44] Те, що вони можуть уявити собі, - майже завжди,- єдине необмежене, не національне та міждержавне товариство. Однакові образи, що потужно впливають на фізичний та психологічний стан, можуть одночасно бачити і на пляжі в Австралії, і в міських хрущобах Сполучених Штатів Америки, і в українському селищі на Закарпатті. Люди знають, або відчувають, що це спільні, легкодоступні образи. Зрозуміло й те, що у різних містах ці образи мають різне тлумачення, але цих спільних образів може бути достатньо, щоб викликати зміни у погляді людини на окремі ідею, політичну систему чи один на одного.[22;41-45]

У межах нової світової інформаційної системи, відбувається перегляд історичних подій, особи тих що стосуються питань національності та державності. Нові визначення минулого стають засадами поглиблення процесу національно-державного самовизначення народу. У наш час ЗМІ змінюють саме уявлення про час, його пріоритети, зрозуміло змінює і відношення людей до історії. Люди можуть почати думати про своїх лідерів, як про рівних до себе, доступних та безпосередньо відповідальних. При знищенні відстані, що характеризувала попередні системи комунікацій, людям здається більш можливим досягнення негайних змін. Стрімкість комунікацій може стати важливим елементом ідентичності розвинених суспільств. [22;395]

Сучасних ЗМІ, на відміну від їх попередниками, затверджують нові домінантні мови. Окремі мови завоювали провідне становище, тож поширення деяких з них сприяє зрушенню у розташуванні владних повноважень. При вивченні впливу печаті на формування суспільства Бенедикт Андерсон керується еволюційною теорією Дарвіна та у випадку органічної еволюції вважає, що більш сильні мови, витримали конкуренцію та закріпили базу своєї національної, державної ідентичності, тоді як інші мови втратили свою силу – з наслідками для суспільств, які вони підтримували. Можливо порахувати аудиторію англомовних телепрограм та розглянути їх вплив на життєспроможність локальних мов. Тому, головним завданням національних систем засобів масової інформації є розвиток та збереження самобутності рідної мови. Турбування французів стосовно існування їх мови та культури перед обличчям імпортованої американської культури викликане саме цими причинами.[28;209-210]

На сучасному етапі посилення важливості інформаційного аспекту уряд не в змозі спрямовувати суспільство у потрібному напрямку без діяльності національної системи засобів масової інформації. Саме вони створюють єдине інформаційне поле держави, формують спільні громадські погляди, консолідують народ навколо певної ідеї. Наприклад, в останні дні радянського періоду радіо створило у москвичем відчуття, що вони є особливим суспільством, щонайменше є незалежним, а найбільше – має велику силу. Звісно, використання такого ефективного і водночас досить важкого у застосуванні засобу формування національно-державної ідентичності як ЗМІ, є справою кожного окремого уряду. Можливо, що на певному етапі розвитку держави краще буде спрямувати акцентувати діяльність ЗМІ в інших напрямах, але як свідчить практика, країни досягають високого рівня розвитку тільки після формування та закріплення в суспільній свідомості ідеї єдиної нації т єдиної держави. Зрозуміло, що це також стає й лейтмотивом діяльності національних систем ЗМІ.[28;509-510]

Тому, зовсім не дивним є зв’язок національно-державної ідентичності з регулюванням цього питання як у національних системах ЗМІ, так і на міжнародному рівні. Турбота про національну ідентичність, наприклад, покладена в основу багатьох важливих виключень в документах щодо прав людини, стосовно свободи приймати та передавати інформацію,— Міжнародний пакт щодо громадянських ат політичних прав, Європейська конвенція про захист прав людини. Згідно з Директивою про телебачення без кордонів, потенціальна загроза національно-державній ідентичності є підставою для скарги з боку країни-співучасника, що приймає сигнали.[19;158]

Головною особливістю засобів масової інформації є спосіб подання матеріалу при якому реципієнт відчуває себе у центрі подій, відчуває, що може так чи інакше змінювати ситуацію, приймати важливі рішення, тому ЗМІ є могутнім інструментом укріплення національно-державної ідентичності у громадській свідомості. З допомогою ЗМІ кожний може відчути себе приналежним до якоїсь події, чи то на державному рівні, чи на місцевому. Таким чином реципієнт залучається не тільки до окремої дії чи явища, а й до ідеї, яка закладена у основі, сприймає їх не як примусові, а скоріше як власні погляди та переконання. У цей час також підсилюється соціальна активність людини.[36

Соціолог Рената Салекл (Renata Salecl) розглянула нові засади законності національно-державної ідентичності та зробила спробу виокремити їх моделі в змісті ЗМІ Центральної та Східної Європи. Згідно з її висновками погляд на це питання у посткомуністичних суспільствах великою мірою копіює комуністичний період. Тільки-но, з’являється погляди на національно-державну ідентичність, що йдуть корінням у минуле. Посткомуністична ера не усюди знайшла заміну часто повторюваним символам державності більшовицького періоду, але у кожній з перехідних країн продовжується пошук таких символів. В соціалістичний період ЗМІ, як елемент політики, були заповненні розповідями про економічний прогрес та досягнення. Все робилось для укріплення народної гордості, посилення прагнення особистості ідентифікувати себе з народом могутньої держави. У наш час регульовані державою ЗМІ перехідних суспільств сповненні інформацією щодо нових шляхів економічного розвитку.[37;73]

У нашій країні процес становлення національно-державної ідентичності відбувається з великими труднощами. Для цього маються як об’єктивні та і суб’єктивні причини. Наприклад, те, що роль ЗМІ у вирішенні цього питання повинна бути переглянута, а діяльність їх трансформована у напрямку сприяння цьому процесу.