Українська національно-державна ідентичність та національна система ЗМІ як її захисник

3.   Українська національно-державна ідентичність та національна система ЗМІ як її захисник

Український шлях до самовизначення.

«Чи вже стомилась наша нація,

Чи недалеко до кінця,

Коли кругом одна прострація

І мацже жодного співця,

І майже жодної поезії,

Яка б нас вдарила. Нема»

П.Тичина

Побудова сучасного громадянського суспільства в Україні, до якого одвічно прагнув і прагне наш народ. — це підсумок і етап цивілізаційного процесу, що так бурхливо розвивається на рубежі XX і XXI ст. Минуле десятиріччя існування Української республіки, як незалежної країни показало, що вона є важливим суб’єктом на шаховій дошці світової політики , на який не можуть не звертати уваги сучасні великі держави світу. Україна стала повноцінним учасником світових інтеграційних процесів, і тому особливо гостро зараз постає перед нею питання захисту своєї національно-державної ідентичності, що була здобута порівняно нещодавно і ,через багатовікову залежність від інших країн, ще не встигла закріпитися як монолітна та непорушна.

За сімдесят п’ять років насадження на українських землях тоталітарного режими сформувався та укорінився негативний стереотип української національної ідеї. ЇЇ офіційно визнавали антидержавною та реакційною, на практиці віддаючи перевагу ідеї інтернаціоналізму, тобто обезличення нації.

Для сучасної України метою захисту національно-державної ідентичності своїх громадян є:

ü досягнення політичної злагоди та рівноваги;

ü демократичного та ефективного розвитку суспільства;

ü подолання негативного образу української національної ідеї та економічної кризи;

ü спрямування людських зусиль у одному напрямі з державною політичною думкою;

ü збереження самобутності та подальше збагачення унікальної української культури та менталітету;

ü об’єднання суспільної думки навколо ідеї гармонійного розвитку українського суспільства.[38]

Головними напрямами державної політики України у сфері міжнаціональних відносин є:

ü Забезпечення рівних конституційних прав і свобод усіх громадян.

ü Перетворення поліетнічності суспільства, його багато культурності в консолідуючий фактор громадянського суспільства.

ü Розвиток культурної самобутності та підтримання національно-державної ідентичності українського народу, всебічний розвиток української культури та мови.

ü Створення сприятливих умов для розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин. Інтеграція до українського суспільства етнічних груп, що були незаконно депортовані.

ü Розширення співпраці з зарубіжними українцями.

ü Затвердження в міжетнічних відносинах атмосфери толерантності, дружби, взаємоповаги та довіри.

ü Удосконалення правових засад регулювання міжнаціональних відносин.[1;196-197]

Зрозуміло, що здійснення такої національної політики вимагає існування величезних ідейних засад, поширення яких найефективніше відбувається з допомогою засобів масової інформації

Україна обрала шлях побудови самостійної держави базуючись на національних інтересах та пріоритетах, і тому ефективна національна політика потребує гарної та оперативної інформаційної підтримки її діяльності у ЗМІ.

На даному етапі Україна знаходиться на шляху до євроінтеграції, але важливо відзначити, що об’єктивний і закономірний процес поступового об’єднання європейських держав, відкриття кордонів, створення єдиного ринку, єдиної валюти, тощо, викликає серйозні національні проблеми для малих європейських держав. Народи Голландії, Бельгії, Данії, Люксембургу та інших країн перебувають під загрозою втрати своєї самобутності, національної мови і взагалі національно-державної ідентичності під домінуючим впливом в об’єднаній Європі більш могутніх країн: Німеччини, Франції, Великої Британії. І хоча вживаються певні заходи щодо збереження національної незалежності кожної європейської країни, домінуюча роль великих держав залишається об’єктивною дійсністю. Тож, мабуть, варто замислитись над тим як євроінтеграція вплине на ще не досить сформовану українську ідентичність.

Роль ЗМІ у захисту української державно-національної ідентичності.

Vis unita fortior

Об’єднанні сили могутніші

Одним з найважливіших завдань Української держави після проголошення її незалежності стало формування і забезпечення демократичних засад діяльності національної системи ЗМІ.

Особливістю засобів масової інформації — цієї своєрідної і наймолодшої структури української національної культури — було передусім те, що основа самого її життя в останні десятиліття була зсунута з ґрунту національного. Якраз через ЗМІ йшло викорінення національного самоусвідомлення, не без участі ЗМІ відбувалися катастрофічні для національного існування народу перекоси як у масовій свідомості, так і свідомості окремих людей.

Динаміка ж соціальних процесів посттоталітарного періоду й спонукає ЗМІ до об'єктивного погляду на перебіг суспільних подій до активної участі у формуванні національної та суспільної свідомості. Таке спрямування вимагало глибокого осмислення, адже від нього певною мірою залежало становлення Української держави, усвідомлення її громадянами своєї спільності.

Процеси національного відродження і демократизації призвели до переосмислення місця ЗМІ у громадянському суспільстві і до того, що звичний арсенал прийомів і методів, якими багато десятиліть користувалися журналісти, змінюється. Зазнаючи оновлення, система засобів масової інформації в умовах національного відродження виступає як ефективний інструмент суспільного впливу і досягнення громадянської злагоди. [39]

Якщо, соціально-історичною особливістю функціонування ЗМІ у суспільстві тоталітарного і авторитарного характеру - є їх застосування, як засобу придушення національної свідомості, то вимоги демократизації і оновлення суспільства сприяють становленню нових національних та соціальних орієнтирів ЗМІ. [23]

Динамічні процеси, що відбуваються в Україні, як і в інших суверенних державах, за умов втілення у життя ідеї державної незалежності, активно впливають і на засоби масової інформації, докорінно змінюючи розуміння їхньої ролі, призводячи до розбудови і все більшого ускладнення їх функцій.

Проблема створення інформаційної культури на руїнах посттоталітарної, імперської структури - надзвичайно складна справа. Поки що далеко до кращих зразків "паблік рилейшнз" — правдивої оперативної інформації, що стала ознакою способу життя на Заході. Але в Україні поняття "свобода преси" і "четверта влада" все більше відображає специфічне становлення ЗМІ в суспільстві, які стають важливим засобом публічного демократичного функціонування сучасного громадянського суспільства.

Безперечно, на формуванні різних систем поширення масової інформації позначаються національно-суспільні особливості Співдружності Незалежних Держав. Але нова хвиля національного відродження справляє могутній вплив як в цілому на національний архетип, так і, зокрема, на структуру засобів масової інформації. Удосконалення політичної системи в незалежній Україні проходить в умовах жорсткої інформаційної експансії. [40]

Одне з помітних явищ національного відродження — виникнення затяжної російсько-української війни газет, радіо, телебачення. Хоч вона й словесно-паперово-ефірна, але шкода від неї велика. Проблема ця — геопсихополітична. Тут недостатні навіть об'єктивність, що взята сама по собі, здавалося б, неупереджений виклад фактів. Адже мова йде про національний престиж народу, як століттями пригнічували, мова йде про національне відродження. Головне — амбівалентність почуттів нейтральних читачів-слухачів-глядачів. їх більшість, вони відкрито не дотримуються ні імперської, ні радикально-національної позиції. Але їх свідомість, почуття розриваються між крайніми точками зору, вони роздвоюються у своїх переживаннях і змушені зрештою до когось пристати. Нейтральна більшість поступово й непомітно опиняється по різних сторонах барикад.[28;197]

Якщо спробувати узагальнити діяльність преси в умовах національного відродження, то вона розглядала українську національну ідею так: перш за все, преса справедливо стверджувала, що важливою складовою української національної ідеї є ідея державної незалежності. Іншою складового української національної ідеї розглядається ідея самодостатньої людської особистості. Саме ця ідея неодноразово проявляла себе в нашій історії. Зокрема, в козацьку добу. І саме пріоритет людської гідності підтримував козацький дух і сприяв його відродженню. Тому через засоби масової інформації серед читачів, глядачів і слухачів активно почали поширюватися найрізноманітніші знання в галузі українознавства — від вивчення української мови до освоєння й опрацювання складних проблем вітчизняної історії, відродження славних традицій українського народу.[41]

Як справедливо вважає ряд дослідників преси (наприклад, М.І.Недопитанський «Преса як фактор соціалізації: тенденції, проблеми, тематика.» — К., 1992), нині досить виразно простежується трансформація змін, які відбулися у пресі, зокрема, у висвітленні теми суспільного ідеалу: упродовж кінця 80-х рр. відчутним був процес переосмислення громадською думкою, що віддзеркалювалася у ЗМІ, соціалістичного ідеалу. Бурхливі суперечки навколо нього тривають і з початком 90-х рр. Переважна більшість ЗМІ переходить від захоплюючих оцінок (у минулому) до нищівної критики соціалізму. Але слід було пам'ятати, що соціалізм як суспільний ідеал виник не за часів так званої радянської доби, людство створило його значно раніше. Приміром, М.Драгоманов сприймав його як громадський поступ, І.Франко зазначав, що ідея соціалізму прагне загальної свободи всіх людей. Тобто ідеться про те, що ЗМІ мали зважено висвітлювати цю тему, не впадаючи в крайнощі. Суперечливий характер мала також проблема історизму як складової частини національно-соціальної теми. ЗМІ, порушуючи історичні питання,, виділяли здебільшого краєзнавчі, просвітницькі ознаки. Поза увагою залишалася соціальність, тобто розгляд історичної події, факту у руслі існуючої соціальної системи, етносу, ментальності народу. Ці прорахунки в значній мірі були наслідком слабкості журналістських кадрів.[28;199-200]

Останнім часом у нашій країні особливо гастро постає питання політизації ЗМІ. Окрім всесвітніх факторів посилення цього процесу, на пострадянському просторі однією з головних об’єктивних причин цього є відмова ЗМІ від принципу партійності, який сковував політичну думку. Сучасний інформаційний потік вимагає плюралізму поглядів у всіх сферах, і особливо у політичному житті.[34]

Національне відродження виступає могутнім фактором формування масової комунікації нового типу і дає можливість поставити її на об'єктивно зумовлене місце у демократичному соціумі молодої держави, керуючись перевіреними на практиці світовими стандартами. Мова йде про соціальну структуру і структуру національної аудиторії, про засоби масової інформації і проблему соціального стереотипу тощо.[10]

У період національного відродження на сторінках газет і часописів усе частіше з'являється термін українська національна ідея. Однак часто у ці слова кожен вкладає свій зміст. Тому перед засобами масової інформації постало завдання збирати все, що стосується української національної ідеї, відстоювати її, сприяти науковцям щодо структурування цього поняття в теорії. Ця ідея мала поєднати всі верстви суспільства , усі складові суспільної свідомості.

Економічне, політичне й духовне життя України як суверенної республіки передбачає самостійність і незалежність її важливих суспільно-політичних структур, у тому числі засобів масової інформації. Керуючись демократичними нормами, ЗМІ мають виступати за консолідацію суспільства і, незважаючи на різні платформи й напрями, відстоювати засади загальнолюдських цінностей, політичною плюралізму і розкривати свій творчий потенціал з точки зору національної ідеї. Однак, незважаючи на прийнятий закон України "Про інформацію", який, ґрунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, ствердни інформаційний суверенітет України, ЗМІ довелось відстоювати ідею державності в умовах широкої інформаційної експансії. За цих умов четверта влада, як і три інші, повинна ефективно служити інтересам державотворення, національним інтересам українського народу.

Висновки

Ідеологія – є могутнім активізатором діяльності людини. З її допомогою легко керувати як окремою особистістю, так і великими народними масами. Звісно, у разі не контрольованого використання вона може стати лише прикриттям для шахрайства та злочинства. Але треба пам’ятати, що без неї не може існувати жодне сучасне суспільство, бо саме вона спрямовує його на досягнення загальної мети, надає сили для руху вперед та забезпечує відсутність суттєвої протидії загальному суспільному устрою.

Політична ідеологія в свою чергу надає легітимності політичній структурі суспільства та є джерелом здійснення політичної влади, виконання законів та визначення меж правомірної поведінки.

Різновидом політичної ідеології є ідеологія національна. Нація може існувати без держави, хоча саме держава є її матеріальним виразом, але ні нація, ні держава не може існувати без ідеї, що є своєрідним об’єднуючим стрижнем. Вона визначає приналежність людини до нації, до держави, створює єдине суспільство та спрямовує його могутній рух на досягнення загального для усієї держави блага.

Саме національна ідеологія є засадою формування національно-державної ідентичності кожної країни, бо без певної спільної ідеї не може утворитися ні національна свідомість, ні оригінальна культура, ні навіть мова чи традиції – все це лише символи однієї національної ідеї. Тож національно-державну ідентичність потрібно сприймати не на рівні лише не пов’язаних між собою застарілих відлунь з минулого, а на рівні чогось дуже особистого та інтимного для кожного народу, чогось, що відрізняє його від інших, робить його життя сповненим сенсу та певного колориту. Національно-державна ідентичність – червона стрічка, що має проходити крізь усі дії та думку народу в цілому і кожної людини окремо. І там де ця стрічка перерветься буде знищена народна душа та свідомість, світ втратить свою унікальну барву, яку вже ніколи не буде в змозі повернути.

ЗМІ є чи не найефективніших засобом розв’язання питання необхідності захисту національно-державного ідентичності. Тільки вони можуть досягти великих успіхів у цій сфері протягом достатньо невеликого відрізку часу, та надовго закріпити їх у свідомості людей, так щоб рідна культура сприймалась як частина повсякденного життя. Звісно, цей процес має бути результатом здійснення грамотної та добре виваженої політики уряду, який є найбільш зацікавленим у збереженні та посиленні ідентичності свого народу.

Якщо цього не відбувається, і ЗМІ більш схильні використовувати насадженні кимсь іншим моделі поведінки, цінності та стереотипи, тоді вони стають достатньо впливовим джерелом антидержавних, сепаратистських настроїв, що розривають країну на шматки, роблячи неможливим її подальший розвиток, покращення умові життя народу та здобуття міжнародного визнання. Зрозуміло, що це погіршує і міжнародну ситуацію, тому збереження національно-державної ідентичності не є справою лише окремої країни, а має бути під контролем світової спільноти. Треба відійти від концепції єдності через втрату власного обличчя та намагання бути схожим на когось більш сильного, і прийти до розуміння єдності крізь збереження національних та державних особливостей, їх розуміння та намагання знайти не єдиний вірний шлях розвитку, а спільну мову, не встановити свої правила гри та насаджувати власні цінності та мислення, а бачити в інших культурах, щось особливе, те що принесе користь світовій спільноті. Як не можливо не знищивши людину, знищити її індивідуальність, так не можливо й відібрати в народа ідею його національно-державної ідентичності, не знищивши його як єдину спільноту, єдиний організм.

На наш погляд українські засоби масової інформації повинні думати не лише про прибуток, а й про те, як зростити гідного громадянина нашої країни, який буде розуміти, що він є частиною могутнього народу, гідної гордості країни, робити все заради її розквіту, щоб обличчя на вулицях хоч трохи частіше посміхались, заради того, стало менше безпритульних дітей та людей, що живуть у злиднях, бо неможливо бути щасливим, коли страждає твій народ. Поки ми не згадаємо свого спільного коріння, не зрозуміємо, що тільки у єдності нас чекає успіх, поки ми й справді не станемо єдиною нацією, єдиною державою, допоки кожний більш сильний зможе легко відібрати нашу таку довгоочікувану волю та поставити наш народ на коліна.

Потрібно ще багато часу, щоб ми звикли до ідеї єдності, але цей процес можливо прискорити якщо український уряд зрозуміє необхідність проведення змін у цій сфері та спрямує діяльність засобів масової інформації не на копіювання західного шляху розвитку та стилю життя, а на підтримку української культури, традицій та колориту, досліджень історії нашого народу та зміцнення у свідомості людей того, що зветься національно-державна ідентичність.

Список використаних джерел та літератури

1.   Політологія. Підручник. Серія АМ / За ред. Бабкіної О.В., Горбатенка В.П. – 2-е видання. - К.: «Академія», 2001. -528с.

2.   Пугачев О.П., Соловьев А.И. Введение в политолигию. Учебник. – 3-е издание.- М.: Аспект-пресс, 2000. – 447с.

3.   Губернський Л.В., Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Культура. Ідеологія. Особистість: Методолого-світоглядний аналіз / Київський національний ун-т ім. Т.Г.Шевченка. – К.: Знання України, 2002. – 580с.

4.   Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики. Учебник. - М.: Высшая школа, 1980. – 288с.

5.   Піча А.С., Хома Н.М. Політологія: Навч. посібник. - К.: Каравела, 2002. -344с.

6.   Лазоренко О.В. Теорія політології для тих, хто прагне успіху: Навч. посібник. К.: Вища школа, 1996. – 180с.

7.   Побокін М. Маніпуляційні впливи в системі політичних технологій // Людина і політика – 2004. №3. С. 63-73

8.   Політологія. Підручник. / За ред. Панова М.І., Герасіної Л.М. та ін. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2005. – 520с.

9.   Рудич Ф.М. Політологія. Підручник. – К: Либідь, 2005. - 478с.

10.      Фартушний А. Українська національна ідея як світоглядний орієнтир. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. – 2000. - №6. - С.17-24

11.      Копиленко О.Л. Політико-правові ідеї Т.Шевченко та І.Франка в сучасній ідеологічній боротьбі / Від ред. Б.М.Бабій. - Акад.. наук Укр. РСР – К.: Наук. думка, 1990. – 116с.

12.      Політологія. Підручник / За ред. Примуша М.В. - К.: Професіонал, 2004. – 320с.

13.      Бердяев Н.А. Судьба России – М.: Мысль, 1990, - 352с.

14.                                                                                                    Василенко И.А. Полтическая глоба листика: Учеб. пособие. – М.: Логос, 2000. – 360с.

15.      Benedict Anderson. Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism. - London: Verso, 1983. – 413 p.

16.      Anthony D. Smith. National Identity. - New York: Penguin Books, 1991. – 368p.

17.      Слободян О. Етнос і етнополітика. Корені та крона // Віче. - 2002. - №5. – С.67-72

18.      Климанська Л. Політична ідентифікація через символізацію української національної ідеї // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2000. - №6. - С. 72-76

19.      Международное информационное право: Метод. материалы к междисциплин. спецкурсу. – М: СТЭНСИ, 2002. – 190с.

20.      Ворошилов В.В. Журналистика. Базовый курс.: Учеб. Псобие. / С-П Ин-т социологии и управления социальными процесами. – 3-е издание. – СПб.: Издат-во Михайлова В.А., 2001. – 447с.

21.      Розкошный А.П. Пресса в политической жизни общества: Учеб.-метод. пособие / Донецький нац. ун-т. – Донецк: ДонГУ, 1998. – 97с.

22.      Ричард Харис. Психология массовых коммуникаций. С.-П. Пройм-ЕВРОЗНАК, М. – «ОЛМА-ПРЕСС», 2003. – 448с.

23.      Костирев А. Вплив ЗМІ на демократизацію політичного життя // Нова політика. – 2001. – №6. – С.26-29.

24.      Wright Ch. Mass communication. A social perspective. – New York, 1986. – 329 p.

25.      Грищенко О. На інформаційній магістралі: Євро стандарти і політика в галузі ЗМІ // Політика і час. – 2003. - №6. – С.72-75.

26.      Землянова Л.Я. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества. – М., 1999. – 364с.

27.      Гринберг Т.Э. Политические технологии: ПР и реклама: Учеб. Пос. – М.: «Аспект Прес». – М., 2002.

28.      Москаленко А.З., Губернський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масової комунікації /Київський ун-т ім.Т.Г.Шевченка. – К.: – 1999. – 634с.

29.      Вартанов Е.П., Гутова М.И., Иваницкий В.Л.. Энциклопедия мировой индустрии СМИ. – М.: Аспект-Пресс, 2006 – 376с.

30.      Політичний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка,

В.Д.Бабкіна. – К.: Ґенеза, 2004. – 736с

31.                                                                                                    Бжезинский З. Выбор: Мировое господство или глобальное лидерство / Пер. с англ. – М.: Международніе отношения, 2005. – 286с.

32.      Гура В. Глобалізація і проблема людини. Політика і час 2001 №2 С.14-18

33.                                                                                                    Нагорна А. Українська політична нація: Лінії розлому і консолідації // Віче. – 2000. - №1. – С. 132-146.

34.                                                                                                    Дрешпак В. ЗМІ як суб’єкт політичного процесу // Актуальні проблеми державного управління: Збірка наук. праць. – Донецьк., 2001. – Вип. 3(б). – С.70-74.

35.                                                                                                    Засурский Я.Н. Журналистика в переходный период // Вестник Московского университета. Серия Журналистика. 1997. N 5. - С.3-13.

36.      Приходченко Л. Газетні публікації, як засіб впливу на громадську думку. Вісн. Укр.. акад.. Держ. Упр. При Президенті України. – 2000. с.141-149

37.      Renata Salecl, The Spoils of Freedom: Psychoanalysis and Feminism after the Fall of Socialism. - London: Routledge, 1994. – 412с.

38.      Городенко Ю. Політична стратегія України // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2000. - №5. – 84-89.

39.      Олексієнко Н. проблема впливу ЗМІ на суспільства країн колишнього СРСР // Нова політика. – 1999. - №10. – С14-17.

40.      Литвиненко О. Інформаційні впливи та пострадянське суспільство. // Політична думка. – 2001. - №1-2.

41.      Рогозинський В.В. Роль засобів масової інформації в етнокультурному відродженні національних меншин // Відродження. – 1999. - №5. - С.17-19.