Проблеми ідентифікації, сертифікації та перспективи розвитку

1.2 Проблеми ідентифікації, сертифікації та перспективи розвитку

Кожний меблевий виріб повинен мати маркування, що наноситься з метою ідентифікації на міцно приклеєний до виробу паперовий ярлик типографським способом.

Допускається наносити маркування незмивною фарбою штемпелюванням, штампуванням, випалюванням, продавленням.

Маркування повинне бути чіткої і містити:

найменування міністерства (допускається в обґрунтованих випадках не включати);

найменування об'єднання (допускається в обґрунтованих випадках не включати);

найменування підприємства-виробника, його місцезнаходження (місто або умовна адреса) і товарний знак;

найменування виробу;

індекс державної реєстрації виробу;

артикул (при його наявності);

номер прейскуранта;

дату випуску (місяць, рік);

позначення справжнього стандарту;

штамп ВТК;

зображення державного Знака якості для виробів вищої категорії якості.

Маркування наносять:

на верхній лівий кут задньої стінки на виробах, призначених для розміщення в стіни;

на зворотний бік кришки — у столах;

на поверхню, невидиму при експлуатації — у виробах, що не мають задньої стінки або кришки[42].

Не допускається нанесення маркування на поверхню шухляд, переставних полиць і т.п. деталей і комплектуючих виробів, що можуть бути замінені.

На вироби побутових меблів поруч із ярликом варто додатково наносити незмивною фарбою або продавленням роздрібну ціну (висота цифр не менше 7 мм).

На усі меблеві вироби, що входять до складу набору, гарнітура, поруч із ярликом повинний бути нанесені умовний знак або номер, що вказує на приналежність виробу до набору, гарнітуру.

Корпусні збірні-розбірні меблі і комплекти універсально-збірної меблі, що поставляються в розібраному виді, повинні супроводжуватися інструкцією зі складання, схемою монтажу і комплектувальним документом.

На кожну деталь повинні бути нанесені номера деталі, вироби і набору (гарнітура). Номера деталей повинні відповідати номерам, зазначеним в інструкції зі складання, схемі монтажу і комплектувального документа.

Розміри ярликів, на які наноситься маркування меблів для суспільних приміщень, повинні бути не менше формату А7 за ГОСТ 9327-60. Оформлення ярликів допускається робити відповідно до порядку маркування побутових меблів.

У маркуванні дитячих столів для суспільних приміщень повинні бути зазначені: у чисельнику — підліткова група, у знаменнику — ріст дітей.

На зовнішній видимій поверхні по обидва боки дитячого столу повинна бути нанесене кольорове маркування у виді кола діаметром 25 мм або горизонтальної смуги шириною 20 мм наступних кольорів у залежності від підліткових груп за ДСТ 19301.1-73:

білого кольору — для столів групи А,

зеленого кольору — для столів групи Б,

 блакитного кольору — » » » В,

жовтогарячого кольору— » » » Г,

жовтого кольору — » » » Д,

червоного кольору — » » » Ж.

До наборів, гарнітурів меблів повинна прикладатися інструкція з експлуатації і обслуговування меблів.

Меблі повинні бути упаковані:

при міжміських перевезеннях, транспортуванні з перевантаженням на інші види транспорту — у тару з ґофрованого картону, пакувальної тканини, синтетичних плівкових або інших матеріалів, дерев'яні обрешети, що відповідають вимогам нормативно-технічної документації і забезпечують збереження меблів від ушкоджень і забруднення;

при транспортуванні в райони Крайньої Півночі, важкодоступні райони і водяним транспортом — відповідно до вимог ГОСТ 15846-79.

Не допускається застосовувати для упакування бавовняні і лляні тканини.

Тара для упакування меблів повинна бути разової або багаторазовою.

Вологість деревини тари для упакування меблів не повинна перевищувати 22%.

За узгодженням із споживачем допускаються інші види упакування, що забезпечують схоронність виробів при транспортуванні.

При транспортуванні меблів автотранспортом на відстань не більш 100 км або в універсальних контейнерах меблі в зібраному виді за узгодженням із споживачем допускається не упаковувати за умови запобігання її від ушкоджень, забруднення й атмосферних осадів.

Для захисту меблів від механічних ушкоджень у місцях доторкання меблі один з одним, із кузовом транспортного засобу, із тарою жорсткої конструкції і з пакувальними матеріалами застосовують допоміжні пакувальні засоби відповідно до вимог нормативно-технічної документації на ці засоби.

Уся знімна фурнітура меблів повинна бути упакована в заклеєні (захисні) пакет або коробку, покладена в один із шухляд або прикріплена до однієї з деталей меблів.

Двері і шухляди меблів для запобігання відкривання і висування при транспортуванні повинні бути закриті на замок або, при відсутності замків, закріплені засобами, що виключають ушкодження меблів.

Один із ключів від замкненого відділення повинний бути прикріплений до задньої стінки або інший невидимої при нормальній експлуатації поверхні меблів.

Упакування, транспортування і збереження скловиробів і дзеркал для меблів повинні відповідати вимогам ГОСТ 6799-80 і ГОСТ 15469-82.

На упакування меблів, у тому числі з деталями зі скла, а також на тару для деталей із скла, повинні бути нанесені транспортне маркірування і знаки, що мають значення: «Обережно, тендітне», «Верх, не кантувати», «Боїться вогкості» за ГОСТ 14192-77.

При транспортуванні меблів у прямому залізничному сполученні по вагонними відправленнями допускається наносити основні і додаткові написи не на усіх вантажних місцях, але не менше чим на чотирьох.

Меблі повинні транспортуватися усіма видами транспорту в критих транспортних засобах, а також в універсальних контейнерах.

У межах одного населеного пункту меблі в зібраному виді допускається перевозити відкритим автотранспортом за умови запобігання її від ушкодження, забруднення й атмосферних осадів.

Транспортування повинно здійснюватися відповідно до правил перевезення вантажів, що діють на кожному виді транспорту.

Меблеві товари повинні зберігатися в критих опалювальних приміщеннях при температурі не нижче +2°С і відносної вологості повітря від 45 до 70%.

Останнім часом спостерігається контрабандне ввезення меблів з ДСП в Україну. Це робиться шляхом декларування меблів як стружкових плит, бо їх митна вартість нижча і ставки мита менше майже вдвоє. Готові меблі розбираються на складові частини і ввозяться як плити. Тому при переміщенні через митний кордон України ДСП, інспектору митниці слід звернути на даний товар. По-перше, на справжніх плитах не повинно бути слідів від кріплення (отвори з різьбами для шурупів). Друге, якщо ДСП покривають оздоблювальним матеріалом, то його ніколи не будуть наносити на бокову поверхню, бо невідомо як дану плиту будуть потім розрізати. В елементах меблів, які ввозяться під виглядом ДСП можливе оздоблення бокової поверхні. Третє, на кожній стружковій плиті повинно бути нанесене маркування, яке відрізняється від меблевого.

В Україні сертифікація меблів не обов'язкова, але багато виробників проходять її добровільно, бо експортувати продукцію можна тільки маючи сертифікат, його наявність краще будь-яких рекламних заяв говорить про якість та надійність меблів. Потенційним покупцям я б не радив купувати меблі, якщо на них нема сертифіката відповідності. Доречі, багато магазинів вже вимагають від своїх постачальників сертифікати на продукцію.

Для того, щоб одержати жаданий сертифікат про відповідність, необхідно пройти процес сертифікації.

Якщо сертифікацію проходить система якості, то вона повинна бути попередньо створена на підприємстві. В принципі підприємство може створити систему якості самостійно, не залучаючи консультантів. Однак якщо підприємство не має досвіду в такій діяльності, то корисно буде запросити фахівця вже на цьому етапі, що дозволить у майбутньому скоротити кількість сертифікаційних аудитів. У принципі швидше за все вартість проектів по обох сценаріях буде приблизно однакова[43].

Далі за допомогою зовнішнього аудита якості підприємство повинно впевнитися, що створена система якості відповідає вимогам ІСО 9000 і, якщо це відбулося, то вона одержує відповідний сертифікат. Звичайно, з першого разу пройти аудит не вдається, тому що в його ході виявляються недоліки системи якості. На їхнє усунення виділяється якийсь час, після якого аудит повторюється. Такий процес вважається нормальним і закладається в проект сертифікації. Проект сертифікації є плодом спільної діяльності реєстратора (спеціалізованої компанії, що має право проводити сертифікацію) і компанії-претендента. Звичайно, з 3-4 спроби сертифікація проходить.

Далі підприємство зобов'язане підтримувати систему якості в актуальному стані, що означає відстеження всіх змін, що відбуваються у виробничих процесах у документації і процедурах системи якості. Для підтвердження відповідності системи якості передбачені процедури періодичного аудита системи якості, в результаті яких сертифікація може бути або підтверджена, або припинена, або анульована. Вартість сертифікації системи якості складається з:

·     вартість створення системи якості

·     вартість послуг по аудиті і фіксованій платі за сертифікацію

·     вартість підтримки системи якості в актуальному стані і вартість періодичного аудита.

Як випливає з вищесказаного, вартість сертифікації складається з трьох складових. Ясно що оцінити розмір першого компонента вартості дуже важко - тут все залежить від "занедбаності" підприємства. Взагалі кажучи, сюди може входить і вартість, скажемо програмного забезпечення для підтримки документообігу системи якості і вартість системи управління ресурсами підприємства ( насамперед складами, виробництвом і продажем). Відповідно, розмір витрат лежить у межах від декількох тисяч до декількох мільйонів доларів[46].

На щастя, стандарт не вимагає якихось обов'язкових придбань, що можуть призвести до істотних витрат підприємства, тому в загальному це не становить істотних перешкод для підприємств.

Другий етап - це власне сертифікація. Як показує досвід, її вартість лежить у межах 20 -50 тисяч доларів, і залежить від декількох факторів. Насамперед - наскільки підприємство в стані саме підготуватися до сертифікації, і відповідно, скільки разів прийдеться повторювати аудит. Деякий вплив мають розміри підприємства і складність виробничих і технологічних процесів, також і розцінки реєстратора.

Також на підтримку системи якості потрібно планувати не менш декількох тисяч доларів у рік.

Ясно, що підприємство є сенс викладати гроші за сертифікацію тільки в тому випадку, якщо воно при цьому одержить певні переваги. Чому ж сертифікація стала дуже популярна, у тому числі й в Україні ? Усе зрозуміти досить просто. Яким українським компаніям важливо побудувати систему управління якості? Умовно їх можна розділити на дві основні групи:

1) ті, в яких домінують внутрішні стимули до побудови системи управління якістю;

2) ті, хто орієнтується на зовнішні фактори.

До першої групи відносяться:

а) виробники меблів, що прагнуть підвищити свою ефективність і зберегти рівень якості продукції при мінімізації витрат;

б) виробники-лідери, що підвищують якість продукції при заданому рівні витрат;

До другої групи належать виробники меблів , що:

а) прагнуть залучити інвестиції;

б) готуються до часткового чи повного продажу.

Практично всю продукцію, яка поставляється з України на експорт, також бажано сертифікувати, інакше покупець змушений буде проводити дорогі процеси вхідного контролю партій продукції (щоб мати право самому на сертифікацію), що природно, позначиться на ціні (як говорять, сертифіковану продукцію можна продати в середньому раза в 2 дорожче, ніж несертифіковану), а іноді, якщо покупець не хоче возитися з вхідним контролем, то взагалі може стати перешкодою для підписання контракту.

1.3 Основні задачі та принципи митної служби

Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу. Митна справа є складовою частиною зовнішньоекономічної діяльності країни.

Складні та відповідальні завдання по забезпеченню економічних інтересів України покладені на митні органи України.

25 червня 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про митну справу в Україні", в якому проголосила, що Україна "...як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу."

12 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України. Того ж дня парламент нашої держави затверджує перший в Україні Митний кодекс.

29 листопада 1996 року Президентом України видано Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету України і його органів Державної митної служби України. Рішення Президента створило реальні умови для здійснення поглибленої структурної перебудови і реформування митної системи, зміцнення її управлінських важелів, підвищення рівня організаторської роботи. Є всі підстави констатувати, що прийняття цього документа є підсумком першого етапу формування митної системи нашої держави та її вихід на якісно новий, вищий рівень.

Фінансова політика Державної митної служби спрямована на забезпечення повноти справляння податків і зборів при здійсненні експортно-імпортних операцій та їх своєчасне перерахування до державного бюджету, а також на раціональний та обґрунтований підхід до використання державних коштів, що асигнуються на утримання та розбудову системи.

Пріоритетним напрямом діяльності митних органів України є стягнення і спрямування у повному обсязі до Державного бюджету митних платежів.

Забезпечення повноти справляння податків та зборів при здійсненні суб'єктами господарської діяльності експортно-імпортних операцій, своєчасне, і в повному обсязі перерахування до Державного бюджету одержаних митницями коштів, раціональний та обґрунтований підхід до використання державних асигнувань на утримання і розбудову системи[21].

З метою забезпечення повноти надходжень митних платежів було змінено систему розрахунків між митними установами та учасниками зовнішньоекономічної діяльності.

Для ефективнішого функціонування системи впроваджено централізований механізм розрахунків, який прискорив рух коштів до бюджету від 3О днів до 1-го дня. На цю ж систему було переведено розрахунки ПДВ та акцизного збору.

Впровадження централізованої системи розрахунків по митних платежах дало змогу митниці здійснювати жорсткий контроль їх проходження на всіх етапах, максимально прискорити їх перерахування до бюджету. Впроваджена єдина схема справляння платежів, відповідно до якої:

• учасник зовнішньоекономічної діяльності здійснює на рахунок митної установи передплату за митне оформлення;

• протягом одного банківського дня після оформлення митної декларації митниця перераховує отримані платежі на транзитний рахунок Служби в Національному банку і вже на наступний день кошти надходять до бюджету.

Неабиякий ефект у впровадженні надійного контролю за проходженнями митних платежів дало створення єдиної системи банківського обслуговування установ та організацій митної служби Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль».

Це забезпечило контроль за проходженням митних платежів, повноту надходження коштів до Державного бюджету та стабільну роботу українських митниць. За умовами співробітництва між Державною митною службою і банком «Аваль» протягом 1996-1997 рр. в митних установах створено і функціонує 144 без балансових відділень банку та приписних кас. Банк відкрив понад 2000 нових робочих місць, створив єдину систему технічного забезпечення та комп'ютерного зв'язку між всіма митними установами.

За підсумками першого етапу виконання банком «Аваль» вимог тендеру вперше серед держав -учасниць СНД вдалося створити галузевий банк для забезпечення діяльності і потреб Державної митної служби. Завдяки цьому ми отримали реальну можливість оперативно слідкувати за одержанням і подальшим проходженням митних платежів в усіх митних установах, отримувати щоденний консолідований баланс обігу грошових коштів, що забезпечує надійний контроль і управління цими платежами.

Завдяки створенню єдиної системи банківського обслуговування стало можливим і запровадження фінансових гарантій при митному оформленні транзитних вантажів, що значно спростило контроль за їх проходженням по території України.

Пріоритетне значення в практичній діяльності митної служби надається митно-тарифному регулюванню. Воно базується на постійному аналізі зовнішньоекономічної діяльності України і спрямовано на сприяння розвитку торговельних стосунків з іншими країнами, досягнення позитивного сальдо в зовнішньоторговельному балансі держави, підтримання власного товаровиробника та захист внутрішнього товарного ринку[48].

Для розгляду пропозицій щодо зміни ставок ввізного мита в Україні ефективно діє міжвідомча Митно-тарифна рада України, до якої входять представники Кабінету Міністрів, Міністерства економіки, Держмитслужби, Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, галузевих міністерств. Робочим органом ради є Державна митна служба України. За участю Митно-тарифної ради опрацьована оптимальна система підготовки та прийняття рішень про зміну ставок ввізного мита за такою схемою: пропозиція підприємства-виробника продукції Þ вивчення і аналіз цієї пропозиції у галузевому міністерстві Þ подання матеріалів до Митно-тарифної ради України та прийняття нею рішення щодо доцільності зміни тарифних ставок Þ підготовка проекту постанови Уряду України.

Здійснення заходів щодо підвищення тарифів на ввезення готової продукції, поряд із зменшенням ввізних ставок на сировину та комплектуючі вироби, поза сумнівом, стимулює інвесторів та підприємців до збільшення потенціалу підприємств і створення нових робочих місць.

З посиленням митного контролю за здійсненням експортно-імпортних операцій з боку частини суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) і приватних осіб значно поширилось використання таких методів ухилення від сплати податків, як декларування товарів не за своїм найменуванням та заниження їх митної вартості. Зрештою, згадані методи ухилення від сплати податків є традиційними практично для всіх країн світу. Так, за даними деяких митних служб Європи і країн СНД до 80% усіх порушень митного законодавства і конфліктних ситуацій з перевізниками вантажів при здійсненні митного оформлення виникають саме при визначенні митної вартості товарів та їх кодуванні.

В 1997 році в структурі митниць створено спеціальні підрозділи - відділи тарифів та митної вартості. На них покладено здійснення контролю за застосуванням ставок Єдиного митного тарифу України залежно від умов здійснення зовнішньоекономічних операцій та класифікації товарів, а також за визначенням митної вартості товарів. Це сприяло деякому покращенню роботи по справлянню митних платежів у повному обсязі. Боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил є одним з пріоритетних напрямів діяльності митної служби. І ведеться вона у взаємодії з правоохоронними органами. Про значення, яке надається керівництвом Служби справі боротьби зі злочинністю свідчить хоча б той факт, що близько 10 відсотків працівників митних органів працюють виключно на цьому напрямку, а до здійснення деяких заходів по боротьбі з контрабандою залучається більше половини особового складу митниць[21].

Аналіз порушених кримінальних справ і одержана митницями інформація дають підстави констатувати - злочинні елементи, які спеціалізуються на протиправних зовнішньоекономічних операціях, останнім часом змінюють методи своєї діяльності. В першу чергу, вони намагаються використовувати можливості протиправних транзитних перевезень, здійснюють незаконні операції з давальницькою сировиною, ухиляються від сплати податків.

Аналізуючи ситуацію з правопорушеннями митного законодавства експерти Служби приходять до висновку, що в умовах розвитку ринкової економіки та стрімкого зростання зовнішньоекономічних зв'язків держави питання боротьби з контрабандою вже вийшли за межі кримінальних та адміністративних категорій, а стали, по суті справи, одним із стрижньових завдань захисту економічних інтересів України. Контрабандні операції, інші зухвалі порушення митного законодавства досягли сьогодні таких обсягів, що почали негативно впливати на ситуацію на внутрішньому ринку.

ІІ. Формування споживних властивостей меблів в технологічних процесах їх виготовлення