Церемонія у день збору винограду

2. Церемонія у день збору винограду

«Следует знать, что поблизости от дворца Иерии, на равнине, т.е. на Ливадии, возводятся величественные и красивые своды. Магистры, препозиты, проконсулы, патрикии, чиновники и остальные синклитики становятся прямо против виноградника, а позади них стоят разделенные на две партии димы вместе с димархами. А император в короткой тунике и расшитом золотом сагии приходит вместе с патриархом, облаченным в плащ и накидку, и когда они подходят к первому ряду виноградных лоз, где стоит мраморный стол с наполненными виноградом корзинами, - тогда приближаются и магистры, и патрикии, и синклитики, и две партии димотов вместе с димархами. Когда распорядитель приносит бочонок с гроздьями, патриарх творит молитву и совершает церковный обряд. И после молитвы патриарх берет одну гроздь и дает ее императору. А император, в свою очередь, дает ее патриарху, и затем так же по порядку подходят старшие чины синклита – магистры, проконсулы, патрикии, чиновники и димархи и распорядитель, и каждому из них император дает по одной грозди. Когда же император дает гроздь первому магистру, из двух партий начинают возглашать первые голоса: «Цвет, созревший на поле познания господней мудрости, священное сословие славных патрикиев! Под нескончаемые песнопения да увенчаем мы главу, как бы жилище благоуханных мыслей, получив взамен сладкое наслаждение от них! А ты, среди всех бессмертный царь, благочестивый помазанник божий, силой твоего единодержавного величия в мире, даруй нам этот праздник не один раз!».

Другая партия поет вторыми голосами: «Добродетель твоя подобна плодоносной грозди: пускает она отпрыски радости, от нее зреет под солнцем всякий плод! Она – полный бокал вина, в ликовании воспевает и празднует она вместе с писцами твоими и подчиненным тебе сословием патрикиев немеркнущий блеск единодержавного могущества твоего, как бы неиссякаемый кладезь животворной силы!»

Третий голос: «Плодоносная гроздь, тебя приняли сильнейшие мира сего и разделили между всеми! Поэтому радуются и покои царские, и синклит, вкусив твоей зрелости в священном жилище! А мы все восклицаем: Радость несказанная мир наполняет!»

После того, как император заканчивает раздачу винограда приближенным, каждая партия димов получает как милость от императорской щедрости по шесть номисм, они снова молятся за владык и уходят. А владыки и патриарх удаляются во дворец и наслаждаются вместе с синклитом совместной трапезой [2, 78].»

3. Заручини

Вечером приходят две партии с собственными органами каждая, и, когда приходит невеста и ее приветствует толпа и музыканты с кимвалами, а она, подъехав на лошади, останавливается, два полухория возглашают: «Прекрасен приход твой, раба благочестия». Народ трижды повторяет: «Прекрасен приход твой!» Канторы: «Прекрасен приход твой, провозвестница милосердия!» Народ четыре раза повторяет: «Прекрасен приход твой!» Канторы: «Святый Господи, помилуй жениха и невесту! Святой Дух, помилуй их близких! Свят, Трижды Свят, помилуй спутников невесты!»

И поют в тоне первом: «Собрала я цветы в поле и поспешила в свадебный чертог. Видела я солнце на золотом брачном ложе; все благословляет желанный союз. Пусть радость будет союзником их ослепительной красоты, пусть они видят розы и красоту, подобную розам. Пусть радость сияет над золотой четой [2, 79]!»

3 Культ василевса у розпису церкви Сан Вітале у Равенні

В епоху імператора Костянтина у візантійському мистецтві був досить поширений прийом прославлення діянь імператора за допомогою порівняння василевса з різними античними героями. У Візантії застосовували більш християнські та біблійні мотиви, в мистецтві намагаючись знайти їм пластичне вираження. Прийнятий метод був завжди таким: зображувати біблійну сцену, яка може бути пов'язана з імператорами, виявляючи роль біблійного персонажа, що зіставляється з василевсами і трактуючи сюжет в урочистому стилі, що нагадував палацову церемонію і полегшував, таким чином, виявлення задуманого порівняння.

Численні живописні твори і рельєфи допомагають уявити, якими могли бути ці біблійні зображення.

Одним із значних рельєфів є фігура Мельхіседека, який приносить жертву на мозаїці Сан Вітале, скопійованої з Сан Аполлінаре, яка нагадує про подвійну - релігійнута громадянську - ролі такого універсального імператора, яким був Юстініан [4, 113].

Його подвійне жертвоприношення разом з дружиною Феодорою займає два особливих панно, відокремлених рамкою від оточуючих їх християнських зображень [4, 186]. На бічних стінах апсиди по боках від вікон розташовані їхні мозаїчні портрети в оточенні вельмож, придворних дам і священнослужителів. Ці історичні портрети створені кращими равеннськими майстрами на основі столичних зразків. Створення цих композицій було символом тріумфу імператора, який повернув Равенну під візантійський патронат.

Імператор з дружиною зображені як замовники, що приносять в дар церкви дорогоцінні літургійні судини. Виконані як фриз зображення відрізняються фронтальної композицією і одноманітністю поз і жестів. При цьому майстри змогли зобразити імператорську сім'ю з індивідуальними рисами осіб в образі ідеальних правителів, а сама композиція передає рух двох процесій у напрямку до вівтаря.

Спосіб, що застосовувався при створенні нових іконографічних типів, простий. Моління імператора виражено типовими рисами: зведені очі, простягнуті руки, колінопреклоніння. Приношение ларів імператором надає йому жест його підданих або переможених ворогів, що несуть дари. В обох випадках були застосовані, цього разу до імператора, символічні мотиви тріумфальної іконографії, що зображують смиренного «підданого» або навіть «раба» самодержця, який визнає владу государя. Якими б новими не здавалися «християнські» теми імператорського циклу, вони не виходять за рамки традиційної іконографії [4, 166].

Вотивні мозаїки Сан Вітале в Равенні навпаки, створені в найменш класичному стилі: мальовничо розміщені групи та драматичні композиції замінені рядами однакових персонажів, що завмерли в урочистому марші або зовсім нерухомих; всі персонажі дивляться на глядача, майже завжди у них один і той самий умовний жест; їх ноги, замість того щоб твердо стояти на землі, здаються повисли в повітрі; нарешті, єдність композиції забезпечується лише за допомогою рітмітізованного, багаторазового повторного руху, бо ніяка дія не з'єднує більше фігури, просто поставлені поруч. Малюнок також змінюється, стає більш вугловатим, геометричним, тоді як платівка відступає перед абсолютно лінеарною технікою [4, 192].

Зображення інвестури імператором могли також послужити взірцем художникам, що зображували Христа простягаючого вінець святому, який приймає його в полу свого плаща, як апостол Петро - «Закон» Господній, а сановник двору - імператорський диптих. Спорідненість цих сцен особливо очевидна, коли композиція має вигляд придворної церемонії і не в загальному розташуванні, ні в жестах фігур зовсім не відрізняється від Дара Петру, як це зображено в апсиді Сан Вітале.

Багато інших мотивів коронування Христом у равеннском Сан Вітале ще більше пов'язують її з імператорської іконографією. Христос, який сидить на сфері знаходить собі аналогію в зображеннях деяких імператорів, де государ з'являється таким, що сидить на кулі Всесвіту, на якому раніше зображувалася Ніка. Ті ангели, що стоять на варті замінюють воїнів, персоніфікації міст і доблестей або крилатих Перемог, що оточують трон государя на різних імператорських зображеннях. Ангели, які покровітельскім жестом представляють Христу засновників церков і святих, яким вони поставлені, запозичують роль і жест у персоніфікацій і язичницьких божеств багатьох зображень імператорського репертуару. Дворцове мистецтво в Візантії зберегло цей традиційний мотив «подання» до IX століття [4, 209 - 211].

БІБЛІОГРАФІЯ

Джерела:

1.   Анна Комнина. Алексиада. - М., 1963. – 526 с.

2.   Константин Порфирогенет. О церемониях при византийском дворе // Памятники византийской литературы IX – XIV веков. – М., 1969. – С. 76 – 79.

3.   Михаил Пселл. Хронография // Памятники византийской литературы IX – XIV веков. – М., 1969. – С. 178.

Наукова та науково-популярна література:

4.   Грабар А. Император в византийском искусстве – М., 1999. – 328 с.

5.   Казаков М. М. Формирование образа христианского императора в IV веке в Римской империи // Античность и современность – М., 1989. – С. 108 - 113.

6.   Литаврин Г. Г. Как жили византийцы. – СПб. 2000. – 256 с.

7.   Острогорский Г. А Эволюция византийского обряда коронования // Византия, Южные славяне и Древняя Русь, Западная Европа. Искусство и культура. – М., 1973. – С. 33 – 42.