Види бібліографічного опису

2.2 Види бібліографічного опису

Залежно від об’єкту, на який необхідно скласти БО, виділять 3 види описів: монографічний, аналітичний, зведений. Монографічний складають на окремо виданій документ (книгу, карту), наприклад:

Аналітичний складають на частину документу (статтю, главу, розділ). Його укладають під узагальнюючою назвою, яку приймають за основну. У відомостях, що стосуються назви, зазначають характеристику описаної групи статей чи матеріалів: статті, доповіді,відгуки, дискусії, наприклад:

Зведений складають на багатотомне серіальне або продовжене видання, наприклад:

В залежності від повноти набору елементів, бібліографічний опис буває: короткий, розширений, повний. Короткий – це опис, який складається тільки з обов’язкових елементів (основна назва, порядковий номер видання , місце та рік випуску видання, обсяг). Короткий опис найбільш підходить для бібліографічних посилань, які допомагають читачу знайти об’єкт опису в бібліотеці. Розширений – з обов’язкових та деяких факультативних елементів. Він застосовується при книжкових і статейних бібліографічних списках і покажчиках. Повний – складається з обов’язкових та усіх факультативних елементів. Диференціація БО за повнотою набору елементів дозволяє більш раціонально і економічно застосувати його в різних сферах інформації [7; 430].

2.3 Зони бібліографічного опису

Не від’ємною частиною бібліографічного опису є бібліографічний елемент. Бібліографічний елемент - це слово чи словосполучення, яке представляє бібліографічну інформацію. Всього існує вісім зон: зона назви і відомостей про відповідальність, зона видання, зона вихідних даних, зона фізичного опису, зона серії, зона приміток, зона міжнародного стандарту номера книги [9; 120].

Елементи бібліографічного опису бувають обов’язкові та факультативні. Обов’язкові наводяться у кожному БО, тому що вони забезпечують ідентифікацію документа. Факультативні доповнюють характеристику документа.

Зона назви вміщує в собі такі елементи: основна назва, паралельна назва, під назва(відомості, які пояснюють назву). Основна назва – це головна назва документа. В описі вона вказується в тому вигляді, у якому вона подана. Це є обов’язковий елемент БО. Якщо на титульній сторінці вказано ім’я особи або назва організації, то вона її сприймають як основну. Форма основної назви вказуються так, як вона вказана в книжці з усіма розділовими знаками. Наприклад,

Паралельна назва – це назва, що надрукована іншою мовою або іншою графікою. Наводиться в описі після основної, відділяючись від неї знаком рівності =. Наприклад, Сіра Сова. Саджо та її бобри = Sajo and her beaver people.

Підназва – це слово чи словосполучення, що уточнює основну назву. Вона містить дані про його форму, призначення. Дані тут вказуються в тій послідовності, в якій вони вказані на титульній сторінці, але також їх можна взяти і з передмови, вступу тощо.

Відомості про відповідальність – надають інформацію про осіб чи установи, які брали участь у створенні та виданні документа. Відомості подаються у певній послідовності:дані про авторів, відомості про інших осіб, дані про установи від імені яких або за участю яких опубліковано твір. Але, якщо книгу видано без зазначення автора, спочатку наносять відомості про установи, потім про осіб. Відділяються вони від назви косою лінією, яку ставлять один раз перед всією цією групою відомостей. Але, якщо книгу видано без зазначення автора, то спочатку наводять відомості про установи, а потім осіб.

Зона видання – вміщує відомості про видання: переведення, передрук, призначення документа, особливості форми його перетворення. Відомості про відмінності цього видання від інших видань цього ж твору чи того самого збірника творів є обов’язковим. Їх наводять у тій самій формі, що й у книжці. Тільки порядковий номер видання у вигляді арабської цифри із нарощенням ставлять на початку області.

Форма відомостей. Відомості про відмінності видання від інших цього ж твору є обов’язковим Їх наводять у тій самій формі, що й у книжці. Тільки порядковий номер видання у вигляді арабської цифри із нарощенням відмінкового закінчення ставлять на початку зони. Наприклад:

Якщо важко визначити закінчення або якщо потрібно уніфікувати опис, допускають замість відмінкового закінчення після цифрового порядкового номера ставити крапку. Наприклад: 2вид., виправл. і доповн. [7;83].

Зона специфічних даних застосовується при описі об'єктів, що є особливим типом публікації або розміщених на специфічних носіях. До них відносяться картографічні, нотні документи, серіальние і інші ресурси, що продовжуються, окремі види нормативних і технічних документів, електронні ресурси, а також мікроформи, якщо на них розташовані всі названі види документів, за виключенням електронних ресурсів.

Зона вихідних даних складається з таких елементів: місце видання,видавництво або видавнича організація, дата видання. Як місце видання вказують місце, де документ вийшов в світ. Назву видавництва подають у скороченні формі, якщо вона має характерну назву, то її записують без лапок. Датою видання виступає рік виходу в світ. При двох місцях видання вказують обидва, відділяючи один від одного крапкою з комою. Наприклад: М.: Наук. думка, 2007.

У зоні фізичного опису вміщують кількісну характеристику документа – кількість матеріальних одиниць, кількість сторінок, ілюстрацій, розміри та супровідний матеріал. Наприклад: 430 с.: ілюстр.; 64 с., 5 арк. портр. + 1 грп. Кількість ненумерованих сторінок (аркушів) беруть у квадратні дужки. Наприклад: 520 с., [30] арк. Іл.

Ілюстрації. Вказівка на наявність ілюстрацій у тексті від відомостей про обсяг відділяють знаком двокрапка. Уточнення про характер ілюстрацій ставлять після коми. Наприклад: 120 с.: іл.., портр.

Розмір видання. Зазначають висоту чи висоту і ширину обкладинки у сантиметрах. Відділяють від попереднього елемента кількісної характеристики крапкою і комою. Наприклад: 243 с.: іл..; 26 см.; 420с.: іл..; 16*25 см.

Супровідний матеріал (окремий додаток). Відомості про нього містять назву виду матеріалу (Альбом, Карти, Додаток), і його обсяг і розмір. Перед відомостями про супровідний матеріал ставлять знак плюс «+», дані про його обсяг і розмір у круглі дужки, перед розміром ставлять крапку з комою. Наприклад: 215 с.: іл..; 23 см + Додаток (45 .; 25*30 см)

У зоні серії наводять основну назву серії, її паралельну назву, під назву серії, відомості про відповідальність, міжнародний стандартний номер серіального видання, номер випуску серії, а також аналогічні відомості про підсерію, якщо серія поділяється на декілька під серій. Всю область беруть у круглі дужки. Якщо книжка є випуском двох серій, до опису вводять дві області й кожну беруть у круглі дужки.

Перед ISSN (міжнародним стандартним номером серіального видання) – кома, перед номером випуску серії – крапка з комою, перед відомостями про підсерію – крапка. Решту умовних роздільних знаків ставлять у відповідності зі значенням елемента: перед відомостями, що відносять до основної назви – двокрапка, перед відомостями про відповідальність (як правило, про редколегію серії) – коса лінія.

Зона приміток вміщує додаткову інформацію про документ, яка не увійшла до інших зон. Тут можуть бути відомості про мову тексту видання, про довідковий апарат, про зміст твору тощо. Кожну примітку відокремлюють від попередньої крапкою і тире, яке допускають змінювати при необхідності крапкою.

Зона Міжнародного стандартного номера (ISBN). Він містить Міжнародний стандартний номер книги у формі, наведеній у документі, відомості про наявність оправи, відомості про ціну і наклад. Всі ці відомості потрібні для реєстрації та ідентифікації книг, для книгообміну, статистики друку [7; 90].

ISBN Для описів у бібліографічних посиланнях і при книжкових (пристатейних) бібліографічних списках ISBN є факультативним елементом.

Оправа. Елемент наводять у скороченій формі (В опр.) і беруть у круглі дужки. Після ISBN форма (в опр.).

Приведемо список зон і елементів БО з вказівкою їхнього статусу ту умовних розділових знаків. Цей список пропонує Нікіфорова [12; 41].