Забруднення і охорона водних ресурсів Житомирської області та Коростишівського району

3.1 Забруднення і охорона водних ресурсів Житомирської області та Коростишівського району

Відомо, що одна з головних проблем в м. Коростишів – це якість водопровідної води для громадського споживання.

Забір води для потреб міста Коростишива проводиться за рахунок підземних вод експлуатаційних свердловин, пробурених в період з 1980 по 1990 роки глубиною від 86 до 140 м і обладнаних на водоносний горизонт трещинуватої зони кристалічних порід докембрію.

Роль водного фактора у підтриманні балансу природно-екологічних процесів є однією з центральних. Будь-які зміни водного режиму і водозабезпеченості зумовлюють значний прямий і непрямий вплив як на функціонування природних екосистем, так і економіку країни [31]. Тому захист чистого водного середовища, загроза дефіциту води обумовлюють глобальний характер проблеми і потребують комплексного та раціонального підходу до використання водних ресурсів.

Однією з головних причин негативних наслідків антропогенного впливу на водні об'єкти є споживацьке відношення до них. Вода, як природний ресурс, на відміну від нафти, газу, вугілля щороку відновлюється в процесі глобального водообміну і кругообігу.

Через що водні ресурси тривалий час вважалися невичерпними та здатними до самоочищення. Однак, збільшення антропогенного впливу на водні джерела та ландшафти водозбірних басейнів призвело до порушення умов формування стоку і водного режиму, зниження самовідновлюваної спроможності водних ресурсів. Це зумовило зменшення водності річок, зниження їхньої біопродуктивності.

Господарський комплекс України упродовж багатьох десятиліть розвивався без урахування екологічних наслідків, що призвело до катастрофічного екологічного стану, особливо - водних систем. У промисловості - це високий рівень концентрації промислових об'єктів; відсутність чи недостатня потужність очисних споруд; недосконалість технологій очищення та низька ефективність існуючих очисних споруд; відсутність правових і економічних механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем; низький рівень екологічних знань. У сільськогосподарському секторі економіки - значна (50-60 %) розораність територій, яка на окремих водозборах річок сягнула 80-90 %; використання в сільськогосподарському обороті схилів, заплав річок; низький рівень агротехніки і технологій; нехтування природоохоронними, меліоративними, протиерозійними заходами; забруднення землі і вод стоками ферм і тваринницьких комплексів.

Джерелами забруднення водних ресурсів є також фільтруючі накопичувачі, звалища промислових і побутових відходів, токсичні речовини з яких надходять як до підземних, так і до поверхневих водних об'єктів. Загалом близько третини сталого стоку води забруднюється промисловими, комунально-побутовими стічними водами, а також атмосферними опадами, в яких концентруються шкідливі викиди промисловості, транспорту і відходів сільського господарства.

Радіоактивні речовини, які випали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не залишаються на місці, їх міграція зумовлена, з одного боку, властивістю мулу чи ґрунту поглинати, а з другого - розчинністю радіонуклідів у воді. Водойми забруднюються радіонуклідами внаслідок схилового стоку. Самоочищення води від радіоактивних часток, крім радіоактивного розпаду, відбувається шляхом осаджування їх разом з муловими частинками, адсорбції донними відкладами, поглинання водними рослинами і тваринами. На більшій частині річок області радіоактивне забруднення порівняно невелике або зовсім відсутнє, за винятком р. Норинь, басейн якої розміщений у зоні безпосереднього впливу Чорнобильської АЕС стан якого за рівнем радіоактивного забруднення оцінюється як катастрофічний. У басейні більшості річок Полісся щільність радіаційного забруднення сягає 15 кюрі на 1 кв. км (в районі 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС рівень забруднення води перевищує нормативи в 5-45 разів).

На даний час суспільство сягнуло такого ступеня залучення водних ресурсів в господарський обіг, що вони перетворились в головний лімітуючий чинник соціально-економічного розвитку країни. Це вимагає пошуку ефективних зв'язків поміж економікою і природними водно ресурсними системами, між водопотребами соціально-економічного розвитку і поліпшенням екологічних умов існування людини, для стабілізації й оздоровлення екологічної ситуації в країні. Для досягнення конкретних позитивних результатів в усьому світі визнано найбільш ефективним застосування економічних методів регулювання водокористування і водоохоронної діяльності. Водоохоронна діяльність неможлива без економічної оцінки водних ресурсів, яка має відображати їх значення у загальному національному багатстві і в народному господарстві (у виробничих процесах і споживанні) і за якою, чим обмеженіші запаси води, тим більшу економічну цінність вони повинні мати [22].

Однією з найактуальніших і найболючіших проблем охорони та раціонального використання водних ресурсів була і залишається проблема фінансування водоохоронних заходів. За умов економічної кризи це питання набуває особливої гостроти, оскільки втрачені попередні джерела витрат на водоохоронні потреби, головним чином - фінансування з державного бюджету. На сьогодні діють урядові постанови про платежі за водокористування і відшкодування збитків за порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів. Так, фактичні поточні витрати на охорону та раціональне використання водних ресурсів підприємствами області у 2000 р. становили 32601,9 тис. грн. З них на утримання та експлуатацію споруд для очистки стічних вод, що утворюються в промисловості, комунальному господарстві, інших галузях народного господарства, використано 17912,9 тис. грн; для утримання та експлуатації систем водопостачання із замкнутими циклами - 9124,0 тис. грн.; утримання та експлуатації полів фільтрації, спеціально збудованих накопичувачів та відстойників забруднених стічних вод - 198,8 тис. грн.

Актуальною залишається проблема охорони водних ресурсів від забруднення при скиданні неочищених та недостатньо очищених стічних вод. Зниження обсягів забору та використання води позначилися і на обсягах водовідведення, які склали у 2000 р. 69,9 млн. м³, що в 1,9 раз менше, ніж у 1995 р., і більш як вдвічі менше, ніж у 1992 р. Обсяг скинутих вод в поверхневі водні об'єкти у 2000 р. становив 60,9 млн. куб. м, з них 34,5 % - неочищені та недостатньо очищені.

Рис.3.1 Скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти області

За даними статистичної інформації із 15,9 млн. куб. м стоків, очищених до нормативних показників, 15,4 млн. куб. м пройшли очистку біологічними методами, що становить майже 97 %, а 0,5 млн. куб. м (3 %) - механічними. По Україні 91 % нормативно-очищених стоків пройшли крізь споруди біологічного очищення, 8,7% - механічного і незначний обсяг (лише 0,3 %) очищено на спорудах фізико-хімічної очистки. Очищення стічних вод - один із важливих заходів охорони навколишнього середовища від забруднення. В нашій державі перевага надається біологічному методу, оскільки він вимагає найменших грошових витрат. Крім того, у порівнянні з іншими методами, він найменше завдає шкоди природному середовищу.

Таблиця 3.1 Скидання забруднених зворотних вод у природні поверхневі водні об’єкти Коростишівського району, млн. м³

Аналіз показує, що показники очистки стічних вод за період 2002-2006 рр. погіршились. Так, в Коростишівському районі у 2006 р. без очищеня - 25 % (у 2002р. - 2 %), а неочищених та недостатньо очищених скинуто лише 69 % (92%-у 2002 р.). Поряд з тим по Житомирському району ці показники найгірші: до нормативних показників у 2006 р. очищено лише 1 % скинутих стічних вод (26 % - у 2002 р.), а неочищених та недостатньо-очищених стоків у 2006 р. скинуто у поверхневі водні об'єкти 84 % всього обсягу відведених стічних вод.

Таблиця 3.2. Основні водокористувачі-забруднювачи водних об’єктів

Однією з причин такого стану є недостатнє забезпечення регіону каналізаційними мережами та очисними спорудами. Загальна протяжність головних колекторів та вуличної каналізаційної мережі району у 2006 р. становила 40,8 км, з яких 23,2 км знаходяться в аварійному стані. У районі крізь очисні споруди пропущено 93,5 % стічних вод відповідно. Через низьку якість очищення на очисних спорудах, внаслідок перевантаження та спрацювання технологічного обладнання переважна кількість зворотних вод скидається значною мірою забрудненими - протягом 2006 р. більше половини (34,5 млн. куб. м) загального обсягу забруднених стічних вод надходило у поверхневі водойми недостатньо очищеними.

Таким чином, сьогодні проблема надійного забезпечення населення доброякісною водою належить до найважливіших проблем. Головна причина загострення цього питання полягає в безперервному рості антропогенного навантаження на природні ресурси внаслідок інтенсивного хімічного, біологічного і радіаційного забруднення джерел питного водопостачання. Особливо складна ситуація спостерігається в районах, де водні ресурси обмежені, а водногосподарський баланс напружений.

Поверхневі водойми Коростишева у 2004 р. найбільше забруднювалось лише підприємством - системи житлово-комунального господарства - Коростишевське ВУВКГ - 6,0 млн. м³. Наприклад, водні об'єкти басейну р. Тетерів у 2002 р. забруднювались переважно сухими рештками - 12,2 тис. тонн, хлоридами - 2,3, сульфатами- 1,5, завислими речовинами -1,4, нітратами - 0,5 тис. тонн (рис.3.2.).

Спостереження за гідрохімічним станом річок області, які проводились Держуправлінням екології та природних ресурсів в області згідно "Програми моніторингу поверхневих вод", показали, що найзабрудненими є річки: Тетерів та Гнилоп'ять, а ріки Ірпінь та Уборть -найчистіші.

Рис.3.2 Вміст деяких забруднюючих речовин, які надійшли у поверхневі водойми басейну р. Тетерів, у 2006

До комплексу заходів по охороні водних об'єктів належить створення зони санітарної охорони (прибережних водоохоронних смуг) - території, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого водопостачання. Для середніх річок, площа водозбору яких становить від 2 до 50 тис. км², ширина таких смуг встановлюється в межах 50 м, для малих - 25 м.

Для державного регулювання використання, охорони і відновлення водних ресурсів в Україні ухвалено ряд законів та нормативних актів: "Про охорону навколишнього природного середовища", "Водний кодекс України", "Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами", розроблена й затверджена Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. Ці правові документи визначають території, які належать до водного фонду України, категорії та процедури використання водних ресурсів, регулюють спеціальне використання води, визначають екологічні права та обов'язки користувачів водних об'єктів. Згідно цих законів та нормативних актів здійснюється державний контроль та нагляд за використанням, захистом і поповненням водних ресурсів, визначаються заходи із запобігання природним катастрофам, що стосуються водних об'єктів. З метою реалізації політики нашої держави у галузі охорони довкілля затверджена "Обласна Програма охорони навколишнього природного середовища на 2005-2010 роки", в якій питання використання водних ресурсів Житомирщини та їх охорони знайшли відповідне відображення.

Проблема охорони і раціонального використання водних ресурсів невід’ємна від духовних цінностей суспільства. Створено багато міжнародних природоохоронних організацій.

Охорона водних ресурсів — це система міжнародних, державних, регіональних, локальних, технічних, адміністративних, суспільних заходів по раціональному комплексному використанні водних об’єктів.

Охорона водних ресурсів від виснаження та забруднення, та їх раціональне використання для потреб народного господарства — одна з найбільш важливих проблем, яка потребує безвідкладного розв’язання.

Проблема збільшення водних запасів довго розглядалася як технічна проблема, що вимагала технічних розв’язань, таких як: будівництво більшого числа гребель та опріснювальних пристрієв, але нині технічні розв’язання себе вичерпали. Проти будівництва нових гребель висуваються економічні та суспільно-економічні доводи, наприклад: греблі дедалі дорожчають, бо найвигідніші місця вже використані, до того ж вони виривають мільйони людей з їхнього природного довкілля і розладнують екосистеми.

Щоб використовувати воду “раціонально”, тобто уникати її марнування та підтримувати її якість, споживачів слід змушувати платити за неї.

Найважливішими проблемами захисту водних ресурсів, водного господарства та застосування води в Україні є наступні:

1.     Спад промислового виробництва протягом останніх 10 років не супроводжувався поліпшенням стану водних ресурсів України.

2.     Очищення стоків в Україні є серйозною проблемою.

3.     Не існує інтегрованого підходу до управління водними ресурсами в Україні, необхідно покращання координації у цьому питанні, хоча вже розпочалися деякі зміни на краще.

4.     У минулому, Україна, так саме як і інші країни колишнього СРСР, була жорстко централізованою. Зараз країна стикається із серйозними проблемами децентралізації управління, бюджету, адміністрації та відповідальності.

5.     Нещодавно були запроваджені нові стандарти для питної води, але реально їх досягти неможливо через економічні та технічні проблеми.

6.     Не існує обов'язкової безперервної екологічної освіти для усіх вікових груп у дитячих садках, школах та вузах, що віддаляє перспективу запровадження принципів збалансованого розвитку у водне господарство, ефективного захисту водних ресурсів та водокористування в України.

7.     Через відсутність екологічної освіти, політики підвищення рівня інформованості населення та через відсутність механізмів економічного регулювання, індивідуальні споживачі не мають стимулів до участі у захисті водних ресурсів та до їх дбайливого споживання.

8.     Розвиток економічних інструментів в Україні проходить дуже повільно, хоча зайве споживання питної води перевищує національні стандарти (300 літрів на особу на добу) в середньому у 2 - 3 рази, або у 5 - 6 разів - стандарти ЄС.

9.     Але надлишкове споживання питної води пов'язане не лише з індивідуальними споживачами, це є також наслідком втрат води у трубопроводах мереж водопостачання.

3.2 Характеристика та якість очищення води

Проблема питної води в Україні – загальнонаціональна. Кількість і якість води з водогону є сутністю даної проблеми. Водогосподарська діяльність на території України ведеться екстенсивним способом з екологічно небезпечним використанням водних об’єктів, що призводить до все більшого їх забруднення. Незадовільний стан водних об’єктів - одна з головних причин низької якості води.

Слід зазначити, що найкращий метод забезпечення безпеки питної води охорона джерел водопостачання. Але їх якість погіршується. В ріки, водоймища, озера та ставки скидають стоки близько 2800 об`єктів, з них без очищення або з очищенням, що не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам більш, ніж 40 %. По басейну Дніпра, який є основним джерелом водопостачання для близько 30 млн. чоловік, очищення стічних вод до нормативних концентрацій забезпечується тільки в 1/4 випадків Спостерігається бактеріальне забруднення джерел як централізованого, так і децентралізованого водопостачання. Щорічно чверть досліджених проб з поверхневих водоймищ не відповідає гігієнічним нормам.

За результатами хімічного аналізу питної води, відібраної з крану звичайної оселі у центрі міста Києва з ініціативи посольства Австрії в Україні, вміст такого пестициду, як ліндан (потенційно-небезпечні речовини) в 70 разів перевищує його вміст у воді річки Рейн, стічній канаві Західної Європи 70-тих років.

Внаслідок господарської діяльності триває інтенсивне забруднення підземних вод. Сформувалися великі осередки забруднених підземних вод: в районі Дніпропетровська - Дніпродзержинська - стічними водами металургійної та хімічної промисловості; Кривого Рогу - шахтними водами і стоками металургійних заводів; Житомира-Рівного - стічними водами підприємств хімічної і легкої промисловості.

Окремо потрібно відзначити проблему питної води в сільській місцевості, в агропромислових комплексах. Постійне застосування мінеральних добрив та пестицидів, у багатьох випадках неконтрольоване, призводить до забруднення водних об`єктів їх залишками. Особливо гостро постає проблема виносу пестицидів весною, що пов’язано з паводком та стоком.

Представлені дані Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ) свідчать про те, що більше як 80 % від усіх захворювань людини безпосередньо пов’язано зі вживанням неякісної води, до складу якої входять різноманітні речовини, які можуть викликати токсичні ефекти, в тому числі мутагенні та канцерогенні і понад мільярд чоловік на Землі не отримують достатньої кількості придатної для вживання води. І в зв’язку з цим, стає дуже важливим зробити оцінку нанесення шкоди від вживання такої води організму людини, який на 80 % складається з води.

Гігієнічні вимоги, що визначають придатність води для питних цілей, включають:

ü    безпеку в епідемічному відношенню;

ü    нешкідливість хімічного складу;

ü    сприятливі органолептичні властивості;

ü    радіаційну безпеку.

На Україні в надзвичайно поганому стані знаходиться водопровідна мережа, а централізованим водопостачанням сьогодні забезпечується понад 80 % населення України.

Кількість аварій на ній на порядок перевищує відповідний рівень у країнах Європи. Стан водопровідних очисних споруд такий, що частина забруднювачів може не усуватися з води, особливо коли їх вміст перевищує ГДК.

Щорічно до 10% досліджуваних проб з водопровідних мереж не відповідає гігієнічним нормативам за органолептичними властивостями, загальною мінералізацією, вмістом хімічних речовин вище ГДК.

Практично кожна восьма проба питної води з сільських водопроводів та кожна третя з джерел децентралізованого водопостачання не відповідає вимогам за бактеріологічними показниками.

Згідно з законом України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" громадяни мають право на безпечну для здоров’я та життя питну воду. Проте, на сьогоднішній день використання води в Україні стає небезпечним для здоров’я її мешканців.

Погіршення якості питної води викликає підвищення рівня захворюваності населення від вживання неякісної води, що веде до зниження працездатності, скорочення тривалості життя, а також призводить до матеріальних та фінансових втрат у державі. Але поліпшення якості питної води неможливе без впровадження системи раціонального водопостачання та обліку води.

Якість підземних вод в природних умовах характеризується достатньою різноманітністю та залежить від багатьох факторів: умов живлення та розвантаження підземних вод, глибини залягання водоносних горизонтів, складу водовміщуючих порід. Перевагою підземних вод для питного водопостачання є більш висока ступінь їх захищеності в порівнянні з поверхневими водами. Але забруднення підземних вод також представляє собою серйозну все зростаючу проблему.

Питна вода, яка не відповідає санітарно-гігієнічним вимогам, несе в собі загрозу масових захворювань населення, підвищеної смертності (особливо дитячої), загострює соціальну ситуацію. Так, фахівці вважають, що саме цей фактор спричинює виникнення й ускладнення понад 70 відсотків хвороб. В тому, що криві захворюваності населення на рак і атеросклероз невпинно повзуть угору, є значна вина забрудненої води. Цілюща рідина, на жаль, є найбільшим джерелом інфекційних хвороб. За останні 5 років в Україні зареєстровано 29 спалахів кишкових захворювань, пов’язаних із вживанням неякісної води, загальна кількість хворих досягла 7,5 тис. У шести регіонах у воді виявлено холерний вібріон, у більшості регіонів зросла захворюваність на дизентерію, вірусний менінгіт. А кількість випадків вірусного гепатиту тільки за останні 9 місяців цього року склала 29234. Дніпро й Десна — «найжовтушніші» річки на європейському континенті.

Питна вода в Україні є значним фактором ризику виникнення дизентерії Флекснера, черевного тифу та інших кишкових інфекцій.

Відомо також, що високий ступінь мінералізації питної води, який спостерігається в південній частині України, дає певний внесок в захворюваність хворобами шлунково-кишкового тракту, в т.ч. гастритами, жовчнокам’яною та сечокам’яною хворобами В зонах України, ендемічних щодо різних мікроелементів (I, Zn, Cu, F тощо), якість води, в якій також спостерігається нестача мікроелементів, впливає на виникнення і перебіг певних хвороб (Карпатський, Дніпровсько-Придніпровський регіони, Полісся).

Близько 60 % досліджених проб питної води з водогону по всіх регіонах України не відповідають вимогам безпеки для здоров’я людей.