Протекторат Богемії та Моравії

3.2. Протекторат Богемії та Моравії.

16 березня 1939р. Гітлер як хазяїн, що розташувався в празькому Граді, підписав указ, відповідно до якого окуповані чеські землі включалися до складу Німеччини в якості “Протекторату Богемії і Моравії”. Це нібито автономне державне утворення, однак, повинне було керуватися “імперським протектором”, наділеним фактично необмеженими повноваженнями. Першим протектором Гітлер призначив барона К.фон Нейрата. Під контролем його апарату діяли і наділений титулом “державного президента” Е.Гаха, і “автономний” уряд, голову якого, Р.Берана, незабаром замінив генерал А.Еліаш.

Для чеського населення були створені місцеві адміністративні органи цього маріонеткового уряду, якому було дозволено також мати невелике так називане урядове військо (близько 8 тис.) і свої поліцейські жандармські формування. Що стосується привілейованого німецького населення, що одержало німецьке громадянство, то воно підкорялося особливим адміністративним органам – оберландратам, що одночасно здійснювали контроль за чеською адміністрацією. Надалі в руках німецьких чиновників були зосереджені всі основні функції місцевого управління і, таким чином, воно було “спрощене”. Усі ланки адміністративного апарату протекторату від верху до низу були активними виконавцями і провідниками політики окупаційної влади.

На території чеських земель дислокувалися дивізії вермахту, спеціальні частини СС і служба безпеки, широко розкинули свої мережі гестапо й інші імперські поліцейські установи. Залишки демократичних воль були розтоптані. Національні збори і політичні партії розпущені, створена одна політична організація, так називана Національна солідарність, а в єдиному Національному профспілковому центрі підлягала об'єднанню всі робітники та службовці. Найближчою і першочерговою задачею окупаційної влади було створення умов, що сприяли максимальному використанню промислового потенціалу, сировинних і людських ресурсів чеських земель для здійснення агресивних військових цілей.

Після захоплення країни в Німеччину було вивезено не тільки озброєння чехословацької армії, але і значна частина запасів сировини, напівфабрикатів і готової продукції, рухомого складу залізничного й автомобільного парку. Набутком гітлерівців відразу ж стали державні військові підприємства. Гітлерівці виграли і у військовому відношенні. Знамениті заводи “Шкода” випускали першокласну зброю, якою відразу ж були озброєні кілька десятків німецьких дивізій. У розпорядженні німецьких фашистів у Богемії і Моравії знаходилися прекрасно обладнані бази, використовувані для німецьких винищувальної і бомбардувальної авіації, “радіус дії якої простягався відтепер на більшу частину Балкан, не говорячи вже про Угорщину і Польщу”. Як відзначали фахівці, Німеччина стала “панувати на Дунаєві і нависла тінню над Балканами”.

Німецький фінансовий капітал використовував будь-які методи: від “добровільних” угод про продаж акцій до відвертого насильства – конфіскації, “аріїзації” підприємств, для того щоб захопити ключові позиції в економіці протекторату. По далеко не повним даним, за роки окупації його частка тут зросла більш ніж у 10 разів, у руках німецьких підприємців виявилася майже половина всього капіталу акціонерних товариств у чеських землях. Окупаційні влади одночасно з переводом економіки на військові рейки усіляко форсували процес концентрації виробництва і капіталу.

На території протекторату було ліквідовано більш 15 тис. дрібних і середніх, насамперед чеських, промислових, торговельних і ремісничих підприємств. Німецькі монополістичні об'єднання, такі як “І.Г.Фарбіндустрі”, “А.Г.Рейхсверке Г.Герінг”, “Дрезднербанк”, “Дойчебанк” і ін., контролювали кілька тисяч підприємств хімічної, металургійної, машинобудівної, електротехнічної, текстильної і харчової промисловості, видобуток вугілля і нафти, виробництво цементу і паперу.

Окупаційний режим був режимом усеосяжної мілітаризації, експлуатації і грабежу, національного поневолення, політичного безправ'я і найжорстокішого терору, тягар якого несли на собі головним чином трудові шари чеського населення. Був ліквідований 8-вартовий робочий день у промисловості, уведена загальна трудова повинність, за відхилення від якої загрожували в'язниця і трудові табори, заборонені страйки, установлені голодні продовольчі норми. Різко упала реальна заробітна плата, причому заробітки чеських робітників були на 30% нижче, ніж німецьких. Сотні тисяч чехів були вивезені на примусові роботи в Німеччину й окуповані країни.

Мілітаризація економіки, насильницька концентрація виробництва, податкова політика окупаційної влади прискорили пролетаризацію значної частини дрібної буржуазії. Лише деяким її представникам удалося спливти на хвилі військової кон'юнктури. Система грабіжницьких постачань сільськогосподарської продукції, податкового обкладання і різних поборів усією своєю вагою лягла насамперед на дрібні і середні селянські господарства. Поголів'я худоби і посівних площ різко скоротилися, врожайність упала. Майже 500 тис. га орних земель, лісів і угідь було конфісковано для військових потреб і наступної колонізації.

Складовою і невід'ємною частиною окупаційної політики стали цілеспрямовано проведені насильницька германізація, згортання системи народної освіти, наукових і просвітницьких установ, гоніння на національну культуру, винищування інтелігенції. Німецька мова стала основною і в державних установах. У школах було заборонене викладання чеської історії, літератури і географії. У 1939 р. були закриті всі чеські вищі навчальні заклади. У наступному році окупанти почали поступову ліквідацію чеських середніх шкіл. До 1945 р. число їхніх учнів скоротилося більш ніж удвічі. Усе це повинно було створити умови для “остаточного вирішення чеського питання”, що передбачало понімечення частини населення, визнаного “расово повноцінним”, поступове виселення і фізичне знищення всього іншого з наступним заселенням чеських земель німцями.

Масовий і всеосяжний “превентивний” терор повинний був за задумом гітлерівців підірвати усяку волю поневоленого народу до опору і за допомогою “психозу страху” забезпечити безперешкодне функціонування промислового і сільськогосподарського виробництва, пристосованих військовим потребам Німеччини.

Перша хвиля терору пройшла разом з окупаційною армією, коли до кінця травня було схоплено майже 5 тис. активних антифашистів. Наступна була зв'язана з нападом на Польщу і початком другої світової війни, коли як заручників було арештовано близько 8 тис. чоловік. В роки окупації кілька сотень тисяч чоловік були страчені, замучені в катівнях гестапо, загинули в концентраційних таборах і на примусових роботах. Вістря фашистського терору було спрямовано насамперед проти членів комуністичної партії. Загинуло більш 25 тис. комуністів, третина довоєнного складу партії.

3.3. “Незалежна” Словаччина.

У лютому під час обговорення в Празі бюджету Словаччини, що з жовтня 1938 року отримала уряд на чолі з І. Тісо, його однодумці зажадали повної автономії, а потім відділення від Чехії. Обстановка в країні ускладнилася і тим, що на сторінках німецьких газет містилися повідомлення про те, що “чехи, у яких прокинувся дух гуситів і стара ненависть проти германізму, знову почали полювання на людей”. Підбиралися факти про те, що “комуністи підняли голову і, поєднуючи свої зусилля з чеськими шовіністами, переслідують німців, переслідуючи їх”. У Словаччині створювалися служби самозахисту німців, що очікували допомоги від своїх співвітчизників. 10 березня 1939 року указом президента Чехословаччини Е. Гахи був звільнений від займаної посади Й. Тісо, що не сприяло нормалізації ситуації. 13 березня Й.Тісо, що прибув у Берлін, одержав офіційні запевнення Гітлера у тому, що його уряд має законний характер, а факт усунення є грубим порушенням Конституції Чехословаччини. Фюрер завірив гостя, що Німеччина всіма силами буде підтримувати створення “повністю вільної Словаччини”. 14 березня її парламент сповістив світову громадськість про проголошення “незалежної” Словацької Республіки, президентом якої став І. Тісо.

Самостійну”, а власне кажучи васальну державу “Словацька республіка”, конституція якої була прийнята в липні 1939 р., була становим клерофашистским державним утворенням, скроєним по німецькому й італійському зразках. Народ “брав участь у державному управлінні” тільки через Глінківську словацьку народну партію, а партію представляв її “вождь”. Президентом став Й.Тісо, главою уряду – В.Тука, що разом з керівником штурмових загонів нового режиму, так називаної Глінківської гвардії А.Махом очолював відверто фашистську, право радикальну фракцію в правлячій партії.

Повна політична й економічна залежність Словаччини від фашистської Німеччини була забезпечена цілою системою нав'язаних їй нерівноправних договорів і широкою мережею німецьких “радників”, “інструкторів”, що контролювали армію, державно-адміністративний і господарський апарат. Згідно з ув'язненим у 1939р. на 25 років договорові, Німеччина одержала право розмістити свої війська в спеціальній “охоронній” зоні на заході Словаччини. Усі зовнішньополітичні і військові питання словацький уряд повинний було погоджувати з Берліном. Секретний протокол “про господарське і фінансове співробітництво” передбачав повне підпорядкування країни економічним інтересам Німеччини, насамперед збільшення постачань їй продовольства і сировини, а також робочих рук (60 тис. щорічно).

Зовнішня торгівля стани була односторонньо орієнтована на Німеччину (до трьох чвертей обсягу ввозу і вивозу), а економіка мілітаризована: 44% промислової продукції призначалося для військових потреб. Німецькі монополії, як і в чеських землях, захопили тут ключові позиції у фінансових установах і найважливіших галузях промислового виробництва. У серпні 1939 р. між Німеччиною і Словаччиною був укладений військовий договір, і незабаром словацькі війська взяли участь у воєнних діях проти Польщі.

У липні Гітлер викликав у Зальцбург клерофашистских ватажків Й.Тісо, В.Туку, А.Маху і категорично зажадав від них послідовної фашизації всього економічного, суспільно-політичного і культурного життя країни. Словацька правляча кліка створила в країні концентраційні табори, у які були кинуті сотні антифашистів, і насамперед членів підпільної комуністичної партії.

Але не зважаючи на всі негативні сторони ця спроба словаків утворити власну державу, хай і на нетривалий час і не надто незалежну. Ця спроба Словаччини нагадує за своєю природою подібні епізоди в історіях інших народів: усташської Хорватії, вішістської Франції та ін.

Режим що встановився у новій державі не був надто жорстоким, він більш схилявся до італо-фашистської моделі державного устрою, аніж до німецько-нацистського. Так Словаччина хоча й залежала від Німеччини все ж намагалась зберегти хоч якісь свободи, навіть якщо вони не були надто важливими.