Липня була прийнята ухвала про початок воєнних переговорів між СРСР, Францією та Англією

14 липня була прийнята ухвала про початок воєнних переговорів між СРСР, Францією та Англією.

26 липня в розмові з Астаховим Шнурре запропонував план поліпшення відносин між двома країнами. Астахов відповів, що таке зближення відповідає інтересам обох країн, але просуватися треба поступово. Ця розмова мала важливі наслідки. 29 липня Вайцзекер повідомив про неї Шуленбурга, якому було наказано зустрітися з Молотовим, що він і зробив 4 серпня. Зі свого боку, Ріббентроп 2 серпня бачився з Астаховим. Отже, переговори зав'язалися. Вони торкалися переважно питань про зони впливу. Але, як ми вже знаємо, Гітлер вирішив напасти на Польщу 1 вересня. Отже, до цієї дати необхідно було про все домовитись з СРСР. Німецькі дипломати поспішали. 12 серпня, коли почалися воєнні переговори з західними країнами, Астахов запропонував, щоб якась високопоставлена німецька особа приїхала до Москви. Ріббентроп сказав, що він може приїхати особисто. 14 серпня він направляє німецькому послу в Москві Шуленбургу термінову телеграму. В ній вже було визначено позиції, з яких інтереси СРСР і Німеччини збігалися. "Імперський уряд притримується тієї думки, - наголошував Ріббентроп, - що між Балтійським і Чорним морями не існує питань, які не могли бути врегульованими до повного задоволення обох держав". І далі: "Імперський уряд і Радянський уряд повинні на основі всього свого досвіду рахуватися з тим фактом, що капіталістичні демократії Заходу є постійними ворогами як Націонал-Соціалістичної Німеччини, так і Радянського Союзу. Сьогодні, уклавши воєнний союз, вони знову намагаються втягнути СРСР у війну проти Німеччини".

15 серпня Шуленбург ознайомив Молотова з телеграмою. Зміст телеграми позитивно вплинув на радянське керівництво. В той же день Молотов дає згоду на приїзд Ріббентропа, не називаючи точної дати візиту.

16 серпня Ріббентроп попросив прискорити його приїзд. 18 серпня Молотов погодився з принципом договору про ненапад разом з додатковим протоколом про розмежування зон впливу обох країн, який був підготовлений німецькою стороною. 19 серпня Шуленбург двічі бачився з Молотовим, який запропонував для візиту Ріббентропа визначити 26 і 27 серпня.

Того ж дня, 19 серпня 1939 p., Сталін виголосив доповідь на засіданні Політбюро ЦК ВКП (б), в якій визначив суть політики радянської держави. "Питання миру чи війни, - зазначив він, — входить у критичну для нас фазу. Якщо ми підпишемо угоду про взаємодопомогу з Францією та Великобританією, Німеччина відмовиться від Польщі. Війна буде відвернена. Якщо ми приймемо пропозицію Німеччини про підписання з нею пакту про ненапад, вона, звичайно, нападе на Польщу, і втручання Франції та Англії в цю війну стане неминучим. Західна Європа буде піддана серйозним хвилюванням і безладдям... В інтересах СРСР ... щоб ця війна тривала як можна довше ... СРСР надаватиме допомогу теперішній Німеччині... В нас буде широке поле діяльності для розвитку світової революції". Цей документ не потребує коментарів. 26 і 27 серпня не влаштовували німецьку сторону. 20 серпня Гітлер надіслав особисту телеграму Сталіну. Він просив терміново прийняти Ріббентропа 22 серпня, не пізніше 23-го. "Укладення пакту про ненапад з Радянським Союзом означає для мене, - фарисейськи писав Гітлер, — встановлення нового довгострокового курсу політики Німеччини. Напруга між Німеччиною і Польщею стала нестерпною. Поведінка Польщі щодо великої держави така, що криза може статися в будь-який день..."

Фюрер взяв ініціативу в свої руки. Ультимативний тон телеграми очевидний. Сталін прочитав її декілька разів, підкреслив своїм синім олівцем: "криза може статися в будь-який день".

Сталін з Молотовим довго сиділи над посланням, ще раз вислухали Ворошилова про хід переговорів з англійцями і французами, намагались з'ясувати достовірність повідомлень про контакти Берліна з Парижем і Лондоном, які могли стати основою антирадянського альянсу. Після остаточного зважування всіх "за" і "проти" рішення нарешті було прийнято. У великій політичній грі необхідно було зробити відповідальний крок. І він був зроблений.

Сталін піднявся, поглянув на Молотова і продиктував: "Рейхсканцлеру Німеччини А, Гітлеру 21 серпня 1939 р.

Дякую за листа. Народи наших країн мають потребу в мирних відносинах між собою. Згода Німецького уряду на укладення пакту про ненапад створює базу для ліквідації політичної напруги і встановлення миру та співробітництва між нашими країнами. Радянський уряд доручив мені повідомити вам, що він згідний на приїзд у Москву п. Ріббентропа 23 серпня 1939р."

Ріббентроп приїхав 23 серпня пополудні, наділений Гітлером повноваженнями для підписання договору, який би набирав чинності негайно.

Переговори розпочалися зразу після приїзду Ріббентропа, а вночі пакт було підписано. В історії цей документ більш відомий як пакт Ріббентропа -Молотова. Він складався з двох частин. Першою з них був договір про ненапад. В ньому заявлялося, що обидві країни хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язувалися не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної... вирішувати конфлікти між ними тільки дружнім обміном думками або через арбітраж. Договір, що вступав в дію негайно, укладено терміном на десять років, з автоматичним подовженням ще на п'ять років, якщо жодна зі сторін не денонсує його за рік до закінчення його терміну.

Набагато важливіший був таємний додатковий протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття перша відносила до російської зони впливу на Фінляндію, Естонію й Латвію "в разі політико-територіальних змін", Литва входила до зони впливу Німеччини. Стаття друга визначала межу зон впливу в Польщі по лінії Нарев — Вісла — Сян і в ній також додавалося: "Питання про те, чи є в обопільних інтересах бажання зберегти незалежну Польську державу і які будуть кордони цієї держави, може бути остаточно з'ясовано тільки протягом дальшого політичного розвитку. У кожному разі обидва Уряди будуть вирішувати це питання в порядку дружньої обопільної згоди".

Стаття третя відзначала "інтереси СРСР щодо Бессарабії." Німеччина заявляла, що не має ніяких політичних інтересів у цьому регіоні .

Ці два документи підписали Молотов і Ріббентроп. Подали шампанське, і Сталін виголосив тост на честь Гітлера: "Я знаю, як німецька нація любить свого фюрера, і хотів би випити за його здоров'я".

У спогадах М.С. Хрущов свідчить, що після підписання пакту Сталін радів, що обманув Гітлера. Пакт був пасткою для Гітлера. Пакт Молотова -Ріббентропа був придуманий Сталіним для того, щоб руками Гітлера розпочати Другу світову війну, розорити і послабити Європу, в тому числі і Німеччину.

Комуністи запевняли радянський народ в тому, що Сталін вірив Гітлеру. Статистикою це запевнення не підтверджується.

Справа виглядала якраз навпаки. Гітлер повірив Сталіну і підписав пакт, який створив для Німеччини заздалегідь програшну ситуацію війни проти всієї Європи і всього світу. Пакт поставив Німеччину в становище єдиного винуватця війни.

"19 серпня 1939 р. Сталін почав таємну мобілізацію Червоної армії, після чого Друга світова війна стала цілком неминучою".

Великобританія та Франція відреагувала на підписаний в Москві пакт прогнозовано. Чемберлен заявив у Палаті громад, що його країна дотримає своїх зобов'язань щодо Польщі. Франція також відповіла в цьому ж дусі. В повітрі запахло війною. Запитання стояло тільки одне — коли?

1 вересня 1939 року німецькі, а 17 вересня радянські війська напали на Польщу. Це й був початок Другої світової війни. З вересня Англія та Франція оголосили війну Німеччині. Польща захищалась, але сили були надто нерівними. Коли Радянський Союз вступив у війну, було вже зрозуміло, що Польща не встоїть. Радянські війська обережно просувалися на Захід. Незважаючи на загальний занепадницький стан у польських військах, вони де-не-де чинили опір східному окупантові. На Волині відбувалися досить завзяті бої між польськими і радянськими частинами. Навіть за офіційними радянськими даними в цій війні загинуло 1,5 тис. і поранено 2,5 тис. радянських солдатів . Хіба це не доказ участі у війні? Хіба можна вірити радянській пропаганді про визволення українського і білоруського народів від польської окупації? Адже майже двадцять років після Ризького договору не пробуджувалась несподівана "любов до братів".

В жовтні 1939 року на 4 сесії Верховної Ради СРСР (позачерговій ) Молотов сказав, що Радянський Союз вступив у війну і "досить було двом державам вдарити по Польщі, як вона розпалась". Хіба це не визнання участі СРСР у війні, причому на боці Німеччини?

Радянсько-німецька співпраця розвивалася. Ще гуркотіли постріли, Варшава оборонялася, а два хижаки вже ділили завойовану територію. 22, а згодом і 28 вересня підписано документ про демаркацію кордону між СРСР та Німеччиною. Відбувся четвертий в історії поділ Польщі. Як бачимо, пакт Ріббентропа - Молотова став визначальним для мільйонів мешканців Центральної та Східної Європи. Закономірно виникає питання: чи почалась би ця страхітлива війна, коли б не підписали документ? На жаль, історія не визнає умовного мислення, вона констатує факти, події. Вони же свідчать, що внаслідок пакту Ріббентропа — Молотова Друга світова війна стала реальністю. Причому Радянський Союз брав активну участь у початковій фазі війни на боці Німеччини, тобто був державою-агресором. Війна проти Польщі (вересень 1939 року) переконливо доводить цей факт. Друга світова війна розпочалась.

Дипломатія ультиматумів і силового тиску на інші держави, в порушення взятих перед ними правових зобов'язань, зазнала поразку. І Сталін, і Західні демократії опинились не на висоті справді державної мудрості. Класові упередження, помилковий політичний аналіз, взаємна недовіра, спроба перехитрити іншу сторону залишила всіх у програші.

Висновки

Мюнхенська конференція, яка стала справжнім прологом Другої світової війни – події вересня 1938 – березня 1939р. не тільки передували початку війни у вересні 1939р., але й завершили психологічну підготовку світової громадськості до можливості спалаху нового світового конфлікту. Були скинуті всі моральні пута, які можливо стримували агресію Німеччини – після жахливої дикунської “Кришталевої ночі”, німецьке суспільство стало готовим до будь-яких інших страхіть.

До 1939 р. демократична громадськість сподівалася на те, що новоявлений німецький месія Гітлер буде грати за давно встановленими європейськими правилами, тому й не вчиняла якихось спроб ліквідувати нацистський режим – майже так само розвивалися і стосунки з Італією, але якщо Муссоліні був людиною справді вихованою європейською цивілізацією, то Гітлер з його неймовірною сумішшю расизму, антисемітизму, східного містицизму і арійського вчення, був зовсім іншим. Режим, що встановився в Німеччині, спочатку мало хвилював західні уряди. Допоки не стало занадто пізно.

На сьогодні так і не вирішеним залишається віковічне слов’янське питання:“ Хто ж винен в Мюнхенській катастрофі?”. Можливо винне керівництво Чехословаччини, яке не використало всі можливості для захисту незалежності, аж до можливої війни. І це притому, що Чехословаччина могла виставити армію яка була найкраще озброєною не тільки у Східній Європі, але й можливо у західній; мала добре захищені природою і воєнними укріпленнями кордони. Можливо й так.

Може винні Західні союзники Чехословаччини – Англія та Франція, які були гарантами незалежності нових держав Східної Європи і всієї Версальсько - Вашингтонської системи. Так можливо Франція і не втримала свого слова, даного Чехословаччині 1919р., але ж при такій внутрішньополітичній кризі в якій опинилася Франція після поступового розкладу Народного Фронту Даладьє було надзвичайно важко проводити активну зовнішню політику і чинити опір не тільки тиску Німеччини, але й відвертому шантажу з боку Великобританії. Можливо особисту відповідальність за капітуляцію перед Гітлером має нести британський прем’єр Н.Чемберлен, але він і справді вірив що шляхом поступок можна відвести загрозу війни, не дарма тоді все англійське суспільство наївно вважало що “війна відтягнена ще на рік, може так і розпочатися”[11.184]. Англійці панічно боялися втратити залишки давньої морської могутності і колоніальну імперію, яка вже тоді почала розпадатися, а Німеччина завдяки своїй військовій потузі могла легко спрямувати напрям агресії не у Східну Європу, а на Близький Схід і на серце британської колоніальної імперії – Індію. Англія і Франція тоді з усієї сили намагалися втримати звання великих держав, на які реально вже не могли претендувати у змаганні з Центральноєвропейським колосом Німеччиною, Євразійським –СРСР, і американським – США.

Можливо винен Гітлер – який своїми діями розпалював вогнище війни у Європі? Так Гітлер розпочав шалену мілітаризацію своєї країни, але до наміченої мети йшов відкрито, не зважаючи на політичні чи моральні табу. Тому у змові його звинувачувати непотрібно.

Як би там не було, це вже стало набутком історії, і завданням європейських нації сьогодні є не розпалювання старих конфліктів, а побудова нового спільного європейського дому, давньої мрії філософів і митців.

Література

1.    Ji iPokorny. The Czech Lands 1918-1997. –Praga , 1998.-52s.

2.    Борисов А.Ю. Мюнхенская трагедия. Размышления полвека спустя.- М.1988.- с.78.

3.    Ваничек В. История государства и права Чехословакии. -М.1981.

4.    Вегеш М. М Відняньський С. В. Країни Центрально-Східної Європи і українське питання (1918-1939). –Київ-Ужгород,1998.

5.    Всемирная история. Т22. Канун II мировой войны. Минск-Москва. 2000. с.265.

6.    Волков В.К. Мюнхенский сговор и балканские страны. М.1978. –с.327

7.    Газін В. П., Копилов С. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1939рр. –Кам’янець-Подільський, 1997.

8.    Гуса В. История Чехословакию Прага, 1963.

9.    Гусев В. До или после Мюнхена 15 марта 1939 года перестала существовать Чехословакия.// Зеркало недели. -1999.-№10. –с.20

10.  Гусев В. Спустя 60 лет: рассказ о том, как предали Чехословакию.// Зеракло недели 1998. №40.-с.20 Дейвіс Н. Європа: Історія.- К.2000.- с.1390.

11.  Джонсон П. Современность. Т.1- М.1996. с.389

12.  Документы по истории Мюнхенского сговора. 1937-1939 гг.-М.,1979.

13.  Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919р. до наших днів..-к.1995.-с.905.

14.  Кізіченко А. Ф. Напередодні трагедії. Чехословаччини (травень 1935- березень 1938 р.). –К., 1971. -250 c.

15.   Історія західних і південних слов’ян: ХХ ст.. Є.П.Пугач, С.Ю.Страшнюк, Р.М.Постоловський - Харків 1998 – 464с. Ъ

16.  История южных и западных словян в 2т. Т.2 –М.1998. с.272

17.  .История стран Центральной и Юго-Восточной Эвропы ХХ век.(ред. Фадеева. А.

18.  Клеванский А. Х. Коалиция правящих партий в Чехословакии: структура, характер, динамика.//Социальная структура и политические движения в странах Центральной и Юго-Восточной Европы. Междувоенный период. –М.,1986. –C. 129-136.

19.  Крал В. Дни, которые потрясли Чехословакию.-Мю.1980.-386 с.Крал В. План “Зет”.-М.1978. -с.389.

20.  Краткая история Чехословакии: С древнейших времен до наших дней. –М.1988.-С.227-335.

21.  Лойда В. 1918 год-год возникновения Чехословацкой Республики.// Сов. Славяноведение.-1988.-№3,6,8,10.

22.  Новейшая история(1918-1939) (ред. Александрова В.).- М.1972.- с.584

23.  Политический кризис 1939г. И страны Центральной и Юго-Восточной Европы.- М.1989.-С. 15-25.

24.  Серапионова Е.П. Чешские земли, чехи и немецкий вопрос(1918-1945)// Славяноведение 2000. №5. с.43-53.

25.  Серапионова Е.П. Э.Бенеш и его идеи демократического развития общества// Славяноведение 1998. №1. С11

26.  Ротшильд Дж. Східно-Центральна Європа між двома світовими війнами.-К.2002.-с.387.

27.  Фирсов Е. В. Эволюция парламентской системы в Чехословакии в1920-е годы. -М.1989-160с.

28.  Шмераль Я.Б.Образование Чехословацкой республики в 1918г.М.,1967.-340с.