Особливості реалізації авторського задуму в моделі: ведучий як автор задуму

2.1 Особливості реалізації авторського задуму в моделі: ведучий як автор задуму

Робота телеведучого нелегка. Багато в чому вона складніша, відповідальніша і більш трудомістка, ніж, скажімо, актора театру чи кіно. Цій праці людина повинна віддавати себе повністю, вкладати багато сил і енергії.

Телеведучий – людина, яка завойовує аудиторію масштабністю своєї особистості. Найвищий професіоналізм ведучого – це його інтелігентність, телевізійний талант, ерудиція, вміння зберегти,,обличчя” за будь-яких обставин, переконання глядачів у тому, що вони отримують найдостовірнішу, найоб’єктивнішу інформацію. Аудиторія сприймає телеведучого як транслятора інформації, якщо він і не сам проводив розслідування, і не сам добував факти, то його обов’язок – уміло і тактовно їх подати. Ведучий має бути впевненим, але не самовпевненим. Особистість телеведучого накладає свій відбиток на характер мовлення програми. Ведучий програми деякою мірою повинен відчувати себе,,соціальним педагогом”.

За словами Ю. Єлісовенка, телевізійна аудиторія як кількісно, так і якісно відрізняється від тієї ж театральної. Телеведучий має це враховувати. Телеглядача можна порівняти хіба що з читачем – він перебуває один на один із предметом своєї уваги і надто прискіпливий до всього, що бачить на екрані, тим паче до образу телеведучого [18, c. 119].

Телевізійна комунікація вимагає встановлювати особистісні контакти аудиторії з комунікатором, щоб скласти судження про нього і про цінності його повідомлення. Саме цим і пояснюється значення і привабливість для аудиторії телевізійної інформації, персоніфікованої (тобто уособленої) її автором і учасниками подій.

Ведучий повинен сам представляти себе глядачеві як партнера у спілкуванні. Під взаємодією ведучого із аудиторією варто розуміти створення можливості наблизитися до ситуації реального спілкування із глядачем. Оскільки глядацька аудиторія сприймає телевізійну інформацію не лише опосередковано через ведучого-тележурналіста (як інформацію проблемну, так і інформацію розважального характеру), а й через його особистість, то неабиякого змісту набуває персоніфікація інформації. Питання зв’язку інформації з тим, як на її подання в ефірі впливає особистість ведучого є досить важливим. Інколи однієї появи телеведучого достатньо для того, щоб глядацька увага зосередилася на ньому. І навпаки, людина, яка говорить, здавалося б, цікаві й потрібні речі, не може викликати глядацького інтересу. Ведучий телевізійної програми, безумовно, є представником певної соціальної групи, і його взаємодію із аудиторією можна розглядати як,,представницьке спілкування”.

Н. Вакурова наголошує на тому, що особистість героя і особистість автора, які включені у зміст телевізійного повідомлення, дозволяють зробити сюжет яскравим і таким, що запам’ятовується, оскільки людина була і є найбільш цікавим явищем для іншої людини. Найвищий рівень персоніфікації – коли журналіста чекають на екрані заради нього самого, чекають як лідера, який вміє пояснити складні проблеми, як особистість значну в моральному, духовному плані [10, c. 52].

У підході до питання взаємодії в моделі,,ведучий – аудиторія” акцентується проблема самовираження особистості ведучого в комунікації. Створення ефекту участі глядача в діалозі є головною комунікативною метою ведучого програм, де основний обов’язок комунікатора – говорити зрозуміло і правильно, тонко розбиратися у практичних питаннях і не менш цінніше вміння – розуміти людей і події. Більшість глядачів відрізнять зрілого і вдумливого ведучого від,,телевізійної зірки”. Вони відразу повірять людині, яка знає, про що говорить. Ведучий не просто читає текст, а й вносить у передачу багато свого особистісного. Достовірність кожного повідомлення, повнота поданих фактів і неупередженість позиції автора-ведучого – ось речі, що мають допомогти ведучому.

В. Азарін говорить, що телевізійна аудиторія займає одне з перших місць у роботі телеведучого. Образ аудиторії, трактування ведучим її реакції серйозно впливають на задум телевізійної програми і його втілення [1, c. 20].

Телевізійний журналіст може знати свою аудиторію краще або гірше, його міркування стосовно неї можуть збігатися чи суперечити дійсності. Тут важливі і інтуіція авторів програми, і те, наскільки достовірною, своєчасною і повною інформацією стосовно своєї аудиторії вони володіють. Автор пише певний сценарій, орієнтуючись на певне коло глядачів. Він вкладає в програму своє розуміння того чи іншого явища. І в даному випадку роль ведучого полягає ще й у тому, щоб розкрити думки автора і донести їх аудиторії, допомогти зрозуміти і правильно розтлумачити.

Найчастіше, ведучі на телебаченні працюють за вже написаним автором сценарієм. Це, звичайно, полегшує їм працю, дозволяє трішки розслабитись. У таких випадках автор і ведучий – це дві абсолютно різні людини, які мають свою точку зору, по-своєму інтерпретують ті чи інші слова. Сценарій може бути сприйнятий ведучим по-різному. Можливо, автор мав на увазі абсолютно інший вираз обличчя, інтонацію, спосіб подачі інформації. А ведучий побачив це не так. Цікавим моментом у телевізійних програмах є той, коли одна людина виступає і автором, і ведучим програми. У даному випадку зберігається і авторський задум, і бажана структура повідомлення.

Якщо говорити про Запорізьке телебачення, то на каналі,,ТВ-5” існують програми такого плану. Для початку візьмемо програму,,Ваше здоров’я”. Це програма для всієї родини, яка допомагає знайти відповіді на найрізноманітніші питання, пов’язані зі здоров’ям. Що таке планування сім’ї, які методи корекції зору найефективніші, як позбутися депресії та стресу – ці та безліч інших питань знайдуть місце в даній передачі. Допомагає розібратися в усьому цьому автор і ведучий Максим Щербаков. Серед гостей, які бувають в студії, провідні спеціалісти в області медицини Запоріжжя, Дніпропетровська, Києва та багатьох інших міст України. Цікавим є той факт, що М. Щербаков не є журналістом за освітою, а навчався в медичному університеті. Тому він вільно володіє інформацією медичного напрямку.

За своєю структурою програма являє собою бесіду ведучого з гостем на обрану тему. Взагалі-то, діалог, який веде ведучий із гостем у студії, починається перед телекамерою тільки для співбесідника, ведучий же веде його відтоді, як почав вивчати матеріали обраної теми.

За словами С. Корконосенка, екранний етап – лише остання фраза в цій заочно розпочатій розмові, якій передує збирання й опрацювання листів із редакційної пошти, дзвінків від глядачів, які визначають тематику програми, особливо в останні роки, коли глядачі виявляють активність щодо участі в програмі [27, c. 74].

Окремо слід сказати про мовну підготовку ведучого до проведення контактної частини програми з гостем у студії. Особливий психологічний клімат значною мірою формується за допомогою мовних засобів. Завдання ведучого – не лише визначитися щодо запитань, формулюючи їх так, аби досягти несподіваного ефекту, а й спрогнозувати емоційний тон майбутньої бесіди. Вміння вдало вести діалог залежить від здатності мислити в дусі часу – вміти порівнювати, аналізувати, синтезувати, вдаватися до абстрагування, узагальнення, конкретизації.

Діалог передбачає послідовність, виваженість, змістовність формулювання питання, яке підлягає вирішенню. Тобто має бути конкретизація змісту запитання та пошук відповіді. Але при формулюванні питання і в процесі пошуку відповіді визначальними є логічність, об’єктивність, неупередженість міркувань. Мислення повинне бути підготовлене, треноване. Діалог дозволяє проникнути у процес міркування. Адже істина, що зароджується завдяки йому, є результатом взаємозв’язку, взаємозіткнення різних думок, точок зору. У діалозі ніби об’єктивується міркування – зіставляються думки, пов’язуються і робляться висновки, які набувають безпосереднього значення.

Вищезазначені характеристики діалогу мають місце в даній передачі. Але все одно відчувається певне напруження, сухість. Ведучий просто, за заздалегідь визначеною схемою, ставить питання гостеві. Це, звичайно, свідчить про те, що автор готувався до зустрічі, читав відомості на обрану тему. Але відсутня зацікавленість ведучого, його переймання питанням, що обговорюється. М. Щербаков проводить програму шаблонно, вона позбавлена емоційності, динаміки.

Як стверджує Л. Матвєєва, більшості людей, запрошених до телекамер, відповідати на запитання і розмовляти з уважним, доброзичливим співрозмовником, що знаходиться поруч, набагато комфортніше. Володіння технікою діалогу необхідне телеведучому і для отримання інформації від тих чи інших учасників чи свідків певної події [35, c. 143].

Успіх роботи телевізійного ведучого немало в чому залежить від його професійних здібностей і психологічних даних. Наприклад, спостережливість і уява. Ведучий повинен легко, швидко і вільно орієнтуватись в будь-якій обстановці, звертати увагу на щось важливе. Велике значення також має здатність концентрувати і розподіляти увагу і добра оперативна пам’ять.

Інколи в досить хаотичному потоці подій і фактів ведучий повинен уміти сконцентруватись на головному і відволіктися від непотрібного, швидко переключитись, якщо перебіг дій чи поведінка героїв змінили свій початковий напрямок. Дуже часто на знімальному майданчику чи в ефірі доводиться одночасно враховувати безліч обставин: слухати людину, що виступає, слідкувати за хронометражем передачі, не втрачати з поля зору камеру, напрявляти хід розмови в необхідне русло і т.д. Ці факти є немаловажливими і саме їх, мабуть, бракує в аналізованій передачі.

На початку розмови ведучий проявляє певний інтерес і до співрозмовника, і до теми передачі. Але далі інтерес поступово згасає і це видно неозброєним оком. Ведучий просто ставить питання, вислуховує відповідь і, на автоматі, ставить наступне. Часом гості відходять від зазначеної теми, дуже конкретизують факти або, навпаки, говорять не ту інформацію,,,ллють воду”. А ведучий, замість того, щоб скерувати розмову в необхідному напрямку чи зупинити зайвий потік інформації, просто чекає, доки герой сам не перестане розмовляти. Можливо, в цій ситуації відіграє роль те, що ведучий не є журналістом і не має достатньої кількості знань, стосовно своєї позиції і поведінки в телестудії перед камерою.

Повідомлення і його текст не рівні між собою. Окрім чисто вербального тексту каналами невербальної комунікації через пози, міміку, жести, загальну манеру викладу, ведучий свідомо чи не свідомо передає своє ставлення до тексту повідомлення, виражає свою зацікавленість, ступінь його сприйняття. Пропорційно ступені, приписуваного ведучому авторства, телеглядач сприймає повідомлювані факти з певною поправкою на особистість комунікатора, його авторитетність, щирість, привабливість. Отримуючи певну інформацію, реципієнт не сприймає її як певний набір фактів, які треба просто почути і запам’ятати. Він намагається осмислити її в контексті мотивів, які реалізує ведучий, тобто оцінити інформацію в тій моделі сприйняття, яку він приписує особі комунікатора.

За словами С. Муратова, психологічна структура телекомунікації, в основі якої лежить відкритий діалогічний контакт телеглядача з ведучим, зберігає суб’єкт-суб’єктне ставлення реципієнта до комунікатора, що несе в собі бажання віднести телевізійного ведучого до того чи іншого типу реального партнеру спілкування [39, c. 35]. Виходячи з цього, слід зазначити, що успіх телевізійного впливу потребує створення умов, необхідних для розкриття особистих якостей комунікатора, переворити його із функціональної ролі,,рупора” певних ідей на значимого для людей співрозмовника, здатного збагачувати подану інформацію своїм ставленням. Ведучий повинен пам’ятати про це і втілювати все на пактиці. Тому що, дійсно, коли ведучий пасивний, не реагує на почуту інформацію, не пропускає матеріал через себе, аудиторія також не буде сприймати повідомлення належним чином, яким би цікавим і, часом, просто необхідним воно б не було.

Сприйняття телепередачі масовою аудиторією часто визначається емоційно-оцінювальним ставленням до ведучого. У буденній свідомості це виявляється у феномені,,популярність ведучого”: глядача захоплює (або відштовхує) не стільки інформаційний бік повідомлення, скільки особистість телекомунікатора. Саме тому, ведучим слід піклуватись не лише про пошук цікавої теми для розмови, а й про власний імідж. Ведучий повинен змусити глядача співпереживати, довіряти.

Щодо зовнішнього вигляду, який є теж немаловажним, тут ведучий,,Вашого здоров’я” справляє досить непогане враження. Кожного разу одягнений в акуратний діловий костюм, має гарну зачіску. Але бракує трішки,,живості”, якогось вогника в очах, зацікавленості. Саме ці, здавалося б, дрібниці можуть, якщо не зіпсувати, то привнести негативу до сприйняття ведучого аудиторією. Вплив на сприйняття аудиторією інформації має і оформлення студії, допоміжні матеріали. У даній програмі персонажі сидять на сірому фоні. Позаду них на екрані видніється лише головна заставка з назвою програми. Відсутні будь-які перебивки чи музичний супровід, які б зробили подання інформації значно цікавішим для аудиторії. Цей факт можна віднести до категорії зауважень до особи ведучого, оскільки в даному випадку він і виступає автором. Під час роботи над створенням передачі автор повинен піклуватися не лише про гарну форму і зміст повідомлення, а брати до уваги усі деталі, які в сукупності створять позитивне враження від перегляду.

Іншою програмою, де роль автора і ведучого належить одній дюдині, є продукт каналу,,ТВ-5”,,Давайте з’ясуємо”.

,,Давайте з’ясуємо” – щотижнева публіцистична програма, розрахована на глядачів із активною громадською і життєвою позицією. Автор і ведучий – Ігор Підкович, за фахом журналіст. Гості програми – провідні політики країни, керівники різноманітних організацій і міжнародних місій, мери міст і голови обласних адміністрацій, відомі суспільні і культурні діячі. На відміну від попередньої передачі, тут постать ведучого значно помітніша на екрані, він займає,,живу” позицію і стосовно розмови на обрану тему, і у спілкування з аудиторією. Ведучий веде активний діалог з гостями в студії. Добре обізнаний з технікою інтерв’ювання, керує інформацією, спрямовує розмову в необхідне русло. Перед камерою тримається досить природно, без напруження. У питаннях, які він ставить гостям, відчувається обізнаність, власний інтерес автора, що привертає увагу аудиторії.

У. Отт зазначає, що можливості впливу на телебаченні набагато більші, ніж можливості публічного виступу перед звичайною аудиторією. Аудиторія телебачення має свою специфіку, що відрізняє її від звичайної і вносить додаткові труднощі [41, c. 90].

По-перше, комунікатор не бачить своєї аудиторії. Він позбавлений можливості безпосередньо регулювати засоби впливу. Публічний виступ перед телевізійною камерою потребує або звички до спеціальних умов такого спілкування, або великого досвіду і професійних навичок.

По-друге, телевізійна аудиторія не просто розміщена в просторі. Часто люди приходять на телевізійні виступи без усілякої попередньої установки, без об’єднуючого мотиву, іноді вони випадково опиняються в складі аудиторії. Саме тому, в умовах телебачення, публічний виступ з самого початку потребує зацікавленості аудиторії, привернення її уваги. Це потребує не лише специфічної побудови самого виступу, а й професійної манери поведінки ведучого.

По-третє, телевізійна аудиторія майже не піддається,,зараженню”, тому і спосіб звернення до цієї аудиторії має бути не таким, як під час звичайного публічного виступу. Тут необхідно знайти підхід до кожного глядача, точніше до тієї частинки аудиторії, що сидить перед телевізором.

По-четверте, телевізійний виступ не може не враховувати загальної специфіки сприйняття телебачення. Воно входить до людської оселі і тим самим несе в собі відому інтимність. Саме тому, публічний виступ на телебаченні потребує особливої манери спілкування, не мітингової чи офіційно-ділової. Крім того, телеаудиторія набагато різноманітніша, ніж аудиторія,,живого” виступу. Ведучий повинен орієнтуватись на різний рівень глядачів [41].

Програма,,Давайте з’ясуємо” має безпосередній зворотній зв’язок з аудиторією. Він забезпечується інтерактивним опитуванням і прямим студійним телефоном. Зателефонувавши, глядачі можуть поставити запитання, які їх цікавлять, і отримати відповіді. Цей факт лише позитивно відбивається на рейтингові передачі, до даної передачі збільшується інтерес, зростає кількість аудиторії. Адже людям набагато цікавіше дивитися ті передачі, де вони можуть безпосередньо взяти участь, поспілкуватися з цікавими людьми і отримати інформацію, так би мовити,,,з перших вуст”.

У даному випадку відчувається досить серйозна підготовка журналіста і як ведучого, і як автора. Адже він заздалегідь продумав композицію програми, а за допомогою дзвінків може скеровувати її в різному напрямку. На відміну від попередньої програми,,,Давайте з’ясуємо” є цікавішою в плані подання і сприйняття інформації, жвавішою.

Знайома людина в кадрі виступає для глядача, насамперед, орієнтиром у багатому світі телевізійних програм, завдяки чому щоразу її поява супроводжується цікавою для глядача інформацією. Найбільш високий рівень персоніфікації тоді, коли ведучий, він же журналіст, виступає як учасник екранізованої дії – бере інтерв’ю, організовує дискусію між двома сторонами, проводить репортаж-розслідування, тим самим стає об’єктом співчутливої ідентифікації. І тут ведучий має бути вельми підготовлений до інтерв’ю, адже інтерв’ю – це заздалегідь прорахована тактична схема. І вдале інтерв’ю неможливе без заздалегідь прогнозованих для себе,,несподіваних” поворотів розмови.

Г. Лазутіна наголошує на тому, що до зустрічі з опонентом журналістові треба дуже ретельно готуватися. Навіть ретельніше, ніж до випуску новин, оскільки будь-яка форма діалогу повинна бути живою, містити активність обох сторін. У зустрічі вирішальним моментом має бути почуття і усвідомлення відповідальності за кожне сказане слово [31, c. 73]. Не слід забувати, що навіть добре підготовлене інтерв’ю може прийняти неочікувану форму. При підготовці до інтерв’ю, на перше запитання журналіст повинен передбачити дві відповіді: позитивну і негативну. Від відповіді залежить кожне наступне запитання, на яке знову ж таки треба передбачити дві протилежні відповіді. Можна зобразити схему, схожу на дерево, де на кожне запитання очікується одна з двох відповідей.

Як показує телевізійна практика, відповідність іміджу жанрові й тематиці програми не лише важлива, а й необхідна. Оскільки порушення цієї вимоги призводить до непрофесійності передачі, дисгармонії між образом, поведінкою ведучого і тематикою програми, а найголовніше – до несприйняття з боку глядачів. Варто враховувати той факт, що імідж телеведучого є, перш за все, комунікативною категорією, яку можна розділити на вербальну та невербальну. До вербального комунікативного іміджу відносять дикцію, артикуляцію, темпоритм і динаміку мовлення, інтелектуальні, граматичні показники, голос тощо. До невербального комунікативного іміджу телеведучого належать міміка, жестикуляція, стиль одягу, зачіска, макіяж.

Потрібно пам’ятати, що, розділяючи імідж на дві комунікативні категорії, ми характеризуємо імідж телеведучого в студії під час запису або прямого ефіру. Але не можна обмежувати імідж телеведучого тільки студією. Адже ведучий – це особа публічна, і після того, як вимикається камера, він так само, як і під час ефіру повинен намагатися дотримуватися усталеного іміджу, тоді довіра до нього глядачів тільки зростатиме.

Що стосується іміджу ведучого,, Давайте з’ясуємо”, він є в достатній мірі позитивним і справляє гарне враження на глядача. Серйозність тем, формат телепередачі, високоповажні гості зумовлюють діловий стиль ведучого. Костюм, краватка, гарна зачіска, окуляри – складові образу, що налаштовують на загальний лад програми. Щодо невербальних складових образу, можна відзначити, що ведучий досить активно жестикулює під час обміну інформацією. Він не просто сухо ставить запитання, чекає відповідь і переходить до наступного. Журналіст робить інформацію,,живою”, пропускає її через себе. Вся сукупність характеристик і маленьких деталей робить ведучого, а разом із ним і програму вцілому цікавою, доступною і затребуваною серед глядацької аудиторії.

Отже, можемо зробити висновок, що телебачення певною мірою взяло на себе місію давати відповіді на поставлені суспільством запитання. І в донесенні інформації до аудиторії велика роль належить ведучому. Інколи, в ролі автора і ведучого виступає одна людина. В такому випадку задум, який автор вмістив у передачу, передається,,із перших вуст”, без посередників. Подається саме та інформація, яку автор хотів донести аудиторії: в бажаній формі з необхідною інтонацією, в правильній послідовності. Але тут слід пам’ятати не лише про гарну форму повідомлення, а й брати до уваги такі речі, як перебивки, музичний фон, цікаві заставки, оформлення студії. Адже в даному випадку людина виступає не просто в ролі ведучого, а й як автор програми, шо накладає на неї більше відповідальності.