Втілення авторського задуму в телевізійних програмах за моделлю: ведучий як реалізатор авторського задуму

2.2 Втілення авторського задуму в телевізійних програмах за моделлю: ведучий як реалізатор авторського задуму

 

У вищезазначеному матеріалі йшла мова про ведучих, які водночас виступають авторами своїх програм. Далі мова піде про ведучих, які працюють за сценарієм автора, тобто реалізують через свою працю авторський задум. Серед телевізійної продукції існує велика кількість програм де ведучі не є авторами, а лише працюють з ними в одній команді, втілюють написане ними у життя. Над створенням телевізійної програми працює цілий колектив, Але головний зв’язок простежується між автором і ведучим. Останній виконує одну з головних функцій телебачення – інформує аудиторію, доносить певну сукупність інформації, ти самим втілює в життя авторський задум.

Як приклад роботи ведучих можна навести інформаційно-розважальну програму,,Ранок з ТВ-5”. У будні з раннього ранку,, Ранок з ТВ-5” дарує глядачам гарний настрій, заряд бадьорості та оптимізму. Це, свого роду, інтерактивний проект з динамічним форматом, насичений пізнавальною та розважальною інформацією. Для людей будь-якого віку та інтересів – традиційні рубрики програми:,,Міські новини”,,,Народна зарядка”,,,Гість студії”,,,Прогноз погоди”,,,Гороскоп”,,,Дитяча сторінка”,,,Світ технологій”,,,Поради лікаря”,,,Світ моди”,,,Меридіан”, в яких маса корисних порад, новин із різних сфер життя, науки, освіти, техніки, моди, медицини, культури, шоу-бізнесу. Все це щоранку допомагає телеглядачам налаштуватися на напружений трудовий день. Програма являє собою, так званий, чотирьохгодинний телемарафон, що проходить у жвавому темпі.

Щодо ведучих, то над програмою працюють четверо: двоє хлопців (Денис Солдаткін, Андрій Гаврилов) та двоє дівчат (Дар’я Головешко, Ганна Редько), які ведуть ефіри попарно – хлопець/дівчина. Цікавим моментом є те, що хлопці розмовляють російською мовою, а дівчата – українською.

На відміну від попередніх передач, що були більш інформаційні, навіть публіцистичні,,, Ранок з ТВ-5” несе розважально-інформаційний характер. Від цього видозмінюється і роль ведучих. Між ними ведеться активна розмова на цікаві теми. Образи ведучих помітним чином відрізняються від тих, що ми бачили у програмах,,Ваше здоров’я” та,,Давайте з’ясуємо”. Це молоді, яскраві люди, з усміхненими обличчями, що вже своїм зовнішнім виглядом можуть підійняти настрій і викликати посмішку на обличчі. При чому подача інформації відрізняється не лише тому, що ведучі спілкуються двома мовами паралельно. Хлопець більш серйозніший за свою партнерку, яка намагається подати матеріал у трішки спрощеному вигляді, промовляє текст з якоюсь іронією в голосі. Але формат розмови обраний дуже вдало: ведучі гармонійно виглядають у кадрі, доповнюють образи один одного.

К. Маккой говорить, що діалогічний характер телевізійної комунікації дає можливість активного взаємообміну інформацією та знаннями між ведучим телевізійної програми та глядачем, котрі виступають у процесі отримання і передачі інформації як рівноцінні партнери [34, c. 81]. В основі телевізійного діалогу – спілкування між тими, хто володіє інформацією, її опрацьовує, виготовляючи різножанровий, різнотиповий, різноформатний телепродукт, і тими, хто цю інформацію споживає, накопичуючи нові знання про події, факти, явища, збагачуючи та поповнюючи ними світогляд, інтелектуальний потенціал, задовольняючи суспільно-корисні потреби та запити, які висуває життя.

Сучасне телебачення наполегливо і послідовно шукає можливості розширити екранний контакт і зробити його реально двобічним. Йдеться про участь у телевізійних проектах звичайних людей: героїв телесюжетів, інтерв’юйованих, традиційний зворотний зв’язок у вигляді листів, дзвінків.

Ведучі,,Ранок з ТВ-5” використовують це у своїй роботі. Щодо діалогу, то він є безперервним: триває якщо не з гостями чи телеглядачами, так між самими ведучими. При чому у даній програмі діалог постає в кількох своїх формах. Він може розпочатися з простої фрази, яка стає причиною для бесіди, що поступово переростає в дискусію. Але важливий момент заключається в тому, що ведучі показують свій професіоналізм і можуть вчасно зупинитись, або скерувати розмову в необхідне русло. Серед запрошуваних до студії – люди найрізноманітніших професій чи виду діяльності. Це може бути як звичайний працівник заводу, так і визнаний екстрасенс. Головне, щоб людина була цікавою для аудиторії і мала, що розповісти.

Під час програми підтримується безпосередній зв’язок із телевізійною аудиторією. Це здійснюється за допомогою телефонних ліній. Телеглядач може зателефонувати до студії і безпосередньо поставити гостеві запитання або розповісти щось цікаве з власного життя. При чому прямі включення глядачів відбуваються не в якийсь конкретний момент, а протягом усієї передачі. Через телефонний зв’язок глядач не лише задовольняє свої потреби в безпосередньому спілкуванні з гостем чи з ведучими в студії, а й бере участь в інтерактивах та вікторинах, що постійно проводяться під час ефіру. Тобто тут завдяки телефону як формі зворотнього зв’язку відбувається не лише безпосереднє спілкування з аудиторією, а й виконується розважальна функція телебачення.,, Живе” спілкування з аудиторією робить темп програми ще більш жвавішим, допомагає позбутися шаблонності ведення ефіру. І, хоча ведучі працюють за певним сценарієм, присутній момент експромту. Неможливо передбачити, яким чином буде розвиватися розмова з втручанням глядацької аудиторії. Саме в таких ситуаціях проявляються вміння ведучого швидко орієнтуватись, змінювати тему, одразу реагувати на почуте.

Телеведучий не лише виконує роль постачальника інформації, а бере на себе функцію формування особистості глядача. Повноцінного впливу телевізійного матеріалу на формування духовності можна досягти тоді, коли журналіст і глядач стають партнерами під час комунікації. Здійснення цього психологічного контакту залежить від якості передачі, яку потрібно побудувати за законами драматургії. При цьому варто подбати про те, щоб ідейна, тематична спрямованість передачі реалізувалася в усіх її компонентах: у тих, які інформують, орієнтують, навчають, формують уявлення, цінності, естетичні смаки, спонукають до пізнання, до морально-духовного самовдосконалення. На рівень сприйняття телепрограми глядачем впливають такі фактори, як актуальність інформації, її зв’язок з іншими повідомленнями, вербальна і візуальна єдність змісту і форми матеріалу, емоційна насиченість, популярність, образність і чіткість викладу.

Ведучі програми,,Ранок з ТВ-5” вільно спілкуються на будь-яку тему, жартують, читають цікаві факті зі світової історії. Одним словом, роблять усе, щоб привернути увагу аудиторії. Це характеризує їх як професіоналів, які здатні робити все необхідне, для задоволення потреб аудиторії. А так як програма виходить зранку, ведучі повинні не лише розбудити аудиторію, а ще й поінформувати про останні новини і дати позитивний заряд на цілий день. Тому, вони мають бути, так званими,,живчиками”.

Щодо зовнішнього виду, то тут простежується абсолютно інша ситуація, ніж в двох попередніх програмах. Так як передача носить розважально-інформаційний характер, ведучі можуть собі дозволити не лише ділові костюми, а й дещо,,цікавіше”. Яскравий одяг ведучих також впливає і на сприйняття інформації, і на загальне враження від програми. Але не слід зловживати дозволеним. Одяг має бути в міру яскравим, все-таки містити в собі елементи класики, а не бути таким, щоб вся увага телеаудиторії була прикута саме до зовнішнього вигляду ведучого.

Немаловажним фактором у сприйнятті аудиторією інформації є оформлення студії. М’який диван, живі квіти, яскраві кольори – все це дозволяє розслабитись, при чому як глядачеві, так і ведучим. Це відчувається навіть у їх поведінці: немає скованості, напруги, незручних пауз. Крім яскравого оформлення студії, позитивно сприймається і збільшує інтерес глядачів яскраві заставки, перебивки, що з’являються протягом всього часу трансляції програми. Отож, можна сміливо стверджувати, що програма,, Ранок з ТВ-5” є яскравим прикладом гарної роботи ведучих і вдалого втілення в життя авторського задуму.

Як ще один приклад реалізації авторського задуму через особу ведучого можемо назвати програму,,Домострой”.

Інформаційно-розважальна програма,,Домострой” – це щотижневі новини в сфері нерухомості, коментарі та поради фахівців: юристів, ріелторів, архітекторів, інженерів, дизайнерів. Програма для тих, хто хоче жити красиво. Подається інформація про новинки, інноваційні технології в сфері будівництва та ремонту, оформленні інтер’єрів житлових і громадських приміщень. В програмі зібрані поради та маленькі хитрощі щодо сфери застосування і особливостей будівельно-оздоблювальних матеріалів, правил колористики, грамотного освітлення та облаштування будинку. У телеглядачів програми,,Домострой” завжди є відмінна можливість почерпнути свіжі ідеї та втілити їх у реальність при оформленні своїх квартир, земельних ділянок і заміських будинків. Ведучими програми є Світлана Холод та В’ячеслав Чумаков.

Хоча програма і є інформаційно-розважальною за жанром, але за змістом вона дуже відрізняється від попередньої. На відміну від більшості програм такого формату, що ведуться в студії, прив’язані до певного місця,,,Домострой” більше нагадує великий інформаційний сюжет.

Початок програми є досить веселим і певною мірою інтригуючим. Двоє ведучих під з’являються на фоні різноманітних архітектурних пам’яток, які за допомогою специфічних прийомів телебачення дуже швидко з’являються і зникають, перетворюються, перетікають одна в одну. Картинки дуже яскраві, що одразу привертає увагу глядача. Все це супроводжується легкою музикою, більш схожою на чиєсь насвистування. Потім картинка зупиняється і перед нами з’являються ведучі в зафіксованому вигляді. Чоловік та жінка починають невимушену розмову, роблять такий собі вступ. Після підводки ведучих перед глядачем з’являється сюжет, де висвітлюється обране в даній передачі питання. В залежності від обраної теми на екрані глядач бачить гарно відібраний матеріал, що супроводжується закадровою начиткою ведучого. Обов’язковим моментом передачі є синхрон із фахівцем з того питання, що обговорюється. Він подає необхідну інформацію, роз’яснює проблематичні чи з певних причин незрозумілі моменти.

Зв’язок з аудиторією здійснюється через опитування на вулиці. Це, навіть не телефонна розмова, яка допомагає ведучим з’ясувати, як глядач ставиться до того чи іншого питання. Громадяни висловлюють свою точку зору, стосовно обговорюваної теми, дають відповіді на запитання, пропонують тематику для наступних випусків.

Якщо говорити про співпрацю двох ведучих між собою, то, в порівнянні з програмою,,Ранок із ТВ-5”, де ведучи виступають на рівних, у даному випадку все-таки більше фігурує жіноча постать. С. Холод не лише спілкується з аудиторією, проводить опитування, а й озвучує відеоряд, який глядач бачить на телеекрані. Завдяки приємному тембру голосу, інформація сприймається дуже легко.

Програма,,Домострой” відкриває дещо інші грані в роботі телеведучого, у порівнянні з попередніми. Тут більше проявляється вміння ведучих працювати поза межами звичної студії. Завдяки професійності ведучих, простоти повідомлень, цікавому відео ряду інформація сприймається аудиторією,,на ура”.

Отож, можна зробити висновок, що постать телевізійного ведучого має велике значення в телевізійній програмі. Саме від ведучого залежить, як буде сприйнята телевізійною аудиторією подана інформація. Мало того, що ведучий є обличчям телевізійної програми, на ньому ще й лежить досить серйозна,,місія” – розкрити авторський задум і донести його глядачеві. Оскільки головним завданням ведучого все ж залишається інформування аудиторії, він повинен володіти величезною кількістю характеристик, аби задовольнити її потреби. Адже, інформація, подана без емоцій, сухо, сприймається або дуже погано, або не сприймається взагалі. Ведучий повинен пропускати матеріал через себе, співпереживати, володіти якостями психолога, вченого, актора і т.д. Від манери говорити, одягатися, поводитись перед камерою, швидко реагувати на зміни, залежить те, як ведучого сприйме аудиторія. Тому ведучому слід постійно вдосконалювати свої навики, підвищувати свій рівень професіоналізму, набувати все нових і нових вмінь.

Висновки

 

За результатами наукового дослідження зроблені наступні загальні висновки. В роботі над телевізійною програмою бере участь велика кількість людей. Але одне з головних місць належить авторові. Коли накопичується певна кількість матеріалу, цікавого для громадськості, постає питання донесення його до аудиторії, питання викладу цього матеріалу. В ході такого пізнавального і творчого мислення і народжується авторський задум.

Задум – це лише контури майбутнього твору, більш-менш уявлені його загальні обриси, де вже прослідковується певний порядок і послідовність викладу, зіставлення окремих фактів чи подробиць одного факту, розвиток думки й кінцева мета виступу. Тут уже з’являються такі фактори, як продуманість виступу, чіткість викладу, мотиви суджень і висновків. Обрана тема конкретизується у визначених обрисах викладу матеріалу. Продуманий автором задум спонукає його шукати найкращі, найвиразніші вирішення теми, запобігає проникненню в матеріал чогось зайвого, другорядного, нецікавого.

Сформований авторський задум полегшує освоєння журналістом зібраних фактів, допомагає їх упорядкувати і,,оцінити”, відкидаючи дріб’язкові і непотрібні. Вдалий задум допомагає авторові зрозуміти, з чого почати, на яку думку спиратися, якими фактами керувати.

Під час роботи над майбутнім твором авторові слід продумати композицію, для досягнення бажаного результату і спрощення роботи ведучого. Композиція – це принцип організації відображуваного автором матеріалу. Зазвичай вона обумовлена темою та ідеєю, представляючи собою таке поєднання відібраних подій і фактів, що розкриває їх глибинний зв’язок і висловлює позицію автора. Саме за допомогою композиції автор розміщує матеріал у послідовності, відповідно до свого задуму, не дає згаснути інтересу аудиторії, фокусує її увагу на головному, підводить до необхідних висновків.

Власний досвід журналіста, його знання, ерудиція, інформованість і, крім того, знайдені ним факти є джерелами виникнення задуму. Авторові необхідно володіти всіма прийомами і засобами створення екранного образу, втілення на екрані творчого задуму. Головна турбота автора – знайти своїм задумом адекватне драматургічне втілення, композиційний лад, надати своєму майбутньому матеріалу форми, яка буде не лише змістовною, а й цікавою для аудиторії.

Стосовно постаті телевізійного ведучого і його роолі в реалізації авторського задуму з’ясувалося наступне.

Ведучий – це творча людина, яка надзвичайно обізнана і постійно збагачує свої знання; це професіонал, який досконало володіє голосом, манерою поведінки, роботою перед мікрофоном; це універсал, який може виконувати роботу журналіста, редактора, режисера і оператора, а отже, самостійно вирішувати поставлені завдання; це особистість, яку не можливо не слухати і яку б хотілося чути ще не раз; це відповідальний працівник, який дотримується всіх правил, встановлених у редакції чи компанії. Він має одного разу знайти себе і зробити знайдене привабливим.

Щоб недоліки здавалися перевагами, ведучі повинні розвивати думку, оцінювати й інтерпретувати події. Телебачення вимагає від своїх ведучих бути і розумними, і ненудними, і талантами, й ентузіастами. Ведучі повинні розвивати думку, оцінювати й інтерпретувати події. Вони поводяться в ефірі природно, легко й невимушено, з притаманними саме їм манерою й інтонацією.

Головне в структурі особистості журналіста, що виражає його дії під час обробки й передачі інформації – це переконання. Процес комунікації багато в чому визначається тим, як журналіст розуміє свою соціальну роль, у чому бачить своє завдання і якими принципами керується у своїй професійній діяльності. Успішність діяльності творчого працівника телебачення залежить також від ступеня його компетентності в питаннях, висвітленням яких він займається. Немає необхідності говорити про те, що ведучий повинен знати предмет своєї передачі в достатній мірі.

Звертаючись до почуттів аудиторії, ведучий повинен при цьому сам володіти добре розвиненою емоційно-чуттєвою структурою.

Ведучий телевізійної програми є представником певної соціальної групи, і його взаємодію можна розглядати як,,представницьке спілкування”, маючи на увазі спільні інтереси, цінності, ідеали і настанови цієї соціальної групи. Він повинен сам представляти себе глядачеві як партнера у спілкуванні. Здатність ведучого викликати до себе і, відповідно, до свого повідомлення довіру аудиторії є дуже важливим моментом. Тут спрацьовує так званий,,кредит довіри” аудиторії до людей своєї соціальної групи.

Автори і ведучі готують і записують телевізійну передачу, пам’ятаючи про образ,,потенційного” партнера – телевізійну аудиторію. Ведучим слід володіти великою кількістю вмінь і навичок, серед яких: готовність до творчості, здатність до самостійних дій і швидкого прийняття рішень, висока концентрація уваги, саморегуляція поведінки, комунікабельність. В структурі особи телевізійного ведучого мають фігурувати такі характеристики, як: впевненість у собі, психологічна зрілість, здатність проявляти дружелюбність і емоційну виразність.

Ведучий повинен легко, швидко і вільно орієнтуватись в будь-якій обстановці, звертати увагу на щось важливе. Велике значення має здатність концентрувати і розподіляти увагу і добра оперативна пам’ять.

До основних якостей, якими має володіти телеведучий, належать: привітна зовнішність; голос і мова; освіта і життєвий досвід; уява; скромність; що ґрунтується на вірі в себе; щирість і почуття гумору, розум і винахідливість.

Багато людей уявляють собі образ,,ідеального” ведучого таким: співчутливий, має аналітичний розум, глибокий, шанобливий, не авантюрист, аскет, принциповий, працює для інших, відчуває настрій інших, має гарний настрій, приємну зовнішність і чудовий зовнішній вигляд.

Головна мета ведучого – встановити контакт, але зробити це дуже тонко, так, щоб аудиторія прийняла цей контакт не як навіювання чи нав’язування певної думки, а як дружню, невимушену розмову. Своєю працею він реалізує авторський задум, допомагає глядачеві правильно сприйняти і зрозуміти інформаціє, яка подається з телевізійного екрану. Саме через постать телевізійного ведучого автор розмовляє з глядачами.

Список використаних джерел

 

1.         Азарин В. От замысла до экрана. – М.: Аспект-Пресс, 1995. – 267 с.

2.         Андронников И. Слово экранное и сказанное. – М.: Луч, 1984. – 163 с.

3.         Асмолов А. Психология личности. – М.: Высшая школа, 1990. – 235 с.

4.         Бахтин М. Эстетика словесного творчества. – М.: Миг, 1986. – 186 с.

5.         Беляев И. Спектакль без актера: записки режиссера документальных фильмов. – М.: Высшая школа, 1982. – 164 с.

6.         Беспамятнова Г. К проблеме имиджа человека на экране. – Воронеж: Весть, 1999. – 156 с.

7.         Богомолова Н. Социальная психология печати, радио и телевидения. – М.: Высшая школа, 1991. – 156 с.

8.         Борецкий Р., Кузнецов Г. Журналист ТВ: за кадром и в кадре. – М.: Миг, 1990. – 186 с.

9.         Браун Л. Имидж – путь к успеху. – СПб.: Лига, 1997. – 205 с.

10.      Вакурова Н., Московкин Л. Типология жанров современной экранной продукции. – М.: Ин-т современного искусства, 1997. – 156 с.

11.      Васильева Л. Делаем новости. – М.: Аспект-Пресс, 2002. – 190 с.

12.      Вильчек В. Под знаком ТВ. – М.: Искусство, 1987. – 187 с.

13.      Герриг Р. Зимбардо Ф. Психология жизни. – СПб.: Лига, 2004. – 439 с.

14.      Голдовская М. Человек крупным планом. – М.: Луч, 1981. – 201 с.

15.      Гоян В. Ведучий телепрограми: Методичні рекомендації. – К.: Медіа, 2002. – 183 с.

16.      Гуревич П. Приключения имиджа: типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Высшая школа, 1991. – 189 с.

17.      Додонов Б. В мире эмоций. – К.: Весна, 1987. – 178 с.

18.      Єлісовенко Ю. Техніка екранного мовлення. – К.: Прапор, 2002. – 257 с.

19.      Ершов П. Режиссура как практическая психология. – М.: Встреча, 1972. – 145 с.

20.      Засорина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 320 с.

21.      Каган М. Мир общения. Проблема межсубъективных отношений. – М.: Политииздат, 1988. – 141 с.

22.      Ким М. Технология создания журналистского произведения. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 320 с.

23.      Князев А. Основы тележурналистики и телерепортажа. – Бишкек: КРСУ, 2001. – 160 с.

24.      Коновроцкий П. Личность и майстерство журналиста-ведущего как важный фактор телевизионной программы. – М.: Высшая школа, 1993. – 208 с.

25.      Копылова Р. Кинематограф плюс телевидение. – М.: Миг, 1977. – 167 с.

26.      Копылова Р. Контакт: Заметки о телевизионности. – М.: Искусство,

1974. – 173 с.

27.      Корконосенко С. Основы творческой деятельности журналиста. – СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. – 146 с.

28.      Краткий словарь литературоведческих терминов // Под общ. ред. С.Тураева. – М.: Высшая школа, 1988. – 168 с.

29.      Кузнецов Г. Телевизионный журналист. – М.: МГУ, 1980. – 185 с.

30.      Кузнецов Г., Цвик В., Юровский А. и др. Телевизионная журналистика. – М.: Высшая школа, 2002. – 304 с.

31.      Лазутина Г. Основы творческой деятельности журналиста. – М.: Аспект-Пресс, 2001. – 240 с.

32.      Льюис Б. Диктор телевидения. – М.: Встреча, 1973. – 234 с.

33.      Маклюэн М. телевидение: робкий гигант // Телевидение вчера, сегодня, завтра. – М.: Высшая школа, 1987. – 132 с.

34.      Маккой К. Вещание без помех. – М.: Мир, 2000. – 207 с.

35.      Матвеева Л., Аникеева Т., Мочалова Ю. Психология телевизионной коммуникации. – М.: Аспекст-Пресс, 2000. – 225 с.

36.      Матвеева Л. Модель комунікативного акта в телевизионном общении // Психологический журнал. – 2000. – № 2. – С.18 – 23.

37.      Муратов С. Диалог: телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Высшая школа, 1983. – 112 с.

38.      Муратов С. Нравственные принципы тележурналистики. – М.: Миг, 1994. – 217 с.

39.      Муратов С. Телевизионное общение в кадре и за кадром. – М.: Высшая школа, 2003. – 163 с.

40.      Ожегов С. Словарь русского языка. – М.: Мысль, 1968. – 367 с.

41.      Отт У. Телевизионное знакомство. – М.: Миг, 1992. – 174 с.

42.      Петренко В., Пронина Е. Человек на телеэкране Опыт психосемантического исследования // Психологический журнал. – 1986. – № 3. – С. 27 – 32.

43.      Прилюк Д. Теорія і практика журналістської творчості: проблеми майстерності. – К.: Промінь, 1973. – 284 с.

44.      Прохоров Е. Искусство публицистики. – М.: Высшая школа, 1984. – 286 с.

45.      Рикер П. Конфликт интерпретаций. – М.: Высшая школа, 2002. – 149 с.

46.      Саппак В. Телевидение и мы. – М.: Искусство, 1963. – 173 с.

47.      Саруханов В. Азбука телевидения. Теледраматургия. Телевизионная режисура. – М.: Высшая школа, 1994. – 198 с.

48.      Станиславский К. Работа актера над собой. – М.: Высшая школа, 2002. – 190 с.

49.      Тлумачний словник української мови // За ред. В. Калашника. – Х.: Прапор, 2004. – 992 с.

50.      Фэнг И. Теленовости: секреты журналистского майстерства. – М.: Миг, 1993. – 190 с.

51.      Цвик В. Журналист с микрофоном. – М.: ДИДМНЭПУ, 2000. – 112 с.

52.      Щербатюк Т. Екраннна природа одного з діалогічних жанрів. – К.: Веселка, 1995. – 231 с.