Етнічна історія та її носії

1.3 Етнічна історія та її носії

Етнічна історія — це, по-перше, реальний процес змін та подій, яких зазнав певний етнос від часів свого виникнення до сьогодення, в усій їх багатоманітності й повноті; по-друге, це наука, що вивчає цей процес у сукупності його найбільш значних подій та зрушень, які збереглися у народній пам'яті, а також знайшли відбиття у різних письмових джерелах. На відміну від історії нації, яка є невідривною від історії відповідної держави, реальний процес етнічної історії охоплює не тільки ту частку етносу (до речі, не завжди більшу), яка живе на автохтонній території, а й ту, яка утворює діаспору. Щоправда, перетворитися на діаспору може й таке автохтонне населення, яке нікуди не мігрувало з місць свого розселення (наприклад, українці російської частини Слобожанщини). Історія етносу не складається тільки із соціальних подій; вона у своїй самодії втілюється також у пам'ятки матеріальної та духовної культурної творчості етносу.

Що стосується етнічної історії як науки, то вона лишень умовно може бути одношереговою з реальною етнічною історією, бо в дійсності є часткою останньої — як феномен самосвідомості етносу, як елемент його духовної культури. З іншого боку, як наука етнічна історія не може обмежуватися суто дескриптивними функціями: вона здійснює вивчення й нагромадження фактів, їх систематизацію та аналіз з метою такого опанування минулого, щоб стало зрозумілим сучасне етносу, а відтак — шляхи його розвитку в майбутньому. Тому ця наука вивчає факти реальної етнічної історії в їх взаємозв'язку та спадкоємності, в їх каузальній зумовленості. А це, у свою чергу, змушує звертатися й до фактів історії сусідніх етносів, народів та націй. Нарешті, сьогоденну етнічну історію ніяк не можна збагнути в усій її сутності, не враховуючи досить відчутних впливів на неї сучасного світового історичного процесу.

Однією з найважливіших цінностей духовного життя кожного етносу є його мова. Власне кажучи, мову можна вважати живою історією народу.

Етнічна мова — це та мова, якою говорить певний етнос. Причому етнічна мова великого етносу може подрібнюватися на діалекти, носіями яких частіше за все бувають представники етнографічних груп цього етносу (для українського етносу це лемки, бойки, гуцули тощо). У такому разі як загальноетнічна (а відтак і літературна) мова використовується один з діалектів (в Україні це київське-полтавський діалект).

Етнічна мова не обов'язково збігається з поняттям "рідна мова". Так, скажімо, людина може жити в Росії, вважати рідною мовою російську, але ідентифікувати себе з українським етносом. Етнічна мова — явище неповторне. Вона несе в собі духовно-інтелектуальні та культурні надбання етносу за багато сторіч його існування. Вона є скарбницею часто дуже унікальних знань про форми самовияву соціальних якостей. Тому зникнення будь-якої етнічної мови — величезна втрата для людства.

Своєрідною живою історією народу є також етнічна мораль. Щоправда, вона, на відміну від етнічної мови, концентрує не весь, а лише суто соціальний досвід етносу.

Етнічна мораль – це сукупність традиційно закріплених духовних цінностей, норм, правил, вимог, історично вироблених певним етносом і призначених регулювати вчинки, дії та діяльність як окремих етнофорів, так і їх груп. Етнічна мораль великою мірою зумовлена конкретними природно-кліматичними обставинами, характером провідних різновидів виробничої діяльності етносу, перебігом головних подій його історичного шляху, пануючою релігією тощо. Наслідком цього є іноді досить відчутні відмінності між змістовним наповненням моралі різних етносів, особливо таких, що віддалені один від одного значними географічними просторами. Етнічна мораль не є абсолютно незмінною: вона втрачає одні риси й набуває інших залежно від тих соціально-економічних та духовно-культурних зрушень, які відбуваються в житті самого етносу. Тому ті етноси, які дещо затрималися у своєму розвитку, можуть демонструвати певну архаїчність своїх моральних систем.

Через етнічну мораль існує мораль загальнолюдська, до якої належать поважання права кожної людини на життя та щастя, виконання батьківських обов'язків, повага до старших, милосердя, засудження злодійства, пияцтва, розпусти тощо. Але було б хибним звужувати етнічну мораль до цих простих норм людського спілкування, бо вона несе в собі не тільки вимогу гарантованості права на життя та щастя. Вона також як найважливіша складова духовної культури етносу надихає життя людини сенсом внутрішнього ментального випромінювання. Вона, підсвідомо прищеплюючи етнічні архетипи, етнічні образи й символи, є дороговказом туди, де душа кожного зможе пройнятися теплом душі всієї етнічної спільності. Тобто етнічна мораль тісно пов'язана з етнічною самосвідомістю.

Етнічна самосвідомість розрізняється за своїми носіями як етнічна самосвідомість окремого представника етносу, або етнофора, та як етнічна самосвідомість усього етносу загалом, тобто як індивідуальна та колективна.

Індивідуальна етнічна самосвідомість як духовне породження являє собою здатність ідентифікувати себе з певним етносом, відокремлюючися водночас від усіх інших етносів, усвідомлювати своє етнічне "Я" як неповторне, унікальне явище. Етнічна самосвідомість вважається у сучасній етнографії найбільш вагомою серед ознак етнічної приналежності (до яких відносяться також знання етнічної мови, фольклору, звичаїв, символіки, історії етносу, його літературних, мистецьких пам'яток тощо). Етнічна самосвідомість може мати досить високий рівень (тверда, непохитна самоідентифікація людини зі своїм етносом); може бути перехідного типу (невпевненість, вагання індивіда щодо питання прихильності до свого етносу; частіше за все у такому стані перебувають етномаргінали); нарешті, вона може стати "нульовою" внаслідок повної асиміляції (за походженням індивід належить до певного етносу, але не вважає себе його представником). Етнічна самосвідомість може бути подвійною або навіть потрійною (коли, скажімо, індивід походить від різноетнічного шлюбу, а живе, як І його батьки, у третьому етнічному середовищі).

Колективна етнічна самосвідомість, або сукупне "Я" етносу, найбільш адекватно віддзеркалюється й найповніше охоплюється у своїх суттєвих рисах терміном "етнічна ментальність", який, проте, не поглинає всього розмаїття проявів колективної етнічної самосвідомості.

Якщо етнічна історія звертає народ до його минулого, відтворюючи й зберігаючи цінності етнічної моралі, багатство етнічної мови, надихаючи етнічну самосвідомість ментальними та архетипними змістами, то етнічна ідеологія націлює етнос у майбутнє.