Питання, яке ще раз повинне підкреслити, виділити ту угоду, яку Вертер висловив у першому реченні. Це новий ступінь підсилення напруження

2. Питання, яке ще раз повинне підкреслити, виділити ту угоду, яку Вертер висловив у першому реченні. Це новий ступінь підсилення напруження.

3а + 3в. Обидва речення – риторичні питання. Прямолінійність та цілеспрямованість питань досягається тим, що автор не вживає розділового займенника. І все ж таки питання звучить альтернативою, воно повинне бути альтернативою. Альберт повинен лише вибрати між “так” “ні”, для Вертера це питання уже вирішене. Речення 3в є поясненням до 3а, підсилюючи емоційність висловлювання. Пояснення зазвичай вимагає більш розгорнутої будови. Простота лексики компенсує складність фрази. Повторення цілого речення або відрізка в якості пояснення служить завжди підвищенню ефекту розуміння.

Цілком свідомо автор переносить наголос на речення 3в на кінець фрази..., так як Вертер бачить неминучість здійснення подій за певних умов.

Обидва речення – кульмінаційний пункт всієї репліки Вертера.

4. Автор випускає підрядний сполучник «wenn», робить речення рівноправними, усуваючи, таким чином, формальне підпорядкування кон’юнктиву першого речення, яке важливе для нього. Це завершення фрази є одночасно і відповіддю Вертера на його риторичне питання у 3-му реченні. Автор використовує кон’юнктив минулого часу як вираження ірреальності «так». Порядок слів та інтонація виділяють цю думку, роблять її більш вагомою. Власне, в кінці речення вимагається знак оклику, але Гете ставить крапку, вказуючи, що хвилювання Вертера спадає. Вертер вважає, що переконав Альберта. І справді, заперечення Альберта прозвучало з деякими сумнівами і невиразно:

Вертер:

1.Інверсія. Присудок відсутній на останнє місце з метою особливого виділення.

2. Безсполучниковий зв’язок дає нам формальне компонування. Автору необхідний такий порядок слів, щоб інтонацією і наголосом виділити головне у реченні.

Вертер визнає цей факт. Робити наголос на «ist» в кінці речення занадто незвично, особливо на письмі.

3. Типовий для французької мови порядок слів, у питальному реченні. Із збільшенням об’єму речення підсилюється напруженість фрази. Вона досягається також подвійним «Aber» на початку речення і ставить за мету послабити значення попереднього висловлювання.

4. У цьому великому питальному реченні частина його випускається, щоб уникнути повторення. Ця розгорнута будова веде до напруженості фрази, до підвищеної експресивності.

5. Склад хвилювання Вертера. Проте розповідне речення не відрізняється особливим емоційним піднесенням. Про репліки Альберта і їх роль ми розповімо пізніше.

І перш, ніж зробити деякі узагальнення по цілому діалогу, розглянемо ще одну репліку Вертера:

1. Окличні речення стрімко починають мову Вертера, напруженість висловлювання створюється тим, що речення стають коротшими (4 слова, 2 слова, 1 слово ) і разом з тими і ритм, розвиваючись у бік зростання емоційності.

2.В цілому це розповідне речення, але воно сприймається нами як оклик. Це відбувається за рахунок: а) скупчення підметів однорідних членів

б) продовження речення до кінця фрази;

в) особливої лексики;

3. Цей самий прихований оклик, хоч речення формально розповідне. Окличний характер визначений змістом речень, а також вживання дієслів. Останнє речення, висновок, який важливий для Вертера, має повнозначне дієслово, в той час, як попередні речення мають лише допоміжні. Логічний наголос перенесено на кінець фрази.

3.Спокійна розповідь, яка придає зниження емоційного збудження.

Узагальнюємо наші спостереження за мовою Вертера у цьому діалозі.

Мова Вертера – це ланцюг коротких висловлювань, які ділять дію на ряд швидко змінюючи одна одну малих дій. Репліки Вертера – це ряд окликів, питань, стверджень, заперечень. У кількох рядках його висловлювань ми спостерігаємо безліч відтінків і переходів почуттів. Мова його передається емоційним синтаксисом. Величезна кількість окличних речень свідчить про хвилювання, збудження Вертера. Оклики і питання передають складну гаму почуттів Вертера. З кожною фразою змінюється й інтонація речень. Окличне змінюється роздумом, роздум питанням, потім риторичною полемікою або згодою і т.д. Емоційність виступів Вертера виражається і в тому, що, не дивлячись на швидку зміну почуттів, інтонації, на риторичність, логічна думка стоїть на місці, дія не рухається.

Таким чином, ми можемо сказати, що мова Вертера служить безпосереднім враженням ірраціонального почуття, протистоїть раціоналістичним вимогам естетики класицизму.

Але проаналізуємо діалог Вертера з Альбертом в цілому від “

В загальному ми маємо 4 репліки Вертера і 2 Альберта:

В. Оклики, питання

А. Спокійне висловлювання

В. Переважно питання

А. Спокійне висловлювання

В. Переважно оклики

В. Синтезуюче висловлювання

Варто зазначити, що Альберт говорить значно менше, мова його мало емоційна, спокійна, і його заперечення більш нагадують захист. Гете показує, що заперечення Альберта мають третьорядне значення, зовсім не важливі: Штюрмери і не намагалися наводити у своїх творах сильні, вагомі аргументи противників.

Це лише б порушувало основну лінію роману. У вуста героя вони вкладали свій світогляд, і пасивність противників служила виділенням їх правоти. Аналізуючи 4 репліки Вертера в даному діалозі, ми виявили цікаву закономірність, яка відома в літературі з часів Аристотеля і яку Гете взяв у античної літератури.

І репліка.

1) Дар ihr... Оклик теза

2 +3) Питання анти-теза

4) Висловлювання синтез

ІІ репліка

1 + 2) Висловлювання теза

3 + 4) Питання анти-теза

5) Висловлювання синтез

ІІІ репліка

1) Оклик теза

2 + 3) Оклик анти-теза

4) Висловлювання синтез

ІV репліка

Всі речення Оклики узагальнюючі

Висловлювання мораль

Таким чином, кожна репліка Вертера, кожен його виступ побудований за логічною схемою античної літератури. Гете варіює лише структури речень, зберігаючи єдину схему.

Якщо з цієї точки зору ми подивимося на виступ Вертера в цілому, то в структурі всього виступу Вертера ми виявили цю ж саму картину, цю ж схему, яку мають його окремі частини.

1. теза ствердження

2. - сумнів

3. антитеза пошуки вирішення

4. - частково відповідь

5. - частково відповідь

6. суб’єктивний синтез ствердження

7. об’єктивний синтез узагальнення

8. - висновки, мораль

Ми бачимо, як думка Вертера через сумніви, пошуки вирішення, заперечення знайденого, узагальнення рухається до доказу. Кожен доказ у давнину повинен був закінчуватися Quod erat demonstrandum (що і потрібно було доказати). Це спостерігаємо ми і в діалогах Вертера. Таким чином, будова діалогів, їх мова, ворожа, здавалося б, для норм класицизму, підіймається до традиційних риторичних форм раціоналістської літератури.

Зрозуміло, що не всі діалоги роману мають схожу структуру. Такою будовою відрізняються діалоги-філософська суперечка, діалоги, завдання яких полягає в тому, щоб розкрити внутрішній світ героя чи висловити світогляд автора. Надзвичайно цікавою виявляється прояв цих діалогів для задуму цілого роману Гете.

Аналіз діалогів показує, що вони падають на поворотні пункти композиції роману. В цій цікавій обставині розкривається значення діалогів у романі Гете. Воно не є в кількісній їх перевазі, а в їх якісній стороні.

Діалоги Вертера – це дуже важливий стилістичний прийом для розкриття задуму всього твору.

ВИСНОВКИ

Творча діяльність Гете в першій половині 70-х років вражає незвичним розмахом та багатогранністю. Він став визначним ватажком групи «буряних геніїв». Саме йому належать найвищі досягнення літератури «Бурі і натиску» не тільки в ліричній поезії, але й в інших родах і жанрах. Поряд з ліричними віршами на народнопісенній основі він створює чудові зразки високої, або поетичної, поезії, позначені масштабністю змісту і бурхливою емоційністю.

Ми можемо з впевненістю сказати, що роман Гете «Страждання молодого Вертера» – це шедевр світової літератури. Хоч і твір Гете був написаний у звичайній для цього часу формі «роману в листах», він по суті, став ліричною сповіддю героя, бо всі листи належать йому одному. Проте, сучасники Гете не змогли оцінити нову епічну форму-роман. І разом з тим зростає інтерес до цього нового жанру. Гете вміло поєднує цей жанр із серйозною проблематикою, глибиною у зображенні людського характеру. Якщо уважно простежити різницю між жанром епопеї та роману, то ми виявимо, що епопея показує людину як громадянина, оспівує вчинки та події, а роман змальовує дії, вчинки та почуття людини, зосереджений на її внутрішньому стані. Гете у «Вертері» вказує нам на вчинки головного героя і оспівує його кохання до Лотти.

Роман Гете був написаний у ті часи, коли стан у суспільстві погіршився, посилилося відчуття розчарування та відчаю у всіх прошарках суспільства. Тоді актуальним був тип людини, яка сумує і страждає. Основну увагу в своєму романі Гете зосередив на розкритті внутрішнього світу героя, його духовному та душевному житті. І саме в цьому відтворенні духовного багатства, душевної щедрості й чутливості героя закладена соціальна основа роману: саме ці почуття та риси характеру розглядалися у той час як вищі якості людини. І завдяки цим якостям Гете був непересічною людиною, з високим інтелектом і стояв на голову вище від бюргерської інтелігенції, яка була обмеженою й зарозумілою.

Сам роман «Страждання молодого Вертера» – це листи героя до свого друга. На початку кожен лист Вертера має окремий зміст, а всі разом вони служать для самохарактеристики. Пізніше, любов до Лотти є єдиною темою у листах Вертера. Всі листи написані у формі-розповіді від 1ос. од. Це дає авторові великі переваги, але також і великі труднощі. Переваги є у тому, що у такій формі герой може сам невимушено і правдоподібно розкрити свій внутрішній світ, свої почуття. Труднощі полягають у розгортанні дійства між 1 ос. од. і 3 ос. од. Автор-оповідач (3 ос. од.) повинен знати про наступні події, й іноді натякнути про них читачеві. А у формі-розповіді від 1 ос. од. це може бути лише у формі спогадів чи мемуарів. У романі Гете, коли оповідач описує майже кожну годину свого життя, то не може бути й мови про погляди у майбутнє.

Розглядаючи роман із стилістичної точки зору ми можемо визначити дві мовностилістичні тенденції: 1) Гете належав до течії «Бурі і натиску», а мова представників цієї течії появляється у синтаксисі та лексиці. Тобто, це мова почуттів, афектів.

2) стилістична орієнтація, яка дає передбачити художній розвиток автора – класично-реалістичний період творчості Гете. Ця орієнтація, спрямована на об’єктивну передачу дійсності і пов’язана зі специфічною стильовою напрямленістю.

Порівнюючи роман Гете із творами французьких романістів, можна виявити, що романтичне мистецтво було обумовлене своєрідністю епохи і новим світосприйняттям. Близькість структури роману-сповіді до романтичної поемної структури визначена особливістю ліричної сповіді, де автор зображає душевний стан героя, що у ліричному монолозі або листі «виливає» свою душу. Композиція цих романів – це лірична логіка розвитку почуттів, спогадів. Отже особливістю роману-сповіді є те, що лірика не розчиняється у прозі, не втрачає свого змісту.

Оскільки роман «Страждання молодого Вертера» написаний у епістолярній формі, то діалогічне мовлення займає тут невелике місце. Хоч діалогів у романі є надзвичайно мало, ми можемо сказати що всі вони відіграють значну стилістичну роль. Зрозуміло, що не всі діалоги мають однакову чи схожу структуру. Структура визначається їх змістом, внутрішнім завданням, яке вкладає у них автор. Функція діалогу в романі проявляється у вираженні світогляду автора, дає характеристику діючих осіб, викликає цікавість та емоційне збудження у читача. В загальному, можна сказати, що діалог у романі переважає не в кількісному, а в якісному значенні.

Загалом, діалоги Вертера є стилістичним прийомом Гете, щоб у повній формі розкрити задум цілого роману.