Японський енцефаліт

2.5 Японський енцефаліт

Японський енцефаліт — природно-осередкове захворювання. Резервуарами вірусу в природі є дикі птахи (горобці, фазани, чаплі й ін.). В організмі птахів збудник викликає частіше безсимптомну інфекцію і зберігається в міжепідемічний період. У крові-птахів виявляються специфічні антитіла до вірусу японського енцефаліту.

Таблиця 2.2

Арбовірусні хвороби, збудники яких передаються комарами

Специфічними переносниками вірусу японського енцефаліту є комарі пологів Culex і Aedes: Culex pipiens, С. triiaeniarhyn-chus, C. bitaeniarhyhchus, Aedes togoi, Ae. koreicus на території СРСР і в суміжних країнах. Крім того, у природних вогнищах закордонних країн епідеміологічне значення мають комарі Ae. eso-ensis (Китай, Японія), Culex gelidus (Малайзия, Індія) і деякі Інші.

У період активності комарі переносять вірус від птахів до людини і теплокровних тварин.

Тривалість циркуляції вірусу в організмі теплокровн-тварини і людини обчислюється коротким терміном, очевидно, декількома днями. Тому людина і тварини — лише тимчасові носії вірусу, однак вони відіграють відому роль у зараженні нових партій комарів.

Механізм передачі вірусу комарами — специфічна інокуляція. Збудник проникає в організм людини при укусі комара і поширюється з кров'ю по всьому організмі, розмножуючи переважно в силу нейротропності в центральній нервовій системі. Заражені вірусом енцефаліту комарі є довічними носіями вірусу, що зберігається при їхній перезимовки.

На розвиток вірусу енцефаліту в організмі комара впливає температура навколишнього середовища. При температурі нижче 20° розвиток вірусу в тілі комара загальмовується, що обумовлює поширення природних вогнищ даного захворювання в місцевостях з теплим кліматом і досить високою вологістю. Трансовариально вірус у комарів не передається.

Для розвитку зазначених комарів велику роль грає середня температура і вологість повітря в літні місяці. Оптимальні умови для прискореного циклу розмноження комарів створюють у період жаркого літа з великою кількістю сонячних днів при середній температурі повітря 22—25° і високої відносної вологості до 80—90%.

На Далекому Сході в жаркі літні місяці нерідкі розливи рік і повені, викликувані інтенсивним таненням снігу в горах і заливними дощами, що веде до розвитку великих заболоченостей, що забезпечують масовий виплід переносників. Липень і серпень характеризуються найвищим температурним режимом, що сприяє росту чисельності і посиленню активності переносників і нагромадженню вірусу в їхньому організмі. Цей відрізок часу можна вважати предепідемічним періодом. З другої половини серпня до середини жовтня можливі захворювання японським енцефалітом серед населення.

Японський енцефаліт широко розповсюджений у країнах Східної і Південно-Східної Азії: у Кореї, Китаї, Японії, Малайзії, Індонезії, на Філіппінських островах, в Індії і на островах Індійського океану. У СРСР природні вогнища японського енцефаліту маються в південом Примор'я.

2.6 Західноамериканський кінський енцефаломіеліт

Західноамериканський кінський енцефаломіеліт — гостре вірусне захворювання з переважною поразкою центральної нервової системи. Хвороба характеризується високою температурою (до 40—41°) протягом 7—10 днів і нерідко супроводжується (у 10—15% випадків) паралічами. Летальність серед дорослих не перевищує 7—8%, серед дітей вона досягає 20%.

Резервуарами збудника в природі є птахи (дикі качки, гусаки, фазани, горобці й ін.), від яких комарі і гамазові кліщі передають вірус коням, мулам, дрібним гризунам і людині. Спонтанне вірусоносіївство виявлено також у змій і жаб. Людина частіше заражається в антропургічн их вогнищах, де джерелом збудника є домашні і синантропні тварини.

Найбільш частими переносниками є комарі С. tarsalis, С. pipiens, Ae. dorsalis, Ae. vexans, Mansonia perturbans і інші. Переносити вірус людям і коням від основного джерела збудника захворювання (диких птахів) можуть лише види, що часто нападають на ссавців і птахів. С. tarsalis охоче нападає на корів і коней, але часто харчується також на птахах, кров яких виявляється в 50—98% особ. У комарів Mansonia perturbans пташина кров виявлена в 27%, а в Ae. vexans у 5% випадків.

Передача збудника комарами здійснюється за допомогою специфічної інокуляції. Вірус, потрапивши в кишечник комара, розмножується і з гемолімфою поширюється по всьому організмі. Протягом першого тижня після кровосмоктання на хворому вірус виявляється в слинних залозах комара, де поряд з кишечником знаходиться найбільш кількість вірусу.

Захворювання реєструються звичайно із середини липня до вересня, що відповідає найбільшої активності комарів. Воно зустрічається в східних штатах США і Канаді.

2.7 Східноамериканський енцефаломіеліт коней

Східноамериканський енцефаломіеліт коней — вірусне епізоотичне захворювання коней і птахів. Через укуси кровосмокчущих членистоногих вірус може потрапити в організм людини і викликати в нього важке захворювання з переважною поразкою центральної нервової системи. Хвороба характеризується високою температурою, головним болем, судорогами і паралічами, продовжується від декількох днів до трьох тижнів. У 60% випадків спостерігаються залишкові явища після хвороби — паралічі, розумові розлади. Летальність досягає 65%.

Основним резервуаром вірусу в природі є птахи, особливо дрібні, у яких спостерігається більш тривала вірусемія з більш високими титрами вірусу, чим у великих птахів. Природними вогнищами східноамериканського енцефаломіеліту на сході США служать прісноводні болота, де протягом зими вірус зберігається в гризунах і інших тваринах.

Основним переносником у циркуляції вірусу серед диких птахів є комар Culiseta melanura, на частку якого приходиться більше половини виділених штамів вірусу східноамериканського енцефаломіеліту. Вірус неодноразово виділявся і від інших видів комарів (М. perturbans, Ae. vexans, Ae. sollicitans, Ae. mitchellae, An. crucians, С. restuans, С. salinarius). Відомі також факти виділення вірусу від мокреців, гамазових кліщів (Dermanyssus gallinae) уший (Eumenacanthus straminaeus).

Під час епідемій у передачу вірусу утягують Ae. aegypti, Ae. triseratus, Psoropha discolor. Вони можуть заражатися, харчуючи кров'ю з дуже невеликим змістом вірусу і передавати його з 50— 90%-ний ефективністю. Комарі Culex fatigans, С. salinarius R An. quadrimaculatus заражаються в невеликому відсотку випадків і та лише при високій концентрації вірусу в крові і передають його менш чим з 5%-ний ефективністю. Culex tarsalis має дуже низький поріг зараженості і здатний передавати вірус від птаха до птаха. Ae. sollicitans може передавати вірус від коня до коня, якщо титр вірусу в крові донора трохи вище рівня, характерного для даного виду. Звідси стає зрозумілим, що надзвичайно високий рівень чисельності комарів, що збігає з активністю вірусу, ще не визначає рівня епізоотії. Тут важливим є співвідношення комарів, чисельність потенційних переносників вірусу.

Захворювання серед людей реєструється звичайно протягом серпня — вересня. Механізм передачі збудника — і специфічна; інокуляція. Комарі можуть служити не тільки специфічними, але і механічними переносниками вірусу. Мухи Stomoxys calcitrans можуть передавати вірус протягом 4 ч після зараження. східноамериканський енцефаломіеліт розповсюджений на території східних штатів США, у Канаді, Панамі, Бразилії й Аргентині, частіше в сільських місцевостях.