Лихоманка денге

2.11 Лихоманка денге

Лихоманка денге — осередкові-осередкову-осередкова-осередковий-природно-осередкове трансміссивне захворювання, викликуване вірусом, що передається комарами роду Aed.es. Хвороба розвивається після 4—денн-7-денні інкубації і характеризуеться різкими головними болями і болями в суглобах, м'язах, почервонінням шкіри, високою температурою і висипкою, що з'являється на 3—5-йг день захворювання. Через 5—7 днів лихоманка й інші симптоми хвороби зникають і хворий видужує. Летальність дуже незначна.

Основним специфічним переносником вірусу лихоманки денге є комар Ае. aegypti, що заражається від людини в інкубаційному періоді (за 6—18 ч до початку хвороби) і протягом перших трьох днів захворювання. Комарі починають передавати збудника через 11—14 днів після кровосмоктання на хворому і можуть зберігати його в організмі довічно. Наступному поколінню комар-вірус не передається. Комарі Ае. aegypti містять звичайно значна кількість вірусу у своєму організмі, унаслідок чого достатн-укусів 1—2 заражених комарів, щоб заразити людини. Вірус активний в організмі комарів при температурі 18° і вище.

Крім Ае. aegypti переносниками вірусу лихоманки денге служать Ае. albopictus, Ae. scutellaris, Ae. polinesiensis. Усі вони відносяться до підроду Stegomyia, розповсюдженому в тропічних районах. Ці комарі здійснюють перенос вірусу серед деревних тваринних тропіків: мавп, лемурів, білок. Ае. albopictus може передавати збудника від тварин людині. Ае. aegypti передає вірус лихоманки денге тільки в епідемічних антропонозних вогнищах.

Захворювання лихоманкою денге поширені в Східній і Південно-Східній Азії (Корея, Китай, Індокитайський півострів, Індія, Індонезія, Філіппіни, Японія). У Японії під час другої світової війни щорічно спалахували епідемії, що уражали до 1,5— 2 млн. чіл.

Лихоманка денге зустрічається також у тропічному і субтропічному поясі Північної, Центральної і Південної Америки (Мексика, Гондурас, Коста-Рика, Панама, Бразилія й ін.), у південних штатах США (Техас, Флорида, Каліфорнія, Аризона й ін.), АРІ, Судану, Лівану, Саудівській Аравії, Греції, Південній Іспанії, на о-ві Кіпр (мал. 23).

У місцях постійного поширення лихоманки денге хворіють переважно діти і приїжджі, що залежить від природної імунізації.

2.12 Лихоманка Чикунгунья

Лихоманка Чикунгунья — вірусне захворювання, вперше-описане в 1952—1953 р. у Танганьїці і зустрічається в Східній Африці і Південно-Східній Азії.

Захворювання характеризується появою раптових болів у суглобах і високій температурі, 12-денні інкубаційні періоди. Гострий період хвороби продовжується 6—10 днів, але нездужання може затягуватися до 4 міс. У більшості хворих (80%) спостерігається висипка на тулуб і в області суглобів. Смертельних наслідків у дорослих не описано. Хворіють частіше діти 6—9 років, у даній віковій групі летальність складає 8,2%.

Сезонних змін захворюваності не виявлено, тому що річні коливання температури, вологості й опадів у районі поширення лихоманки Чикунгунья незначні.

Джерелом збудника є хворий у гострій стадії хвороби. Вірус виділений з комарів С. fatigans і Ае. aegypti, виловлених у хатинах, і Ае. africanus, виловлених у лісі.

Вірус передається комарами за допомогою специфічної інокуляції. В організмі комара вірус зберігається до 33 днів.

3. Комарі, переносники збудників бактеріальних хвороб

Комарі пологів Aedes і Culex є також переносниками більшої групи вірусів, розповсюджених у ряді тропічних країн: лихоманки долини Рифт, лихоманки Західного Нілу, О'ньонг-ньонг, Буньямвера й ін.

Крім вірусів, що викликають розглянуті вище захворювання, комарі є також переносниками збудників бактеріальних хвороб і гельмінтозів: туляремії, меліоідозу, філяриатозів.

Малюнок 3.1 – Географічне поширення лихоманки денге: 1 — зони поширення захворювання; 2 — зони поширення переносник -комарів-переносників

3.1 Філяриатози

Філяриатози являють собою групу гельмінтозів, викликуваних гельмінтами підзагону Filariata. Людина для цих гельмінтів є остаточним хазяїном. Проміжні хазяїни — різні види кровосмокчущих комах, переносників цих збудників.

Комарі є переносниками збудників вухерериозу, бругіозу, що характеризуються переважною поразкою лімфатичної системи, що в пізніх стадіях хвороби часто приводить до слоновості різних частин тіла.

3.2 Вухерериоз

Вухерериоз викликається гельмінтом Wuchereria bancrofti, що є двуххозяйним паразитом. Остаточним хазяїном є людина, у якого статевозрілі вухерерії паразитують у лімфатичних судинах і вузлах. Самки філярій відроджують безліч личинок — мікрофілярій (0,12—0,32 мм довжиною), що знаходяться в кровоносних судинах легень, серця, м'язів, в аорті і сонних артеріях, а ввечері і вночі з'являються в периферичній крові. Періодичність надходження мікрофілярій W. bancrofti у периферичну кров підкоряється добовому ритму. Число мікрофілярій у периферичній крові збільшується з 20 ч, досягає піка до 2 ч ночі і падає до мінімального рівня до 10 ч ранку. Стимулами, що обумовлюють періодичність надходження мікрофілярій у кров, є, очевидно, добове коливання парціального тиску кисню в легень і зміну інших фізіологічних функцій хазяїна. Але при зміні людиною способу життя шляхом заміни нічного сну денним мікрофілярій з'являються в судинах шкіри не вночі, а вдень. Крім того, існують штами вухерерії (W. pacifica), мікрофілярій яких зустрічаються в периферичній крові в однаковій кількості і вдень і вночі.

Поява мікрофілярій у периферичних капілярах робить їх .доступними для комарів. У комарі личинки філярій двічі линяють, проробляють складний розвиток і, досягши третьої інвазионної стадії, накопичуються в хоботку. Розвиток мікрофілярій до інвазионній стадії в залежності від температури зовнішнього середовища продовжується від 8 до 35 днів. Оптимальні умови створюються при температурі 21—32° і вологості 70—100%.

Проміжними хазяїнами W. bancrofti і переносниками збудників вухерериозу є різні види комарів пологів Culex Anopheles, Aedes (С. fatigans, С. bitaeniarhynchus, Ае. aegypti, Ае. ро-linesiensis, Ae. vexans, An. gambiae, An. funestus, An. hyrcanus і ін.).

При влученні зараженого комара на людину личинки філярій попадають на шкіру останнього, активно проникають через неї і зі струмом крові заносяться в лімфатичні залози, де досягають полової зрілості. Скупчення філярій можуть викликати закупорку лімфатичних проток, що приводить до застою лімфи, появі набряків і так називаної слонової хвороби. Дорослі вухерерії можуть жити в організмі людини до 17 років; тривалість життя мікрофілярій — близько 70 днів.

Вухерериоз має значне поширення в Африці, Азії, Австралії й Америці. В Азії ураженість вухерериозом і бругиозом спостерігається в 20—80% населення, в Океанії — у 25—58%.