Венесуельський енцефаломіеліт коней

2.8 Венесуельський енцефаломіеліт коней

Вірус даної хвороби уражає людей і коней у ряді країн Південної Америки-(Венесуела, Колумбія, Еквадор, у Тринідад). Захворювання характеризується сильним головним болем, болем в очних яблуках, м'язах, особливо ікроножних, шийних і поперекових. Смертельні ісходи рідкі.

Резервуар вірусу в природі не знайдений. Захворювання людей спостерігаються, як правило, у весняно-літній період (березень — липень) і зустрічаються переважно в сільській місцевості.

Основними переносниками вірусу венесуельського енцефаломіеліту є комарі Mansonia titellans, Ae. taeniarhynchus, що передають вірус шляхом специфічної інокуляції.

2.9 Енцефаліт Сент-Луїс

Енцефаліт Сент-Луїс відноситься до групи американських комариних енцефалітів; у 20% випадків супроводжується летальністю. Резервуаром вірусу є птахи, від яких він за допомогою комарів передається людям і коням. Захворювання людей спостерігаються наприкінці літа і восени (серпень — вересень).

Переносниками збудника енцефаліту Сент-Луїс служать комарі пологів Culex і Aedes: С. pipiens, С. tarsalis, С. fatigans, Ae. dorsa-lis і ін. Крім комарів вірус можуть передавати також паразитуючі на птахах гамазові кліщі. Захворювання поширене в США, Південній Америці (у Сурінаме і на о-ві Тринідад).

2.10 Жовта лихоманка

Жовта лихоманка є гострим пропасної захворюванням вірусної етиології. Захворювання розвивається після 4—7-денні інкубації і характеризується високою температурою, поразкою печінки і бруньок, важким загальним станом, крововиливами в порожнині рота, шлунка і кишечнику, жовтяницею. Летальність коливається від 5; до 80%, у середньому вона дорівнює 25—30%.

Жовта лихоманка — облігатно-трансміссивне захворювання з природної очаговістю. Розрізняють дві епідеміологічні форми жовтої лихоманки: лихоманку джунглів і лихоманку населених пунктів. Перша форма зв'язана з природними вогнищами, у яких резервуаром вірусу є мавпи і деякі сумчасті (опосум) f а переносниками — різні види комарів пологів Aedes і Наета-gogus. При лихоманці населених пунктів джерелом збудника захворювання є людина, а переносником — синантропний комар-Aedes aegypti.

Природні й ендемічні вогнища жовтої лихоманки розташовані у вологих тропічних лісах, переважно в басейнах рік: Амазонки і Конго.

У Південній Америці (Бразилія, Колумбія) основними переносниками вірусу в природі є комарі Haemagogus spegazzinii і Aedes leucocelaenus, а в Центральній Америці — Haemagogus lucifer, Н. spegazzinii, H. dentatus, H. equinus. У Центральній Африці природні вогнища жовтої лихоманки підтримуються за рахунок мавп, серед яких вірус передається комарами роду Aedes переважно Ае. аїґісапиз. Важливим фактором є здатність Ае. africanus переживати сухий сезон у кронах лісу і цим забезпечувати підтримка діючого вогнища жовтої лихоманки.

Заражаються в природних вогнищах найчастіше лісоруби, робітники, що прокладають дорогу в лісі, військовослужбовці. Отриманий людиною вірус надалі поширюється серед населення селищ антропофільним комаром Ае. aegypti.

Комар Ае. aegypti тісно зв'язаний з житлом людини; виплужується він у найрізноманітніших умістищах для води поблизу приміщень і в самих будинках, у декоративних водоймах, консервних банках, різних горщиках. У цих типах вогнищ хвора людина є: єдиним джерелом збудника хвороби, тобто тут жовта лихоманка є типовим антропонозом.

Вірус жовтої лихоманки зберігається в організмі комара довічно, але трансовариально не передається. Комар здобуває здатність заражати через 12 дн. після кровосмоктання на хворому, що морозить, якщо температура повітря за цей час не падає нижче°25 . Чим вище температура середовища, тим коротше термін інкубації вірусу в комарі (до 4 днів при 37°) і навпаки. При спаді температури нижче 20° заражений комар утрачає здатність передавати вірус, однак при наступному підвищенні температури він знову стає здатним заражати людей і тварин. Це порозумівається швидк-розмноженням вірусу жовтої лихоманки у всіх тканинах комара (комар при цьому не хворіє) при температурі 25—30°, що забезпечує можливість переносу збудника здоровій людині при наступному укусі.

Температурний фактор обмежує поширення жовтої лихоманки жаркими країнами. У країнах з помірним кліматом, де температура повітря тільки на короткий термін піднімається до 25°, можливий спорадичний замет вірусу, і завезені туди заражені комарі можуть передавати збудника захворювання. Замет комара в різні райони земної кулі сучасним повітряної і морським транспортом приводить до появи спалахів жовтої лихоманки в .багатьох місцевостях з теплим кліматом.

Сприйнятливі до вірусу жовтої лихоманки люди усіх віків, але в ендемічних вогнищах у зв'язку з імунологічним прошарком .доросле населення хворіє рідше, ніж діти. У природних вогнищах жовтої лихоманки джунглів занедужують переважно дорослі, тому що вони частіше працюють у джунглях.

Хоча найбільш великі епідемії відзначалися звичайно в тропичес-.ких районах, але спалаху жовтої лихоманки при заметі збудників зараженими комарами виникали майже усюди, де малися переносники, тобто від 42° північ. ш. до 40° півд.ш. в обох півкулях землі. Так, неодноразово жовта лихоманка заносилася в Іспанію, Португалію, на південь Франції й Італії. У 1857 році під час великої епідемії в Лісабоні занедужало 19000 і вмерло 7000 чіл.

Загальне число померлих від жовтої лихоманки, за даними зареєстрованих епідемій, складає більш 3 млн. чіл. Відомо, наприклад, що при будівництві Панамського каналу ця хвороба віднесла в могилу понад 10000 чіл.

В даний час жовта лихоманка поширена в джунглях Західної, Центральної і Східної Африки і Південної Америки (Бразилія, Венесуела, Колумбія, Еквадор, Панама, Нікарагуа, Коста-Ріка, Перу, Болівія, острови Карибського моря, північно-східна Аргентина) (мал. 2.1).

Малюнок 2.1 – Географічне поширення жовтої лихоманки: 1 — ендемічні райони; 2 — райони, де виявлені антитіла до вірусу жовтої лихоманки; 3 — ареал переносників за межами ареалу жовтої лихоманки