Стандарти України в області екологічного менеджменту

1.2 Стандарти України в області екологічного менеджменту

Екологічні норми й вимоги стають сьогодні одним з найбільш важливих інструментів взаємин між країнами, загострення боротьби за ринки збуту продукції, екологічними бар'єрами для обмеження ввозу в країну багатьох видів промислової й сільськогосподарської продукції.

З метою підготовки національних підприємств і організацій до твердих правил світової торгівлі, розуміючи, що наявність сертифікованої системи управління навколишнім середовищем може стати невід'ємною частиною вимог торговельних партнерів, Україна першої серед країн СНД підготувала для безпосереднього впровадження міжнародні стандарти ISO серії 14000.

До 15 травня 2006 року в Україні діють у якості національних наступні стандарти, які встановлюють вимоги й вказівки по керуванню навколишнім середовищем:

– ДСТУ ISO 14001-97. Системи управління навколишнім середовищем. Склад і опис елементів, провідних вказівок по їхньому застосуванню [13];

– ДСТУ ISO 14004-97. Системи управління навколишнім середовищем. Загальні провідні вказівки по принципах управління, системам і коштам забезпечення [14];

– ДСТУ ISO 14020:2003. Екологічні маркування й декларації. Загальні принципи [15];

– ДСТУ ISO 14021:2002. Екологічні маркування й декларації. Екологічні само декларації. (Екологічне маркування типу II) [16];

– ДСТУ ISO 14024:2002. Екологічні маркування й декларації. Екологічне маркування типу I. Принципи й методи [17];

– ДСТУ ISO/TR 14025:2002. Екологічні маркування й декларації. Екологічні декларації типу III [18];

– ДСТУ 2195-99. Охорона природи. Обіг з відходами. Технічний паспорт відходу. Склад, зміст, виклад і правила внесення змін [19];

– ДСТУ 3910-99. Охорона природи. Обіг з відходами. Класифікація відходів. Порядок застосування відходів по генетичному принципі й віднесення їх до класифікаційних категорій [20];

– ДСТУ 3911-99. Охорона природи. Обіг з відходами. Виявлення відходів і надання інформаційних даних про відходи. Загальні вимоги [21].

Під поняттям “екологічне маркування”, “екологічна декларація”, відповідно до стандартів ISO серії 14020, мається на увазі затвердження, у якому зазначені екологічні аспекти певної продукції або послуги. Ці затвердження можуть бути представлені у вигляді формулювань, символу або зображення на етикетці, що прикріплює до продукції або впакування, а також можуть утримуватися в документації на продукцію, технічних бюлетенях, у рекламних матеріалах і т.п.

Метою екологічних маркувань і декларацій є сприяння, шляхом передачі інформації про екологічні аспекти продукції або послуги, розширенню попиту на ту продукцію або послугу, що найменшим образом впливає на навколишнє середовище.

Рішення про застосування екологічного маркування приймається товаровиробником добровільно.

Введення екологічного маркування, як показує світова практика, є одним з інструментів екологічної споживчої політики. Покупець, при певному рівні, що сформувався, добробуту й екологічної свідомості, реально одержує можливість вибирати той або інший товар, віддаючи перевагу “екологічно чистому”. При цьому сам факт існування на ринку товарів з екологічним маркуванням уже є потужним елементом мотивації, переконання, підвищення екологічної свідомості суспільства, стимулом для споживачів - купувати, а виробників - провадити таку продукцію.

У ряді країн екологічне маркування є одним з об'єктів підтвердження відповідності. У результаті споживач одержує з боку держави додаткову позитивну інформацію про продукцію.

Крім розглянутих стандартів Україна прийняла в якості національний стандарт ДСТУ ISO 19011:2003 [22] , що об'єднав аудита систем управління якістю (СУЯ) і екологічний аудит. Рекомендації стандарту необхідні для проведення аудитів СУЯ або СУНС незалежно від того, інтегровані вони чи ні. Цей стандарт застосовується для проведення комбінованих аудитів - одночасно по СУЯ і СУНС.

2 ПРОЦЕСНИЙ ПІДХІД ДО ПОБУДОВИ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ НАВКОЛИШНІМ СЕРЕДОВИЩЕМ

Тільки після ознайомлення керівництва й фахівців підприємства з вимогами ISО 14001 [1] і попередньої оцінки екологічного стану підприємства можна приступати до розробки системи менеджменту охорони навколишнього середовища.

Модель цієї системи представлена й описана в ISО 14001 [1]. Модель має форму спіралі, що символізує вимогу до поліпшення стану навколишнього середовища й постійний підйом на більше високу ступінь (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Модель системи екологічного менеджменту охорони навколишнього середовища

Вимоги, що втримуються в ISО 14001 [1], призначені для застосування у всіх організаціях незалежно від їхньої галузевої специфіки, розміру, географічних, соціальних і культурних умов, а також форм власності.

Стандарт не встановлює твердих вимог до екологічної ефективності, крім зобов'язань відповідати застосовуваним законодавчим актам і регламентам і постійно поліпшувати систему. Швидкість і розмах цього процесу визначає сама організація з обліком технічних, економічних і інших можливостей [23].

Перший «блок» моделі - Екологічна політика (тобто підприємство повинне усвідомлювати - до чого воно прагне, які його стратегічні цілі й пріоритети).

Відповідальність за визначення й реалізацію Екологічної політики лягає на вище керівництво.

Відповідно до ISО 14001 [1] Екологічна політика повинна:

– відповідати характеру, масштабу й впливам на навколишнє середовище діяльності організації, її продукції або послуг;

– включати зобов'язання відносно постійного поліпшення навколишнього середовища й запобігання її забруднення;

– включати зобов'язання відносно відповідності належному природоохоронному законодавству й регламентам, а також іншим вимогам, які поширюються па організацію;

– створювати основи для встановлення цільових і планових екологічних показників і їхнього аналізу;

– бути документально оформленої, доведеної до відомості персоналу організації й зрозумілої йому;

– періодично аналізуватися на придатність;

– бути доступної громадськості.

В Екологічній політиці вище керівництво повинне підтвердити свою прихильність справі охорони навколишнього середовища й обов'язково забезпечувати адекватними ресурсами досягнення поставлених цілей.

У тексті Екологічної політики варто уникати декларацій і нездійсненних цілей.

Другий «блок» моделі - Планування (тобто визначення, «як домогтися результатів»).

Ціль планування - створення умов для реалізації Екологічної політики.

Для розробки плану варто почати наступні дії:

–      ідентифікувати екологічні аспекти й оцінити їхній вплив на навколишнє середовище;

–      ідентифікувати вимоги законодавчих актів і інші вимоги, що поширюються на підприємство;

–      розробити цільові й планові екологічні показники;

–      розробити програму (програми) менеджменту охорони навколишнього середовища.

При плануванні необхідно встановити (згідно із Екологічною політикою) систему пріоритетів і черговість виконання завдань відповідно до гостроти проблем. Плани повинні бути конкретними, а результати - вимірними.

Ідентифікація екологічних аспектів є постійним процесом, що визначає минуле, дійсне й потенційно можливе (позитивний або негативне) вплив діяльності організації на навколишнє середовище. Цей процес може охоплювати також ідентифікацію впливу на здоров'я, безпеку й оцінку екологічного ризику.

Доцільно оцінювати розміри впливу кількісно, наприклад:

–      масштаб впливу,

–      тривалість впливу,

–      інтенсивність (твердість) впливу,

–      імовірність події та ін.

Визначення аспектів взаємодії з навколишнім середовищем повинне здійснюватися з урахуванням результатів внутрішніх і зовнішніх перевірок і «попередньої історії» організації. При цьому необхідно враховувати:

–      нормальний стан виробництва;

–      ненормальний стан виробництва;

–      екстрені ситуації, аварії.

Приклади впливу на навколишнє середовище:

–      контрольовані й неконтрольовані викиди в атмосферу;

–      контрольоване й неконтрольоване скидання забруднених вод;

–      відходи;

–      забруднені землі;

–      шум, запахи, пил;

–      використання сировини й природних ресурсів;

–      територіальні особливості впливу;

–      зміна ландшафтів;

–      рекультивація земель і ін.

Організація повинна встановити й скласти перелік обов'язкова законодавчих актів і вимог, які на неї поширюються, і визначити потенційні можливості для поліпшення своєї діяльності й розвитку, оцінювати стан і відповідні досягнення конкурентів.

Організації повинні відслідковувати вимоги законодавчих актів і інші, стосовні до них вимоги, а також зміни в зазначених документах. Ці відомості необхідно вчасно повідомляти відповідним службам і окремим працівникам.

У випадках, коли зовнішні нормативи не відповідають потребам організації або їх не існує, варто розробити внутрішні критерії результативності (ефективності), наприклад в областях:

–      передача інформації про навколишнє середовище;

–      готовність до аварійних ситуацій у навколишнім середовищі й реагування на них;

–      поінформованість і навчання в області охорони навколишнього середовища;

–      вимір і поліпшення стану навколишнього середовища;

–      зменшення ступеня ризику при здійсненні процесів;

–      запобігання забруднення й ресурсозбереження;

–      зміна в процесах;

–      управління небезпечними матеріалами;

–      організація збору й утилізація відходів;

–      водокористування (наприклад стічні води, зливові, ґрунтові);

–      управління якістю повітря;

–      раціональне використання енергії;

–      транспортування та ін.

Цільові й планові екологічні показники розробляються керівництвом вищої ланки при участі відповідних служб, але вони повинні бути доведені до персоналу всіх підрозділів.

Вони формуються відповідно до Екологічної політики й зобов'язаннями по запобіганню завдання збитків навколишньому середовищу.

При визначенні цільових і планових показників необхідно враховувати законодавчі й інші вимоги, можливі впливи на навколишнє середовище, технології, виробничі умови, фінансові можливості організації, наміру зацікавлених партнерів.

Програма менеджменту охорони навколишнього середовища повинні передбачати ресурси для їхнього виконання й періодично переглядатися (бажано щорічно). Після досягнення чергового результату й планування нового необхідно оцінювати, наскільки змінилися вимоги, економічні можливості підприємства, ресурси й ін.

Третій «блок» – Впровадження й функціонування системи менеджменту охорони навколишнього середовища – передбачає гармонізацію різних видів діяльності (див. рис. 2.1 і 2.2).

При цьому передбачається:

–      розподіл обов'язків;

–      забезпечення необхідними ресурсами;

–      забезпечення погодженої участі всіх працівників організації;

–      підвищення рівня компетентності персоналу;

–      підтримка в робочому стані внутрішніх і зовнішніх зв'язків;

–      документування системи й управління документацією;

–      забезпечення управління операціями (процесами);

–      забезпечення готовності до аварійних ситуацій.

Успішне впровадження й функціонування системи можливо тільки при участі всіх співробітників організації.

Помилково вважати, що вся відповідальність за охорону навколишнього середовища лягає тільки на екологічну службу

Четвертий «блок» - Проведення перевірок і коригувальної дії.

Необхідно підтверджувати результативність системи, для чого проводяться моніторинг і відповідні виміри.

Місця проведення перевірок і строки включаються в плани перевірок.

Використовувані вимірювальні кошти піддаються спеціальному контролю й перевіркам.

У системі передбачені коригувальні й попереджуючі дії, пропорційні важливості проблем і розмірні виявленим впливам на навколишнє середовище.

Всі невідповідності повинні бути ідентифіковані й зареєстровані. Необхідно мати коло осіб, що володіють повноваженнями й несуть відповідальністю за роботу з невідповідностями. При цьому можуть бути ухвалені рішення:

–      зупинити виробничий процес;

–      почати дії по усуненню невідповідностей;

–      одержати особливі дозволи у відповідних регіональних служб;

–      сповістити місцеві влади (при аварійних випадках);

–      увести в дію аварійний план;

–      увести в дію коригувальні заходи щодо конкретних невідповідностей.

Кожне ухвалене рішення реєструється.

Рисунок 2.2 - Модель системи екологічного менеджменту, побудована на базі моделі ISO 9001:2001

Організація повинна вести реєстрацію даних, дотичних:

–      виконання законодавчих вимог;

–      ліцензій і дозволів;

–      екологічних аспектів і пов'язаних з ними впливів;

–      підготовки кадрів;

–      експлуатації, контролю й перевірок вимірювального встаткування;

–      експлуатації, контролю роботи виробничого встаткування;

–      аварій, особливо з наслідками для навколишнього середовища, і мер, початих для їхньої ліквідації;

–      скарг громадськості й прийнятих по них мер;

–      результатів внутрішніх і зовнішніх перевірок;

–      даних моніторингу.

Всі види реєстрації повинні заноситися до реєстру «Реєстрація даних з питань охорони навколишнього середовища» з конкретними відомостями по кожному внесеному до реєстру документу.

Необхідно періодично проводити внутрішні аудити системи управління навколишнім середовищем.

П'ятий «блок» - Аналіз із боку керівництва.

Періодично вище керівництво повинне аналізувати систему менеджменту охорони навколишнього середовища для визначення:

–      результативності системи;

–      можливих потреб у зміні політики, цілей і інших елементів системи у зв'язку зі змінами економічних, соціальних, екологічних і інших факторів.

До цієї роботи не можна ставитися формально або, що ще гірше, - приховувати фактичний стан справ. Адже екологічні злочини вже завдали страшної шкоди багатьом регіонам [24].

Похожие работы

Підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах ВАТ "Дніпропетровський лакофарбовий завод"

Скачать

192829

34

16

... альної відповідальності відповідно до закону. 5.2 Оцінка умов, в яких проводилася дипломна робота Дипломна робота на тему “Підвищення ефективності інноваційної діяльності в умовах ВАТ “Дніпропетровський лакофарбовий завод ім. Ломоносова”” виконувалася у відділі цін та економічного аналізу ВАТ «ДЛФЗ». Дана робота розроблялась з використанням персональної електроно-обчислювальної машини (ПЕОМ ...

Удосконалене управління якістю продукції на підприємстві

Скачать

73519

0

3

... , чим вище рівень концентрації виробництва, його спеціалізації і кооперування, тим вище рівень системи якості, а, отже, складніше механізм, що забезпечує її функціонування.   1.4 Категорії управління якістю продукції. Органи управління якістю продукції на підприємстві Для ефективної організації управління якістю продукції необхідно, щоб був не тільки ясно виділений об'єкт управління, але й ...

Захист вітчизняного виробника

Скачать

70666

0

0

... відповідності до оригіналу щоб не порушувати цілісності матеріалу. Тринєєв Геннадій Олексійович, заступник начальника відділу економіки міжгалузевих зв'язків Міністерства економіки України: „Питання захисту вітчизняного виробника дуже болюче і комплексне. І вирішити ми його сьогодні ґрунтовно не можемо. Так, дійсно, йдеться про захист товаровиробника від кого? Термін такий з'явився в 1995 році ...

Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

Скачать

131812

29

0

... , капусту, на Поліссі - капусту, моркву, столовий буряк, тобто ті культури, які за певних кліматичних умов краще розкривають свої біологічні можливості. Змінилися і обсяги виробництва овочів закритого грунту в окремих категоріях господарств. А саме: значно зменшилося надходження їх із суспільного сектору й зросло - з приватного. Частка суспільного сектору у виробництві овочів закритого грунту ...