Історія взаємовідносин людини і природи. Основні поняття популяційної екології людини

Тема 1. Вступ. Історія взаємовідносин людини і природи

План

1. Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання і методи.

2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика.

3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у період:

3.1 первісного суспільства;

3.2 античності;

3.3 середньовіччя;

3.4 епохи Відродження;

3.5 індустріального розвитку;

3.6 у ХХ ст.;

3.7 на сучасному етапі.

4. Екологічні кризи. Ознаки глобальної, планетарної екологічної кризи.

5. Екологічні проблеми в Україні.

1. Визначення поняття „екологія людини”. Предмет екології людини, її завдання і методи

Термін „ екологія людини” був вперше введений американськими вченими Р.Парком і Е. Бюргесом в 1921р. На сьогодні існує багато визначень, що собою являє екологія людини як самостійна дисципліна. Наприклад, І.І.Дедю ( 1990 р.) визначає екологію людини , як комплексну науку, що вивчає закономірності взаємодії людини з навколишнім середовищем, питання розвитку народонаселення, збереження і розвиток здоров’я, удосконалення фізичних і психічних можливостей людини. За визначенням російського академіка –медика В.П.Казначеєва, екологія людини - це комплексний міждисциплінарний науковий напрям, що досліджує закономірності взаємодії популяцій людей з навколишнім середовищем, проблеми розвитку народонаселення у процесі цієї взаємодії, проблеми цілеспрямованого керування збереженням та розвитком здоров’я населення, вдосконалення виду Homo sapiens .

Виходячи з цього, об’єктом вивчення екології людини слід вважати систему „людина-навколишнє середовище”, або антропоекосистему, в межах якої однотипна (міська, сільська) людська популяція взаємодіє з відносно однорідним навколишнім середовища і критерієм ефективності функціонування якої є високий рівень здоров’я населення.

Завданнями екології людини за визначенням бельгійського вченого Люка Хенса ( 1996) є:

- вивчення принципів взаємодії між людиною і навколишнім середовищем;

-дослідження сучасного стану людських популяцій та впливу природних умов на їх життя ;

-дослідження особливостей соціальної організації та суспільного життя людини ;

-вивчення та прогнозування можливих шляхів розвитку та виживання людини як біологічної та соціальної істоти.

Екологія людини тісно пов’язана з такими науками, як медицина, психологія, загальна екологія, антропологія, демографія, соціологія, географія.

Методи дослідження екології людини :

-описово- порівняльний

-експериментальний

-математичного моделювання та системного аналізу

Причини виникнення спеціального напряму екології-екології людини

Сучасна технічна цивілізація породила багато проблем , і навіть , загроз для існування всього живого на Землі. Зараз людству загрожує небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршання якості навколишнього середовища, а також вичерпання природних ресурсів. Існує 5 глобальних проблем, що потребують негайного вирішення, аби життя на Землі продовжувало б свій подальший розвиток. Ці проблеми :

Збереження миру на Землі. За все історію розвитку людського суспільства, за підрахунками вчених , лише біля 100 років на Землі не було війн. Глобалізація економіки, проблеми геополітики наддержав призвели до появи тероризму, що постійно призводить до невиправданих людських жертв та збільшує загрозу використання зброї масового знищення.

2. Подолання відсталості колишніх колоній та залежних країн. Кожна п’ята людина в Світі потерпає від голоду.

3. Збереження і захист природного середовища. Швидка індустріалізація та урбанізація планети, інтенсивна хімізація сільського господарства порушили кругообіг речовин та природні обмінні енергетичні процеси в біосфері, пошкодили її регенераційні механізми, внаслідок чого почалось прогресуюче руйнування.

4.Забезпечення людства достатньою кількістю і безпечними джерелами енергії.

5.Подолання суперечливого над швидкого зростання населення Землі і диспропорцій його складу. За 1 млн. років свого розвитку людство досягло першого млрд. населення приблизно до 1850 р. В 1920-1930 рр. ХХ ст. населення планети становило 2, 5 млрд., в 1987 р. – 5 млрд., а в 1999 р.- 6 млрд. За прогнозами вчених, хоча зростання чисельності населення уповільнилось, до 2050 р. воно досягне 12 млрд., що порушує багато не тільки соціальних , але і екологічних проблем.

Для вирішення глибокої суперечності між людським суспільством та природою потрібна реорганізація всієї системи природокористування. В Західній Європі, де ці питання стали більш гострішими, екологія людини виникла ще на початку ХХ ст. на межі суспільних та біологічних наук.

2. Етапи та стадії взаємодії людства та природи. Їх характеристика

Можна виділити 3 основних етапи взаємовідносин людини з природою протягом історії людства.

1.Перший період від появи на Землі перших людей Homo habilis і до виникнення сучасних людей Homo sapiens близько 40 тис. р. тому. Цей період тривав приблизно 2-3- млн.р. і характеризувався суто біологічними стосунками людини з природою, не порушуючи динаміки основних біологічних процесів.

2.Другий період від пізнього палеоліту і до середини ХХ ст. Цей період продовжувався приблизно 40 тис. р. На його протязі можна виділити три стадії , а саме:

- примітивну, коли вплив людини обмежувався полюванням та рибальством;

- агрокультурну, коли антропогенний вплив на природу відбувався при занятті скотарством та землеробством;

- машино – індустріальну, коли основним засобом руйнування стало промислове виробництво. На цій стадії, внаслідок НТР, нераціональне природокористування та господарська діяльність призвели до пошкодження та руйнування механізмів саморегуляції біосфери.

3.Третій період взаємовідносин людини з природою можна характеризувати як кризовий. З середини ХХ століття тому розпочалася сучасна екологічна криза, яка призвела до забруднення природного середовища і до нестачі природних ресурсів ( Боков В.А.,Лушик А.В., 1998). Ще більш небезпечна криза – криза екологічних систем, яка проявляється в порушенні стійкості геосистем і біосфери в цілому (Реймерс, 1994 ).

3. Історія взаємодії людини і природи. Взаємодія людини з природою у різні періоди

3.1 Первісне суспільство та стародавні цивілізації

Первісна людина сприймала навколишній світ як певну сукупність живих та неживих предметів та істот, які були дружніми , або ворожими. З використанням вогню, розвитком скотарства та землеробства, стає можливим при накопиченні певних знань використовувати ті, чи інші природні явища собі на користь. З розвитком людського суспільства виникає утилітарно – прагматичне ставлення до природи, як до джерела ресурсів людської діяльності, а з іншого боку – процес обожнення природних сил як носіїв вищої, абсолютної мудрості, гармонії та краси буття. Виникають культи богів, що керують не тільки долею людини, але є носіями та виразами сил природи, наприклад Перун – Сонце у стародавніх слов’ян.

Поступово здійснюється перехід до виробничого способу ведення господарства. Час активного розвитку землеробства характеризується значною іригацією земель ( витоки Нилу, Середня та Мала Азія, Індія, Китай, Юна та Центральна Америка, частина території Сахари ). Іригаційні системи минулого забезпечували високу продуктивність зрошуваних земель, про що свідчить значна щільність населення в цих районах. Наприклад, на зрошуваних землях Туркменії в ІІ – І тис. до н.е. вона досягала 8—9- чоловік на 1 км 2. Але для розширення площ ораних земель вирубувались ліси, будувались значні іригаційні системи, що суттєво впливало на природні процеси. Руйнування природи задля отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур призвело до екологічної кризи примітивного землеробства.

Підсумовуючи, можна сказати, що зародженню сільського господарства передували дві екологічні кризи: 1) криза „ відносного збіднення доступних примітивній людині ресурсів навколишнього середовища; 2) перший антропогенна криза - масове знищення великих тварин. Подальша еволюція взаємовідносин суспільство – природа пов’язана з першою сільськогосподарською революцією, яка проявилася в переході від мисливства та збиральства до сільського господарства