Демографічні показники, що характеризують стан людської популяції: народжуваність

2. Демографічні показники, що характеризують стан людської популяції: народжуваність

Чисельність будь-якої популяції залежить від таких показників, як народжуваність, смертність, середня тривалість життя, природний приріст.

В демографії прийняті такі поняття , як :

- середній коефіцієнт народжуваності (СКН) – середня кількість дітей, що народжує жінка впродовж життя;

- загальний коефіцієнт народжуваності (ЗКН) – середня кількість дітей, що народились впродовж року на 1000 людей населення;

- загальний коефіцієнт смертності (ЗКС) – середня кількість померлих людей за рік на 1000 людей населення;

- природний приріст населення – це різниця між ЗКН і ЗКС. Розрізняють позитивний природний приріст – коли кількість народжених переважає кількість померлих впродовж року на 1000 осіб населення, і негативний – коли, навпаки смертність переважає народжуваність впродовж року в розрахунку на 1000 осіб населення. Негативний природний приріст населення ще називають явищем депопуляції. Нульовий приріст чисельності населення відбувається внаслідок простого відтворення (двоє батьків-двоє дітей). Фактично, з врахуванням дитячої смертності, на сьогодні просте відтворення населення забезпечує СКН, що дорівнює 2,03 в розвинутих і 2,20 в країнах, що розвиваються. Реально, в розвинутих країнах СКН складає 2,0, а в країнах, що розвиваються – 4,8. Тобто, можна сказати, що ми спостерігаємо явище депопуляції місцевого населення в розвинутих країнах, а збільшення чисельності населення в цих країнах відбувається за рахунок еміграції і іміграції.

Середня тривалість життя певної групи, яка переривається смертністю, є показником здоров’я нації. Середня тривалість життя в економічно розвинутих країнах становить близько 70 років, тоді як на початку кам’яного віку вона не перевищувала 18 років. Такому збільшенню сприяло поліпшення гігієнічних умов життя, зменшення дитячої смертності, значні успіхи медицини в боротьбі з інфекціями, досягнення хірургії, зниження загальної смертності та інше. Жінки в середньому живуть довше. Вважається, що оскільки жіноча стать відповідає за збереження і стабілізацію генетичної інформації, то жінки більш ізольовані від дії факторів довкілля, а тому більш стійкі. Статеві відмінності також впливають на частоту зустрічаємості певних захворювань (атеросклероз, порушення кровоносної системи). Більша тривалість життя жінок багато в чому обумовлена репродуктивною функцією, розвитком високої адаптації в зв’язку з вагітністю та родами.

Зараз чисельність населення Землі складає 6,2 млрд. осіб. Особливо швидкими темпами зростає населення в країнах, що розвиваються. З розвинених країн високий рівень народжуваності зберігається лише в США (80% цього зростання забезпечують іммігранти). Чисельність населення в Європі скорочується незважаючи на імміграцію. Нерівномірне зростання населення в різних регіонах супроводжується інтенсивним процесом перерозподілу світового населення між ними. Частка населення економічно розвинутих регіонів неухильно знижується, тоді як частка населення регіонів Азії, Африки, Латинської Америки, відповідно зростає. Такий розвиток негативно позначається на міжнародних відносинах. Деякі західні демографи зводять проблеми народонаселення до демографічного вибуху і єдиним засобом їх вирішення вважають досягнення нульового приросту населення до 2050р. завдяки скороченню народжуваності в країнах, що розвиваються.

Більшість країн Світу проводить державну демографічну політику, спрямовану на регулювання процесів відтворення населення. Залежно від напрямів демографічної політики визначають три групи країн :

країни, які проводять політику обмеження росту населення. Наприкінці ХХ ст. національні програми планування сім’ї здійснювались у 128 країнах, що мають високі показники природного приросту та багато чисельне населення (Китай , Бангладеш, Індонезія, Кенія та ін.).

країни, демографічна політика яких спрямована на підтримування існуючих темпів приросту населення. Ця група об’єднує країни як з багаточисельним населенням (Бразилія) , так і з малочисельним (Намібія) , які мають високий приріст населення (Йорданія, Мозамбік) і низький (Данія, Японія).

країни, які здійснюють політику стимулювання росту населення. До цієї групи належать країни з низьким (Болгарія, Чехія, Німеччина, Греція, Угорщина, Франція, та ін.) і з високим прирістом населення (Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак).

Середньосвітові демографічні показники наприкінці ХХ ст. становили: коефіцієнт народжуваності – 2,6%, коефіцієнт смертності – 0,9 %, природний приріст населення – 1,7 %. Відмінності в природному прирості населення різних регіонів висвітлює теорія демографічного переходу. Згідно цієї теорії з підвищенням рівня економіки країни (регіону, території) змінюються і її демографічні показники.

3. Механізми підтримування популяційного гомеостазу в природних популяціях та його особливості в людських популяціях

Будь-яка популяція займає певне положення в просторі і має свою структуру. Особини, які входять до складу популяцій нерівноцінні, постійно обмінюються інформацією між собою, внаслідок чого в популяціях розвиваються певні форми групових та індивідуальних відносин, що забезпечують стабільність популяції як системи в цілому. Самостійність і стійкість популяції залежать від того, наскільки її структура та властивості здатні адаптуватись до змінних умов існування. Тобто, і для популяції можна застосувати поняття гомеостазу, яке розглядається як здатність популяції підтримувати динамічну рівновагу з зовнішнім середовищем. Механізми, що регулюють популяційний гомеостаз поділяються на три групи:

підтримання адаптивної характеру просторової структури. Це відбувається за рахунок індивідуалізації території (територіальна агресивність, маркування території, підтримання певного типу ієрархії).

підтримання генетичної структури популяції завдяки особливостям поведінки (ієрархія та сексуальна домінантність, рух та розселення, статева вибірковість).

оптимізація щільності населення за рахунок регуляції плодючості та смертності особин.

Гомеостаз популяцій підтримується внутрішньопопуляційними механізмами. На малюнку 1 наведена схема популяційної авторегуляції чисельності в популяціях гризунів.

Крім того, є фактори, що також суттєво впливають на чисельність і щільність населення популяцій, але відносяться до комплексу абіотичних факторів: особливі кліматичні умови, дія екстремальних чинників довкілля. Існує концепція зв’язку динаміки чисельності тварин з 11-річним циклом сонячної активності. Досліджено популяційні цикли багатьох тварин і рослин, на основі чого розроблені два типи екологічної стратегії існування популяцій різних видів: К- та R – стратегій. К - стратегія означає відбір особин в популяціях за якісними ознаками, і спрямована на підвищення адаптивності та стійкості виду. R- стратегія характеризується значною плодючістю особин, швидкою зміною поколінь, де відбір відбувається через кількісні параметри.

Багато факторів, які в природних популяціях суттєво впливають на чисельність особин (епізоотії та хижаки , екстремальні чинники довкілля, запаси їжі) сьогодні на людство не діють. В ХХ ст. була вирішена проблема контролю за найбільш небезпечними інфекційними хворобами; небезпека нападу хижаків давно перестала бути актуальною, навпаки чисельність багатьох хижих видів знаходиться під загрозою існування. З розвитком сільського господарства та „зелених революцій” на протязі історичного часу людина має змогу створювати запаси їжі і це вже не є лімітуючим фактором. На відміну від природних популяцій в людських популяціях дія абіотичних факторів нейтралізується завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Внутрішньопопуляційні механізми регуляції чисельності і підтримання гомеостазу природних популяцій в популяціях людей не діють. При збільшенні частоти контактів внаслідок підвищення щільності та густоти поселень спостерігається певний ріст агресивності між особинами, як наслідок – підвищення стресу. В природних популяціях це призводить до блокування розмноження і поступового зниження щільності населення. У людей значне скупчення на обмеженій території теж є потужним стресогенним фактором, який підвищує агресивність окремих людей, провокує розвиток психосоматичних захворювань, але не призводить до блокування розмноження.

На особливості репродуктивної поведінки людини як біологічного виду (здатність жінок вагітнити на протязі всього року, без сезонної періодизації як у тварин) накладаються соціально-економічні, релігійні етнічні особливості. У багатьох народів релігійні та моральні норми стимулюють існування багатодітних сімей.