Класифікація паразитуючих, форм тварин

1.2 Класифікація паразитуючих, форм тварин

Справжніми паразитами є тільки ті організми, для яких парази­тичний спосіб життя — обов'язкова форма існування. Bід справжніх (облігатних) паразитів необхідно відріз-няти несправжніх. До них належать організми, які живуть вільно, але, по-трапивши у інший організм, здатні прожити у ньому деякий час. До них відносяться, наприклад, личинки мух, які залишаються живими при прохо­дженні через кишки людини [2].

У особливу групу виділяють факуль­тативних паразитів, тобто тварин, які звичайно живуть у вільному стані, але при випадковому потраплянні до від­повідних хазяїв можуть існувати за їх рахунок. Так, у 1925 р. гельмінтологіч­на експедиція, яка працювала під ке­рівництвом К. І. Скрябіна, при обсте­женні шахтарів Донбасу виявила у їхніх кишках яйця, личинки і дорослі у черви двох видів із роду Rhabdites, які звичайно живуть у грунті. Личин­ки одного із ґрунтових круглих червів (Aloinema) можуть селитися у кишках молюска Аrion, при цьому вони дося­гають значно більших розмірів, ніж у вільній природі, правда, завершити свій розвиток у таких умовах не мо­жуть. В. О. Догель відзначає, що фа­культативний паразитизм має інтерес з точки зору питання про походження паразитизму.

За часом, який перeбувaють паразити у хазяїна, їх ділять на тимчасових і постійних. Перші пов'язані з хазяїном тільки під час приймання їжі. Паразитизм порівняно слабо відбився на їх організації, бо більшу частину життя вони проводять у вільному ста­ні. Це п'явки, ґедзі, комар мухи-жигалки, блохи тощо. Постійні паразити, як правило, не залишають хазяїна. Для них хазяїн не тільки джерело їжі, а й постійне місце існування. Такими є малярійні плазмодії, лямблії, кариди трихінел, коростяні свербуни і багато інших. У цьому випадку разом з хазяїном гине і паразит. За місцем існування розрізняють па-разитів: зовнішніх та, або ектопаразитів, які живуть на зовнашніх покривах, (наприклад, п'явки, кровосисні кома­хи), і внутрішніх, або ендопаразитів (паразити крові, кишок та інших органів, наприклад, малярійний плазмодій, аскарида, трихінела) [4].

Багато ектопаразитів виникло від хижаків. Наприклад, клопи із роду Reduvins е вільноживучнми хижаками, які жив­ляться комахами, але один із видів цього роду може нападати на людину і живитися кров'ю. Тут тільки один крок до облігатного ектопаразитизму. У деяких випадках переходу до екто­паразитизму сприяв сидячий спосіб життя. Так, вусоногі рачки прикріп­ляються до підводних предметів, але для ряду видів рачків такими предме­тами стають живі організми, а один з видів навіть став глибоко проникати у шкіру китів. 1 тут можливий перехід від синойкії до паразитизму. На ряді прикладів вдається прослідкувати перехід від екто- до ендопаразитизму. Так, один із сисунів є екто­паразитом на зябрах пуголовків жаби, але у процесі метаморфозу переселяє­ться у сечовий міхур, де завершує свій розвиток і перетворюється на ендопа­разита. Пухоїди — ектопарази­ти птахів— виникли від комах, які спочатку поселилися у гніздах і живи­лися нагромаджуваними там рослин­ними і тваринними рештками, а з ча­сом перейшли до живлення пір'ям мешканців гнізда. Але пухоїд пелікана мігрував у його піддзьобок і почав жи­витися кров'ю. Тут видно поступовість переходу від синойкії до екдо-, а потім до ендопаразитизму.

Moжливий перехід до кишкового ендопаразитизму деяких паразитів із типу найпростіших і нематод, які були, спочатку факультативними, В. О. Догель, розвиваючи гіпотезу про подіб­ний перехід від вільноживучих форм до паразитичних серед ґрунтових круг­лих червів, писав: «Знахідка Скрябіним Rhabdites саме у Донбасі не ви­падкова. Там, у глибоких підземних шахтах, тисячі людей щоденно і на не­великому порівняно просторі досить тісно контактують із землею, у якій живуть вільні паразити; таким чином, для цього організму відкривається шлях до переходу у паразитичний стан».

Походження кровопаразитів у де­яких із хребетних хазяїв пов'язано Із зміною місця локалізації колишніх кишкових паразитів, проникнення їх у кров'яне русло. Можливий також інший шлях. Найпростішими кровопа­разитами хребетні заражаються зви­чайно через кусання членистоногими [5].

Можна припустити, що у ендопарази­тів первинним місцем мешкання були кишки членистоногих, із яких вони при смоктанні крові спочатку випадково потрапляли у кров'яне русло нового хазяїна, а потім уже пристосовува­лись і до нового хазяїна і нового спо­собу передавання від одного хазяїна до іншого.

1.3 Вплив паразита на хазяїна

Вплив паразита на хазяїна різнома­нітний. Перш за все паразит, знахо­дячись у тілі хазяїна, діє механічно. Так, міхур ехінокока тисне на органи, порушуючи їх функціонування. Стьож­кові черви і аскариди можуть викли­кати кишкову непрохідність. Кишкова непрохідність може бути наслідком не тільки механічної закупорки, а й реф­лекторних спазмів у відповідь на по­дразнення стінки кишок паразитами. Печінкові сисуни і аскариди можуть закупорювати жовчні протоки і стати причиною жовтяниці.

Паразити кишок використовують ча­стину їжі, яка перетравлена їх хазяїном, що може зумовити виснаження хазяїна. Виділяючи продукти життєдіяльності, паразити постійно отрую­ють організм отруйними хімічними ре­човинами — токсинами. Токсини малярійних плазмодіїв викликають приступи малярії. Аскариди і анкілостоми виробляють речовини, які розчиняють еритроцити. Спеціальним експериментами було доказано, що екстракт із стьожкового черв'яка впливає на мо­торну фінкцію кишок. Слина крово­сисних членистоногих також має ток­сичні властивості [6].

Ряд паразитів сприяє проникненню у тіло хазяїна інших хвороботворних організмів. Наприклад, волосоголовці, анкілостоми, личинки аскариди, пору­шуючи цілісність стінок кишок, сприя­ють проникненню хвороботворних мік­роорганізмів у порожнину тіла. Збудники деяких хвороб проникають у організм ха зяїна через укуси крово-сисних членистоногих тобто трансмі-сивним шляхом.

Продукти життєдіяльності багатьох паразитів токсичні. Вони призводять до приступів гарячки (при малярії), недокрів'я (при дифілоботріозі), загального нездужання, зниження праце­здатності (при багатьох гельмінтозах), до затримки розвитку у дітей (при анкілостомідозі). Патогенна дія пара­зитичних червів часто виражається у алергічних реакціях враженого орга­нізму, а вони призводить до порушен­ня регулюючих систем хазяїна, зокре­ма його нейрогуморальної системи [4].

Паразит і хазяїн становлять єдину взаємозв'язану систему, яка існує у певних умовах середовища. Тривала сумісна еволюція системи паразит — хазяїн привела до певної взаємопристосованості. Між паразитом і хазяї­ном на рівні організму виникають тісні взаємовідносини. Але для хазяїна при­сутність паразита не байдужа. Якщо паразити не викликають захворюван­ня, то виникають захисні реакції. Так, навколо тканинних паразитів (метацеркарії сисунів, трихінела) формую­ться сполучнотканинні капсули, які у певній мірі ізолюють паразита. Вини­кають також у хазяїна імунні реакції, тобто на видовому рівні між хазяїном і паразитом відбувається взаємна адаптація, яка забезпечує існування паразита і хазяї як біологічних видів.

Як уже відзначалось, паразитизм характеризується антагоністичними взаємовідносинами у системі пара­зит— хазяїн, проте вираженість цього антагонізму у різних системах різна і склалась вона у процесі філогенетич­ного розвитку. У процесі сумісної ево­люції макро- і мікроорганізми ніби "притирались" один до одного. У філогенетично молодих системах пара­зит— хазяїн антагонізм більш гострий, ніж у старих системах, де він вираже­ний значно слабше. Існує думка, що у ряді випадків згладжування анта гонізму у цій системі зумовлене біохімічним зближенням антигенних структур обох партнерів. У зв'язку з цим, як правило, при гельмінтозах стійкого імунітету не виникає. Тому одними і тими ж гельмінтозами люди­на може хворіти багаторазово, що не­обхідно мати на увазі при проведенні профілактичних заходів. З іншого боку, при паразитуванні ряду найпро­стіших (лейшманій, трипаносом) ви­робляється стійкий імунітет, що дає можливість проводити профілактичну імунізацію [2].

Знаходячись у організмі хазяїна, по­стійний паразит забезпечений їжею. Зв'язок із зовнішнім середовищем, особливо ендопаразитів, опосередко­ваний через організм хазяїна. Внаслі­док цього у будові багатьох паразитів є тенденція до спрощення. Типовим прикладом зміни організації у зв'язку з паразитичним способом життя є ра­коподібне - сакуліна. Ця тварина, яка паразитує на інших ракоподібних, втратила членистість тіла, органи чут­тів, травну систему. Воно складається із безформного мішка, який наповне­ний статевими залозами і яйцями. Про належність сакуліни до класу рако­подібних стало відомо тільки завдяки вивченню її зародкового розвитку.

Нерідко спрощення організації су­проводжується зменшенням розмірів паразита, що сприяє проникненню його до хазяїна. Можна припустити, що у вірусів надзвичайно малі розміри і спрощення організації (аж до втрати клітинної будови) пояснюються при­стосуванням до внутрішньоклітинного паразитування. У багатьох паразитів спрощення супроводжується втратою органів чуттів, а в деяких, які живуть у кишках або крові, відсутні травні системи. Навпаки, у тимчасових екто­паразитів у кишках є пристосування до можливого більшого наповнення. У цьому одна з причин того, що у киш­ках п'явок і кліщів є бічні вирости.

У паразитів добре розвинені,органи прикріплення; присоски у сисунів; при-соски, гачки, ботрії у стьожкових, червів; чіпкі кінцівки у ряду паразитич­них членистоногих тощо. Ендопаразити живуть у безкисневому середовищі, тому у них з'явились спеціальні при­стосування для процесів життєдіяль­ності в цих умовах. У гельмінтів — мешканців кишок — клітини на поверх­ні тіла виділяють речовини, які перешкоджають перетравленню паразитів ферментами травних соків хазяїна [7].

Характерними рисами паразитів е добрий розвиток органів розмноження і величезна плодючість, що викликано двома причинами. По-перше, багате харчування забезпечує можливість інтенсивного розмноження. По-друге, у результаті природного добору ви­живають тільки ті паразити, які набу­вають здатності до, інтенсивного роз­множення у зв'язку з труднощами поширення, необхідністю зміни хазяї­нів і загибеллю великої кількості за­родків. Крім того, яйця гельмінтів і цисти найпростіших дуже стійкі до несприятливих умов абіотичного се­редовища.

У результаті імунної відповіді ха­зяїна на паразитів, які у ньому посе­лилися, нерідко у останніх знижується інтенсивність росту та падає продук­тивність статевих клітин.

На систему паразит — хазяїн впли­вають фактори зовнішнього середови­ща. Встановлено, що несприятливі впливи абіотичного, біотичного і со­ціального середовища на організм ха­зяїна можуть сприяти підсиленню па­тогенної дії паразитів.

Чисельність паразитів у будь якій популяції хазяїнів, як і в тілі кожного окремого хазяїна не по­винна перевищувати певного рівня, бо виникає загроза існування популяції хазяїна, а за ним і паразитів. У взаємовідносинах у системі пара­зит — хазяїн існує кілька механізмів, які грунтуються на принципі зворотного зв'язку і підтримують чисельність популяції паразитів на певному рівні. Інколи вслід за перенаселенням попу­ляції паразитів у тілі хазяїна настає зниження росту паразитів, загибель частини з них, зниження репродуктивності.

Для запобігання загибелі хазяїна у результаті надмірного, збільшення чи­сельності паразитів, у дроцесі. еволюції з'явився феномен зміни хазяїнів у жит­тєвих циклах паразитів. Так, сисун ча­стину життєвого циклу проводить у тілі молюсків, де інтенсивно розмножує­ться партеногенетично. Велика кіль­кість паразитів може загрожувати життю хазяїна. Наступні стадії роз­витку сисуни проходять у хазяїнів ін­ших типів тваринного світу, Це сприяє збереженню і сисунів, і молюсків.

Як відзначалось вище, на рівні осо­бини паразит звичайно наносить шко­ду хазяїну. Але у популяції хазяїнів він може відігравати позитивну роль, регулюючи чисельність хазяїнів. Інтен­сивне збільшення чисельності популяції хазяїнів може призвести до висна­ження її харчових ресурсів і виклика­ти загибель усієї популяції. У таких випадках звичайно виникають епізоотії (масове захворювання тварин) пара­зитарних хвороб. Це призводить до загибелі частини тварин, і оптимальна чисельність популяції відновлюється. Виживає і популяція паразитів. У цьо­му проявляється позитивна роль пара­зитів (як і хижаків) у біогеоценозах. Але якщо можна говорити про певну позитивну роль паразитизму у природ­них біогеоценозах, то це ніяк не сто­сується людського суспільства. Пара­зитарні хвороби у людей обов'язково слід виявляти і лікувати, а в колекти­вах людей необхідно здійснювати про­філактичні заходи [1].

Розподіл паразитів у популяції ха­зяїнів має певну закономірність. У популяції не всі особини рівною мі­рою вражені паразитами. Звичайно вражена тільки частина популяції, але у вражених особинах нагромаджується велика кількість паразитів. Це. пояс­нюється рядом причин: дещо різними умовами середовища, у які потрапляють окремі особини популяції хазяїнів і паразитів; зниженням резистентності уже вражених особин; розмноженням паразитів у тілі хазяїна (дизентерійна амеба, малярійний плазмодій у люди­ни, личинкові стадії сисунів у молю­сків).