Клас Джгутикові (Flagellata)

 2.1.2 Клас Джгутикові (Flagellata)

 Ві­домо приблизно 6—8 тис. видів джгу­тикових. Для усіх пластина плинність двох, а інколи і більшої кількості джгутиків, за допомогою яких вони ру­хаються. Розташовані джгутики на пе­редньому кінці тварин. Джгутик — ниткоподібний виріст цитоплазми. Під електронним мікроскопом видно. Ідо він складається із гомогенної речови­ни, в якій є 9 подвійних (зониі) і 2 одинарні (в центрі) фібрили (нитко­подібні структури) завтовшки 25— 60 им; тому фібрили й називають мікротрубочками. Прикріплюється джгу­тик до базального зернятка, яке зна­ходиться в ектоплазмі. Якщо джгути­ків кілька, один із них може бути спрямований назад. Інколи між ним і пеликулою утворюється хвилеподібна цитоплазматична перетинка, яку нази­вають ундулюючою мембраною. Фор­ма тіла звичайно стала.

Джгутикові — гетеротрофи. Деякі вільноживучі здатні до аутотрофного живлення і є міксотрофами. Більшість живе у морських і прісних водах. Ба­гато перейшли до паразитичного спо­собу життя. Медичний інтерес станов­лять джгутикові, які паразитують у тілі людини.

Трипаносома (Trypanosoma brucei gambiense)—збудник трипаносомозу — африканської сонної хво­роби. У тілі людини й інших хребетних живуть у плазмі крові, лім­фі, лімфатичних вузлах, спинномозко­вій рідині, тканинах спинного і голов­ного мозку. Зустрічає­ться у ряді екваторіальних районів За­хідної Африки.

Розміри від 13 до 39 мкм. Тіло зігнуте, сплю­щене у одній площині, звужене на обох кінцях, має один джгутик і ундулюючу мембрану. Живиться осмотично. Розмножується трипаносома безстатевим шляхом (поздовжній по­діл).

Трипаносома — ти­пова трансмісивна хвороба з природ­ними осередками. Збудник розвивається із зміною хазяїнів. Перша части­на життєвого циклу трипаносоми про­ходить у травному каналі мухи цеце (їх є 20 видів, найбільш поширений вид Glossina palpalis), за межами аpeaлу цих мух трипаносомоз не зуст­річається. Друга частина життєвого циклу проходить у нового хазяїна, яким є людина та деякі ссавці (ве­лика і дрібна рогата худоба, спині, собаки, також дикі тварини). За остан­німи даними, саме людина — основний резервуар збудника.

При смоктанні мухою крові хворої людини трипаносоми потрапляють до її шлунку. Тут вони розмножуються і проходять ряд стадій розвитку. Пов­ний цикл розвитку триває близько 20 днів. Мухи, у тілі яких є трипано­соми інвазійної стадії, при кусанні мо­жуть вражати людину.

 У хворого трипаносомозом спостері­гаються м'язова слабість, виснаження, розумова депресія, сонливість. Хвороб­ливий стан триває 7—10 років І при відсутності лікування закінчується смертю. Особиста профілак­тика зводиться до приймання лікар­ських препаратів, які можуть запобіг­ти зараженню при кусанні мухами це­це [12].

Лейшманії — збудники лейшма­ніозів, трансмісивних.хвороб, з природними осередками. Лейшманії відкрив російський лікар П. Ф. Боровський у 1898 р. У 1.903—1904 pp. нові види лейшманій відкрили англійські лікарі У. Лейшман і Ч. Донован. Лейшманії можна поділити на: дерматотропні (локалізуються у шкірі) і вісцеротропні (локалізують­ся у внутрішніх органах).

До збудників дерматотропного лейшманіозу відносять види Leischmania tropica minor, L. tropica major, L. tropica mexicana та ряд інших. Локалізується у клітинах шкіри.

Лейшманії дуже малі (2— 4 мкм, іноді до 8 мкм). Це внутрішньоклітинні паразити. У життєвому циклі вони проходять дві стадії: безджгутикову, круглясту, або овальну (у організмі людини та інших хребет­них), і джгутикову, яка має видовже­не тіло (у організмі комах переносників). Джгутикові форми утворюються також у штучних культурах. Перенос­ником збудника є дрібні комахи — мо­скіти (Phlebotomus). Природним ре­зервуаром для L. tropica minor слу­жить людина, а для L. tropica major — гризуни (піщанки, ховрашки, хом'яки тощо), які у природних умовах враже­ні іноді до 70 %.

При шкірному лейшманіозі утворю­ються круглясті виразки на відкритих частинах тіла, переважно на обличчі, які довго не заживають. Особиста профілак­тика полягає в індивідуальному захис­ті від кусання москітами.

Лейшманії зу­стрічається у країнах Середземномо­р'я і Середній Азії (збудник — L. in­fantum). У ряді країн Азії, Африки і Південної Америки захворювання лейшманіозом викликається також ін­шими видами лейшманій. Найчастіше хворіють діти до 12 років. Захворювання супроводжується непе ріодичним підвищенням температури, збільшенням селезінки і печінки, зменшенням вмісту еритроцитів у крові.

Профілактикою є ндиві­дуальний захист від москітів.

Трихомонади — збудники хво­роб, які загалом називають трихомо-нозами.

Трихомонада кишкова(Trichomonas hominis) — збудник киш­кового трихомонозу.

Локалізується у товстих кишках.Географічне поширення — повсюдне.Трихомо­нада кишкова — маленький джгутиконосець завбільшки 5—15 мкм, овальної форми, з одним міхуроподібним ядром, З—4 джгутиками і ундулюючою мем­браною. Тіло пронизане опірним стрижнем, який закінчується загостре­ним шипом на задньому кінці тіла. Живиться бактеріями, які ковтає клітинним ротом, а також осмотичне — рідкими речовинами.

Зараження відбувається через їжу і воду, які забруднені фекаліями, що містять трихомонади. Патогенне зна­чення не встановлене, бо .трихомонада кишкова зустрічається у кишках здо­рових людей і хворих кишковими хво­робами.

Профілактика та, що й при інших кишкових протозоозах.

Трихомонада піхвова(Т. vaginalis) — збудник урогенітального трихомонозу. Локалізується сечостатеві шляхи жінок та чоловіків. Географічне поширення — повсюдне.

Морфологічні особливості. Має значно більші розміри, ніж трихомонада кишкова, - 7-30 мкм. Форма тіла найчастіше грушоподібна, має 4 джгу тики, ундулюючу мембрану й опірний стрижень, який закінчується шипом. Ця трихомонада викликає запальні пронеси у статевих шляхах. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, а також при користуванні загальною білизною і предметами особистої, гігієни; джерелом інфекції може стати недостатньо стерильний гінекологічний інструмент [13].