ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA

2 ЕКОЛОГО-БІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОБЛІГАТНИХ ТА ФАКУЛЬТАТИВНИХ ПАРАЗИТІВ НАДЦАРСТВА PROTOZOA

2.1 Тип Найпростіші (Protozoa)

 До цього типу відносять приблизно 20 — 25 тис. видів. Найпростіші дуже по­ширені на нашій планеті і живуть у найрізноманітніших середовищах: у морях і океанах, прісних водоймах, а деякі види — у грунті. Багато най­простіших пристосувались до життя у тілі інших організмів — рослин, тва­рин, людини.

У зв'язку з великим поширенням і практичним значенням найпростіших виділилась спеціальна наука про них — протозоологія і як її розділ — медична протозоологія.

До типу найпростіших організмів відносять організми, тіло яких скла­дається з цитоплазми і одного або кількох ядер. Це дає підстави вважа­ти, що найпростіші зберігають риси клітинного рівня організації. Прото­плазма тіла найпростіших утворює одну клітину, тому їх називають одно­клітинними (Monocytozoa). У цьому відношенні їх протиставляють усім іншим типам тварин, які включають багатоклітинні організми (Metazoa).

Проте необхідно відзначити, що при морфологічній подібності клітин най­простіших з клітинами багатоклітин­них вони суттєво відрізняються одна від одної. Клітина найпростішого — са­мостійна особина, яка виконує усі функції цілісного організму, тоді як клітини багатоклітинного організму тварини становлять тільки частини ці­лого, повністю від нього залежать і ви­конують спеціалізовані функції.

Переважна більшість найпростіших має мікроскопічні розміри, які коли­ваються у межах від 3 до 150 мкм. Тільки найбільші представники цього типу, наприклад раковинні корененіж-ки, які живуть у північних морях, та викопні нумуліти, досягають у діаметрі 2—3 см.

Частини тіла найпростіших, які ви­конують різні функції, називають ор-ганелами, або органоїдами. Є органої­ди двох типів: загального призначення, які характерні для будь-яких клітин (мітохондрії, центросоми, рибосоми то­що), і спеціального призначення, які виконують життєві функції одноклітин­них як самостійних організмів.

Органоїдами руху у різних представ­ників типу можуть бути несправжні ніжки (псевдоподії), джгутики, війки. Органоїди травлення складаються з травних вакуолей. У тілі деяких най­простіших є скоротливі (пульсуючі) вакуолі, які відіграють роль органої­дів саморегуляції, виділення і дихан­ня. Багато найпростіших, які живуть вільно, мають зовнішній скелет у ви­гляді раковини.

У протоплазмі найпростіших можна розрізнити два шари — екто- і ендо­плазму. Ектоплазма розташована зов­ні; вона однорідна (гомогенна) і більш щільна, ніж внутрішній шар, тобто ендоплазма. Поверхня ектоплазми найбільш ущільнена. Із неї утворює­ться периферична плівка — пелікула, яка є частиною живої цитоплазми. На поверхні пеликули іноді утворюється кутикула. Кутикула не має властиво­стей живої цитоплазми.

Багато найпростіших у несприятли­вих умовах утворюють цисти, тобто стають нерухомими, набувають круг­лої форми, перестають живитися, про­цеси обміну речовин у них уповільню­ються, зовні вони вкриваються щіль­ною оболонкою, яка захищає від виси­хання, несприятливої температури, впливу шкідливих речовин. У інцистованому стані найпростіші легко розсе­ляються. Зараження протозойними хворобами, тобто такими, збудники яких належать до типу найпростіших, відбувається при попаданні цист у ор­ганізм людини із забрудненою їжею і водою.

Явище подразливості у найпрості­ших проявляється у вигляді таксисів. Захоплення їжі нерідко відбувається шляхом фагоцитозу. Інколи органічні речовини всмоктуються осмотичне, у деяких із вільноживучих найпростіших є хлорофіл, і вони здатні певною мі­рою до аутотрофного типу живлення шляхом фотосинтезу.

Тип Найпростіші поділяється на чоти­ри класи: саркодові (Sarcodina), джгутикові (Flagellata), споровики (Sporozoa) та інфузорії (Infusoria) [10].

    Клас Саркодові (Sarcodina)

Клас Саркодові налічує близько 10 тис. видів. Більше 80% сучасних саркодових — мешканці мо­ря, деякі живуть у прісних водоймах і грунті. Ряд видів перейшов до парази­тичного способу життя. Основна влас­тивість саркодових — здатність утво­рювати псеидоподії, або несправжні ніжки, які служать для руху і захоп­лення їжі.

Амеба дизентерійна ( Еntаmoeba hislolytica) —збудник амебної дизентерії (амебіозу). Відкрита петер­бурзьким ученим Ф. О. Лешем у 1875 р.

Локалізується у товстих кишках людиини та зустрічається у трьох формах: великої вегетативної тканинної, патогенної (forma magna)дрібної вегетативної, яка живе у порожнині кишок (formammuta); цисти (Рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Схема життєвого циклу амеби дизентерійної (Entamoeba histolytica)

Умови, які необхідні для перетворен­ня одних форм амеби дизентерійної у інші, вивчені російським протистологом В. Гнєзділовим. Виявилось, що різ­ні несприятливі фактори — переохо­лодження, перегрівання, недоїдання, перевтома тощо сприяють переходу forma minuta у forma magna. Необхід­ною умовою є також присутність пев­них видів кишкових бактерій.

Амеби, занурюючись у стінки ки­шок, утворюють кровотечні виразки. Властиві також кров'яні випорожнен­ня, частота яких досягає 3—10 і біль­ше разів за добу. Хвороба може закін­читися смертю. Діагноз ставиться у випадку виявлення вегетативних форм і цист у фекаліях, проте необхідно па­м'ятати, що цисти можуть виділятися і практично здоровими людьми. Прак­тично здорові носії — явище досить по­ширене. Профілактикою є собиста гігієна — миття рук перед прийманням їжі і після від­відування туалету; термічна обробка їжі і питної води, ретельне миття ово чіві фруктів, які використовуються у їжу у сирому вигляді; оберігання про­дуктів і води від потрапляння пилу і від мух, які можуть механічно пере­нести різних збудників хвороб [11].

Амеба кишкова (Entamoeba coli). Непатогенна, морфологічно по­дібна до амеби дизентерійної. Вона також утворює вегетативні форми і ци­сти, але протеолітичного (тобто, який розщеплює білок) ферменту не виді­ляє і в стінку кишки не проникає. Циста мі­стить звичайно 8 ядер, але зустрічаю­ться цисти і з іншою кількістю ядер. Для цист Е. соїі властиві розміри 13— 25 мкм (Рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 - Цисти амеб кишок людни

Амеба ротова (Entamoeba gingivales). Перша паразитична амеба, яку знайшли у людини. Ця амеба час­то зустрічається у каріозних зубах і в білому налипанні, що вкриває зуби. Розміри тіла коливаються від б до 60 мкм. Живиться бактеріями і лейко­цитами. Патогенне діяння — сумнівне.

Вільноживучі водяні амеби здатні давати мутантні форми, які поселяються в організмі людини і викликають тяжкі запальні процеси у центральній нервовій системі (менінгоенцефаліти) [10].